• Вибираючи для себе поїздку за кордон, українці морально готуються не лише до довгої дороги, а й до виснажливих черг на кордоні
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    https://brovaryregion.in.ua/?p=44008
    Вибираючи для себе поїздку за кордон, українці морально готуються не лише до довгої дороги, а й до виснажливих черг на кордоні #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини https://brovaryregion.in.ua/?p=44008
    BROVARYREGION.IN.UA
    Черги на кордоні: куди дивитися перед поїздкою, щоб не втратити години в «пеклі» пунктів пропуску
    Вибираючи для себе поїздку за кордон, українці морально готуються не лише до довгої дороги, а й до виснажливих черг на кордоні. Час від часу в таких доводиться провести не один десяток годин, це може відразу зіпсувати враження від майбутньої відпустки. Щоб не втрачати цінні емоції, варто до початку
    25views
  • https://www.youtube.com/live/SsgPCCWQlbA?si=mnS8bhn4N7pBS8Ih
    https://www.youtube.com/live/SsgPCCWQlbA?si=mnS8bhn4N7pBS8Ih
    72views
  • Втрати ворога станом на сьогодні, 23 червня 2025 року – Генеральний штаб ЗСУ https://channeltech.space/war/minusrus-from-24-02-2022/
    Втрати ворога станом на сьогодні, 23 червня 2025 року – Генеральний штаб ЗСУ https://channeltech.space/war/minusrus-from-24-02-2022/
    CHANNELTECH.SPACE
    Втрати ворога станом на сьогодні, 23 червня 2025 року – Генеральний штаб ЗСУ - Channel Tech
    Оперативна інформація публікується Channel Tech згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, за підтримки Сил Спеціальних Операцій.
    51views
  • #думки
    Якщо уявити, що я доживу до 90 років, то...
    У мене ще 40 років життя попереду - звучить непогано, правда?
    Але…
    У мене залишилось лише 40 літніх відпусток...- ось це вже змушує задуматись... Можливо, лише 40 разів я ще відчую тепло літнього сонця на шкірі... 40 разів побачу, як осіннє листя змінює колір... 40 разів змерзну узимку і вдихну запах першого весняного дощу...
    А може, й менше... Може - 10... А може - 5...
    А може… саме цей раз - останній...
    Ми живемо так, ніби безсмертні!!!
    Відкладаємо мрії, любов, щастя на потім... А якщо це "потім" ніколи не настане? Якщо це останній ранок, коли ти відчуваєш аромат кави? Останній день, щоб сказати комусь: "Я тебе люблю"? Остання романтична ніч...
    Це не песимізм...
    Це - чесна правда у наші часи!!!
    Не витрачайте сьогоднішній день даремно...
    #думки Якщо уявити, що я доживу до 90 років, то... У мене ще 40 років життя попереду - звучить непогано, правда? Але… У мене залишилось лише 40 літніх відпусток...- ось це вже змушує задуматись... Можливо, лише 40 разів я ще відчую тепло літнього сонця на шкірі... 40 разів побачу, як осіннє листя змінює колір... 40 разів змерзну узимку і вдихну запах першого весняного дощу... А може, й менше... Може - 10... А може - 5... А може… саме цей раз - останній... Ми живемо так, ніби безсмертні!!! Відкладаємо мрії, любов, щастя на потім... А якщо це "потім" ніколи не настане? Якщо це останній ранок, коли ти відчуваєш аромат кави? Останній день, щоб сказати комусь: "Я тебе люблю"? Остання романтична ніч... Це не песимізм... Це - чесна правда у наші часи!!! Не витрачайте сьогоднішній день даремно...
    Like
    Love
    3
    220views
  • 🕯 Сьогодні 10 річниця трагічної смерті Андрія Кузьменька
    🕯 Сьогодні 10 річниця трагічної смерті Андрія Кузьменька
    Sad
    1
    284views
  • Молода жінка вперше приймала в себе рідню свого чоловіка: свекруху, тітку з дядьком та сестру з зятем. Готувалася з таким запалом, що аж серце раділо — дуже старалась.

    Накрила стіл білосніжною лляною скатертиною, ще бабусиною, з ручною вишивкою — наче оберіг з минулого. З серванта витягла фамільний сервіз — той, що «лише на Великдень».

    Запекла коропа з овочами, виклала на фарфорову тарілку червону ікру — купила вперше в житті. Лимон нарізала, як ювелір. Щедро нарізала домашню буженину й копчену шинку. Спекла пироги — з м’ясом, з рибою, з капустою. І ще — з комори дістала банку білих грибів, замаринованих восени.

    А гарячу картоплю в мундирі виклала в старенький чавунець і поставила в самісінький центр столу — на рушник, вишитий калиною. І солодкого не шкодувала: медівники, сирники, кекси, печиво.

    Рідня прийшла, сіли, пригостились як слід. І коропа доїли, і шинку, і пироги — все змили домашньою наливкою. А пиріжків ще й насипали «на гостинець дітям».

    А потім... Потім почали зітхати. Не їй — чоловіку. Або сусідам. Або знайомим спільним. Мовляв, невістка на святковий обід… картоплю в мундирі подала!

    І що найдивніше — не збрехали ні словом. Бо картопля ж була? Була. Чиста правда. А про решту — про ікру, пироги, гриби, наливку — ні пари з вуст. Мовчки проковтнули, а пам’ятають лише ту картоплю.

    Так воно й буває. Все з’їдять — а потім виставлять тебе скупою й бездушною. Бо ж картопля — як символ зневаги, а не щедрості. І виправдатися ніяк. Бо вона ж таки стояла на столі.

    Тепер, коли бачиться з родиною — то без театру. Просто чай. Без цукру. У простих чашках. Цукор — шкідливий, пироги — не дієтичні.

    Прийшли на чай? Будь ласка. Випили? Слава Богу. Хочете — розповідайте, що хочете. Бо пироги — для тих, хто вміє цінувати. А тим, хто пам’ятає тільки картоплю, — от її й треба давати. Щоб не розчаровувались. І не забували, з чого починали.
    Молода жінка вперше приймала в себе рідню свого чоловіка: свекруху, тітку з дядьком та сестру з зятем. Готувалася з таким запалом, що аж серце раділо — дуже старалась. Накрила стіл білосніжною лляною скатертиною, ще бабусиною, з ручною вишивкою — наче оберіг з минулого. З серванта витягла фамільний сервіз — той, що «лише на Великдень». Запекла коропа з овочами, виклала на фарфорову тарілку червону ікру — купила вперше в житті. Лимон нарізала, як ювелір. Щедро нарізала домашню буженину й копчену шинку. Спекла пироги — з м’ясом, з рибою, з капустою. І ще — з комори дістала банку білих грибів, замаринованих восени. А гарячу картоплю в мундирі виклала в старенький чавунець і поставила в самісінький центр столу — на рушник, вишитий калиною. І солодкого не шкодувала: медівники, сирники, кекси, печиво. Рідня прийшла, сіли, пригостились як слід. І коропа доїли, і шинку, і пироги — все змили домашньою наливкою. А пиріжків ще й насипали «на гостинець дітям». А потім... Потім почали зітхати. Не їй — чоловіку. Або сусідам. Або знайомим спільним. Мовляв, невістка на святковий обід… картоплю в мундирі подала! І що найдивніше — не збрехали ні словом. Бо картопля ж була? Була. Чиста правда. А про решту — про ікру, пироги, гриби, наливку — ні пари з вуст. Мовчки проковтнули, а пам’ятають лише ту картоплю. Так воно й буває. Все з’їдять — а потім виставлять тебе скупою й бездушною. Бо ж картопля — як символ зневаги, а не щедрості. І виправдатися ніяк. Бо вона ж таки стояла на столі. Тепер, коли бачиться з родиною — то без театру. Просто чай. Без цукру. У простих чашках. Цукор — шкідливий, пироги — не дієтичні. Прийшли на чай? Будь ласка. Випили? Слава Богу. Хочете — розповідайте, що хочете. Бо пироги — для тих, хто вміє цінувати. А тим, хто пам’ятає тільки картоплю, — от її й треба давати. Щоб не розчаровувались. І не забували, з чого починали.
    Like
    1
    619views
  • 193views 9Plays
  • БЕЗ ЗАЙВИХ СЛІВ

    Не спіши словами шум робити,
    Плани твої хай сидять у тиші.
    Мовчки треба трохи вчитись жити,
    Як живуть, наприклад, навіть миші.

    Кожне слово — витік для наснаги,
    Кожен звук — це дірка у мембрані.
    Заздрість тягне сумнів без поваги,
    А мета всихає в цьому стані.

    Спокій — щит, який тримає сутність,
    Жалуй тишу, мов ту чисту воду.
    Не кричи, що тут твоя присутність,
    Краще видай всім свою роботу.

    Коли дія замість слів говорить,
    Не потрібно зайвих тих анонсів.
    Плідна праця і без слів все творить,
    А хвальба, це зброя для альфонсів.

    Плід мовчання — вчинок, не порожність,
    Твій здобуток та твоя повага.
    Справжня сила мати цю спроможність
    У мовчанні, що веде до блага.

    Мирослав Манюк
    21.05.2025
    БЕЗ ЗАЙВИХ СЛІВ Не спіши словами шум робити, Плани твої хай сидять у тиші. Мовчки треба трохи вчитись жити, Як живуть, наприклад, навіть миші. Кожне слово — витік для наснаги, Кожен звук — це дірка у мембрані. Заздрість тягне сумнів без поваги, А мета всихає в цьому стані. Спокій — щит, який тримає сутність, Жалуй тишу, мов ту чисту воду. Не кричи, що тут твоя присутність, Краще видай всім свою роботу. Коли дія замість слів говорить, Не потрібно зайвих тих анонсів. Плідна праця і без слів все творить, А хвальба, це зброя для альфонсів. Плід мовчання — вчинок, не порожність, Твій здобуток та твоя повага. Справжня сила мати цю спроможність У мовчанні, що веде до блага. Мирослав Манюк 21.05.2025
    Like
    1
    404views
  • https://youtu.be/hYMvhNa7MPY?si=k02fKbr9iTR8KVA4
    https://youtu.be/hYMvhNa7MPY?si=k02fKbr9iTR8KVA4
    79views 1 Shares
  • 189views