Українська
English
Колись у мене був такий рефлекс - хтось просить про щось, а я вже нахиляюся, вже піднімаю, вже викручуюсь, щоб виконати прохання.
А потім?
А потім я дивився, як ці самі люди навіть пальцем не поворухнули, коли щось було потрібно мені.
Бо, бач, «немає часу», «не знали», «не змогли».
А я?
А я завжди міг.
І тоді мене осінило:
Чому, чорт забирай, я постійно зрушую гори заради тих, хто заради мене навіть камінця не підніме?
І я почав казати «НІ».
Спочатку було дивно. Як їсти суп без солі - ніби нічого страшного, але щось не так. Бо ж «треба допомагати», «треба бути ввічливим», «не можна розчаровувати».
А потім прийшло щось краще — спокій.
Бо раптом я не мусив робити те, чого не хочу.
Не мусив вибачатись за те, що турбуюся про себе.
І раптом стало видно, хто дійсно мене цінує.
Я навчився говорити:
👉 Не хочу.
👉 Не маю бажання.
👉 Не маю часу.
І знаєш що?
Світ не звалився.
Тож якщо хтось ображається, що ти не хочеш більше жити «для інших» - це просто доказ того,
що твої кордони були потрібні давно.
І тримайся їх.
Бо якщо ти сам себе не поважаєш,
ніхто цього за тебе не зробить.
А потім?
А потім я дивився, як ці самі люди навіть пальцем не поворухнули, коли щось було потрібно мені.
Бо, бач, «немає часу», «не знали», «не змогли».
А я?
А я завжди міг.
І тоді мене осінило:
Чому, чорт забирай, я постійно зрушую гори заради тих, хто заради мене навіть камінця не підніме?
І я почав казати «НІ».
Спочатку було дивно. Як їсти суп без солі - ніби нічого страшного, але щось не так. Бо ж «треба допомагати», «треба бути ввічливим», «не можна розчаровувати».
А потім прийшло щось краще — спокій.
Бо раптом я не мусив робити те, чого не хочу.
Не мусив вибачатись за те, що турбуюся про себе.
І раптом стало видно, хто дійсно мене цінує.
Я навчився говорити:
👉 Не хочу.
👉 Не маю бажання.
👉 Не маю часу.
І знаєш що?
Світ не звалився.
Тож якщо хтось ображається, що ти не хочеш більше жити «для інших» - це просто доказ того,
що твої кордони були потрібні давно.
І тримайся їх.
Бо якщо ти сам себе не поважаєш,
ніхто цього за тебе не зробить.
Колись у мене був такий рефлекс - хтось просить про щось, а я вже нахиляюся, вже піднімаю, вже викручуюсь, щоб виконати прохання.
А потім?
А потім я дивився, як ці самі люди навіть пальцем не поворухнули, коли щось було потрібно мені.
Бо, бач, «немає часу», «не знали», «не змогли».
А я?
А я завжди міг.
І тоді мене осінило:
Чому, чорт забирай, я постійно зрушую гори заради тих, хто заради мене навіть камінця не підніме?
І я почав казати «НІ».
Спочатку було дивно. Як їсти суп без солі - ніби нічого страшного, але щось не так. Бо ж «треба допомагати», «треба бути ввічливим», «не можна розчаровувати».
А потім прийшло щось краще — спокій.
Бо раптом я не мусив робити те, чого не хочу.
Не мусив вибачатись за те, що турбуюся про себе.
І раптом стало видно, хто дійсно мене цінує.
Я навчився говорити:
👉 Не хочу.
👉 Не маю бажання.
👉 Не маю часу.
І знаєш що?
Світ не звалився.
Тож якщо хтось ображається, що ти не хочеш більше жити «для інших» - це просто доказ того,
що твої кордони були потрібні давно.
І тримайся їх.
Бо якщо ти сам себе не поважаєш,
ніхто цього за тебе не зробить.
203переглядів
