❄️Я годинами можу сидіти біля вікна і дивитися, як іде сніг. Найкраще — дивитися крізь густий сніг на світ, наприклад на вуличний ліхтар. Або вийти з дому, щоб сніг на тебе лягав. Ось воно, диво. Людськими руками такого не створити..

Київ — чорна пляма на мапі Європи. 70% міста без світла. Перехрестя перетворилися на рулетку смерті, а Хрещатик освітлюють лише фари машин, як у країні третього світу. Нам знову згодовують казки про «складну ситуацію» та «дефіцит генерації». Але давайте називати речі своїми іменами: це не просто наслідки ударів. Це результат роботи системи, діагноз якій — некроекономіка. Це термін, який ти ввів менше місяця тому — як діагноз системі, що не просто краде ресурси, а конвертує крадіжку в смерть, руїну та колапс. Некроекономіка — це не економіка війни, а економіка повільного вмирання, коли державні рішення перестають творити майбутнє і починають розкладати сьогодення. Некроекономіка — це коли корупція вбиває швидше, ніж ракета Українці звикли думати, що корупція — це про гроші, які хтось «перенаправив». Але кожен украдений мільйон на ППО — це ракета, яка долетіла. Кожен відкат на РЕБ — це дрон, який не збили. Кожна дірка фаворитки у міністерстві — це незакрита дірка в обороні. Кожна тендерна схема в енергетиці — це чергова підстанція, що летить у повітря. Сьогодні Київ темний не тому, що ми не могли захистити енергетичні об’єкти. А тому, що роками не захищали, бо гроші на захист ішли не туди. Коли ми бачимо фото Києва та усіх інших міст України без світла, треба ставити не технічне, а політичне питання: Де були ППО? Де були антидрони? Де була модернізація мереж? Де була енергетична стратегія? Де взагалі держава?? Відповідь одна: у схемах, на тендерах, у відкатах, у призначеннях “своїх людей”, у сервільності перед найближчими групами. Московія знищує трансформатор. А некроекономіка — знищує систему, яка мала б поставити інший та захистити його від ударів дронів. Московія запускає дрон. А некроекономіка — не закуповує та не створює своє власне те, що цей дрон збило б. Московія б’є по ТЕЦ. А некроекономіка — роками не будує резервів і альтернатив, не ховає критичні елементи чи під землею, чи під бетонними укріпленнями, не розробляє плани малих когенераційних установок тощо, а живиться на її розкладі тупими закупівлями, бутафорським захистом та відвертим розпилом усього, що ще трохи рухається. Україна в темряві не тому, що не вистачає генераторів. А тому, що ДОСІ не вистачає державності...

Доброго вечора 🦋 тихої ночі 🌙

Доброго вечора 🍷

Чай без смаколиків - заварка на вітер! Мирного вечора ☕

🔥Дрони ат@кували два хімічні заводи та один НПЗ на росії, - повідомив командувач Сил безпілотних систем Роберт "Мадяр" Бровді. Дрони навідалися на Хімзавод "Акрон" (Великий Новгород, рф) Там виробляють азотну кислоту, аміак та аміачну селітру, в-во базових компонентів для виготовлення порохів і вибухових речовин. 💪Було гаряче і на Хімзаводі "Дорогобуж" (Дорогобуж, Смоленська обл., рф) Там виробництво азотної кислоти, аміаку, нітроамінофоску, аміачної селітри та інших компонентів для виготовлення тротилу, октогену, гексогену. ‼️"Дісталося цієї ночі і іншим обʼєктам критичної, стратегічної та військової інфраструктури на болотах, зокрема одній з наливайок-НПЗ", - написав Бровді.

У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною. Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів. Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним. Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт. На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. «Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу. Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета. Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест. Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів. Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт». #shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY