#поезія
Осінь приходить у душу тихенько.
На пальчиках.
Так, ніби злодюжка якась...
Десь у середині серпня, коли сонце славно припікає, а по обіді блаженно ніжить , пестить, заколисує...
І ти геть її не згадуєш.
Ще не час
Не та пора.
Та вона вже тут.
Сидить під старим горіхом на дитячій гойдалці, колихаєтья...
Смакує чорні ожини твого занедбаного саду.
Лащиться рудим кошам попід ногами.
Стишує спеку.
Малює перші жовтаві прожилки на лапатому листі тополі.
І ти навіть не встигаєш осягнути всім своїм єством простоти її хитрого задуму, як опиняєшся в заручниках.
Вона стає володаркою твоєї душі.
Ще в серпні...
Коли все довкола зелене, погідне та пахуче.
Заходить без запрошень.
Лишається надовго.
Пробуджує нові чуття та емоції.
І ти піддаєшся на її умови.
Впокорюєшся...
Заварюєш липовий чай у глиняному кухлику,
чекаєш кислих ранетів, аби скуштувати шматочок шарлотки з корицею.
Споглядаєш як жовтіє сад і коротшають дні.
Чекаєш затяжних дощів у обіймах сивої мряки.
Збираєш кольорове листя, брунатні каштани, пізню малину та клаптики літніх спогадів...
І вже не хочеш її відпускати.
Вона стає рідною.
Вона стає частиною тебе.
Чи ти стаєш її клаптиком...
Людмила Галінська
#поезія
Осінь приходить у душу тихенько.
На пальчиках.
Так, ніби злодюжка якась...
Десь у середині серпня, коли сонце славно припікає, а по обіді блаженно ніжить , пестить, заколисує...
І ти геть її не згадуєш.
Ще не час
Не та пора.
Та вона вже тут.
Сидить під старим горіхом на дитячій гойдалці, колихаєтья...
Смакує чорні ожини твого занедбаного саду.
Лащиться рудим кошам попід ногами.
Стишує спеку.
Малює перші жовтаві прожилки на лапатому листі тополі.
І ти навіть не встигаєш осягнути всім своїм єством простоти її хитрого задуму, як опиняєшся в заручниках.
Вона стає володаркою твоєї душі.
Ще в серпні...
Коли все довкола зелене, погідне та пахуче.
Заходить без запрошень.
Лишається надовго.
Пробуджує нові чуття та емоції.
І ти піддаєшся на її умови.
Впокорюєшся...
Заварюєш липовий чай у глиняному кухлику,
чекаєш кислих ранетів, аби скуштувати шматочок шарлотки з корицею.
Споглядаєш як жовтіє сад і коротшають дні.
Чекаєш затяжних дощів у обіймах сивої мряки.
Збираєш кольорове листя, брунатні каштани, пізню малину та клаптики літніх спогадів...
І вже не хочеш її відпускати.
Вона стає рідною.
Вона стає частиною тебе.
Чи ти стаєш її клаптиком...
Людмила Галінська
Українська
English
