#дати 10 березня 1861 року в Петербурзі, у віці 47 років, тихо відійшов у вічність Тарас Григорович Шевченко. 💔 Це не просто дата — це точка, де зійшлися всі страждання, заслання, цензура й непереможний дух людини, яка стала символом нації ще за життя. Смерть прийшла після десятиліть поневірянь: 10 років солдатчини, заборона писати й малювати, постійний нагляд. Останні роки в Академії мистецтв — вже з надірваним здоров’ям. Сучасники згадували: майже всю ніч перед смертю він сидів, спираючись на руки, бо біль у грудях не давав лягти. Ранок 10 березня став останнім. Тіло спочатку поховали на Смоленському кладовищі, але за заповітом («Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…») прах перевезли в Україну — і в травні 1861-го перепоховали на Чернечій горі в Каневі. З того часу гора стала місцем паломництва, а дата — днем національної жалоби. Чому саме 10 березня залишається пам’ятним? Бо це не радянський винахід, а безпосередня роковина смерті. З 1862 року почалися перші меморіальні заходи, згодом традиція закріпилася як Шевченківські дні — 9 березня (народження за новим стилем) та 10 березня (смерть). У радянські часи намагалися маніпулювати датами, але народ зберіг справжню пам’ять. Сьогодні це неформальне, але глибоко шановане вшанування: панахиди, покладання квітів, читання віршів, роздуми про те, наскільки актуальними лишаються його слова про волю, правду й кайдани. Шевченко не просто помер — він залишив заповіт, який Україна виконує щодня. Його смерть стала початком безсмертя. Тож 10 березня — це не сум, а нагадування: «Борітеся — поборете». 🇺🇦

«І оживе добра слава, Слава України»: слова Тараса Шевченка декламують ті, хто продовжує боротися за Україну. 212 років тому народився великий український поет. Яким було його життя, і факти, що можуть вас здивувати 👇 ▪️Він прожив всього 47 років, з них 34 у неволі, а встиг зробити більше, ніж можна за 2 життя; ▪️Був єдиною дитиною в родині, кого батьки віддали на навчання. Ще в юності вони розгледіли його прагнення до науки; ▪️Найбільшою мрією життя Кобзаря було викупити з кріпацтва своїх братів та сестер, але, на жаль, це так і не вдалося; ▪️Мав зріст 164 см. Його малюють на портретах старим дідом у страшній шапці, а це був чи не найбільший стиляга того часу; ▪️Під час навчання в Петербурзі він долучився до світського кола та почав модно вдягатися. Одного разу він витратив майже всю річну зарплату на новий плащ; ▪️Також він витрачав немало грошей на розваги, ігри в карти та випивку з друзями; ▪️Його улюбленими стравами були борщ з сушеними карасями, ковбаски, вареники, а запивав все це міцним чаєм з ромом; ▪️Він вивчив польську мову заради коханої полячки, але не зміг одружитися через заборону шлюбів між кріпаком та вільною селянкою; ▪️Митець був відомим ловеласом та часто закохувався, але так ніколи і не одружився; ▪️Його викупили з кріпацтва за суму, яка рівна $40 тисячам сьогодні; ▪️Створив понад 1300 картин, із яких до нашого часу збереглися понад 800. До власних творів поет створював ілюстрації, любив малювати автопортрети; ▪️Його до смерті боявся російський імператор через пророчі рядки і малюнки; ▪️радянська влада не могла просто заборонити твори Шевченка, бо вони були занадто відомі. Замість цього Кобзаря намагалися дискредитувати; ▪️Твори Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята 10 березня — День Державного Гімну України: від першого акорду до символу нації. У календарі українських свят 10 березня посідає особливе місце. Саме цього дня ми вшановуємо Державний Гімн — один із трьох головних символів держави, що поряд із прапором і гербом уособлює її душу та волю. 🎵 Вибір дати не є випадковим і має глибоке історичне коріння. 10 березня 1865 року в Перемишлі, на концерті, присвяченому пам’яті Тараса Шевченка, вперше публічно зазвучали слова Павла Чубинського, покладені на музику Михайла Вербицького. У часи, коли Україна існувала лише в мріях і піснях, цей виступ став пророчим акордом майбутньої незалежності. Іронія долі: під чужим пануванням народжувався гімн вільної країни. Шлях до офіційного статусу був довгим, але логічним. Музичну редакцію затвердили 15 січня 1992 року. 6 березня 2003-го Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Державний Гімн України» № 602-IV, зафіксувавши текст першого куплету та приспіву. Нарешті, 7 грудня 2021 року Кабінет Міністрів постановою офіційно запровадив День Державного Гімну саме 10 березня, підкреслюючи зв’язок сучасної України з її культурною спадщиною. Чому це свято варте уваги? Державний Гімн — це не просто мелодія для урочистих моментів. Він аргументовано демонструє стійкість українського духу: від 1865-го до сьогодення пісня супроводжує боротьбу за свободу. У школах, на фронті, під час міжнародних форумів — всюди він нагадує, що «ще не вмерла Україна, і слава, і воля». Це потужний інструмент національної ідентичності, який об’єднує покоління та зміцнює патріотизм у найскладніші часи. Без перебільшення, гімн — це наш щоденний маніфест незалежності. Отже, 10 березня — привід не лише згадати історію, а й відчути її в кожному рядку. Заспівайте гімн — і відчуйте, як б’ється серце нації. 🇺🇦

Кремль плачет о «Доме русской культуры» в Ливане, разбомбленном Израилем, но в "Россотрудничестве" забыли сказать, кто на самом деле там хозяин В Москве снова разыграли знакомую сцену: трагический тон, заявления о «ничем не спровоцированной агрессии» и рассказы о том, как где-то на Ближнем Востоке якобы мирно преподавали русский язык, учили детей музыке и устраивали вечера «российско-ливанской дружбы». Поводом стал израильский авиаудар по городу Набатия на юге Ливана. В результате удара было разрушено здание, в котором находился так называемый Дом русской культуры. Его директор Асаад Дия сообщил, что жертв нет — сотрудники покинули помещение после начала войны. Сразу после этого последовало официальное заявление Россотрудничества. В Москве объявили удар «ничем не спровоцированной агрессией» и подчеркнули, что в центре якобы не велось никакой военной деятельности. Звучит почти трогательно. Но есть одна деталь, о которой в этих заявлениях предпочитают не говорить. Юг Ливана — это территория, где фактическим хозяином давно является шиитская террористическая группировка Хезболла. Именно против её инфраструктуры действует Армия обороны Израиля. Израильские удары по Набатии происходят в рамках операции против объектов этой группировки, размещённых по всему региону. И вот на этой территории вдруг обнаруживается «культурный центр», который, если верить Москве, существовал исключительно для уроков языка, танцев и концертов. Случайное совпадение? В Кремле явно рассчитывают, что именно так это и будет выглядеть. Для начала стоит напомнить, что Россотрудничество — это вовсе не кружок любителей Пушкина. Это государственное агентство России, созданное для продвижения политического и идеологического влияния Москвы за рубежом. Формально оно занимается «гуманитарными программами», культурными центрами и поддержкой соотечественников. Фактически же: — открывает так называемые «Русские дома» по всему миру — продвигает российскую пропаганду — работает с лояльными политическими группами — формирует сети влияния В странах Европы такие центры давно воспринимаются как инструмент мягкой силы Кремля. После начала войны против Украины многие из них были закрыты или серьёзно ограничены. Но на Ближнем Востоке — особенно там, где сильны антизападные силы — подобные структуры продолжают работать. Практически сразу после заявления Россотрудничества подключился и МИД России, который традиционно выступил с обвинениями в адрес Израиля. Российские дипломаты заявили, что удар по зданию «Дома русской культуры» является «очередным проявлением агрессии» и «грубым нарушением международного права». Это заявление звучит особенно странно, если вспомнить одну деталь. Его делает государство, которое уже несколько лет ведёт полномасштабную войну против Украины, уничтожая города, электростанции, жилые кварталы и культурные объекты. Но в дипломатической реальности Кремля это, очевидно, не считается агрессией. В своём заявлении российская сторона также вспомнила 10 октября 1973 года, когда во время арабо-израильской войны был разрушен советский культурный центр в Дамаске. Москва напомнила, что тогда погибли сотрудники центра, а самолёт, сбросивший бомбу, был сбит сирийской ПВО. Эта историческая ремарка должна была добавить драматизма. Но она лишь подчёркивает другое: Москва снова пытается представить себя жертвой. Причина происходящего гораздо проще. Хезболла десятилетиями превращала юг Ливана в военную инфраструктуру, размещая склады оружия, ракеты и командные пункты прямо среди гражданских зданий. И именно против этой инфраструктуры сейчас действует Израиль. На этом фоне дипломатическая истерика Москвы выглядит особенно цинично. Страна, которая разрушает украинские города и инфраструктуру, внезапно выступает защитником культурных центров. И каждый раз, когда на территории союзников Кремля появляется очередной «Русский дом», возникает простой вопрос: Это действительно культурный центр — или очередная точка влияния российской пропаганды? Дата события: 9 марта 2026 года НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. https://nikk.agency/kreml-plachet-o-dome-russkoj/

https://www.youtube.com/live/X_eE90kTRI0?si=KCebGyCEwpLqifKK

https://www.youtube.com/live/CJGDYLScifE?si=Xoe5VuxS14Vw_DrL

https://www.youtube.com/live/spEsfbRhaC0?si=oaNndNm_rF88Sw-T

https://youtu.be/AaCw5cTGGKQ?si=wIYT8yKcn08Dq6CR

#музика #smooth #jazz