ЯК ВІДБУЛАСЯ ЕВОЛЮЦІЯ В ЧОЛОВІЧОМУ СПРИНТІ #спорт #спорт_sports #Brovary_sport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#думки Не навʼязуйся і не привʼязуйся... Не навʼязуйся — бо тоді втрачаєш гідність. Не привʼязуйся — бо тоді втрачаєш свободу. Живи з Богом у серці — і твої звʼязки з людьми будуть світлими, чистими і вільними. Хто твій — залишиться. Хто чужий — відійде. І в обох випадках це буде на благо твоєї душі…..

#поезія

#цитати Життя любить не тих, хто скиглить через дрібниці, а тих, хто через дрібниці ... радіє

#поезія

#поезія Сьогодні, бабцю, снилась Ваша хата, Як завжди, чиста й біла, наче сніг: Підзорники красуються строкаті І туляться до голих моїх ніг. Крохмалем настовбурчені фіранки Блакитно-біло прикрашають скло, Я знову бачу сонце, що від ранку Крізь візерунки посила тепло. Он подушки з барвистим квітом гладдю Пишаються на ліжку у кутку, У кольоровім витканім міжрядді Тре лапки павучок на килимку. Годинник досі цокає у тиші, Гойдає шишки дві на ланцюгах, В коморі шарудять пискухи-миші - Ось Мурчик тягне вже одну в зубах. Рівненько тягнуться доріжки домоткані, Підметені дбайливо на свята, Під клечанням стара іконна рама Ховає біль розпʼятого Христа. Я не ходжу - все й так, як на долоні, Та знов ніде не бачу, бабцю, Вас, Лиш хусточку біленьку на ослоні, З бліденьким цвітом, що спотворив час. А де ж то Ви? Надворі біля клуні? Чи жнете, бабцю, трави на межі? Ви, певно, поряд, бо легким відлунням Звучить Ваш голос у моїй душі. Ірина Москаленко

#поезія

#мистецтво Український художник Юрій Пацан

#поезія

#поезія Пиши, моя дівчинко, знову сідай і пиши... Не про війну. Бо й так тоскно та надто гірко. Чорна хустка покрила світ. Майорять хрести. Дикий розпач, мов черви, точить у серці дірку. Пиши, моя пташко, знову про щось пиши... Про осінь, ліси та луки у сивих косинках туману, На біль не зважай. Все минеться. Добро неси, приклавши сухий подорожник на зболену рану... Пиши, моя квіточко, знову кудись пиши... До гір верховини, до витоків серця, до Бога... Може, почує... Дійдуть до небес кольорові твої листи. І військо крилате, мов листя, злетить до порога. Пиши, моя дівчинко, знову сідай і пиши... Не про війну. Бо жалòба давно в'є гніздо на покутті. Про осінь, тумани, брунатно-черлені прадавні ліси... Про горстку рудих чорнобривців... Про мрії забуті... Пиши Людмила Галінська