Українська
English
#поезія
Я дала обіцянку собі, як була ще закохана в літо, —
Не зважати на осуд юрби та приймати іронію світу.
Не тремтіти од те́рпких образ, не ховати до серця цикути.
І минати калюжі й дощі, якщо можна це все оминути...
Я була молодою тоді. І так вірила в щирість молитви.
І ладнала червоним стібком білі крила з затятої битви.
То ходила босо́ніж до хмар, то варила чаї із рум'янку.
Не вдивлялась у люстро щодня, аби гратись в чиюсь забаганку.
Час летів, як завжди. Я летіла за часом, як вміла.
Закохавшись у осінь свою, оминати калюж вже не сміла.
Обіцянок тепер не даю. Помінялись думки й ідеали.
Іронічною стала до тих, хто об мене точив свої жала.
І живу дотепер, поміж днів з хризантемовим цвітом у косах.
Вірю в світло душі та у щирість молитви я вірю ще й досі.
Людмила Галінська
Я дала обіцянку собі, як була ще закохана в літо, —
Не зважати на осуд юрби та приймати іронію світу.
Не тремтіти од те́рпких образ, не ховати до серця цикути.
І минати калюжі й дощі, якщо можна це все оминути...
Я була молодою тоді. І так вірила в щирість молитви.
І ладнала червоним стібком білі крила з затятої битви.
То ходила босо́ніж до хмар, то варила чаї із рум'янку.
Не вдивлялась у люстро щодня, аби гратись в чиюсь забаганку.
Час летів, як завжди. Я летіла за часом, як вміла.
Закохавшись у осінь свою, оминати калюж вже не сміла.
Обіцянок тепер не даю. Помінялись думки й ідеали.
Іронічною стала до тих, хто об мене точив свої жала.
І живу дотепер, поміж днів з хризантемовим цвітом у косах.
Вірю в світло душі та у щирість молитви я вірю ще й досі.
Людмила Галінська
#поезія
Я дала обіцянку собі, як була ще закохана в літо, —
Не зважати на осуд юрби та приймати іронію світу.
Не тремтіти од те́рпких образ, не ховати до серця цикути.
І минати калюжі й дощі, якщо можна це все оминути...
Я була молодою тоді. І так вірила в щирість молитви.
І ладнала червоним стібком білі крила з затятої битви.
То ходила босо́ніж до хмар, то варила чаї із рум'янку.
Не вдивлялась у люстро щодня, аби гратись в чиюсь забаганку.
Час летів, як завжди. Я летіла за часом, як вміла.
Закохавшись у осінь свою, оминати калюж вже не сміла.
Обіцянок тепер не даю. Помінялись думки й ідеали.
Іронічною стала до тих, хто об мене точив свої жала.
І живу дотепер, поміж днів з хризантемовим цвітом у косах.
Вірю в світло душі та у щирість молитви я вірю ще й досі.
Людмила Галінська
117переглядів
