#поезія
В ромашковім полі гойдаються маки
І тягнуть до неба стебельця свої.
Ми знову відбили ворожу атаку,
Хоч все ще тривають смертельні бої...

Спітніле чоло рукавом витираю —
Гарячий був день, а попереду — ніч...
Тут можна потрапити з пекла до раю,
Коли небезпека іде зусебіч.

А завтра нові прокладемо маршрути.
Ще гоїться рана, та вже не болить.
Так хочеться тілом, душею відчути
Смак тиші німої... І неба блакить...

Ні-ні, ти не думай, — я зовсім не плачу,
Емоцій вже нуль... Та хіба ж в цьому суть?
Лиш капають сльози червоногарячі
На землю, де маки невдовзі зростуть.

О, Боже Всевишній, дай сили, дай волі
Усе побороти, здолати, пройти,
Щоб тут не згубитись, в ромашковім полі,
На вірнім шляху до святої мети...

Роман Твердохліб

#мистецтво
Світ художника.
Анна Черненко.
Суми.
З Україною в серці.
Маленькі щасливі янголи

ПОЛКОВНИК, ЯКОГО ВИ НЕ ЗНАЄТЕ. АЛЕ МУСИТЕ ЗНАТИ.

На фото — Олександр Вишнівський (19 травня 1895, село Заливне, Запоріжжя). Українець. Полковник Армії УНР. Один із тих, хто не гнувся перед імперіями — а зброєю в руках ламав їм хребет.

1920 рік. Село Вербова. Проти його козаків іде в бій "червоний полк" Мішки Япончика — знаменитого одеського бандита. Полк зібраний з кримінальників, зеків, матросні. Усі — "люди честі", за тюремними поняттями. Більшовики дали їм зброю і відправили вбивати українців.

Та недооцінили, що українці — не жертви, а воїни.

Бій був брутальний. Багнети, рукопаш, кулі в обличчя. Козаки Вишнівського рознесли бандитське кодло на шмаття. Самого Мішку Япончика — розстріляли свої ж, коли він втікав. Так закінчилась "легенда" тюремної романтики.

А тепер — увага. Кого пам'ятає Україна?

Про Вишнівського — дошка в рідному селі, одна вулиця в Запоріжжі, брошура з обласного архіву. І мовчання.

Про Япончика — фільми, серіали, книги, культ. Перед війною крутили російсько-український серіал про нього. В головних ролях, звісно, мо с калі. Одеса подана як тінь Рязані, а зек — як "шляхетний бандит". І все це жваво споживали в Україні.

Бо тюремна романтика — це ще одна отрута, яку Москва вливала нам у вуха десятиліттями.

В СРСР вибудували тюрем більше, ніж шкіл і лікарень. Героїв – розстрілювали, а злодіїв – екранізували. В культурі — шансону більше, ніж гімнів. Зек — це "свій", бо "сидів". Навіть президента обрали урку. Забули про Януковича? Не "був", а "сидів". І це ще дехто вважав "перевагою"!

Росія тримається на блатних і тюрмі. Україна — на тих, про кого забули.

Але поки ми мовчимо про Вишнівського — ми частина їхнього сценарію. Поки ми вклоняємось Япончику — ми не вільні.

Запам’ятай ім’я: Олександр Вишнівський.

Бо саме він, не серіальний "пацан", зламав імперії.

Не всі історії створені для слів.
Деякі — для сцени.

Настрій Лєра Мандзюк