«Перепічка назавжди!» У Києва з’явився ще один бронзовий символ — перепічка в руці, тепла на дотик! Це вже 45-та мініскульптура проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко — і вона присвячена легендарному стрітфуду столиці. 38 років, одна черга і незмінний смак дитинства. Сотні людей на Богдана Хмельницького, 3 — в очікуванні тієї самої сосиски в тісті. Ця мініскульптура — не просто про їжу. Вона — про Київ, який живе, гріє і смачно пахне. Проєкт «Шукай!» - це історія Києва у бронзових мініскульптурках. Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста. Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай. #short #проєктшукай #шукай #shorts #КиївськаПерепічка #перепічка #мініскульптури #кудипітикиїв https://www.youtube.com/shorts/MupkdRJCWkk

Друзі, на тлі масштабних обстрілів хочу поділитись з вами однією короткою прогулянкою дійсно чарівним місцем, побувати в якому я бажаю всім вам. Сподіваюсь, воно хоча б трішки покращить ваш настрій і поліпшить самопочуття. Запрошую вас на коротку прогулянку музейною ресторацією "Старий млин". Старий Млин - це місце, де оживають легенди. На вулиці Бродівській у Тернополі стоїть незвичайна будівля - «Старий Млин», ресторан-музей, у якому переплітаються кулінарія, історія й казка. Його фасад - мов із чарівної книжки: трохи схожий на пряниковий будиночок, трохи - на летючий корабель із дитячих снів. Стінами будинку навпроти в’ється драконячий хвіст, звідкись визирають три голови змія, а поруч із ним стоїть відважний Котигорошко з булавою. Будівлю звели у 2003 році, та в її серці живе давнина: стіни складені зі старої цегли зруйнованого під час Другої світової війни парового млина, який колись працював на цьому місці. Саме тому заклад і зветься «Старий Млин». Кожен поверх - своя історія. Перший - зустрічає гостей духом старої галицької хати: розшиті рушники, борщівські візерунки, глиняні макітри й килими з Карпат, а страви тут готують у справжньому п’єці. Другий поверх - їдальня-музей в австрійському стилі. Тут смакують автентичні галицькі наїдки. Третій - царство солодощів. Давні рецепти десертів тут поєднуються з авторськими ідеями. А на четвертому - рибні делікатеси й навіть суші-бар. У теплу пору року працює літній майданчик. «Старий Млин» - це ще й музей народного побуту, де кожна річ - зі своєю душею. На полицях - старовинні ключі, праски, глечики, посуд, яким користувались понад сто років тому. У дворі вишикувались дивовижні скульптури, зібрані з металобрухту. Автор - відомий митець Сергій Кузнєцов, який працює у стилі, що поєднує стімпанк з джанк-артом. На подвір’ї розташована «Фермерська крамниця», де продають натуральні продукти від місцевих виробників. #СтарийМлин #Тернопіль #МузейнаРесторація #Фламінго #ПрогулянкаТернополем #МузейТернопіль #СергійКузнєцов #ДжанкАрт #Стімпанк #СтімпанкДжанкАрт https://youtu.be/VFCmF6Zkfls

Друзі, а чи не прогулятися нам по Скляному мосту? У самому центрі столиці, де минуле переплітається із сучасністю, простягнувся стильний і легкий пішохідно-велосипедний міст, який кияни знають як "Скляний міст". Його три металеві прольоти проходять над Володимирським узвозом, з’єднуючи парк Володимирська гірка біля пам’ятника князю Володимиру з Хрещатим парком, де височіє Арка Свободи українського народу. Цей міст довжиною 216 метрів - не просто будівельна споруда. Ідея його створення з’явилася ще за радянських часів, але дочекалась втілення лише у 2019 році. Сучасний проєкт показали наприкінці 2017-го, а вже в грудні 2018 року почалося будівництво. Завершили його до Дня Києва - 26 травня 2019 року. Урочисте відкриття відбулося 25 травня. Відтоді міст став улюбленим маршрутом киян і туристів - символом простору, світла і свободи над містом. Металеві конструкції виготовив Миколаївський суднобудівний завод «Океан». У цьому є певна поезія: міст, мов корабель, несе людей над київськими кручами. У місцях вигину міст має оглядові майданчики зі скляною підлогою, звідки видно Київ під ногами. А біля сходів, що ведуть до пам’ятника Магдебурзькому праву, передбачено встановлення пасажирського ліфта, аби підйом на міст був доступний кожному. Скляний міст - не лише шлях між двома парками. Це шлях між поколіннями, ідеями та візіями. Він прозорий, але має вагу. Легкий, але несе на собі важливу місію - єднати. #СклянийМіст #Київ #КиївськийМіст #ПішохідноВелосипеднийМіст #ВолодимирськийУзвіз #ПаркВолодимирськаГірка #ХрещатийПарк #ПамятникМагдебурзькомуПраву #ПрогулянкаМостом #ПрогулянкаКиєвом https://www.youtube.com/watch?v=98c6PUhbFes

"Прочитано» - скульптура, що світиться надією" Дві бронзові галочки. Звичний символ у месенджерах. Але коли війна стає фоном кожного дня, вони перетворюються на щось більше - на знак життя, на подих, на відповідь без слів. Ця мініскульптура присвячена тим, хто пише - і тим, хто чекає. Військові надсилають кілька слів побратимам, діти - батькам у тимчасово окупованих містах, рідні - найріднішим, які перебувають під обстрілами. І кожен раз - чекають. На ці дві прості галочки. Довгі години. Безсонні ночі. Дні мовчання. Бо іноді «Прочитано» означає - живий. Ця скульптура - як оберіг. Натисніть кнопку - і галочки спалахнуть. Хай у ту ж мить десь там, у зонах тривог і темряви, чиїсь повідомлення теж набудуть статусу «Прочитано». І хтось, хоч на мить, видихне зі словами: «Все добре. Він бачив. Вона тут». Проєкт «Шукай!» - це історія Києва у бронзових мініскульптурках. Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста. Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай. #short #проєктшукай #шукай #shorts #прочитано #грамофон #мініскульптури #кудипітикиїв https://youtube.com/shorts/qrkoVRgJg6I

На станції метро «Тараса Шевченка» встановлений барельєф Кобзаря, створений українським скульптором Олександром Міловзоровим. Майстер з тонким почуттям гумору зобразив вуса Шевченка так, що, коли праворуч мчить поїзд, вони ніби коливаються від вітру. Так скульптор залишив усміх у камені - легкий, мов вітер, і живий, як слово Кобзаря. #вусаШевченка #станціяМетроТарасаШевченка #вуса #вусаТараса #київ #метро #жартпровусашевченка #вусаКобзаря https://youtube.com/shorts/_xTakMkvL-Q

Запрошую на прогулянку парком "Володимирська гірка". Височіючи над Дніпром, у самому серці історичного Києва, Володимирська гірка вже понад півтора століття дарує місту повітря, тишу й краєвиди, що зупиняють подих. Парк було закладено ще в середині XIX століття, і з того часу він став частиною душі столиці. Розташований на вулиці Трьохсвятительській, у самому осерді Шевченківського району, цей простір пам’ятає і старовинні бали, і перші прогулянки закоханих, і мовчазне захоплення туристів, які вперше побачили панораму Дніпра звідси. https://youtu.be/3nqoDIEtV5A

«Щедрик» — пісня, що говорить світу: весна буде. Сто років тому, коли більшовики сунули на Київ, УНР відповіла не лише зброєю, а й музикою. Симон Петлюра створив Українську республіканську капелу, яка вирушила у світове турне з піснею Миколи Леонтовича «Щедрик». Уперше вона прозвучала за кордоном у Празі 1919 року — і стала голосом культурної дипломатії. Саме з того виступу почалась історія всесвітньо відомого «Carol of the Bells». На честь культурної місії «Щедрика» створено мініскульптуру. Вона не лише пам’ятник, а й голос: натисніть кнопку поруч — і пісня оживе. Україна знову скаже світові: весна буде. Проєкт «Шукай!» – це історія Києва у бронзових мініскульптурках. Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста. Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай. https://youtube.com/shorts/iYu4Btydh5s

Київський грамофон: музика, що пам’ятає місто. Ця мініскульптура — присвята київським підприємцям, які на межі століть відчиняли мешканцям міста вікно у світ новітніх технологій. Серед них — і магія звуку. Саме завдяки їм до Києва дійшло одне з найромантичніших технічних див свого часу — грамофон. Винайдений наприкінці XIX століття Емілем Берлінером у США, грамофон швидко оселився на київських вечірках, балконах і вітальнях. На початку XX століття з’явилось «Депо музичних інструментів», де можна було не лише купити, а й полагодити улюблений пристрій. А трохи згодом фірма «Екстрафон» почала масово виготовляти грамплатівки — завдяки енергії і наполегливості чеського іммігранта Їндржиха Їндржишека, одного з піонерів київської музичної індустрії. Грамофон, що на скульптурі, не лише декоративний — він оживає. Натисніть кнопку — і почуєте знайому мелодію: «Як тебе не любити, Києве мій». Пісня Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка, що вже майже 60 років звучить як ніжне зізнання у коханні до столиці. Це не просто пристрій — це музична пам’ять Києва. Проєкт «Шукай!» – це історія Києва у бронзових мініскульптурках. Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста. Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай. https://youtube.com/shorts/rIKePIHWZgY

Друзі, запрошую вас на чергову прогулянку. Цього разу - парком Шевченка, що у Тернополі. Парк імені Тараса Шевченка — місце, де Тернопіль дихає глибше У самому серці міста, там, де Тернопільський став віддзеркалює небо, а вітер бавиться віттям дерев, простягається парк імені Тараса Шевченка. Затишний, зелений, знайомий кожному тернополянину — це не просто парк, а частинка душі міста. Між вулицями Білецькою, Грушевського, Замковою та набережною розкинувся простір, де можна зупинити час. Тут читають книги, вигулюють собак, закохано мовчать, ловлять сонце на лавках і натхнення в рядках Кобзаря. А просто посеред ставу — острівець «Чайка». Його історія почалась у 1950-х, коли тут працював ресторан із однойменною назвою. Люди приходили сюди на вечерю з видом на воду, а залишались — заради тієї непоясненної чарівності, що дарує лише віддаленість від суєти. Після закриття ресторану «Чайку» облюбували закохані: тиша, краєвид і місточок, що веде, ніби в окремий світ. У 70-х на острові відкрили танцювальний майданчик і кафе — тут звучала музика, сміялась молодь, світ крутився в ритмі вальсу під зорями. Сьогодні острівець живе по-новому. Для дітей — майданчик, для дорослих — вуличні тренажери, для кожного — можливість сховатись від гомону і просто подивитися на став, на фонтан, що співає поруч, на небо, що обіймає воду. Острів «Чайка» — це не лише шмат землі серед води. Це місце, де минуле й сучасне стискають одне одному руку. Щоб потрапити туди — перейдіть місточок. А далі — дозвольте собі трохи мрій. https://youtu.be/0NwKJ46SgcM

Друзі, сьогодні пропоную прогулятись біля собору Преображення у Кременці. На пагорбах старовинного Кременця здіймається у небо велична барокова перлина — Собор Преображення Господнього Православної Церкви України. Колись відомий як костел Святих Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки, він був серцем єзуїтського монастирського комплексу — духовною й архітектурною домінантою Волині. Зведений у першій половині XVIII століття за проєктом італійця Паоло Фонтана, втілений руками архітектора Павла Гіжицького, храм став зразком пізнього бароко: урочистий, світлий, спрямований вгору, як молитва. Сьогодні він носить нове ім’я — Собор Преображення Господнього ПЦУ. Але як і три століття тому, залишається найвищою спорудою міста — мов світоч, що нагадує про силу віри, культури й безперервність історії. https://youtu.be/R4g80fXCdeU