Ми — покоління , яке вже не повернеться.
Ті , хто йшов додому зі школи пішки з портфелем за плечима й думками лише про те , щоб швидше зробити уроки і вибігти у двір.
Не до екранів , а до друзів , які чекали біля під’їзду.
Ми грали в квача і хованки до темряви , майстрували літачки з аркушів зошита , будували хатки з ковдр і стільців. А скляні кульки для нас були справжніми скарбами.
Нашими майданчиками були двори й вулиці , а не торгові центри.
Наші спогади зберігалися в сімейних альбомах , а не в ,, хмарі".
Ми казали ,, мама " і ,, тато ", а не ,, старі".
Ми шепотілись з братами й сестрами під ковдрою , боячись , що нас почують дорослі.
Це покоління відходить — повільно , але неминуче.
І залишає по собі щирість , тепло та відчуття часу , коли все було простим і справжнім.
Ми знали, що таке дитинство.
І головне — ми прожили його на повну.
Ми — покоління , яке вже не повернеться.
Ті , хто йшов додому зі школи пішки з портфелем за плечима й думками лише про те , щоб швидше зробити уроки і вибігти у двір.
Не до екранів , а до друзів , які чекали біля під’їзду.
Ми грали в квача і хованки до темряви , майстрували літачки з аркушів зошита , будували хатки з ковдр і стільців. А скляні кульки для нас були справжніми скарбами.
Нашими майданчиками були двори й вулиці , а не торгові центри.
Наші спогади зберігалися в сімейних альбомах , а не в ,, хмарі".
Ми казали ,, мама " і ,, тато ", а не ,, старі".
Ми шепотілись з братами й сестрами під ковдрою , боячись , що нас почують дорослі.
Це покоління відходить — повільно , але неминуче.
І залишає по собі щирість , тепло та відчуття часу , коли все було простим і справжнім.
Ми знали, що таке дитинство.
І головне — ми прожили його на повну.
Українська
English
