ПРОРИВ

На межі непорушно застиглого часу
Я дивлюся у дзеркало згаслих ілюзій,
Де рутина плекає події не часто.

У тенетах звичайні пригоди йдуть юзом,
Де не з'явиться бачений мріями вислід,
А лишається простір лише для аб'юзу.

Кожен спогад тримає натягнутий кисень,
Перешкоди будують лякливі бар'єри,
Повертає свідомість до давнього тиску.

Але час розбиває порепану сферу,
Бо цей вирій дарує жадані прориви,
Що виводять людину з сутужних бар'єрів.

Невідомий порив серед темних масивів
Вимагає зробити відважний учинок,
Який розум роками вважав за важливе.

Крізь відсутність легких і простих відпочинків
Вже народжують дії омріяну сутність,
Перекресливши залишок зайвих зупинок.

Тільки ризик відкриє оновлення путнє,
Де здобутки цвітуть у розмаї квітками,
А рішучі події приносять могутність.

Так зникає безслідно пітьма зі страхами.

Мирослав Манюк
25.08.2026

🇵🇱 «Ми — в Польщі, а ви — в Україні — вирішили так: ми більше ніколи не будемо російськими колоніями», — міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

😠 Дипломат заявив, що росіяни століттями використовують завоювання і асиміляцію як інструмент підкорення сусідніх народів, тож страх перед росією «не є ірраціональним».

☝️ «Раз і назавжди росіяни мають визначитися, де закінчується росія», — наголосив Сікорський.

🇵🇱 «Ми — в Польщі, а ви — в Україні — вирішили так: ми більше ніколи не будемо російськими колоніями», — міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

😠 Дипломат заявив, що росіяни століттями використовують завоювання і асиміляцію як інструмент підкорення сусідніх народів, тож страх перед росією «не є ірраціональним».

☝️ «Раз і назавжди росіяни мають визначитися, де закінчується росія», — наголосив Сікорський.

Сьогодні, у День Незалежності України, рекомендую до прослуховування пісню «Перо стає мечем» від проєкту Sounds of Ukraine.

Ця робота — про тяглість нашої боротьби та силу українського слова. У тексті переплітаються згадки про кобзарів, юнаків під Крутами, а також вогонь Шевченка, рядки Франка та тіні Лесі Українки. Головний меседж полягає в тому, що творчість і правда — це також зброя, яка сильніша за страх і довша за час.

Автори ставлять перед кожним із нас пряме та незручне запитання: ким ти є у цій боротьбі сьогодні — воїном, письменником, глядачем чи втікачем?

Слухати тут: https://youtu.be/k1AFLxkH16Y
#пісня #Україна #для_настрою #National_Flag_Day

У КОЖНОГО СВІЙ ТЕРАРІУМ

Світло лягає згори точним потоком, надаючи фізичної щільності повітрю, в якому зависають дрібні пилинки. Дерев’яні панелі, металева фурнітура та широка площина скла утворюють ідеальну геометрію форми. Усе це дуже поетично. Але якщо на мить скинути екзистенційний серпанок, виникає цілком закономірне запитання: що тут, власне, відбувається?

Перед вікном стоїть дитина. Куртка з потертого деніму, темна шапка, піксельний джойстик на спині, контур черепа на рукаві. Це впізнавані знаки людського світу, речі, якими діти вчаться позначати себе, але разом вони скидаються на артефакти ретро-геймінгу, ніби час завис на екрані «Game Over». Лише обличчя закрите гладкою білою маскою.

У склі виникає її відображення. Поруч із ним застиг богомол.

Саме тут починається справжній неспокій. Ми звикли шукати в таких зображеннях загрозу, бо вона допомагає швидко впорядкувати реальність. Якщо перед нами чудовисько — досить зрозуміти, чого воно хоче. Якщо це травмована дитина — можна підібрати психологічний ключ. Але це зображення такої зручності не пропонує. Дитина просто вдивляється. Богомол так само спостерігає. Між ними — скло. І цього достатньо.

Маска зберігає людські пропорції, але забирає все, що дозволяє впізнати життя: рух очей, напругу м’язів, цікавість. Вона стає обличчям, яке не належить нікому. Це класичний прийом поп-сюрреалізму: Рене Магрітт ховав обличчя своїх героїв за яблуками чи тканиною, натякаючи, що кожна видима річ приховує під собою іншу таємницю. Але тут маска працює інакше: вона запускає тонкий механізм моторошної долини — надто схожа на людське обличчя, щоб бути просто предметом, і надто порожня, щоб бути живою.

Хоч як парадоксально, на дитині це виглядає природно. Адже дорослий вже звик до власного образу, а дитина лише вчиться розуміти, якою її бачать інші. Вона приміряє інтонації, жести, чужі характери. Маска — передчасно створене обличчя. Дитина ще росте, але вже існує форма того, ким вона має здаватися.

Ми рідко помічаємо, як рано починаємо бачити себе збоку. Спершу в дзеркалі, потім на фотографіях, згодом — у чужій реакції. З’являється внутрішній спостерігач. Ми існуємо одночасно всередині себе і в уявленні про те, якими нас бачать інші. З цього починається химерний процес: ми будуємо образ себе, а потім роками намагаємося відповідати йому. Іноді він вдалий, іноді затісний, а часом ми забуваємо, що самі його створили.

Піксельний джойстик, контур черепа — такі дрібниці з часом стають археологією особистості: вони зберігають структуру минулого — як було влаштовано твій день, у що ти вірив, ким уявляв себе. Стара гра повертає не процес, а кімнату, де ти грав. Куртка повертає відчуття себе, яким ти тоді був. Ми носимо минуле на собі довше, ніж нам здається.

Але дитина біля вікна цього ще не знає. Вона стоїть перед прозорою поверхнею, за якою — істота, яка не належить до її системи символів.

Богомол.

Він неправдоподібно величезний, але спокійний. У його позі немає театральної агресії. Він не нагадує класичного потойбічного демона чи слизового монстра в стилі Ганса Гігера — радше це земна хижа комаха, якій просто забули прописати правильний масштаб. Зі складною геометрією фасеткових очей він скидається на прискіпливого куратора виставки, що підійшов перевірити свій улюблений експонат.

Важко визначити, хто тут спостерігач. Для богомола дитина — рухомий об’єкт за прозорою поверхнею. У цій байдужості є щось неприємно протверезне.

Ми теж існуємо всередині чужих сприйняттів. Хтось бачить у нас людину, якою ми вже давно не є. Хтось пам’ятає нашу молодість. Для когось ми пов’язані з одним словом чи випадковою зустріччю. Кожна людина живе в безлічі чужих версій, і жодна не збігається з тим, ким вона є всередині.

Скло — метафора сприйняття: воно дозволяє бачити, але зберігає дистанцію. Свідомість ніколи не відкриває нас самих безпосередньо. Потрібні дзеркала, чужі слова, спогади, щоб проявити власні контури. Іноді достатньо випадкового погляду. Іноді — півжиття.

Людина може так звикнути до свого образу, що перестає питати, що під ним. Можливо, тому дитина й дивиться у вікно: вона бачить обличчя, яке мало б бути її власним, але здається чужим.

А по той бік вікна, у тихій глибині, височіє богомол. Він нічого не пояснює. Його присутність просто є. Життя не зобов’язане відповідати на наші запитання. Ми самі створюємо символи й закономірності, а потім дивуємося, чому світ не дає тлумачення. Не все значне має єдине значення. Не все загадкове є посланням. Не все страшне потребує пояснення. Іноді достатньо просто дивитися.

Людина роками обростає звичками, страхами, уявленнями про себе. Ця конструкція стає єдиною реальною умовою життя. Це і є тераріум: простір обмежений, світло падає під вивіреним кутом, а мешканець не сприймає межі як обмеження — для нього це і є всесвіт.

І лише іноді перед людиною виникає скло.

Дитина в масці стоїть перед ним. Богомол вдивляється з глибини. Світло відбивається на поверхні, і кілька секунд неможливо зрозуміти, де закінчується кімната і починається відображення. Де справжнє обличчя, а де його образ, хто дивиться першим і хто став об’єктом цього погляду. Можливо, саме в такі миті людина вперше помічає власний тераріум. Не для того, щоб негайно розбити скло. А просто щоб зрозуміти, що він існує.

— Voss Ekobi

ШІ та витоки даних змінюють ставлення користувачів до інтернету

- 48% опитаних стали менш упевненими в тому, що контент в інтернеті є реальним.
- 63% користувачів заявили, що страх перед витоком даних викликає у них тривогу.
- 58% респондентів видаляли акаунт у соцмережі або месенджері через стрес, тривогу чи побоювання за приватність.
- 30% опитаних готові платити за інтернет без стеження та алгоритмів.

https://channeltech.space/ai/ai-data-leaks-internet-trust/

‼️рф гатить по АЗС: цілі райони можуть залишитися без пального, — «ЕП»

Від березня 2022 року зафіксовано 297 влучань по 236 локаціях АЗС. Найбільше — на Дніпропетровщині, Донеччині та Харківщині. При цьому, повне відновлення однієї станції коштує 50-70 млн грн, — підрахували у компанії WOG.

Загалом уражено близько 3% від усіх АЗС країни. Але в окремих районах частка значно вища: у Нікопольському районі атаки зачепили 59% активних станцій, на Сумщині — понад чверть мережі. Високі показники також зафіксовані у Краматорському, Богодухівському та Херсонському районах.

Саме тому мережі перебудовують роботу. WOG скорочує роботу станцій у небезпечних регіонах уночі та під час тривог, «Укрнафта» закуповує 100 бензовозів для оперативного переміщення пального, а в Тростянці на Сумщині вже продають пальне безпосередньо з бензовозів.

Уряд запевняє, що загальнонаціонального дефіциту немає. Водночас із бізнесом обговорюють додатковий захист АЗС і механізми страхування воєнних ризиків.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

💔 Харків знову здригнувся від російського удару…

Цього разу ворожий дрон влучив у житловий будинок у Салтівському районі.

Наразі відомо про двох загиблих і 12 постраждалих. Під завалами одного з будинків можуть залишатися люди. Рятувальники безперервно працюють на місці та продовжують пошукову операцію.

Внаслідок удару пошкоджені перекриття між 7-м та 10-м поверхами. Також російський дрон влучив в офісну будівлю.

😔 За кожним вікном — чиєсь життя. За кожним поверхом — люди, які просто чекали на звичайний ранок.

А замість нього — вибух, руйнування, страх і біль…

🕯️ Світла пам’ять тим, кого сьогодні забрала російська атака.

🙏 Молимося за тих, хто може залишатися під завалами. Нехай рятувальники встигнуть врятувати кожного.

Андрій став першим азовцем, загиблим в цій війні…

Андрій (Сергій) Грек з’явився на світ у Хабаровську й більшу частину молодості прожив у МОСКВІ. Але він не прийняв країну, де страх, брехня і насильство стали державною політикою. Ще задовго до великої війни він відкрито виступив проти путінського режиму, ризикуючи власною свободою.

Після протестів на Манежній площі в Москві у 2010 році на нього відкрили кримінальну справу. Слідчі не приховували: зроблять усе, щоб відправити його за ґрати. Та Андрій не скорився. Він залишив росію й приїхав до України, де знайшов не лише прихисток, а й справжній дім. Таким містом для нього став Миколаїв — місто, яке сьогодні з гордістю носить його ім’я на одній зі своїх вулиць.

Коли українці вийшли на Майдан, він не зміг стояти осторонь. Разом із побратимами боровся за свободу, їздив до Києва, протистояв прихильникам режиму Януковича, а згодом допомагав очистити Миколаїв від сепаратистських сил. Для нього боротьба за Україну була не епізодом життя, а його покликанням.

Коли росія розпочала війну проти України, Андрій одним із перших став до лав «Азову». Він визволяв Маріуполь, а потім вирушив боронити Мар’їнку. Він знав, що кожен день на фронті може стати останнім. Але не відступив.

4 серпня 2014 року під час бойового завдання поруч із БМП вибухнув радіокерований фугас. Вибух був страшної сили. Андрій отримав смертельні поранення. Медики боролися за його життя, але дорогою до шпиталю його серце зупинилося.

Так Україна втратила першого бійця «Азову», який загинув у російсько-українській війні.

Він народився в росії, але загинув за Україну. Не виправдовував злочини кремля, не шукав їм пояснень і не мовчав перед злом. Він зробив свій вибір і заплатив за нього найвищу ціну — власним життям.

Сьогодні, 4 серпня, минає дванадцята річниця від дня його загибелі. Минуло вже дванадцять років, але подвиг Сергія (Андрія) Грека не стерли ані час, ані війна. Він назавжди залишився серед тих, хто своїм життям довів: Україна варта того, щоб за неї боротися до останнього подиху.

Схилімо голови перед пам’яттю Героя. Згадаймо сьогодні людину, яка свідомо стала на захист України й віддала за неї найдорожче. Пам’ять про таких воїнів — це не лише наша вдячність, а й наш обов’язок.

Вічна пам’ять. Вічна слава Герою. Герої не вмирають.

😢У селі Микільському на Донеччині скасували церемонію прощання із керівником пошукового загону «Плацдарм» Олексієм Юковим через загрозу цілеспрямованого російського удару.

Про це «Суспільне. Донбас» повідомила дружина загиблого Євгенія Калугіна.

«Мене дивує що такий страх. Людина вже померла, а ви все одно за нею полюєте», - сказала Калугіна.

❗️У своїх соцмережах вона написала про загрозу обстрілу КАБами і попросила людей не приїджати на церемонію. Тому рідні та друзі керівника пошукового загону «Плацдарм» вимушені були збиратися в іншому місці.

Олексій Юков загинув 5 серпня 2026 року в Лиманській громаді. Машина, на якій він повертався із завдання, підірвалася на міні.