ПОМОЛІМОСЬ ЩИРО ЗА СУМЧАН

Помолімось щиро за сумчан,
Хай життя Всевишній їм врятує,
Хай заго́їть кожную із ран,
Хай вже МИР і спокій запанує.

Помолімось щиро ми усі,
У молитві є велика сила,
Ворог всіх тримає у страсі́,
Хай торкають нас Анге́льські кри́ла.

Помолімось люди, бо біда,
У війну страшнющу ворог грає,
Всюди кров тече, а не вода,
Все з лиця землі́ орда стирає.

Помолімось щиро від душі́,
Сумщина із ворогом межує,
Ворог так зрива свої́ куші́,
І щоразу далі все прямує.

Помолімось, зцілення просім,
Бо сумчани – також українці,
Наодинці їх не залишім,
Сумщину всю знищують ординці.

Помолімось щиро за сумчан,
Помолімось, хай горять їх свічі,
Хай мине у них страшний цей стан,
Хай біда не дивиться у вічі.

24.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036216

ПІД ОБСТРІЛАМИ ЗНОВУ СТОЛЬНИЙ ГРАД


Під обстрілами знову стольний град,
Під обстрілами серце України,
Заграва в небі, та не зорепад,
Від вибухів тремтять в будинку сті́ни.

Від вибухів здригається земля,
І невідомо далі що чекати,
Дає вказівку ірод із кремля,
Щоб все і всіх на цій землі́ стирати.

Один за одним вибухи у нас,
І ні на мить вони в нас не стихають,
Нам пекло влаштували в нічний час,
У нас домівки із людьми палають.

Й диктатора ніхто не зупиня,
Йому усе дозволено робити.
Щоб згинула, немов роса, русня,
Щоб ми змогли спокійно знову жити.

Від вибухів і серце в п'я́ти йде,
Від вибухів втрачається дар мови.
Коли вже сонце МИРУ нам зійде́?
Бо поки що ми чуєм лиш розмови.

Під обстрілами знову стольний град,
Бляшанки вбивчі ворог запускає,
Немає в цьо́му ворогу завад,
Тому́ роки́ страшна війна триває.

23.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036567

20 квітня 1938 року — день, коли українській мові вкотре намагалися відвести другорядну роль у її ж домі. Російську мову зробили обов’язковою в усіх школах України — не як можливість, а як нав’язану норму, як інструмент витіснення.

А вже 21 квітня 1938 року постановою № 331 РНК УРСР «Про доповнення постанови РНК ЦК КП(б)У від 20 квітня 1938 р. “Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України”» ще більше посилили цей тиск — збільшили кількість годин для російської мови в українських школах і школах національних меншин. Освіта стала полем боротьби, де українське слово відтискали, витісняли, змушували мовчати.

Це не була випадковість. Це була політика. Холодна, послідовна, багаторічна. Понад три століття наступу — від Московської держави до Російської імперії й СРСР. Понад три століття спроб стерти, замінити, підпорядкувати.

Українську мову не просто обмежували — її виштовхували з шкіл, з міст, із повсякденного життя. Її намагалися зробити “зайвою”, “непотрібною”, “другою”.

Але мова вистояла.

І сьогодні, згадуючи ці постанови, кожний такий наступ на українську мову — це не лише про минуле. Це про ціну, яку платили за право говорити українською. І про відповідальність — не дозволити витіснити її знову.