ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ
Останній у цьому році допис рубрики присвячуємо Никанору Харитоновичу Онацькому (1875-1937) з нагоди 150-річного ювілею митця. Його твір «Наталка» надійшов до колекції Харківського художнього музею від Наталії Никанорівни Онацької, тієї самої Наталки, дитячий образ якої батько-художник закарбував на полотні.
Робота Онацького, здавалося, причаїлася, як її героїня, у куточку передостанньої зали довоєнної експозиції. З тим, місце експонату було визначено не випадково. Окремий стенд «оберігав» невеличкий за розмірами твір (47х25) від можливості «загубитися» серед форматних полотен, а природне денне світло з вікна дуже вдало доповнювало джерело освітлення в картині, що виявляло її живописно-образну вишуканість.
За відтвореними на полотні двома невеликими суміжними покоями непоказного міського помешкання, наповненого побутовими подробицями, твір містить жанрові ознаки інтер’єру. Але акцент на зображеній особі, що підкреслено назвою картини, та блискуче виписані предмети, які оживлюють її простір, значно розширюють інформаційне поле, надають підстави відзначити в композиції елементи портрету і натюрморту. Подібне жанрове ускладнення було в цілому характерним для живопису кінця ХІХ-початку ХХ століття.
Твір не датовано, але маємо інформацію про те, що зображено Наталку, старшу донечку (1910 року народження) з трьох дітей художника. І якщо на картині дівчинці приблизно років сім, не складно визначити, коли і де було написано цю роботу. Никанор Харитонович Онацький на той час мешкав і провадив активну художньо-педагогічну діяльність у місті Суми, куди його було запрошено держслужбою Наросвіти з 1913 року. Як фахівець з дипломом живописного відділення Художнього училища Одеського Товариства Красних Мистецтв, званням вчителя малювання і чистописання у середніх учбових закладах, він викладав малюнок, живопис, історію мистецтв у місцевому кадетському корпусі та гімназії воєнного відомства, а після подій 1917 року – в інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, піхотних курсах. 1920 року Онацького призначено директором Сумського окружного художньо-історичного музею, створеного за його ініціативою як працівника Комісії по збереженню художніх творів, що залишилися у покинутих маєтках. У солідному переліку відповідальності та навантажень самовідданий процесу творчості Онацький завши знаходив час на улюблену справу, на живопис. У цьому творі художника, вихованого в дусі реалістичних традицій, відчутно новаторські тенденції, поступ розвитку живописної мови, в якій поруч із базовими формо - і образотворчими засобами, такими як рисунок, колір, пластика, визначальну роль починає відігравати світло. Все, що попало у поле зору митця і було вписано ним у композицію, просякнуте світлом, виглядає органічно та небуденно. Звичайно, що увагу сконцентровано на постаті дівчинки на передньому плані. Дитина, присівши на ослінчику, зосереджено-слухняно перебирає якусь потерть у мисці, що притримує на колінах. Відчуття процесу роботи підкреслює живописне лушпиння в її маленьких ручках і навкруги високого кошика. Світлий масив печі займає більшу частину робочого простору. На його тлі зображення маленької господині сприймається ще більш тендітним. Широкий гостинний припічок демонструє інших «мешканців» скромного житла. Так, кожен з них, череп’яна крутобока макитра, гордовитий скляний бутиль, велично-блискучий самовар, поза досконалої передачі характерної форми і матеріала, несуть підкреслено-емоційне навантаження. Світло створює відчуття легкості, невимовної зворушливості, що сконцентровано у чистому профілі смуглого видочка дівчинки, її білій сорочечці зі смужками делікатної вишивки, червоній стрічці на темному короткому волоссячку. Світло сповнює ошатності все навкруги неї. Воно ллється через вікно, розташоване вглибині композиції, поєднує перспективу просторів помешкання і природного оточення, розливається веселковою палітрою на долівці. Розміри твору диктували охайну манеру письма з ретельним дотриманням окреслених гострою лінією рисунку форм, витонченими світло-тіньовими і тональними переходами.
Особливо це відчувається у опрацюванні фактури предметів натюрмортів другого і дальнього планів і, звичайно, у старанно, з батьківською ніжністю виписаної постаті донечки.
P.S.
Никанор Харитонович Онацький – талановитий художник, педагог, поет, мистецтвознавець, етнограф, музейник, краєзнавець, митець з непересічними організаторськими здібностями, перспективний науковець, який бачив майбутнє України у розквіті української культури, був активним учасником процесу українізації 1920-1931 років. Але, як відомо з нашої історії, ця більшовицька кампанія перетворилась на Голгофу для нової української інтелектуальної еліти і пов’язана з терміном «розстріляне відродження». Під личиною національного розвою московський режим легко виявляв творчо-активних, яскраво-обдарованих, а головне національно-свідомих особистостей, щоб їх фізично знищити. Така доля спіткала і Никанора Онацького, розстріляного в катівнях к.д.б. 23 листопада 1937.
Наталя Титаренко, мистецтвознавець
ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ
Останній у цьому році допис рубрики присвячуємо Никанору Харитоновичу Онацькому (1875-1937) з нагоди 150-річного ювілею митця. Його твір «Наталка» надійшов до колекції Харківського художнього музею від Наталії Никанорівни Онацької, тієї самої Наталки, дитячий образ якої батько-художник закарбував на полотні.
Робота Онацького, здавалося, причаїлася, як її героїня, у куточку передостанньої зали довоєнної експозиції. З тим, місце експонату було визначено не випадково. Окремий стенд «оберігав» невеличкий за розмірами твір (47х25) від можливості «загубитися» серед форматних полотен, а природне денне світло з вікна дуже вдало доповнювало джерело освітлення в картині, що виявляло її живописно-образну вишуканість.
За відтвореними на полотні двома невеликими суміжними покоями непоказного міського помешкання, наповненого побутовими подробицями, твір містить жанрові ознаки інтер’єру. Але акцент на зображеній особі, що підкреслено назвою картини, та блискуче виписані предмети, які оживлюють її простір, значно розширюють інформаційне поле, надають підстави відзначити в композиції елементи портрету і натюрморту. Подібне жанрове ускладнення було в цілому характерним для живопису кінця ХІХ-початку ХХ століття.
Твір не датовано, але маємо інформацію про те, що зображено Наталку, старшу донечку (1910 року народження) з трьох дітей художника. І якщо на картині дівчинці приблизно років сім, не складно визначити, коли і де було написано цю роботу. Никанор Харитонович Онацький на той час мешкав і провадив активну художньо-педагогічну діяльність у місті Суми, куди його було запрошено держслужбою Наросвіти з 1913 року. Як фахівець з дипломом живописного відділення Художнього училища Одеського Товариства Красних Мистецтв, званням вчителя малювання і чистописання у середніх учбових закладах, він викладав малюнок, живопис, історію мистецтв у місцевому кадетському корпусі та гімназії воєнного відомства, а після подій 1917 року – в інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, піхотних курсах. 1920 року Онацького призначено директором Сумського окружного художньо-історичного музею, створеного за його ініціативою як працівника Комісії по збереженню художніх творів, що залишилися у покинутих маєтках. У солідному переліку відповідальності та навантажень самовідданий процесу творчості Онацький завши знаходив час на улюблену справу, на живопис. У цьому творі художника, вихованого в дусі реалістичних традицій, відчутно новаторські тенденції, поступ розвитку живописної мови, в якій поруч із базовими формо - і образотворчими засобами, такими як рисунок, колір, пластика, визначальну роль починає відігравати світло. Все, що попало у поле зору митця і було вписано ним у композицію, просякнуте світлом, виглядає органічно та небуденно. Звичайно, що увагу сконцентровано на постаті дівчинки на передньому плані. Дитина, присівши на ослінчику, зосереджено-слухняно перебирає якусь потерть у мисці, що притримує на колінах. Відчуття процесу роботи підкреслює живописне лушпиння в її маленьких ручках і навкруги високого кошика. Світлий масив печі займає більшу частину робочого простору. На його тлі зображення маленької господині сприймається ще більш тендітним. Широкий гостинний припічок демонструє інших «мешканців» скромного житла. Так, кожен з них, череп’яна крутобока макитра, гордовитий скляний бутиль, велично-блискучий самовар, поза досконалої передачі характерної форми і матеріала, несуть підкреслено-емоційне навантаження. Світло створює відчуття легкості, невимовної зворушливості, що сконцентровано у чистому профілі смуглого видочка дівчинки, її білій сорочечці зі смужками делікатної вишивки, червоній стрічці на темному короткому волоссячку. Світло сповнює ошатності все навкруги неї. Воно ллється через вікно, розташоване вглибині композиції, поєднує перспективу просторів помешкання і природного оточення, розливається веселковою палітрою на долівці. Розміри твору диктували охайну манеру письма з ретельним дотриманням окреслених гострою лінією рисунку форм, витонченими світло-тіньовими і тональними переходами.
Особливо це відчувається у опрацюванні фактури предметів натюрмортів другого і дальнього планів і, звичайно, у старанно, з батьківською ніжністю виписаної постаті донечки.
P.S.
Никанор Харитонович Онацький – талановитий художник, педагог, поет, мистецтвознавець, етнограф, музейник, краєзнавець, митець з непересічними організаторськими здібностями, перспективний науковець, який бачив майбутнє України у розквіті української культури, був активним учасником процесу українізації 1920-1931 років. Але, як відомо з нашої історії, ця більшовицька кампанія перетворилась на Голгофу для нової української інтелектуальної еліти і пов’язана з терміном «розстріляне відродження». Під личиною національного розвою московський режим легко виявляв творчо-активних, яскраво-обдарованих, а головне національно-свідомих особистостей, щоб їх фізично знищити. Така доля спіткала і Никанора Онацького, розстріляного в катівнях к.д.б. 23 листопада 1937.
Наталя Титаренко, мистецтвознавець
Українська
English
