• #поезія
    Хтось святкує Різдво
    Удвох,
    Хтось чекає на самоті…
    Чомусь саме ми саме ті -
    В епіцентрі тривог.
    Три WOG

    На шляху додому і втома
    Відома…
    Колосальна знесила і сум.
    Ще не бачили Луцька і Сум,
    І ще сотню міст, окрім вдома.
    І томом

    Намальованих мною віршів
    віщих
    Я майбутнє щасливим роблю -
    Це найкращий мій виріб "Лю...",
    Щоби час минав вдвічі швидше
    за вічність.

    І цвістимуть рожеві вишні
    вище,
    І птахи заспівають веселі,
    Потеплішає врешті оселя,
    Бо ти поруч чи значно ближче.
    Спиш ще...

    ©️ Ася Ейрена
    07.01.2025
    Декламує автор

    https://www.instagram.com/asia_eirena?igsh=NmhpdGl6a2txdHY=
    #поезія Хтось святкує Різдво Удвох, Хтось чекає на самоті… Чомусь саме ми саме ті - В епіцентрі тривог. Три WOG На шляху додому і втома Відома… Колосальна знесила і сум. Ще не бачили Луцька і Сум, І ще сотню міст, окрім вдома. І томом Намальованих мною віршів віщих Я майбутнє щасливим роблю - Це найкращий мій виріб "Лю...", Щоби час минав вдвічі швидше за вічність. І цвістимуть рожеві вишні вище, І птахи заспівають веселі, Потеплішає врешті оселя, Бо ти поруч чи значно ближче. Спиш ще... ©️ Ася Ейрена 07.01.2025 Декламує автор https://www.instagram.com/asia_eirena?igsh=NmhpdGl6a2txdHY=
    Love
    4
    421переглядів 51Відтворень
  • Like
    1
    131переглядів
  • #цікаве
    Як це працює?
    Вінгсьют влаштований так, що між руками та ногами натягнуті мембрани, що створюють підйомну силу. Людина не просто падає вниз, а планує, перетворюючи вільне падіння на контрольований політ.

    ✦ Повітря набігає на костюм, створюючи підйомну силу, яка уповільнює падіння.
    ✦ Завдяки цьому спортсмен може рухатися не лише вниз, а й уперед, розганяючись до 150-200 км/год.
    ✦ Кут польоту (глайд) зазвичай 3:1 - це означає, що на 1 метр зниження можна пролетіти 3 метри вперед.

    ➤ Висота старту – не менше 600 метрів (зазвичай стрибають з гір або з літака).
    ➤ Безвітряна або слабковітряна погода.
    ➤ Досвідчений спортсмен: новачки спочатку навчаються на парашутах і лише потім переходять до вінгсьюту.

    Найдовший політ у вінгсьюті тривав 9 хвилин 6 секунд, а рекордна дальність становила 32 км за один стрибок!

    Але без парашута все одно не обійтись. Фінальний етап - це його розкриття та безпечне приземлення.

    Чи хотіли б так політати? 🙂
    #цікаве Як це працює? Вінгсьют влаштований так, що між руками та ногами натягнуті мембрани, що створюють підйомну силу. Людина не просто падає вниз, а планує, перетворюючи вільне падіння на контрольований політ. ✦ Повітря набігає на костюм, створюючи підйомну силу, яка уповільнює падіння. ✦ Завдяки цьому спортсмен може рухатися не лише вниз, а й уперед, розганяючись до 150-200 км/год. ✦ Кут польоту (глайд) зазвичай 3:1 - це означає, що на 1 метр зниження можна пролетіти 3 метри вперед. ➤ Висота старту – не менше 600 метрів (зазвичай стрибають з гір або з літака). ➤ Безвітряна або слабковітряна погода. ➤ Досвідчений спортсмен: новачки спочатку навчаються на парашутах і лише потім переходять до вінгсьюту. Найдовший політ у вінгсьюті тривав 9 хвилин 6 секунд, а рекордна дальність становила 32 км за один стрибок! Але без парашута все одно не обійтись. Фінальний етап - це його розкриття та безпечне приземлення. Чи хотіли б так політати? 🙂
    Love
    Wow
    4
    439переглядів 68Відтворень
  • Я – кіт. Рудий, з гордим хвостом і поглядом, що бачив занадто багато. Народився і жив у Донецьку. Там було тепло, пахло сонцем і старим ламінатом, а мої люди завжди знаходили час, щоб мене почухати між вухами. Але влітку 2014 року все змінилося. Стало гучно, страшно, а вікна затремтіли так, що навіть мій друг тарантул Квеша завмер у своєму тераріумі.

    Люди довго щось обговорювали, швидко збирали речі. Вони клали все до клітчатих сумок, багато сумок, так багато, що вони заполонили весь коридор. Я сів на одну з них і уважно спостерігав, як у коробку засипають тарганів – їжу для Квеші. Таргани, на відміну від мене, не знали, що попереду довга дорога.

    Вокзал був схожий на мурашник. Люди бігали, метушилися, хтось плакав, хтось мовчав із порожнім поглядом. Я сидів у своїй переносці, а мій ніс ловив запахи страху, поту й пилу. Потім гримнуло. Люди закричали. Кляті москалі обстрілювали вокзал, де люди намагались евакуюватись.

    Ми з моїми людьми опинилися у підземному переході. Там було сиро і темно, всі тулилися один до одного. Хтось гладив мене через ґрати переноски, шепочучи: «Ти теж боїшся, маленький?» Але я не боявся – я злився. Злився, що довелося залишити дім, моє місце на підвіконні, мій улюблений картонний ящик. А ще – що довелося сидіти поруч із клітчатими сумками, бо вони заважали мені розтягнутися на повний зріст.

    Поїзд подали, коли вже почало темніти. Ми разом із сотнями інших людей кинулися до вагонів. Хтось притискав до грудей дітей, хтось – котів. Поїзд повільно рушив, і я зрозумів: ми їдемо у невідоме. Як потім з'ясувалось, це був останній поїзд, що виїхав з Донецька.

    Дорога була довгою. Через Харківську область до Дніпра. Вагон скрипів, за вікном миготіли нічні вогні, а люди говорили пошепки, ніби боялися розбудити війну. У поїзді було багато інших котів. Ми відчували одне одного. Хтось тихо нявчав, хтось голосно обурювався, а хтось просто дивився у темряву, як і я.

    Коли ми приїхали у Дніпро, я був виснажений. Мої люди теж. Ми заселились у готель, бо нове житло ще треба було шукати. І скажу вам, моїм людям довелося попотіти. Незрозуміло чому, але через те, що ми були з Донецька, нам було дуже важко знайти того, хто здасть квартиру не за всі гроші світу та ще й пустить мене жити з людьми.

    Новий дім пахнув інакше – не рідними стінами, не знайомими меблями, а чужістю. Я просто ліг і не рухався кілька днів. Навіть у туалет не ходив – ніби тіло теж не могло повірити, що тепер усе інакше. Люди хвилювалися, говорили, що я в стресі. Вони не розуміли, що я просто чекаю – чекаю, коли скажуть, що все закінчилось, і ми можемо повертатись... Але той дім залишився там, у місті, яке тепер не моє.

    Я – кіт. І я пам’ятаю.
    Я – кіт. Рудий, з гордим хвостом і поглядом, що бачив занадто багато. Народився і жив у Донецьку. Там було тепло, пахло сонцем і старим ламінатом, а мої люди завжди знаходили час, щоб мене почухати між вухами. Але влітку 2014 року все змінилося. Стало гучно, страшно, а вікна затремтіли так, що навіть мій друг тарантул Квеша завмер у своєму тераріумі. Люди довго щось обговорювали, швидко збирали речі. Вони клали все до клітчатих сумок, багато сумок, так багато, що вони заполонили весь коридор. Я сів на одну з них і уважно спостерігав, як у коробку засипають тарганів – їжу для Квеші. Таргани, на відміну від мене, не знали, що попереду довга дорога. Вокзал був схожий на мурашник. Люди бігали, метушилися, хтось плакав, хтось мовчав із порожнім поглядом. Я сидів у своїй переносці, а мій ніс ловив запахи страху, поту й пилу. Потім гримнуло. Люди закричали. Кляті москалі обстрілювали вокзал, де люди намагались евакуюватись. Ми з моїми людьми опинилися у підземному переході. Там було сиро і темно, всі тулилися один до одного. Хтось гладив мене через ґрати переноски, шепочучи: «Ти теж боїшся, маленький?» Але я не боявся – я злився. Злився, що довелося залишити дім, моє місце на підвіконні, мій улюблений картонний ящик. А ще – що довелося сидіти поруч із клітчатими сумками, бо вони заважали мені розтягнутися на повний зріст. Поїзд подали, коли вже почало темніти. Ми разом із сотнями інших людей кинулися до вагонів. Хтось притискав до грудей дітей, хтось – котів. Поїзд повільно рушив, і я зрозумів: ми їдемо у невідоме. Як потім з'ясувалось, це був останній поїзд, що виїхав з Донецька. Дорога була довгою. Через Харківську область до Дніпра. Вагон скрипів, за вікном миготіли нічні вогні, а люди говорили пошепки, ніби боялися розбудити війну. У поїзді було багато інших котів. Ми відчували одне одного. Хтось тихо нявчав, хтось голосно обурювався, а хтось просто дивився у темряву, як і я. Коли ми приїхали у Дніпро, я був виснажений. Мої люди теж. Ми заселились у готель, бо нове житло ще треба було шукати. І скажу вам, моїм людям довелося попотіти. Незрозуміло чому, але через те, що ми були з Донецька, нам було дуже важко знайти того, хто здасть квартиру не за всі гроші світу та ще й пустить мене жити з людьми. Новий дім пахнув інакше – не рідними стінами, не знайомими меблями, а чужістю. Я просто ліг і не рухався кілька днів. Навіть у туалет не ходив – ніби тіло теж не могло повірити, що тепер усе інакше. Люди хвилювалися, говорили, що я в стресі. Вони не розуміли, що я просто чекаю – чекаю, коли скажуть, що все закінчилось, і ми можемо повертатись... Але той дім залишився там, у місті, яке тепер не моє. Я – кіт. І я пам’ятаю.
    Love
    Sad
    Like
    9
    1Kпереглядів 1 Поширень
  • Sad
    Like
    8
    791переглядів 127Відтворень
  • Volodymyr Oleksandrovych Zelenskyi vidminyv vizyt heneralnoho sekretaria OON Antonio Huterisha, bo sekretar izdyv do Putin v Respubliku Kazan. Zhurnalisty ta fotohrafy upiimaly moment tam de Antonio Huterish rukostyskanniam zaimaietsia z moskovskym dyktator Volodymyr Putin, bilshe toho pidchas tsoho diistva Antonio skhylyv svoіu holovu, takym chynom zdiisnyvshy poklon dyktatoru kotryi vvazhaie sebe pevno dyktatorom moskovskoi imperii. Otzhe, koly Volodymyr Zelenskyi vidkhylyv vizyt Antonio Huterisha to tsym samym vin pokazav, scho heneralnyi sekretar zabrudnyv svoіu ruku ob mizhnarodnoho zlochyntsia Volodymyra Putina. Zelenskyi takym ruku ne potysne, iak i tsyvilizovanyi svit Ievropy abo Ameryky. Zelenskyi takozh daie zrozumity "Antonio Vy zabrudnyly svii kostіum Vam chas na pensiіu".

    Vy bachyte, persony na tsykh foro ie vasalamy abo ahentamy Mosky, nu iak takym tysnuty ruku, vony zh klaniatys Putinu!

    Pidpyska na @Promin
    Volodymyr Oleksandrovych Zelenskyi vidminyv vizyt heneralnoho sekretaria OON Antonio Huterisha, bo sekretar izdyv do Putin v Respubliku Kazan. Zhurnalisty ta fotohrafy upiimaly moment tam de Antonio Huterish rukostyskanniam zaimaietsia z moskovskym dyktator Volodymyr Putin, bilshe toho pidchas tsoho diistva Antonio skhylyv svoіu holovu, takym chynom zdiisnyvshy poklon dyktatoru kotryi vvazhaie sebe pevno dyktatorom moskovskoi imperii. Otzhe, koly Volodymyr Zelenskyi vidkhylyv vizyt Antonio Huterisha to tsym samym vin pokazav, scho heneralnyi sekretar zabrudnyv svoіu ruku ob mizhnarodnoho zlochyntsia Volodymyra Putina. Zelenskyi takym ruku ne potysne, iak i tsyvilizovanyi svit Ievropy abo Ameryky. Zelenskyi takozh daie zrozumity "Antonio Vy zabrudnyly svii kostіum Vam chas na pensiіu". Vy bachyte, persony na tsykh foro ie vasalamy abo ahentamy Mosky, nu iak takym tysnuty ruku, vony zh klaniatys Putinu! Pidpyska na @Promin
    Sad
    1
    858переглядів
  • Ніколи такого не було?
    Й ось знов…

    Ссссссцкйбнблдрсня…

    Ще трапилося?
    Котик Філько знайшовся на моїй канапі???

    Та за всі років вісім, що він в мене живе, жодного разу до мене в ліжечко не приходив???
    Ніколи такого не було? Й ось знов… Ссссссцкйбнблдрсня… Ще трапилося? Котик Філько знайшовся на моїй канапі??? Та за всі років вісім, що він в мене живе, жодного разу до мене в ліжечко не приходив???
    57переглядів
  • ФІЗИЧНО СИЛЬНА КРАСУНЯ
    ФІЗИЧНО СИЛЬНА КРАСУНЯ
    154переглядів 13Відтворень
  • Love
    Like
    6
    640переглядів 2 Поширень
  • Like
    1
    207переглядів 25Відтворень