Одного сонячного ранку художник-абстракціоніст Микита Випадковий вирішив прогулятись вулицями Києва, бо натхнення не приходило, а хліб закінчився.

Вийшовши з дому, він миттєво зупинився, втупившись у найближчий стовп.

— Боже мій… — прошепотів він. — Вертикальна меланхолія в бетоні. Якраз те, що треба для триптиху “Осінь у внутрішньому дворі душі”.

Він дістав блокнот і швидко намалював щось, що з боку виглядало як перевернута тараня, яка свариться з праскою.

Йшов далі — побачив голуба, що безтурботно чистив пір’я.

— Це ж метафора самодостатності в умовах урбаністичного абсурду! — вигукнув Микита і мало не впав під велосипед. Велосипедист крикнув:

— Ти шо, абстрактний?!

— Я — абстракціоніст, дякую! — гордо відповів Микита і занотував це в блокноті як ідею до перформансу “Зіткнення ідентичностей”.

На зупинці він побачив бабусю, яка годувала голубів хлібом. Але для Микити це було зовсім не те, що ви подумали.

— Це ж! Це ж тривимірна інсталяція про споживацьке суспільство! Бабуся — образ великої матері, хліб — матеріалізм, голуби — безкінечне прагнення до вуглеводів!

Коли ж він нарешті дійшов до магазину, то зупинився перед автоматичними дверима і спостерігав, як вони відкриваються і зачиняються.

— Чиста алегорія людських стосунків… — прошепотів Микита. — Ти підходиш, і вони відкриваються. Відійшов — зачиняються.

Черга позаду нього почала бурчати. Хтось тихенько сказав:

— Це він знову, той що минулого разу стояв біля морозива і шукав “потойбічний підтекст у вишневому пломбірі”…

Повертаючись додому, Микита зайшов у підземний перехід і завис перед графіті.

— Абстракція на стіні абстракції! Це ж мета-мистецтво! Я бачу тут боротьбу кольору з формою, звуку з тишею, а ще… здається, напис “Вітя + Оля = ❤”.

Після прогулянки він прийшов додому, відкрив свій блокнот, подивився на всі ті шедеври-начерки й задумливо сказав:

— Ну все, зроблю виставку. Назву її “Пішоходна філософія та інші дорожні обставини”.

І додав маленькими буквами: вхід 50 грн, для голубів — безкоштовно.

Основні експонати та ідеї:

1. “Зебра в депресії”— інсталяція з килима в чорно-білу смужку, посеред якого лежить плюшева корова.

✍ Пояснення: “Зебра — як дорога. Корова — як ми. Все ясно.”

2. “Голуб як концепт”— серія картин з одного і того ж голуба, але з різними підписами:

“Голуб у роздумах про пенсію”

“Голуб, який знає правду, але мовчить”

“Голуб, що втратив сенс сніданку”

— Одна картина просто чорна. Називається “Голуб в тунелі”.

3. “Тролейбус №17 як дзеркало свідомості”— старі двері від тролейбуса, перед якими лежить гігантська черга з манекенів. У динаміках лунає фоновий звук: “Вийдіть на наступній зупинці… або з себе.”

4. “Автоматичні двері як метафора шлюбу”— інтерактивна скульптура: двері відчиняються, тільки коли перед ними двоє людей. Якщо один — не працює.

✍ Пояснення: “Любов — це синхронізація сенсорів”.

5. “Абстракція №245: Пакет, що летить”— відеоінсталяція, де пластиковий пакет повільно кружляє по вулиці під музику Бетховена.— Зал темний, кожен глядач отримує вітрячок.

У день відкриття Микита Випадковий стояв у кутку галереї, вдягнений у светр із малюнком, який виглядав як розлите борщове бачення. Він гордо спостерігав за відвідувачами.

— Це що, зебра? — питає один.

— Ні, це депресія! — гордо каже Микита. — А ви на килим не наступайте — там символіка!

Підійшов критик з борідкою і блокнотом. Подивився на картину “Голуб у роздумах про пенсію” й задумливо сказав:

— Це ж явна відсилка до постекзистенціалізму в умовах пташиної ідентичності…

— Так-так! — відповів Микита, хоча сам просто не встиг стерти слово “пенсія” після випадкового напису.

Під кінець дня в зал зайшов маленький хлопчик, подивився на всю експозицію і запитав:

— А це все… справжнє?

Микита відповів:

— Не тільки справжнє. Це ще й глибоко несвідоме.

— Аааа, — сказав хлопчик. — То це просто як мій малюнок у садку, тільки без кольору.

І Микита раптом задумався. Може, наступна виставка буде з дітьми?

Назва: «Геніальне до трьох років»

(Підзаголовок: “Потім нас псує школа, суспільство і тролейбус №17”)

—

Виставка триває досі, поки світ навколо не стане зрозумілішим (або поки Микита не змінить думку)🎨