На книги Матіос я час від часу кидала погляд у книжковому, але не одразу зрозуміла, що це українська письменниця. Можна сказати, що лише в цьому році я відкрила для себе її творчість й думала, що вона може стати однією з улюблених авторів, проте, очікування та реальність не зійшлися. 

 

В короткому огляді на цю книгу було про те, що там описані важкі події Другої Світової війни. Я гадала, що можливо там будуть цікаві, маловідомі факти про людей із заходу України під час воєнних дій. Я довго морально готувала себе до цієї книги й подумала спробувати прочитати щось інше й мені потрапила до рук «Солодка Даруся», яку я не дочитала.

 

В «Солодкій Дарусі» в мене відбило бажання продовжувати читати часті описи того, як дитину, яка не зробила нічого жахливого, батько безжально бив ременем за якусь дію, а потім вже пояснював чому так неправильно. В мене не вкладалося в голові, що такий наче люблячий, добрий батько, може так сильно бити свою дитину за дрібниці. Дитину, яка була просто дитиною і мала дитячу цікавість. 

Описи села початку 20 століття та життя у ньому викликали у мене дивні емоції. Мені було просто неприємно читати. Я не вірила, що у той час переважна більшість людей була настільки неосвіченою. Отож, дійшовши до «Черевичок…» мені здалося, що я знову читаю «Дарусю», багато моментів перегукувалося і таке відчуття було не лише у мене. Тобто знову головна героїня маленька дівчинка, через яку ми дізнаємося про село. Проте, якщо у «Дарусі» про це трохи більше, то у «Черевичках» майже немає ніяких подій. Бо ми мало дізнаємося про навколишніх та місцевість. А потім знову те саме: дітей безжально бʼють ременем настільки, що вони не можуть встати по кілька днів. Я вже задумалась: чи дійсно так усіх били раніше? Я згадувала історії бабусі, батьків і ніде не згадаю, щоб хтось був битий ременем. Сварилися — так, може дійсно десь колись могли, але не на постійній основі за дрібниці. Бо я не бачила у тих діях щось таке, щоб так бити дитину. В будь-якому випадку це жахливо. Знаю, книги не про це, але мене це так зачепило, що відпадало бажання читати далі.

Також я помітила жорстокість людей до людей, точніше відсутність якоїсь емпатії. Наприклад дитину, мати якої стала жертвою рос... солдата і завагітніла від нього, усі в сели називали москалиця. Дівчинка, звичайно, не звертала уваги на таку кличку, але мене це розчарувало. Так, є чимало таких людей навколо, але тут навіть не було персонажа якийсь задумався над тим, чи варто її так називати. Бо спочатку я подумала, що ця дівчина переїхала з росії, а вийшло набагато гірше. 

 У деяких відгуках люди знаходять символізму у книгах, глибокий сенс у прихованих знаках тощо. Я не пройнялася цими історіями. Не відчула щирості письменниці. Можливо варто було б почати з її великої праці «Букова земля», але поки бажання читати далі в мене немає. Не хочу сказати, що книги погані, але це не моя авторка. 

Якщо читали щось з книг Матіос, діліться думками, а також підписуйтесь на мій телеграм канал, де я ділюся прочитаними книгами, фільмами/серіалами та просто думками про різне 😊

 

https://t.me/tonight_olha_tat