Уявіть собі людину, яка на слух спокійно переходить з давньогрецької на фарсі, з італійської на шведську, з івриту на румунську. А тепер уявіть, що ця людина не просто знає 20 мов — вона робить так, що Ґете, Гайне, Гюго, Флобер, Сервантес, Боккаччо, Шиллер і ще з десяток світових класиків заговорили українською так, ніби це була їхня рідна мова.

Це — Микола Лукаш. Людина, яка відродила українську як європейську літературну мову у найтемніші часи радянської доби.

🎭 Фауст українською — один із найкращих у світі

Коли вийшов друком його переклад «Фауста», німці спочатку не повірили, що такий масштабний і тонкий текст міг перекласти хтось із не носіїв. Але факт лишився фактом — у 1968 році німці назвали переклад Лукаша одним із найкращим у світі, навіть кращим за англійські версії.

Лукаш переклав Ґете не як канон, а як живий діалог між епохами. І це була не калька, а рівноправний художній твір українською. Він передав ритм, трагізм, гумор і філософську глибину оригіналу так, що український «Фауст» став літературною подією сам по собі.

🐴 Дон Кіхот у гуцульському серпанку

А «Дон Кіхот»? У Лукашевій версії Кіхот мандрує не Кастилією, а ліричним українським світом, де зустрічає панів, минає полонини, чує трембіти, говорить мовою, якою могли б заговорити герої Сервантеса, якби були з Прикарпаття. І при цьому — жодної зради тексту, лише глибока інтерпретація через рідну культуру.

👓 Гуманітарний хакер до епохи інтернету

Його сучасники називали його «хіпстером радянської епохи» — не за стиль одягу, а за дух свободи, інтелектуальну зухвалість і іронічну дистанцію до системи. Він читав мовами оригіналу Данте, Мольєра, Верлена і міг блискавично імпровізувати переклади вголос.

У бібліотеці вдома в нього було понад 10 тисяч книг, і він пам’ятав, що де стоїть, якого кольору палітурка і який пасаж на якій сторінці.

🤫 Мовчання системи і сила одиниці

Після того, як Лукаш написав лист до ЦК з проханням дозволити йому відбути покарання замість Івана Дзюби, і після того, як відмовився засуджувати дисидентів, його перестали друкувати, звільнили з Інституту літератури, виключили зі Спілки письменників. Але він не зламався — жив у повній ізоляції, без копійки гонорарів, але продовжував перекладати й вести мовознавчі щоденники.

💣 Українська «матюкологія» — мовна археологія табу

Один із найцікавіших проєктів Лукаша, про який довго мовчали, — словник української лайливої лексики, над яким він працював роками. Це не була вульгарна цікавість — це було серйозне лінгвістичне дослідження — як змінювалась лайка в регіонах, які слова є питомими, а які запозичені, як лаялися козаки, селяни і городяни.

Після його смерті сестра (викладачка філології) спалила рукопис, вважаючи його «ганьбою». Думала, що це «врятує добре імʼя родини». Вона навіть не уявляла, що знищила одну з найбільш унікальних мовознавчих праць ХХ століття.

У словнику, за спогадами, було понад 280 синонімів до одного грубого слова, і дослідження охоплювало історичний, етнографічний та культурний контекст лайки.

🕯 Людина, яка довела: українська — це не суржик і не діалект, а повноцінна цивілізація!

Микола Лукаш міг стати професором будь-якого університету Європи чи США. Але він залишився в Україні, тому що вірив у силу нашої мови.

Сьогодні Лукаш — це не просто перекладач. Це культурний герой, який показав, якою багатою, музичною і гнучкою може бути наша мова. Якщо б Україна мала свою мовну аристократію — Лукаш був би її князем.

🔔 Микола Лукаш — це не минуле, це мірило, якою могла б бути і ще може стати українська мова, якщо ми дамо їй силу звучати на повну.