"Коло повторів"
Він лежав у кімнаті з думками,
"А що якщо..?", один на один.
Ледве міг спати ночами —
Вистачало лише кілька годин.
Світ здавався беззвучним і тьмяним,
Як обгортка забутої мрії.
Все навколо здавалося злим,
Навіть дотик вітру до шиї.
Він дивився у стелю щовечора,
Як в пророчі безликі рядки.
І життя розсипалось на втечі —
Від людей, від надій, від руки.
Пив вино — не заради сп'яніння,
А щоб серце на мить затихло.
І молився не Богу, а тіням,
Щоб усе хоч на мить було тихо.
Він не кликав її по імені —
В голові воно й так било скло.
Всі думки — мов ножі за спинами,
Що кололи, коли не було.
І не плакав, бо сльози згоріли
Ще тоді, як ішла не назад.
Лиш рубці, що лишились на тілі,
Замінили й обійми, й парад.
І сидів, ніби вічність у пастці,
Без натхнення, без слів, без причин.
На столі — старі фото в окрапці
Від безсоння і чорних думчин.
А на вулиці осінь вмирала,
Листя сипалось, наче жалі.
А душа його кволо кричала —
Та ніхто не почув у імлі.
І так дні переходили в ночі,
Без потреб, без потреби в собі.
І здавалось, що вже не пророчі
Навіть сни, навіть крик у журбі.
І так далі — за кругом повторів,
Без надії, що щось ще прийде.
Лиш кімната, де болем говорять
Стіни ті, що тримають ніде.
© Cheban Daria
•°•°•°•°•°•°•°•
😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!
Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі
"Коло повторів"
Він лежав у кімнаті з думками,
"А що якщо..?", один на один.
Ледве міг спати ночами —
Вистачало лише кілька годин.
Світ здавався беззвучним і тьмяним,
Як обгортка забутої мрії.
Все навколо здавалося злим,
Навіть дотик вітру до шиї.
Він дивився у стелю щовечора,
Як в пророчі безликі рядки.
І життя розсипалось на втечі —
Від людей, від надій, від руки.
Пив вино — не заради сп'яніння,
А щоб серце на мить затихло.
І молився не Богу, а тіням,
Щоб усе хоч на мить було тихо.
Він не кликав її по імені —
В голові воно й так било скло.
Всі думки — мов ножі за спинами,
Що кололи, коли не було.
І не плакав, бо сльози згоріли
Ще тоді, як ішла не назад.
Лиш рубці, що лишились на тілі,
Замінили й обійми, й парад.
І сидів, ніби вічність у пастці,
Без натхнення, без слів, без причин.
На столі — старі фото в окрапці
Від безсоння і чорних думчин.
А на вулиці осінь вмирала,
Листя сипалось, наче жалі.
А душа його кволо кричала —
Та ніхто не почув у імлі.
І так дні переходили в ночі,
Без потреб, без потреби в собі.
І здавалось, що вже не пророчі
Навіть сни, навіть крик у журбі.
І так далі — за кругом повторів,
Без надії, що щось ще прийде.
Лиш кімната, де болем говорять
Стіни ті, що тримають ніде.
© Cheban Daria
•°•°•°•°•°•°•°•
😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!
Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі
Українська
English
