Чи не помічали ви, як варто лише затримати погляд на подібному відео і стрічка починає буквально переслідувати вас схожим контентом? Мене теж. Останнім часом - це відео, в яких хтось розбиває камінь, а звідти - монети, артефакти, золото. Усе красиво, блискуче, в кадрі. Але щось у цьому всьому не дає спокою. Чому ми так хочемо в це вірити? І чому так рідко запитуємо: це правда, чи просто добре знятий фейк?

Кожне відео, де хтось відкриває камінь і звідти сиплються монети, має один справжній скарб - нашу увагу. Золото, хоч і вляпане в багнюку для драматичності, блищить, бо нове, пластикове і замовлене десь з AliExpress. Але ж це неважливо? Бо коли камера трясеться, музика драматична, і підпис обіцяє “НЕЙМОВІРНИЙ СКАРБ ЗНАЙДЕНО!”, мозок радіє. Хочеться вірити. У диво. У простий шлях. У те, що варто просто поколупати скелю, і золото сиплеться Ніагарою. Пост збирає лайки, захоплені коментарі, чи й критичні - всі вони підвищують охоплення. Алгоритм задоволений. Канал росте, монетизація капає, спільнота у захваті. Дехто вже гуглить, де купити вживаний металошукач. Усі у виграші. А я думаю: чи один почуваюся дурнем?

Бо в описі каналу маленькими літерами написано “videos are fiction” ("це відео - вигадка")? Але кому цікаво добиратись до того опису? Так само, як під кожною рекламою Temu - “умови акції внизу сторінки”. Але ж хто взагалі звертає увагу на ці дрібні літери?

Ми звикли читати заголовки. Ми хочемо вірити. Ми клікаємо.

Це не просто клікбейт. Це ціла естетика постправди, де кожен хоче хоча б на секунду відчути себе скарбошукачем. Навіть якщо скарб - монтаж у Premier Pro.

Мій заклик не “перестаньте вірити”, а запитайте себе - "чому ви хочете вірити?” А може - й кому?

Бо реальність складна. А фальшиві скарби завжди блищать яскравіше за реальні.