Українська
English
🔱⚔️6 травня 1920 року закінчився Перший Зимовий похід. Таку назву отримав партизанський рейд Армії Української Народної Республіки під проводом Михайла Омеляновича-Павленка .
Це був єдиний варіант зберегти як саму армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення. «Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.
Ця військова кампанія почалася 6 грудня 1919 року і тривала шість місяців. За цей час українська армія подолала близько 3 тис. км Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями та провела понад 50 успішних боїв.
Як відомо, після важких поразок у 1919 році у боях з московськими більшовиками і білогвардійцями Армія УНР на чолі з Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на захід в тодішню Волинську губернію, де під Новоград-Волинським опинилась у так званому «трикутнику смерті» - між поляками з північного заходу, більшовиками з північного сходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у селі Нова Чортория Петлюра зібрав військову нараду, на яку були запрошені командарм полковник Василь Тютюнник, начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. На нараді обговорили можливість переходу до партизанської боротьби в тилах противника. Наступного дня командувачем Дієвої армії УНР став генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, його заступником призначили отамана Юрія Тютюнника, а Симон Петлюра виїхав до Варшави для пошуку практичної допомоги з боку Польщі.
6 грудня 1919 року Дієва Армія УНР вирушила в рейд по тилах противника, який історики згодом назвали Першим Зимовим походом. Тодішня українське військо, за різними оцінками, налічувало від 5 до 10 тис. осіб. За час походу Дієва Армія здійснила ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19 березня звільнено Умань, 5 квітня – Бобринець (Кіровоградська обл.), 16 квітня – Вознесенськ (Миколаївська обл.). Наприкінці квітня армія вирушила у Ананьїв та Балту (Одещина), де надала допомогу повсталим містянам у боротьбі з більшовиками.
Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини Дієвої Армії УНР біля села Писарівка Ямпільського повіту (Вінницька обл.) зустрілись з 2-ю стрілецькою дивізією полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. Того ж дня іншими підрозділами українсько-польського війська була звільнена Біла Церква, а наступного, 7 травня 1920 року, вони увійшли до Києва.
Керівництво УНР розраховувало, що звільнення Правобережжя від більшовиків і білогвардійців дозволить зміцнити українську армію, що, в свою чергу, дасть змогу почати наступ на Лівобережжя. Однак, вже в червні 1920 року більшовицька армія прорвала фронт. Поляки відступили. Разом з ними Армія УНР теж була змушена з боями відійти до Галичини
Це був єдиний варіант зберегти як саму армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення. «Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.
Ця військова кампанія почалася 6 грудня 1919 року і тривала шість місяців. За цей час українська армія подолала близько 3 тис. км Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями та провела понад 50 успішних боїв.
Як відомо, після важких поразок у 1919 році у боях з московськими більшовиками і білогвардійцями Армія УНР на чолі з Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на захід в тодішню Волинську губернію, де під Новоград-Волинським опинилась у так званому «трикутнику смерті» - між поляками з північного заходу, більшовиками з північного сходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у селі Нова Чортория Петлюра зібрав військову нараду, на яку були запрошені командарм полковник Василь Тютюнник, начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. На нараді обговорили можливість переходу до партизанської боротьби в тилах противника. Наступного дня командувачем Дієвої армії УНР став генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, його заступником призначили отамана Юрія Тютюнника, а Симон Петлюра виїхав до Варшави для пошуку практичної допомоги з боку Польщі.
6 грудня 1919 року Дієва Армія УНР вирушила в рейд по тилах противника, який історики згодом назвали Першим Зимовим походом. Тодішня українське військо, за різними оцінками, налічувало від 5 до 10 тис. осіб. За час походу Дієва Армія здійснила ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19 березня звільнено Умань, 5 квітня – Бобринець (Кіровоградська обл.), 16 квітня – Вознесенськ (Миколаївська обл.). Наприкінці квітня армія вирушила у Ананьїв та Балту (Одещина), де надала допомогу повсталим містянам у боротьбі з більшовиками.
Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини Дієвої Армії УНР біля села Писарівка Ямпільського повіту (Вінницька обл.) зустрілись з 2-ю стрілецькою дивізією полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. Того ж дня іншими підрозділами українсько-польського війська була звільнена Біла Церква, а наступного, 7 травня 1920 року, вони увійшли до Києва.
Керівництво УНР розраховувало, що звільнення Правобережжя від більшовиків і білогвардійців дозволить зміцнити українську армію, що, в свою чергу, дасть змогу почати наступ на Лівобережжя. Однак, вже в червні 1920 року більшовицька армія прорвала фронт. Поляки відступили. Разом з ними Армія УНР теж була змушена з боями відійти до Галичини
🔱⚔️6 травня 1920 року закінчився Перший Зимовий похід. Таку назву отримав партизанський рейд Армії Української Народної Республіки під проводом Михайла Омеляновича-Павленка .
Це був єдиний варіант зберегти як саму армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення. «Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.
Ця військова кампанія почалася 6 грудня 1919 року і тривала шість місяців. За цей час українська армія подолала близько 3 тис. км Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями та провела понад 50 успішних боїв.
Як відомо, після важких поразок у 1919 році у боях з московськими більшовиками і білогвардійцями Армія УНР на чолі з Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на захід в тодішню Волинську губернію, де під Новоград-Волинським опинилась у так званому «трикутнику смерті» - між поляками з північного заходу, більшовиками з північного сходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у селі Нова Чортория Петлюра зібрав військову нараду, на яку були запрошені командарм полковник Василь Тютюнник, начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. На нараді обговорили можливість переходу до партизанської боротьби в тилах противника. Наступного дня командувачем Дієвої армії УНР став генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, його заступником призначили отамана Юрія Тютюнника, а Симон Петлюра виїхав до Варшави для пошуку практичної допомоги з боку Польщі.
6 грудня 1919 року Дієва Армія УНР вирушила в рейд по тилах противника, який історики згодом назвали Першим Зимовим походом. Тодішня українське військо, за різними оцінками, налічувало від 5 до 10 тис. осіб. За час походу Дієва Армія здійснила ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19 березня звільнено Умань, 5 квітня – Бобринець (Кіровоградська обл.), 16 квітня – Вознесенськ (Миколаївська обл.). Наприкінці квітня армія вирушила у Ананьїв та Балту (Одещина), де надала допомогу повсталим містянам у боротьбі з більшовиками.
Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини Дієвої Армії УНР біля села Писарівка Ямпільського повіту (Вінницька обл.) зустрілись з 2-ю стрілецькою дивізією полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. Того ж дня іншими підрозділами українсько-польського війська була звільнена Біла Церква, а наступного, 7 травня 1920 року, вони увійшли до Києва.
Керівництво УНР розраховувало, що звільнення Правобережжя від більшовиків і білогвардійців дозволить зміцнити українську армію, що, в свою чергу, дасть змогу почати наступ на Лівобережжя. Однак, вже в червні 1920 року більшовицька армія прорвала фронт. Поляки відступили. Разом з ними Армія УНР теж була змушена з боями відійти до Галичини
450переглядів
