20 січня в Азербайджані вшановують пам'ять загиблих у подіях «Чорного січня».
У ніч з 19 на 20 січня 1990 року совєцькі війська увійшли до Баку, де проходили антиурядові протести. Місто опинилось в оточенні.
В липні 1989 року в Азербайджані сформувався Народний фронт Азербайджану (НФА), який став на чолі азербайджанського національного руху. Ключовим чинником стало питання Нагорного Карабаху, яке ні московський центр, ні республіканське керівництво не були спроможні вирішити. Існувала вірогідність того, що НФА зможе перемогти на виборах до Верховного Совєту Азербайджану, які було призначено на березень 1990 року.
11 січня 1990 року Народний фронт організував у Баку масовий мітинг протесту проти бездіяльності уряду. Того ж дня група радикально налаштованих членів НФА штурмом взяла кілька адміністративних будівель та захопила владу в місті Ленкорань на півдні республіки. Було здійснено захоплення влади збройним шляхом також і в Нефтчалі.
17 січня прибічники НФА почали безперервний мітинг перед будівлею Центрального Комітету Компартії Азербайджану, перекривши до нього всі підходи, а також заблокували воєнні казарми.
19 січня перед будівлею ЦК Компартії Азербайджану відбувся велелюдний мітинг, учасники вимагали не вводити в дію Указ Президії ВС СССР про введення надзвичайного стану і домагалися відставки республіканського керівництва.
По закінченню терміну ультиматума НФА, 19 січня о 12 годині дня протестувальники зайняли будівлю телецентру та відключили канал центрального телебачення. Того ж дня надзвичайна сесія Верховного Совєту Нахічеванської АССР прийняла постанову про вихід Нахічеванської АССР із Союзу ССР та проголошення незалежності. На той момент НФА вже де-факто контролював низку регіонів Азербайджану.
Указ «Про введення надзвичайного стану в місті Баку" набував чинності з 00 годин 20 січня, проте до ранку 20 січня точний час не розсекречували. Представники московського керівництва — секретар ЦК КПСС Андрій Гіренко і голова Верховного Совєту СССР Євген Примаков — переконували офіційних представників Азербайджану та населення, що вводити війська в місто не планують. Це ввело в оману протестувальників.
У ніч з 19 на 20 січня в Баку було введено приблизно 26 тисяч совєцьких військових, прагнучи розбити Народний фронт та врятувати владу Компартії в Азербайджані. На вулицях Баку з'явилися танки і бронетранспортери, які чавили все на своєму шляху. Військові відкривали вогонь по всьому, що рухалось, розстрілювали навіть машини "швидкої допомоги", що перевозили поранених та медичних працівників.
Ввечері 19 січня група "Альфа" КГБ СССР підірвала блок живлення на телецентрі, тож більшість бакинців дізналися про введення надзвичайного стану тільки о 5:30 ранку з оголошення по радіо і листівок. Але вже була запізно: вночі в азербайджанській столиці було вбито 82 людини і 20 було смертельно поранено. Ще 21 людина була вбита після оповіщення про надзвичайний стан 20 січня і в наступні дні. В районах, де надзвичайний стан не запроваджувався — у Нефтчалі та Ленкорані — було 10 убитих. Загалом у результаті введення військ у Баку і районах республіки було вбито 131 особу, поранено 611, арештовано 841, ще 5 зникли безвісти.
Голова Президії ВС АССР Ельміра Кафарова повідомила по радіо, що до введення надзвичайного стану і появи військ у Баку вона відношення не має і це відбулося без її відома.
Уже 21 січня в Баку з'явилися антисовєцькі листівки та написи. На будівлі ЦК було написано: "Геть совєцьку імперію!", "Геть КПСС!", "Совєцька армія - фашистська армія", а на будівлі МВС було знесене гасло "Слава КПСС!".
Ввечері 21 чісня відкрилася надзвичайна сесія ВС АССР, яка визнала введення військ у Баку неправомірним та призупинила Указ Президії ВС СССР про надзвичайний стан, заявивши, що у випадку, якщо москва проігнорує це рішення, стоятиме питання про вихід Азербайджану із СССР.
22 січня близько півмільйона людей прийшло попрощатися з жертвами кривавої розправи. Їх поховали як героїв боротьби за незалежність у парку ім. Кірова, пізніше перейменованого в Алею шахідів. В день похорону призупинили роботу вокзал, аеропорт, міжміський телефонний зв'язок. Усі дні жалоби щогодини звучали сирени. Десятки тисяч азербайджанських комуністів публічно спалили свої партійні квитки.
Аллахшукюр Пашазаде — голова Духовного управління мусульман Закавказзя — у відкритому зверненні до Михайла Горбачова, копії якого надіслав Генсеку ООН і главам урядів країн світу, звинуватив особисто Горбачова у скоєному і затребував "негайного виведення військ із Баку".
Ще до введення військ в Баку перший Секретар ЦК Компартії АССР Везіров переїхав у москву. Після кривавої розправи діяльність Ради національної оборони була заборонена, почалися арешти членів НФА. Одного з них військові затримали в Ленкорані і 26 січня під час відправки в Баку на військово-транспортному літаку його задушили петлею. Спочатку, намагаючись приховати злочин, військова прокуратура направило тіло в морг як загиблого за невстановлених обставин. Згодом загиблого включили у список жертв «Чорного січня».
25 січня судна, що блокували бакинську бухту, були захоплені військово-морським десантом. У Нахічевані кілька днів тривав спротив АНФ, але незабаром і там опір було придушено.
Московська влада заявила, що введення військ в Баку було необхідним для захисту вірменського населення. Але вже 26 січня міністр оборони СССР Дмітрій Язов відкрито визнав, що метою операції було не допустити повалення Народним фронтом влади комуністичної партії. Після придушення повстання в Баку армія відновила совєцьку владу в Азербайджані. За твердженням комісії з розслідування січневих подій, ця акція "мала на меті дати наочний урок залякування рухам за незалежність в Азербайджані та інших республіках Совєцького Союзу".
Проте каральні заходи лише посилили національний рух за незалежність, і наступного року Азербайджан став суверенною державою.
20 січня в Азербайджані вшановують пам'ять загиблих у подіях «Чорного січня».
У ніч з 19 на 20 січня 1990 року совєцькі війська увійшли до Баку, де проходили антиурядові протести. Місто опинилось в оточенні.
В липні 1989 року в Азербайджані сформувався Народний фронт Азербайджану (НФА), який став на чолі азербайджанського національного руху. Ключовим чинником стало питання Нагорного Карабаху, яке ні московський центр, ні республіканське керівництво не були спроможні вирішити. Існувала вірогідність того, що НФА зможе перемогти на виборах до Верховного Совєту Азербайджану, які було призначено на березень 1990 року.
11 січня 1990 року Народний фронт організував у Баку масовий мітинг протесту проти бездіяльності уряду. Того ж дня група радикально налаштованих членів НФА штурмом взяла кілька адміністративних будівель та захопила владу в місті Ленкорань на півдні республіки. Було здійснено захоплення влади збройним шляхом також і в Нефтчалі.
17 січня прибічники НФА почали безперервний мітинг перед будівлею Центрального Комітету Компартії Азербайджану, перекривши до нього всі підходи, а також заблокували воєнні казарми.
19 січня перед будівлею ЦК Компартії Азербайджану відбувся велелюдний мітинг, учасники вимагали не вводити в дію Указ Президії ВС СССР про введення надзвичайного стану і домагалися відставки республіканського керівництва.
По закінченню терміну ультиматума НФА, 19 січня о 12 годині дня протестувальники зайняли будівлю телецентру та відключили канал центрального телебачення. Того ж дня надзвичайна сесія Верховного Совєту Нахічеванської АССР прийняла постанову про вихід Нахічеванської АССР із Союзу ССР та проголошення незалежності. На той момент НФА вже де-факто контролював низку регіонів Азербайджану.
Указ «Про введення надзвичайного стану в місті Баку" набував чинності з 00 годин 20 січня, проте до ранку 20 січня точний час не розсекречували. Представники московського керівництва — секретар ЦК КПСС Андрій Гіренко і голова Верховного Совєту СССР Євген Примаков — переконували офіційних представників Азербайджану та населення, що вводити війська в місто не планують. Це ввело в оману протестувальників.
У ніч з 19 на 20 січня в Баку було введено приблизно 26 тисяч совєцьких військових, прагнучи розбити Народний фронт та врятувати владу Компартії в Азербайджані. На вулицях Баку з'явилися танки і бронетранспортери, які чавили все на своєму шляху. Військові відкривали вогонь по всьому, що рухалось, розстрілювали навіть машини "швидкої допомоги", що перевозили поранених та медичних працівників.
Ввечері 19 січня група "Альфа" КГБ СССР підірвала блок живлення на телецентрі, тож більшість бакинців дізналися про введення надзвичайного стану тільки о 5:30 ранку з оголошення по радіо і листівок. Але вже була запізно: вночі в азербайджанській столиці було вбито 82 людини і 20 було смертельно поранено. Ще 21 людина була вбита після оповіщення про надзвичайний стан 20 січня і в наступні дні. В районах, де надзвичайний стан не запроваджувався — у Нефтчалі та Ленкорані — було 10 убитих. Загалом у результаті введення військ у Баку і районах республіки було вбито 131 особу, поранено 611, арештовано 841, ще 5 зникли безвісти.
Голова Президії ВС АССР Ельміра Кафарова повідомила по радіо, що до введення надзвичайного стану і появи військ у Баку вона відношення не має і це відбулося без її відома.
Уже 21 січня в Баку з'явилися антисовєцькі листівки та написи. На будівлі ЦК було написано: "Геть совєцьку імперію!", "Геть КПСС!", "Совєцька армія - фашистська армія", а на будівлі МВС було знесене гасло "Слава КПСС!".
Ввечері 21 чісня відкрилася надзвичайна сесія ВС АССР, яка визнала введення військ у Баку неправомірним та призупинила Указ Президії ВС СССР про надзвичайний стан, заявивши, що у випадку, якщо москва проігнорує це рішення, стоятиме питання про вихід Азербайджану із СССР.
22 січня близько півмільйона людей прийшло попрощатися з жертвами кривавої розправи. Їх поховали як героїв боротьби за незалежність у парку ім. Кірова, пізніше перейменованого в Алею шахідів. В день похорону призупинили роботу вокзал, аеропорт, міжміський телефонний зв'язок. Усі дні жалоби щогодини звучали сирени. Десятки тисяч азербайджанських комуністів публічно спалили свої партійні квитки.
Аллахшукюр Пашазаде — голова Духовного управління мусульман Закавказзя — у відкритому зверненні до Михайла Горбачова, копії якого надіслав Генсеку ООН і главам урядів країн світу, звинуватив особисто Горбачова у скоєному і затребував "негайного виведення військ із Баку".
Ще до введення військ в Баку перший Секретар ЦК Компартії АССР Везіров переїхав у москву. Після кривавої розправи діяльність Ради національної оборони була заборонена, почалися арешти членів НФА. Одного з них військові затримали в Ленкорані і 26 січня під час відправки в Баку на військово-транспортному літаку його задушили петлею. Спочатку, намагаючись приховати злочин, військова прокуратура направило тіло в морг як загиблого за невстановлених обставин. Згодом загиблого включили у список жертв «Чорного січня».
25 січня судна, що блокували бакинську бухту, були захоплені військово-морським десантом. У Нахічевані кілька днів тривав спротив АНФ, але незабаром і там опір було придушено.
Московська влада заявила, що введення військ в Баку було необхідним для захисту вірменського населення. Але вже 26 січня міністр оборони СССР Дмітрій Язов відкрито визнав, що метою операції було не допустити повалення Народним фронтом влади комуністичної партії. Після придушення повстання в Баку армія відновила совєцьку владу в Азербайджані. За твердженням комісії з розслідування січневих подій, ця акція "мала на меті дати наочний урок залякування рухам за незалежність в Азербайджані та інших республіках Совєцького Союзу".
Проте каральні заходи лише посилили національний рух за незалежність, і наступного року Азербайджан став суверенною державою.
Українська
English
