Притча Подарунок для Ісуса
В дитячий будинок священник прийшов.
Його обступили малята.
Він мав їм повідать про Божу любов
Й про свято Різдва розказати.
Мов пісня, із серця лилися слова
Про миле дитятко у яслах,
Про матір Марію, про зірку Різдва…
Розказував просто і ясно.
Пів сотні дітей, в новорічній красі,
Вслухались у притчу про Бога
І переживали, так щиро усі,
За долю Ісуса малого.
Священник скінчив свою притчу казать
І діткам дав аркуші білі,
І всіх попросив йому намалювать
Ісуса у яслах на сіні.
Малюнки священник збирав залюбки,
Та раптом побачив картину,
Де в яслах лежало аж два малюки,
Й спитався про другу дитину.
— Чом поруч з Ісусом ти намалював
Іще одне миле дитятко? —
І сором’язливий хлопчина сказав:
— Не маю я, що дарувати.
Приходять до Бога з дарами волхви,
Ісуса малого вітають.
А я — сирота, ні кола, ні двора,
Дарунків для Бога не маю.
Тож вирішив Боже дитя зігрівать…
У яслах він змерзне, бідненький.
Я буду руками його обіймать —
І буде Ісусу тепленько.
В священника сльози з’явились в очах…
Так вразило щире зізнання.
Малюнок тремтів у маленьких руках
Від радості і хвилювання.
— Ти правий, мій сину, сто тисяч разів!
Ми в світ цей приходимо голі.
Й ніхто на той світ іще не зумів
Забрати багатство з собою.
Усе, що ми маєм, — душевні скарби,
І вчинки — то наше надбання.
І маєм завжди намагатись, аби
До Бога прийти з покаянням.
Сьогодні ти Господу подарував
(І сам того, мабуть, не знаєш)
Найкращий з дарів, що Ісус наш приймав, —
Душевне тепло, те, що маєш.
Алла Василишин
Притча Подарунок для Ісуса
В дитячий будинок священник прийшов.
Його обступили малята.
Він мав їм повідать про Божу любов
Й про свято Різдва розказати.
Мов пісня, із серця лилися слова
Про миле дитятко у яслах,
Про матір Марію, про зірку Різдва…
Розказував просто і ясно.
Пів сотні дітей, в новорічній красі,
Вслухались у притчу про Бога
І переживали, так щиро усі,
За долю Ісуса малого.
Священник скінчив свою притчу казать
І діткам дав аркуші білі,
І всіх попросив йому намалювать
Ісуса у яслах на сіні.
Малюнки священник збирав залюбки,
Та раптом побачив картину,
Де в яслах лежало аж два малюки,
Й спитався про другу дитину.
— Чом поруч з Ісусом ти намалював
Іще одне миле дитятко? —
І сором’язливий хлопчина сказав:
— Не маю я, що дарувати.
Приходять до Бога з дарами волхви,
Ісуса малого вітають.
А я — сирота, ні кола, ні двора,
Дарунків для Бога не маю.
Тож вирішив Боже дитя зігрівать…
У яслах він змерзне, бідненький.
Я буду руками його обіймать —
І буде Ісусу тепленько.
В священника сльози з’явились в очах…
Так вразило щире зізнання.
Малюнок тремтів у маленьких руках
Від радості і хвилювання.
— Ти правий, мій сину, сто тисяч разів!
Ми в світ цей приходимо голі.
Й ніхто на той світ іще не зумів
Забрати багатство з собою.
Усе, що ми маєм, — душевні скарби,
І вчинки — то наше надбання.
І маєм завжди намагатись, аби
До Бога прийти з покаянням.
Сьогодні ти Господу подарував
(І сам того, мабуть, не знаєш)
Найкращий з дарів, що Ісус наш приймав, —
Душевне тепло, те, що маєш.
Алла Василишин
Українська
English
