Сто років.
Сьогодні «Металіст» святкує свій сотий день народження.
І це не просто ювілей клубу. Це ювілей частини Харкова. Частини нас із вами.
Покоління харків’ян виросли разом із цією командою.
Хтось уперше прийшов на футбол ще дитиною, тримаючись за батькову руку.
Хтось втрачав голос на фан-секторі.
Хтось плакав від поразок і обіймав незнайомих людей після голів на останніх хвилинах.
Для всіх, хто бодай раз стояв на трибунах і жив кожну секунду гри – від тиші перед ударом до шаленої радості перемоги, – «Металіст» давно означає більше, ніж футбол.
Це – Харків.
Це – наша пам’ять, наші емоції, наш біль і наша радість, які залишаються на все життя.
За сто років «Металіст» проходив через усе.
Тріумфи, коли місто не спало до ранку.
Провальні сезони, коли боліло всім.
Нові склади, нові керівники, нові епохи.
Але одна річ не змінювалася ніколи: «Металіст» завжди вмів об’єднувати Харків.
Так, як не здатне більше нічого.
На трибунах цього клубу виростав характер міста.
Сміливий. Азартний. Упертий.
Вірний своїм, вірний синьо-жовтим кольорам.
Тим, що на гербі, на прапорі, на футболках – і в серці.
Війна поставила на паузу багато речей.
Стадіон, який десятиліттями був серцем спортивного Харкова, майже чотири роки чекає.
Чекає гравців. Чекає вболівальників. Чекає повернення життя на трибуни.
Але це – не забуття.
Ми зберігаємо стадіон. Дбаємо про нього.
Щоб у день, коли це стане можливим, він був готовий.
Готовий до великого повернення, до великого відродження.
Наш «Металіст» сьогодні змушений тренуватися в іншому місті.
Але команда залишається харківською.
По духу. По характеру. По ДНК.
Вона працює, тримається, бореться за результат.
І саме тому я впевнений: найяскравіші сторінки історії клубу – не в минулому. Вони – попереду.
Обов’язково прийде момент.
Момент, коли стадіон знову загуде так, що його почують всюди.
Коли Харків знову підведеться в єдиному пориві.
Коли тисячі голосів закричать одночасно за свою команду, за своє місто, за свою перемогу.
Сто років «Металісту» – це не крапка. Це – кома.
Продовження буде. І воно буде яскравим!
Зі століттям тебе, рідний «Металісте»!
Дякую за силу.
Дякую за гордість.
Дякую за те, що стільки років б’єшся за Харків – і разом із Харковом.
Сто років.
Сьогодні «Металіст» святкує свій сотий день народження.
І це не просто ювілей клубу. Це ювілей частини Харкова. Частини нас із вами.
Покоління харків’ян виросли разом із цією командою.
Хтось уперше прийшов на футбол ще дитиною, тримаючись за батькову руку.
Хтось втрачав голос на фан-секторі.
Хтось плакав від поразок і обіймав незнайомих людей після голів на останніх хвилинах.
Для всіх, хто бодай раз стояв на трибунах і жив кожну секунду гри – від тиші перед ударом до шаленої радості перемоги, – «Металіст» давно означає більше, ніж футбол.
Це – Харків.
Це – наша пам’ять, наші емоції, наш біль і наша радість, які залишаються на все життя.
За сто років «Металіст» проходив через усе.
Тріумфи, коли місто не спало до ранку.
Провальні сезони, коли боліло всім.
Нові склади, нові керівники, нові епохи.
Але одна річ не змінювалася ніколи: «Металіст» завжди вмів об’єднувати Харків.
Так, як не здатне більше нічого.
На трибунах цього клубу виростав характер міста.
Сміливий. Азартний. Упертий.
Вірний своїм, вірний синьо-жовтим кольорам.
Тим, що на гербі, на прапорі, на футболках – і в серці.
Війна поставила на паузу багато речей.
Стадіон, який десятиліттями був серцем спортивного Харкова, майже чотири роки чекає.
Чекає гравців. Чекає вболівальників. Чекає повернення життя на трибуни.
Але це – не забуття.
Ми зберігаємо стадіон. Дбаємо про нього.
Щоб у день, коли це стане можливим, він був готовий.
Готовий до великого повернення, до великого відродження.
Наш «Металіст» сьогодні змушений тренуватися в іншому місті.
Але команда залишається харківською.
По духу. По характеру. По ДНК.
Вона працює, тримається, бореться за результат.
І саме тому я впевнений: найяскравіші сторінки історії клубу – не в минулому. Вони – попереду.
Обов’язково прийде момент.
Момент, коли стадіон знову загуде так, що його почують всюди.
Коли Харків знову підведеться в єдиному пориві.
Коли тисячі голосів закричать одночасно за свою команду, за своє місто, за свою перемогу.
Сто років «Металісту» – це не крапка. Це – кома.
Продовження буде. І воно буде яскравим!
Зі століттям тебе, рідний «Металісте»!
Дякую за силу.
Дякую за гордість.
Дякую за те, що стільки років б’єшся за Харків – і разом із Харковом.
Українська
English
