ΠΡΠ. ΦΕΟΦІЛАКТА, СПОВІДНИКА

Св. Феофілакт жив у Константинополі у 8 ст. під час іконоборчої єресі. Та все ж для Православ'я тимчасово настали відносно мирні часи. Монастирі знову стали поповнюватися насельниками. Св. Феофілакт, учень св. Тарасія, з благословення патріарха разом зі св. Михаїлом віддалився в монастир на берег Чорного моря. Ревні подвижники своїми Богоугодними трудами отримали від Бога дар чудотворення. За їх молитвами під час сильної посухи, коли женці на полі знемагали від спраги, порожні посудини стали виділяти стільки води, що її вистачало на весь день.

Після кількох років перебування в монастирі вони обидва були висвячені в єпископський сан: св. Михаїл - єп. Синадським, а св. Феофілакт - єп. Никомидійським.

Очолюючи Никомидійську Церкву, св. Феофілакт будував храми, лікарні, сиротинці, щедро роздавав милостиню, опікував сиріт, вдів і хворих, сам доглядав за прокаженими, не гребуючи обмивати їхні рани.

Коли імператорський трон посів іконоборець Лев V Вірменин (813-820), страшна єресь спалахнула з новою силою. На імператора-іконоборця не зміг вплинути ніхто. Присутній на переговорах імператора з патріархом св. Феофілакт, викриваючи єретиків, пророчив Леву Вірменину швидку загибель. За сміливе пророцтво святитель був вигнаний на заслання до фортеці Стровіль (в Малій Азії). Тут він нудився 30 р., до самої смерті (бл. 845). Згодом мощі єп. Феофілакта були перенесені в Никомідію.

З відривного календаря «З вірою в душі» за 8 березня.
----------------

#поезія
Я - з України. Тут іде війна,
Тут діти- сироти і наречені-вдови..
Тут людям двадцять- в косах сивина,
І тут жінки збивають влучно дрони.

Я з того краю, де столітній дід
Несе кота з прифронтової зони.
З Народу того, що рятує цілий світ-
Стоїть намертво, як стіна бетонна.

Я - з України. Тут зчорнілі матері,
Тут діти носять ордени батьківські.
Тут сходить жито на попаленій ріллі.
Тут милості не ждуть із рук катівських.

Нам не потрібні радощі чужі
Не треба вашого. І не зречемось свого.
Бо я з того Народу, що в душі
Він носить віру у Життя і Перемогу.


Оксана Потопник