#поезія
Дощ змив усі болі, образи, жалі,
Усе, що роками ховав у імлі.
Молитви, що кликали ласку небес,
І шепіт надій, що розтанув без сліз.
Він стукав у вікна і гупав у скло,
Шукав хоч когось, хто б почув, всеодно.
Та люди минали, байдужі, мов лід,
У кожного клопіт, турботи, свій світ.
Ходити під зливою — що за дурня,
Якщо ще і блискавка ріже поля.
Стрибати в калюжі, вертітись у снах,
Коли ти застуджений, з вітром в грудях.
А дощ все лунає, все точить, іде —
Нехай твоє серце впізнає себе!
Андрій Буремний
#поезія
Дощ змив усі болі, образи, жалі,
Усе, що роками ховав у імлі.
Молитви, що кликали ласку небес,
І шепіт надій, що розтанув без сліз.
Він стукав у вікна і гупав у скло,
Шукав хоч когось, хто б почув, всеодно.
Та люди минали, байдужі, мов лід,
У кожного клопіт, турботи, свій світ.
Ходити під зливою — що за дурня,
Якщо ще і блискавка ріже поля.
Стрибати в калюжі, вертітись у снах,
Коли ти застуджений, з вітром в грудях.
А дощ все лунає, все точить, іде —
Нехай твоє серце впізнає себе!
Андрій Буремний
Українська
English
