Російські війська в Куп'янську двічі намагалися проникнути через трубопровід, щоб дістатися до своїх підрозділів, що потрапили до лавини – ця тактика одного разу дозволила їм непоміченим прослизнути в місто. Обидві спроби закінчилися повним знищенням.

Біля Дворічної 50-60 російських солдатів проповзли газопровід. Українські дрони помітили їх задовго до виходу. Місцевий командир запросив пряму відеотрансляцію, спостерігав за їхнім появою та викликав артилерію безпосередньо на точку виходу. Усіх, хто вижив, вистежували за допомогою безпілотних літальних апаратів. Ніхто не зміг прорватися. На південь від Куп'янська ще 40 солдатів спробували два окремі виходи з трубопроводу. Дрони з тепловізійними приладами відстежували кожного, хто втік. Усі загинули.

За словами представників української армії, у Куп'янську залишилося лише близько 50 російських солдатів з початкових 300. Наземні шляхи постачання перерізані, а поповнення запасів залежить від безпілотників – метод, який постійно порушується погодними умовами та засобами радіоелектронної боротьби.

Українські війська зараз просуваються на північ вздовж лінії Західне-Калинове-Голубівка, прагнучи очистити весь західний берег річки Оскіл.

#поезія
Вмиваються сонні ялини
снігами грудневих сліз.
І мокне патлата чуприна
конячки, що тягне віз.
На возі скарбів чимало -
надія, любов, добро.
Все те, що душа зібрала
за рік. А всьогó було...
У тóрбах сопуть бажання
всі ті, що ще не збулись.
У клунках — дрібнí старання,
що звершились і вдались.
У вузлику — біль та сльози
і розпач в пакунку з фольги.
У скриньці — таро і прогнози
про мир і кінець війни.
В конвертах — молитви й прохання
до Бога, до всіх святих.
У кошику — гріх й покаяння
і вдячність в пучках тугих.
У слоїках, на закрýтках,
як вишні, блищать думки.
І спомини в хустці товчуться
і туляться до щоки...
І мрії. У тайстрі — мрії,
як квіти — духмяні й живі.
І серце від того радіє
і очі стають молоді.
А коник снує помалу,
рипить переповнений віз.
Ще хвилька до того порталу,
де скине багаж. І ніц...

У новому році — нóве.
Дай, Боже, на краще все.
У мирі, добрі, любові
хай кожен своє збере...

Людмила Галінська

#поезія
Я б посмів тебе вкрасти у вічності,
не питав би у часу дозволу.
Я б забув всі закони дійсності
і відкинув всі домисли розуму.

Я б ховав тебе в дотиках зболених,
у нічних перехрестях з ніжності.
Ти б тремтіла в словах недомовлених,
наплювавши на думку більшості.

Я б посмів тебе вкрасти в реальності,
щоб у неї назад не вертатися.
Може, зараз говорю банальності,
та бажаю нарешті зізнатися.

Я б тримав тебе в тиші між подихів,
в митях зустрічей між розлуками.
Ти б тремтіла у пальцях між дотиків,
я як спраглий впивався би звуками.

Я б посмів...

Оленка Зелінська

#поезія

Я довіряю зараз лиш собі,
Вже так навчили мене люди…
Ті люди, до яких я від душі…
Та вийшло, що наївна була дуже…

На жаль, та щирість зараз не в ціні…
Якщо ти щира — то наївна, значить,
І легко тебе можна обдурити,
Як кажуть: «Обвести навколо пальця».

Та вже нарешті зрозуміла я —
Такою бути зараз вже не «в моді».
Потрібно душу свою закривать
Й не довіряти вже її нікому…

Були хороші в мене вчителі,
Мабуть, подякувати я їм мушу:
Навчили, як себе вже берегти
Й не довіряти свою душу…

А довіряю зараз лиш собі —
Таки життя мене навчило…
І люди ті, що трапились в житті,
Моє серденько кам’яним зробили…

Наталія Кульбака