До 2 квітня 2016 року місто мало назву Орджонікідзе, у честь Серго Орджонікідзе.
Дата заснування: 1886 рік, місто з 1956 року.
Територія міста: 2,6 тис. га. Складається з самого міста та пригородів: Чортомлик, Гірняцьке, Перевізські Хутори, Горняк, Рудник, Олександрівка, Підгірна.
Населення — 41 894 мешканців (данні за 2011 рік)
Офіційна мова: українська
Орган влади: Покровська міська рада
Висота над рівнем моря: найвища точка 167 м. найнижча точка 67 м.
Часовой пояс: UTC +2, влітку UTC +3
Телефонний код: +380 5667
Поштовий індекс: 53300
Автомобільний код: АЕ, КЕ / 04
У місті діють 8 шкіл, 15 дитячих садків, музична школа, дім творчості, дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ), ПТУ, центр технічного навчання ПАО «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат».
ІСТОРІЯ
У 1971 році відомий археолог Борис Мозолевський розкопав курган «Товста могила» і знайшов у ньому шедевр світової античної культури – золоту скіфську пектораль.
Композиція пекторалі складається із трьох рівнів. Нижній – анімалістичні сцени за участю міфологічних та реалістичних звірів. Середній – флористичні мотиви. Верхній – сцени за участю скіфів та домашніх тварин. Є дві версії зображуваних мотивів. Перша – на пекторалі зображені побутові сцени із життя скіфів. Друга – скіфська легенда про Золоте руно і двох братів, що вирушили на його пошуки.
Вважається, що пектораль була виготовлена ​​грецькими майстрами-ювелірами на замовлення знатних скіфів.
Зберігається цей шедевр у київському музеї історичних коштовностей України.
Неподалік міста, на території Каховського водосховища, по старому руслу Дніпра у VIII—XI століттях проходив знаменитий торговий шлях «З варяг у греки».
Шлях «З варягів у греки» – водний (морський і річковий) шлях з Балтійського моря через Східну Європу до Візантії. Один з водних шляхів експансії варягів з району проживання у Південно-Східну Європу і Малу Азію на початку Х століття – середині XIII століття. Цим шляхом користувалися російські купці для торгівлі з Константинополем і зі Скандинавією. Цей торговий шлях був у Європі найважливішим аж до XII століття, коли європейська торгівля між півднем та північчю перемістилася на захід.
Зі Скандинавії вивозили залізо-сирець, амбру, моржову кістку, вироби з китової шкіри, зброю, художні вироби; з Візантії – вина, прянощі, ювелірні та скляні вироби, дорогі тканини, ікони, книги; з Прибалтики – бурштин; з Новгорода – хутра, лляні тканини, ліс, мед, віск, коване та керамічне начиння, зброя; з Києва – хліб, різні ремісничі та художні вироби, срібло у монетах.
Понад 300 років тому на території міста знаходилися Базавлуцька та Чортомлицька Січі. З останньої було тісно пов’язане життя та бойова діяльність козака Івана Сірка.
Іван Дмитрович Сірко (1610 – 1680) – кошовий отаман Запорізької Січі. За період перебування на посаді отамана провів 244 великі та малі битви.
Традиційно вважається, що він походив з Мерефи на Слобожанщині (нинішньої Харківської області). Згідно з переказами, вже народження Івана було незвичайним – хлопчик з’явився на світ із зубами, чим налякав усіх присутніх. Батько спробував виправити ситуацію, заявивши, що син «зубами гризтиме ворогів». Однак це мало заспокоїло селян, які вважали, що дитину від народження відзначено дияволом. До дитини ставилися з побоюванням, і певною мірою це було виправдано, тому що вона з дитинства виявляла незвичайні здібності, які згодом стали просто фантастичними.
І друзі, і вороги однаково відгукувалися про Сірка, як про людину чудових військових обдарувань.
Сірко брав участь у повстанні Богдана Хмельницького, брав участь у походах проти Туреччини та кримських татар. У 1654 році, будучи полковником, не захотів скласти присягу російському цареві і пішов на Запоріжжя, але вже 1659 року він виступив прихильником царя проти польського короля. У 1659 році здійснив знаменитий рейд на ногайські улуси.
З 1663 року протягом 12 років Сірко обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. Здобув ряд блискучих перемог над Кримським ханством, поляками та Петром Дорошенком. Спільно з царськими ратниками під проводом Григорія Косагова, донськими козаками та калмиками ходив до Перекопу, де громив значно вищі сили кримських татар та турецьких яничарів.
У 1667 р. здійснив похід на Кафу, де взявши місто і околиці віддав їх вогню. Звільнив близько двох тисяч невільників і повів із собою татарський півторатисячний полон.
Помер Іван Дмитрович Сірко у 1680 році на власному зимівлі у селі Грушівка (сучасна назва села – Іллінка, Томаківського району, Дніпропетровської області) на березі Каховського водосховища, недалеко від міста Марганець. Останнє місце проживання кошового отамана тепер затоплено Каховським водосховищем.
У 1968 році останки Івана Сірка ексгумували і перепоховали в кургані Баба-могила, що знаходиться в Нікопольському районі поблизу селища Капулівка.
У 1883 році інженер-геолог Валеріан Домгер у басейні річки Солена відкрив багаті родовища марганцевої руди, завдяки чому на території майбутнього міста з’явилися перші шахтарські поселення. У 1886 році були засновані Покровські копальні та почалася промислова розробка марганцевої руди.
Офіційною датою народження міста вважається 1956 рік, коли кілька робочих селищ, які виросли поблизу марганцевого рудника імені Орджонікідзе, були об’єднані в місто Орджонікідзе.
Спочатку видобуток марганцевої руди здійснювався підземним шахтним способом. Але 1952 року почали добувати марганцеву руду відкритим способом.
У 1956 році вперше у світовій практиці було запропоновано метод рекультивації (відновлення) колишніх кар’єрних земель. Саме в цей час було об’єднано всі гірничодобувні підприємства в одне ціле – Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат (ОГОК), який став головним підприємством міста.До 2 квітня 2016 року місто мало назву Орджонікідзе, у честь Серго Орджонікідзе.
Дата заснування: 1886 рік, місто з 1956 року.
Територія міста: 2,6 тис. га. Складається з самого міста та пригородів: Чортомлик, Гірняцьке, Перевізські Хутори, Горняк, Рудник, Олександрівка, Підгірна.
Населення — 41 894 мешканців (данні за 2011 рік)
Офіційна мова: українська
Орган влади: Покровська міська рада
Висота над рівнем моря: найвища точка 167 м. найнижча точка 67 м.
Часовой пояс: UTC +2, влітку UTC +3
Телефонний код: +380 5667
Поштовий індекс: 53300
Автомобільний код: АЕ, КЕ / 04
У місті діють 8 шкіл, 15 дитячих садків, музична школа, дім творчості, дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ), ПТУ, центр технічного навчання ПАО «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат».
ІСТОРІЯ
У 1971 році відомий археолог Борис Мозолевський розкопав курган «Товста могила» і знайшов у ньому шедевр світової античної культури – золоту скіфську пектораль.
Композиція пекторалі складається із трьох рівнів. Нижній – анімалістичні сцени за участю міфологічних та реалістичних звірів. Середній – флористичні мотиви. Верхній – сцени за участю скіфів та домашніх тварин. Є дві версії зображуваних мотивів. Перша – на пекторалі зображені побутові сцени із життя скіфів. Друга – скіфська легенда про Золоте руно і двох братів, що вирушили на його пошуки.
Вважається, що пектораль була виготовлена ​​грецькими майстрами-ювелірами на замовлення знатних скіфів.
Зберігається цей шедевр у київському музеї історичних коштовностей України.
Неподалік міста, на території Каховського водосховища, по старому руслу Дніпра у VIII—XI століттях проходив знаменитий торговий шлях «З варяг у греки».
Шлях «З варягів у греки» – водний (морський і річковий) шлях з Балтійського моря через Східну Європу до Візантії. Один з водних шляхів експансії варягів з району проживання у Південно-Східну Європу і Малу Азію на початку Х століття – середині XIII століття. Цим шляхом користувалися російські купці для торгівлі з Константинополем і зі Скандинавією. Цей торговий шлях був у Європі найважливішим аж до XII століття, коли європейська торгівля між півднем та північчю перемістилася на захід.
Зі Скандинавії вивозили залізо-сирець, амбру, моржову кістку, вироби з китової шкіри, зброю, художні вироби; з Візантії – вина, прянощі, ювелірні та скляні вироби, дорогі тканини, ікони, книги; з Прибалтики – бурштин; з Новгорода – хутра, лляні тканини, ліс, мед, віск, коване та керамічне начиння, зброя; з Києва – хліб, різні ремісничі та художні вироби, срібло у монетах.
Понад 300 років тому на території міста знаходилися Базавлуцька та Чортомлицька Січі. З останньої було тісно пов’язане життя та бойова діяльність козака Івана Сірка.
Іван Дмитрович Сірко (1610 – 1680) – кошовий отаман Запорізької Січі. За період перебування на посаді отамана провів 244 великі та малі битви.
Традиційно вважається, що він походив з Мерефи на Слобожанщині (нинішньої Харківської області). Згідно з переказами, вже народження Івана було незвичайним – хлопчик з’явився на світ із зубами, чим налякав усіх присутніх. Батько спробував виправити ситуацію, заявивши, що син «зубами гризтиме ворогів». Однак це мало заспокоїло селян, які вважали, що дитину від народження відзначено дияволом. До дитини ставилися з побоюванням, і певною мірою це було виправдано, тому що вона з дитинства виявляла незвичайні здібності, які згодом стали просто фантастичними.
І друзі, і вороги однаково відгукувалися про Сірка, як про людину чудових військових обдарувань.
Сірко брав участь у повстанні Богдана Хмельницького, брав участь у походах проти Туреччини та кримських татар. У 1654 році, будучи полковником, не захотів скласти присягу російському цареві і пішов на Запоріжжя, але вже 1659 року він виступив прихильником царя проти польського короля. У 1659 році здійснив знаменитий рейд на ногайські улуси.
З 1663 року протягом 12 років Сірко обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. Здобув ряд блискучих перемог над Кримським ханством, поляками та Петром Дорошенком. Спільно з царськими ратниками під проводом Григорія Косагова, донськими козаками та калмиками ходив до Перекопу, де громив значно вищі сили кримських татар та турецьких яничарів.
У 1667 р. здійснив похід на Кафу, де взявши місто і околиці віддав їх вогню. Звільнив близько двох тисяч невільників і повів із собою татарський півторатисячний полон.
Помер Іван Дмитрович Сірко у 1680 році на власному зимівлі у селі Грушівка (сучасна назва села – Іллінка, Томаківського району, Дніпропетровської області) на березі Каховського водосховища, недалеко від міста Марганець. Останнє місце проживання кошового отамана тепер затоплено Каховським водосховищем.
У 1968 році останки Івана Сірка ексгумували і перепоховали в кургані Баба-могила, що знаходиться в Нікопольському районі поблизу селища Капулівка.
У 1883 році інженер-геолог Валеріан Домгер у басейні річки Солена відкрив багаті родовища марганцевої руди, завдяки чому на території майбутнього міста з’явилися перші шахтарські поселення. У 1886 році були засновані Покровські копальні та почалася промислова розробка марганцевої руди.
Офіційною датою народження міста вважається 1956 рік, коли кілька робочих селищ, які виросли поблизу марганцевого рудника імені Орджонікідзе, були об’єднані в місто Орджонікідзе.
Спочатку видобуток марганцевої руди здійснювався підземним шахтним способом. Але 1952 року почали добувати марганцеву руду відкритим способом.
У 1956 році вперше у світовій практиці було запропоновано метод рекультивації (відновлення) колишніх кар’єрних земель. Саме в цей час було об’єднано всі гірничодобувні підприємства в одне ціле – Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат (ОГОК), який став головним підприємством міста.