https://www.youtube.com/live/suw-Bvc77aw?si=OEVCHkwdVIVlDk76

https://uakino.me/cartoon/cartoonseries/9550-cherepashki-mutanti-nndzya-nov-prigodi-3-sezon.html

#продуктивність #рефлексія Багатьом знайоме відчуття, коли весь день був чимось зайнятий, втомився, а врешті здається, що нічого й не робив. Це відбувається з декількох причин: 🆗 Відсутність чітко визначеного показника власної ефективності. Ми часто не знаємо, що саме мали б зробити сьогодні, щоб відчувати задоволення. Без основного пріоритету у справах ми хаотично перемикаємося між різними завданнями - від роботи до побутових моментів і занять спортом. Іноді ми орієнтуємося на чужі пріоритети, і тоді все, що ми робимо, здається недостатнім. 🛠️ Фокус суто на зовнішніх результатах. Наш мозок тішиться, коли швидко бачить результат. Тому так приємно пропилососити килим чи відмити дзеркало, зробити щось руками, опублікувати статтю в блозі. Але часто наші дні наповнені справами, які зовні непомітні або не дають чіткого результату, де можна явно порівняти "до" і "після". 🤷‍♀️ Прокрастинація. Ми відкладаємо те, що насправді не хочемо робити або чого боїмося. Або ми просто втомились, виснажились, але не зізнаємось собі в цьому й не дозволяємо якісно відпочити. Натомість ми залипаємо в скролінг соцмереж, відволікаємось на дрібниці, переконуючи себе, що так налаштовуємось чи перемикаємось, а насправді марнуємо свою енергію. Чудова [NataDzi] поділилась своїм способом позбутись цього гнітючого відчуття марно прожитого дня: записати всі справи, що переробила за день, і проаналізувати їх. І в таких "бездарних" днях знаходились і йога, і медитація, і зварений борщ, і реалізований робочий проєкт. Таке помічання дає змогу усвідомити важливість усіх своїх дій та визнати власні досягнення. Багато людей страждають від недооцінки своїх результатів, вважаючи чудові здобутки чимось посереднім. 🏆 Пам'ятайте: кожна дія має значення, навіть якщо вона здається незначною. Приділити 30 хвилин своєму тілу, щоб зробити йогу чи ранкову руханку, допомогти мамі, почитати книжку, погуляти з особливою людиною - це все такі важливі й наповнюючі справи, чи не так?

#особистості #історія У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору зупинилося серце Василя Стуса. Офіційна причина — серцева недостатність. Та перед тим він оголосив сухе голодування на знак протесту. «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.» Василь Семенович Стус (1938–1985) — це не просто ім'я в українській літературі, а символ нескореності, сили духу та боротьби за правду. Його життя — це трагічна, але велична історія, де талант поета поєднувався з громадянською мужністю. Життєвий шлях Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Згодом його родина переїхала до Донецька, де Стус закінчив школу, а потім філологічний факультет педагогічного інституту. Уже в студентські роки він демонстрував глибоке зацікавлення літературою та філософією, захоплюючись творами світових класиків. Після навчання Стус працював учителем, а потім вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Саме в Києві він став свідком і учасником руху шістдесятників — інтелектуалів, які виступали за відродження української культури та національної свідомості. Творчість та громадянська позиція Поетичний доробок Василя Стуса — це зразок екзистенційної лірики, що поєднує філософську глибину з емоційною напругою. У його віршах домінують мотиви самотності, трагізму буття, пошуку сенсу, але водночас і незламна віра в людину та її здатність до опору. Його збірки, такі як «Круговерть», «Зимові дерева» та «Палімпсести», демонструють еволюцію поета — від ранніх, дещо медитативних творів, до пізніших, пронизаних болем і гнівом. Стус був не лише поетом, але й активним громадським діячем. У вересні 1965 року він разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом виступив у кінотеатрі «Україна» з протестом проти політичних арештів української інтелігенції. Цей вчинок став поворотним моментом у його житті, після чого він був відрахований з аспірантури та розпочалися його переслідування. Ув'язнення та спадщина За свою правозахисну діяльність Василь Стус був засуджений двічі. Перший арешт відбувся у 1972 році, після чого він провів п'ять років у таборах і три роки на засланні. Після повернення до Києва у 1979 році він приєднався до Української Гельсінської Групи, що призвело до другого арешту у 1980 році та нового вироку — 10 років таборів та 5 років заслання. Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму поблизу села Кучино на Уралі, ставши однією з найтрагічніших жертв тоталітарного режиму. Його життя і творчість є яскравим прикладом того, як можна зберегти власну гідність та ідентичність навіть у найжорстокіших умовах. Стус залишив по собі безцінну спадщину — поезію, що стала моральним орієнтиром для багатьох поколінь українців, а його ім'я назавжди вписано в пантеон національних героїв.

💥 Епічні кадри знищення рашистської військової техніки під Красногорівкою

#КримЦеУкраїна #QırımBuUkraina https://youtu.be/J_QbLsnG5B0

https://youtu.be/Vo-cuf7uXls