#поезія
Прядуть дощі стару, як всесвіт, казку,
розхитують серпневі перевесла.
Лишіть МЕНІ маленьку літа частку,
щоби я тут, у осені, не змерзла.
Лишіть мені хоч яблучко рапате,
стареньку грушу, тупіт їжаків.
Сивий полин і соняшник цибатий
і пару сірих безтурботних горобців.
Дощі, дощі... Mереживо осіннє...
Змивають літо, чистять вітражі.
І чути скрипку, як душі спасіння,
на вереснево-літній тятиві.
Лишіть мені настурції й жоржини,
сливові очі пізніх вечорів.
Ну, і коралі. Ті, що горобині
шляхетний серпень літом почепив.
Я понесу у осінь жовтооку
оті дари із літа. Без журби...
І маю втіху, що не одинока.
Бо маю дощ. І осінь. То - скарби.
Людмила Галінська
#поезія
Прядуть дощі стару, як всесвіт, казку,
розхитують серпневі перевесла.
Лишіть МЕНІ маленьку літа частку,
щоби я тут, у осені, не змерзла.
Лишіть мені хоч яблучко рапате,
стареньку грушу, тупіт їжаків.
Сивий полин і соняшник цибатий
і пару сірих безтурботних горобців.
Дощі, дощі... Mереживо осіннє...
Змивають літо, чистять вітражі.
І чути скрипку, як душі спасіння,
на вереснево-літній тятиві.
Лишіть мені настурції й жоржини,
сливові очі пізніх вечорів.
Ну, і коралі. Ті, що горобині
шляхетний серпень літом почепив.
Я понесу у осінь жовтооку
оті дари із літа. Без журби...
І маю втіху, що не одинока.
Бо маю дощ. І осінь. То - скарби.
Людмила Галінська
Українська
English
