Герої вмирають.
Не так, як у фільмах — без музики, без оплесків, без пафосу.
Вмирають тихо.
Десь на полі, під дощем, серед землі й неба.
Зі страхом у грудях.
З думкою про дім.
Про маму.
Про тих, кого любили.
Вони не безстрашні.
Вони — такі самі хлопчики й дівчатка, як усі.
Ще вчора сміялися, планували, мріяли.
Писали: «Після війни все буде добре…»
А сьогодні — тиша.
І земля приймає в себе тих, хто віддав усе.
Перед лицем смерті всі однакові — і хоробрі, і перелякані.
Серце б’ється до останнього не від мужності,
а від любові — до життя, до своїх, до України.
Герої не народжуються героями.
Вони просто люблять сильніше, ніж бояться.
І йдуть замість нас.
Заради нас.
(С) Мирослава Миколаївна
Герої вмирають.
Не так, як у фільмах — без музики, без оплесків, без пафосу.
Вмирають тихо.
Десь на полі, під дощем, серед землі й неба.
Зі страхом у грудях.
З думкою про дім.
Про маму.
Про тих, кого любили.
Вони не безстрашні.
Вони — такі самі хлопчики й дівчатка, як усі.
Ще вчора сміялися, планували, мріяли.
Писали: «Після війни все буде добре…»
А сьогодні — тиша.
І земля приймає в себе тих, хто віддав усе.
Перед лицем смерті всі однакові — і хоробрі, і перелякані.
Серце б’ється до останнього не від мужності,
а від любові — до життя, до своїх, до України.
Герої не народжуються героями.
Вони просто люблять сильніше, ніж бояться.
І йдуть замість нас.
Заради нас.
(С) Мирослава Миколаївна
Українська
English
