Історія на фото

Порятунок Аніти Альварес на дні басейну, Будапешт, червень 2022 року.
Під час Чемпіонату світу з водних видів спорту американська синхроністка Аніта Альварес знепритомніла прямо в басейні після виснажливого виступу. Дівчина почала повільно опускатися на глибину, а рятувальники на борту забарилися, не зрозумівши, що сталася біда.
Першою небезпеку відчула її тренерка — Андреа Фуентес. Не вагаючись ні секунди, вона стрибнула у воду прямо в цивільному одязі. На фото зафіксовано той критичний момент, коли Андреа підхоплює непритомну підопічну, щоб виштовхнути її на поверхню.
«Я кричала рятувальникам, щоб вони стрибали, але вони стояли нерухомо. Тоді я стрибнула сама. Я бачила, що вона не дихає, і це було найстрашніше», — згадувала потім тренерка.
Завдяки героїзму Андреа Аніті надали допомогу вчасно, і вона змогла повністю відновитися. Це фото назавжди залишиться символом того, що справжній тренер — це набагато більше, ніж просто професійний наставник.
#world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ХЕРСОНЩИНО, ПРО ТЕБЕ ПАМ’ЯТАЄМ

Перлину степу топче ворог клятий,
Немов господар оселився там,
Він забруднив усі красиві шати,
Й наповнив все свої́м страшним сміттям.

Весь лівий берег стогне і ридає,
Дніпро в зажурі воду подає,
На звільнення Херсонщина чекає,
Бо окупант їм волі не дає.

Не день, й не два, й не місяць це триває,
Як окупант цю землю захопив,
Людські́ оселі нелюд заселяє,
Біди́ і лиха скільки наробив…

В людськи́х оселях, наче в себе вдома,
Міста́ і се́ла в ворога в руках,
Від цьо́го страх, біда, моральна втома,
І все це наяву, а не у снах.

Під окупантом плаче ця землиця,
Огидне і страшне вороже все…
Коли ж жахіття має закінчи́ться?
Хто звільнення землі́ цій принесе́?

Херсонщино, про тебе пам’ятаєм,
За всіх людей, за весь Херсонський край,
Про звільнення ми Господа благаєм.
Тримайсь, перлино! Ми з тобою! Знай!

20.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1058986

Я НЕ ПОВІРЮ У БРЕХНЮ

Я не повірю у брехню,
В слова́ облесливі, лукаві,
Які вступають у борню,
Аби купатися во славі.

Я не повірю ні на мить,
Про ту любов, яку голо́сять,
Бо їх Вкраїна не болить,
І нас триматися тут просять.

Я не повірю про любов,
Що так кричать у закордонні,
У них не стила в жилах кров
Ні ті роки́, ані сьогодні.

То де ж була ота любов,
Коли Вкраїна народилась?
То ж кожен де її знайшов,
Коли Вкраїна кров’ю вмилась?

На цій землі кричіть про це:
Про те, як треба нам триматись.
Де все пала, кричіть слівце,
І там, де ні́куди сховатись!

А ви десь там, за паркано́м,
Про Україну заспівали,
Словами йдете напролом…
То де ж любов ту відкопали?

Є й ті, звичайно, в тих краях,
В яких любов до неньки щира,
Вона вся в діях, не в словах!
Бо Україна – серцю мила.

Не для піару пісня й вірш,
Не для піару кожне слово,
Коли стає все гірш і гірш…
Псевдолюбов за сво́є знову.

Вкраїну серцем полюбіть…
Та має бути це властиво…
Словами рану не ятріть,
Для України це – важливо!

Аналізуйте весь свій шлях,
Усі мотиви й аргументи,
Знайдіть любов у тих роках.
То ж чи були́ такі моменти?

Її, звичайно, не було,
Та мить з’явилась для піару.
Вже є любові джерело?
З котрого ж бо репертуару?

18.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1020278

ДУШУ В ВИШИВАНКУ ОДЯГНІТЬ

(Про тих, хто 20-30 років тому покинув Україну, а тепер віршиками, пісеньками й лукавим словом голосять про псевдолюбов до України там і для піару, тік-току, фейсбуку, ютубу та інших платформ іноді тут, де тихо)

В заморськім кра́ї псевдоукраїнці,
Вдягнувли вишиванку й взя́ли стяг,
Але душа лишається в заслі́нці,
І люблять Україну на словах.

Таких, на превеликий жаль, чимало,
Для них війна – це просто слушна мить,
Якої ті роки́ їм бракувало,
Й душа за Україну не болить.

То ж слушним є момент цей для піару,
Де про любов так голосно кричать,
Не мають від війни́ вони удару,
І рятувати ненечку не мчать.

А де ж були́ всі двадцять-тридцять ро́ків?
Покинули Вкраїну ще колись,
За всі роки́ не було жодних кроків,
Зате тепер любити узяли́сь.

За парканом так вигідно кричати,
Бо там тривог і вибухів нема,
Не личить тії маски одягати
І про любов кричати з усіма.

Мовчали стільки літ й заговорили,
Але не тут, а там, за парканом,
Лукавим словом неньку полюбили,
І сиплють ними так, немов піском.

16.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1020079

НЕ ЗМІГ

Не зміг я вижити в бою́,
Не зміг… Напевно не судилось,
Не буду більше я в строю́,
Не б’ється серце… Зупинилось.

Загасла вже моя́ свіча,
Її ординці загасили,
Поли́лась кров… нема плеча…
Мене на полі бо́ю вбили.

Ніхто зарадити не міг,
Хоч намагались врятувати,
За небокрай мій шлях проліг,
Там вічним сном я буду спати.

У вічність рано я пішов,
Родині прикрості завдавши,
Крізь пекло на землі́ пройшов
І пекло на землі́ пізнавши.

Словами всьо́го не сказать,
І пензлем все не змалювати…
Там довело́сь жахіть пізнать,
Бо став Вкраїну захищати.

Я не зостався у боргу
Перед Вкраїною святою,
Не буде про́щення врагу,
Хоч я не пі́ду більш до бо́ю.

Не зміг я вижити… не зміг,
Поліг у віці молодому,
Вкраїні вірність я зберіг,
Та не вернувсь живим додому.

12.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1019847

ДЛЯ МАМИ… ІЗ ЗАСВІТІВ

Не плачте, мамо, не тужіть,
Підіть до церкви помолитись,
За ду́шу свічку засвітіть,
Достатньо вам сльозами митись.

Мене не ве́рнете слізьми́,
З могили я уже не встану,
До ворога я став грудьми
І вам зробив на серці рану.

Назад нічо́го не верну́ть,
Той бій, що був, уже позаду,
Не зміг вражи́ну відвернуть,
Яка завдала тілопаду.

Багато нас там полягло,
Все більше ворог наступає,
Там буть інакше не могло –
Орда ні в чо́му меж не знає.

Сидіти вдома я не міг,
На захист мусів, мамо, стати,
Звідтіль в могилу шлях проліг,
В ній буду вічно спочивати.

То ж не судилося мені
Здобути нашу ПЕРЕМОГУ,
Потрапив в пащу сатані
Й пішов у вічную доро́гу.

Із неї я не поверну́,
Не сяду з Вами на порозі,
Я заплатив страшну ціну…
Минути пла́ти був не в змозі.

Ви серце, мамочко, не рвіть,
Уже нічо́го не змінити,
За все мене, прошу, простіть
І знайте Ви – ХОТІВ Я ЖИТИ…

12.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1019833

ЛУКАВА ЛЮБОВ

Звідкіль беруться псевдопатріоти,
Котрі Вкраїну люблять на словах?
В словах котрих звучать лукаві ноти…
Самі ж бо у заморських десь світах.

Коли Вкраїна тільки народилась
І ненечка була́, мов немовля,
І нива ще її не колосилась,
Не зорана була́ її рілля.

Тоді Вкраїну стали покидати,
Не думали про доленьку її,
Та оду почали́ тепер співати,
Не кинувши ті теплії краї.

А в мить одну ще й інші долучились,
Бо випала нагодонька така,
Бідою Україноньки прикрились
І кажуть, що в них доля нелегка.

Кричать десь там, як Україну люблять,
Але в біді її лишили тут,
На пляжі із плакатом орків гублять,
І кажуть, що Вкраїною живуть.

Невже любов до ненечки проснулась?
Чому́ ж бо спала всі оті роки́?
Заговорила совість? Стрепенулась?
Чи може кличуть з ненечки стежки́?

У це нікол́и знайте, не повірю,
Що туга за Вкраїною і біль,
І сво́ю думку з ними не розді́лю,
Бо їх лукавість сипле в рану сіль.

І вишиванка псевдопатріота
Не знищила лукавість у душі́,
Їй не відкрились із душі́ ворота…
Полин зостався, терня й спориші.

Защебетали як про Україну,
Як начебто Вкраїна їх болить!
Акцент заморський вплели в солов’їну,
А щирості не чути… Може спить?

На цій землі́ любіть Вкраїну-неньку,
У вибухах й вогні її любіть,
Від ворога рятуйте дорогеньку,
Й нещирість сво́ю в тих краях лишіть.

15.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1020185