Українська
English
ТУТ СМЕРТЬ БАЙДУЖІСТЮ ПИСАЛАСЬ. ВИШНЕВЕ
Не фронт – подвір'я, клумби і сади,
Де радість й сміх учора ще лунали.
Сьогодні – кров... і чорнії сліди,
Де орки смерть байдужістю писали.
Згасали сві́чі тут людських життів
Під купами розбитих всіх будинків,
Бо згарище ординець заповів,
З людьми став ворог знов до поєдинку.
Застигли вікна вибитих осель,
Немовби очі, що не бачать світу.
Лиш вітер носить чорний біль пустель
І запах смерті, димом оповитий.
Ні крику вже... Лиш моторошна мить,
Що серце рве на тисячі уламків.
Душа жива у пам'яті кричить,
Схилившись над холодним тілом ранку.
Не стало мрій... Не стало майбуття...
Земля приймає тих, хто жить хотіли.
І кожне тут загашене життя
Волатиме тепер уже з могили.
Проклятий ворог знову сіє смерть,
Не знаючи ні жа́лю, ні спокути.
Його єдина сатанинська твердь –
Вбивать, палити, нищити й забути.
І знов мовчить весь закордонний світ,
Немов не чує крику України.
Нелічено у нас людських вже бід:
І горе, й смерть, й страшні такі руїни.
Тепер Вишневе – це суцільний біль,
Шматоване і знищене до кра́ю.
Лиш чорний дим і смерть, що йшла звідтіль,
Де навіть Бог від болю завмирає.
08.07.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
Не фронт – подвір'я, клумби і сади,
Де радість й сміх учора ще лунали.
Сьогодні – кров... і чорнії сліди,
Де орки смерть байдужістю писали.
Згасали сві́чі тут людських життів
Під купами розбитих всіх будинків,
Бо згарище ординець заповів,
З людьми став ворог знов до поєдинку.
Застигли вікна вибитих осель,
Немовби очі, що не бачать світу.
Лиш вітер носить чорний біль пустель
І запах смерті, димом оповитий.
Ні крику вже... Лиш моторошна мить,
Що серце рве на тисячі уламків.
Душа жива у пам'яті кричить,
Схилившись над холодним тілом ранку.
Не стало мрій... Не стало майбуття...
Земля приймає тих, хто жить хотіли.
І кожне тут загашене життя
Волатиме тепер уже з могили.
Проклятий ворог знову сіє смерть,
Не знаючи ні жа́лю, ні спокути.
Його єдина сатанинська твердь –
Вбивать, палити, нищити й забути.
І знов мовчить весь закордонний світ,
Немов не чує крику України.
Нелічено у нас людських вже бід:
І горе, й смерть, й страшні такі руїни.
Тепер Вишневе – це суцільний біль,
Шматоване і знищене до кра́ю.
Лиш чорний дим і смерть, що йшла звідтіль,
Де навіть Бог від болю завмирає.
08.07.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ТУТ СМЕРТЬ БАЙДУЖІСТЮ ПИСАЛАСЬ. ВИШНЕВЕНе фронт – подвір'я, клумби і сади,Де радість й сміх учора ще лунали.Сьогодні – кров... і чорнії сліди,Де орки смерть байдужістю писали.Згасали сві́чі тут людських життівПід купами розбитих всіх будинків,Бо згарище ординець заповів,З людьми став ворог знов до поєдинку.Застигли вікна вибитих осель,Немовби очі, що не бачать світу.Лиш вітер носить чорний біль пустельІ запах смерті, димом оповитий.Ні крику вже... Лиш моторошна мить,Що серце рве на тисячі уламків.Душа жива у пам'яті кричить,Схилившись над холодним тілом ранку.Не стало мрій... Не стало майбуття...Земля приймає тих, хто жить хотіли.І кожне тут загашене життяВолатиме тепер уже з могили.Проклятий ворог знову сіє смерть,Не знаючи ні жа́лю, ні спокути.Його єдина сатанинська твердь –Вбивать, палити, нищити й забути.І знов мовчить весь закордонний світ,Немов не чує крику України.Нелічено у нас людських вже бід:І горе, й смерть, й страшні такі руїни.Тепер Вишневе – це суцільний біль,Шматоване і знищене до кра́ю.Лиш чорний дим і смерть, що йшла звідтіль,Де навіть Бог від болю завмирає.08.07.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
472переглядів
