Московська РПЦ обрала сторону аятол — і зберігає в Ізраїлі мережу майна, яку вже не можна вважати «нейтральною» — чи можна?
Будь-яка сучасна людина розуміє: питання не в релігії як такій і не у вірі інших людей. Ніхто не звинувачує християнство, іслам чи будь-яку іншу релігію. Але проблема виникає тоді, як це відбувається в росії та Ірані, коли релігійні інститути починають обслуговувати державну владу та її політичну ідеологію.
Глава московської Російської православної церкви патріарх Кирило 10 березня 2026 року офіційно привітав Моджтабу Хоссейні Хаменеї з «обранням верховним лідером Ірану», звернувся до нього словами «Дорогий брат!» та окремо підкреслив близькість у питаннях «традиційних моральних цінностей».
Для ізраїльського читача це вже не церковна дипломатія і не ритуальна ввічливість. Це відкритий жест у бік режиму, який десятиліттями будує свою регіональну стратегію на конфронтації з єврейською державою.
При цьому офіційні джерела дозволяють упевнено сказати й інше: у структури Московського патріархату є оформлена юридична присутність і мережа об’єктів в Ізраїлі.
Йдеться про Руську духовну місію та її об’єкти — в Єрусалимі, Яффо (Тель-Авів), Хайфі та Галілеї.
За відкритими джерелами, серед відомих об’єктів Московського патріархату в Ізраїлі:
• Свято-Троїцький собор і адміністративний комплекс Руської духовної місії в Єрусалимі
• Горненський жіночий монастир у районі Ейн-Карем (Єрусалим)
• подвір’я праведної Тавіфи в Яффо (Тель-Авів)
• подвір’я пророка Іллі в Хайфі
• подвір’я святої рівноапостольної Марії Магдалини в Магдалі в Галілеї
Тобто це не просто історичні будівлі і не абстрактна спадщина минулого. Це реальна інфраструктура присутності Московського патріархату на території Ізраїлю, з постійним духовенством і обслуговчим персоналом, значна частина якого традиційно направляється з росії.
Водночас важливо провести чітку межу.
Прямих публічних доказів того, що майно РПЦ в Ізраїлі використовується для незаконної діяльності проти держави Ізраїль, у відкритих джерелах немає. І стверджувати те, що не доведено, було б неправильно.
Але сама по собі розгалужена інфраструктура іноземної церковної структури, керівництво якої відкрито підтримує державу, з якою Ізраїль веде екзистенційну війну — так само як і владу росії, — уже не може вважатися нейтральною і неминуче стає предметом суспільної уваги та контролю.
У мирні часи подібна ситуація виглядала б як тривожний сигнал.
Під час війни на Близькому Сході для Ізраїлю це вже виглядає як виклик, який не можна ховати за звичною формулою «релігійної автономії».
Питання сьогодні не в тому, чи потрібно воювати з храмами.
Питання в іншому:
чи може держава вважати повністю нейтральною мережу майна структури, керівництво якої публічно демонструє близькість до режиму аятол?
Докладніше — у нашій статті:
https://news.nikk.co.il/uk/moskovska-rpc-obrala-storonu-ayatol/
Московська РПЦ обрала сторону аятол — і зберігає в Ізраїлі мережу майна, яку вже не можна вважати «нейтральною» — чи можна?
Будь-яка сучасна людина розуміє: питання не в релігії як такій і не у вірі інших людей. Ніхто не звинувачує християнство, іслам чи будь-яку іншу релігію. Але проблема виникає тоді, як це відбувається в росії та Ірані, коли релігійні інститути починають обслуговувати державну владу та її політичну ідеологію.
Глава московської Російської православної церкви патріарх Кирило 10 березня 2026 року офіційно привітав Моджтабу Хоссейні Хаменеї з «обранням верховним лідером Ірану», звернувся до нього словами «Дорогий брат!» та окремо підкреслив близькість у питаннях «традиційних моральних цінностей».
Для ізраїльського читача це вже не церковна дипломатія і не ритуальна ввічливість. Це відкритий жест у бік режиму, який десятиліттями будує свою регіональну стратегію на конфронтації з єврейською державою.
При цьому офіційні джерела дозволяють упевнено сказати й інше: у структури Московського патріархату є оформлена юридична присутність і мережа об’єктів в Ізраїлі.
Йдеться про Руську духовну місію та її об’єкти — в Єрусалимі, Яффо (Тель-Авів), Хайфі та Галілеї.
За відкритими джерелами, серед відомих об’єктів Московського патріархату в Ізраїлі:
• Свято-Троїцький собор і адміністративний комплекс Руської духовної місії в Єрусалимі
• Горненський жіночий монастир у районі Ейн-Карем (Єрусалим)
• подвір’я праведної Тавіфи в Яффо (Тель-Авів)
• подвір’я пророка Іллі в Хайфі
• подвір’я святої рівноапостольної Марії Магдалини в Магдалі в Галілеї
Тобто це не просто історичні будівлі і не абстрактна спадщина минулого. Це реальна інфраструктура присутності Московського патріархату на території Ізраїлю, з постійним духовенством і обслуговчим персоналом, значна частина якого традиційно направляється з росії.
Водночас важливо провести чітку межу.
Прямих публічних доказів того, що майно РПЦ в Ізраїлі використовується для незаконної діяльності проти держави Ізраїль, у відкритих джерелах немає. І стверджувати те, що не доведено, було б неправильно.
Але сама по собі розгалужена інфраструктура іноземної церковної структури, керівництво якої відкрито підтримує державу, з якою Ізраїль веде екзистенційну війну — так само як і владу росії, — уже не може вважатися нейтральною і неминуче стає предметом суспільної уваги та контролю.
У мирні часи подібна ситуація виглядала б як тривожний сигнал.
Під час війни на Близькому Сході для Ізраїлю це вже виглядає як виклик, який не можна ховати за звичною формулою «релігійної автономії».
Питання сьогодні не в тому, чи потрібно воювати з храмами.
Питання в іншому:
чи може держава вважати повністю нейтральною мережу майна структури, керівництво якої публічно демонструє близькість до режиму аятол?
Докладніше — у нашій статті:
https://news.nikk.co.il/uk/moskovska-rpc-obrala-storonu-ayatol/
Українська
English
