#папір #схема #олівець

ЕЛІПСИЗМ Завантажуй мене у безодню солону, Викидай на смітник, мов зіпсований мотлох, Я сприймаю байдуже жорстокість шаблонну. Спалюй давні малюнки, лишаючи фото, Заховай від людей таємничі пориви, Залишаюся сам у космічній дрімоті. Споглядаю папір і читаю уривки, Та шукаю фінал незавершених творів, Де сховалися всі нескінченні мотиви. Пройде час і продовжиться писана творчість, Залишається смуток від дивного стану, Де не видно фіналу крізь щільність затворів. Чим закінчиться рух неосяжного танцю? Не побачу й вогнів непобачених весен, Як запалюють зорі морські капітани... Хтось розкриє сюжети пародій словесних, Прочитає сувій історичної драми, Де мій слід у потоці зруйнує ровесник. Не дізнаюсь, на жаль, про майбутнє без рамок, Відлітає життя птахом вільним та сизим, А печаль залишається в своїй програмі. У житті недоречний цей стан еліпсизму. Мирослав Манюк 29.07.2026

ВІЙНА БЕЗ VIP-ЛОЖІ: Як виживала ФінляндіяВи думаєте, Фінляндія — це мумі-тролі, затишні сауни, соціалізм із людським обличчям і добродушний різдвяний дід у засніженій Лапландії? Залиште ці стерильні казки для глянцевих буклетів. У 1939 році ця ваша еталонна скандинавська демократія була державою відморожених, кровожерливих м'ясників. Печерних дикунів, які пускали в розхід власних громадян із холодною, машинною ефективністю.Уявіть собі фінського «ухилянта» тієї епохи. Переляканого лісоруба або тендітного студента з Гельсінкі, який раптом усвідомив, що його особисте життя цінніше за шматок промерзлої карельської багнюки. Що він не народжений для війни. Що в нього лапки, тонка душевна організація і взагалі він пацифіст.Знаєте, що з ним робили?З ним не вели душерятівних розмов адвокати. Йому не виписували адміністративний штраф. Правозахисники не заламували руки у пресі. Його просто брали за шкірку. Військово-польовий трибунал. Зимовий ліс. Сосна. Короткий наказ. Розстрільна команда, зібрана з його ж учорашніх сусідів. Свинець у потилицю. Тіло в мерзлу яму. Наступний.За роки Зимової війни та Війни-продовження фіни офіційно шльопнули за вироками трибуналів сотні своїх солдатів та ухилянтів. А скільки було пристрелено на місці, біля бруствера, за боягузтво й паніку, без жодних папірців і протоколів — не знає ніхто. Їхня система примусу не знала жалю. Вона перемелювала людську психіку, вбиваючи в голови один простий рефлекс: крок назад страшніший, ніж крок уперед. Жорстоко? Печерно? Тоталітарно? Абсолютно.А тепер давайте змахнемо піну цієї гіперболи й подивимося на анатомію фінського дикунства. Подивимося, як працює справжня державна машина, коли на кону стоїть її фізичне, біологічне виживання.Три з половиною мільйони фінів опинилися сам на сам зі стосімдесятимільйонною радянською імперією. Математика смерті. Нуль шансів на папері. Щоб не перетворитися на чергову радянську республіку з Гулагом та колгоспами, Гельсінкі довелося вивернути країну навиворіт. Вони мобілізували п'ятнадцять відсотків населення. П'ятсот тисяч людей. До строю поставили всіх, хто міг тримати гвинтівку. Це тотальна утилізація генофонду.Фінам не потрібні були тоновані мікроавтобуси й вуличні облави. Їхньою «бусифікацією» була сама структура суспільства.У країні працювала організація «Шюцкор» — воєнізована мережа, що обплутала кожен хутір, кожну міську вулицю. Абсолютний, параноїдальний контроль. Ти не міг загубитися. Ти не міг відсидітися на орендованій квартирі. Тебе знали в обличчя. Якщо ти, здоровий мужик, не в окопі — ти ворог. Ти прокажений. Від тебе відвернеться власна родина, з тобою не привітається сусід. Держава створила умови, за яких ухилення стало соціально неможливим. Фінське суспільство перетворилося на один величезний капкан, що саморегулювався і гнав м'ясо на фронт безперебійним конвеєром.І ось тут постає головне питання політичного реалізму.Чому ця м'ясорубка не викликала внутрішнього вибуху? Чому озброєні до зубів фіни не розвернули гвинтівки на Гельсінкі? Чому вони не спалили свої призовні пункти, не підняли на вила свій уряд, який послав їх на вірну смерть?А тому що ця система була справедливою.Рівність у розподілі смерті. Ось той цемент, який утримував націю від розпаду.У Фінляндії 1939 року не було концепції економічного бронювання. Ти не міг занести товстий конверт потрібним людям у погонах. Ти не міг відкупитися податками, довівши, що твій бізнес занадто важливий для тилу. Еліта не сиділа по елітних ресторанах, розмірковуючи про патріотизм під колекційне вино.Син міністра одягав шинель і лягав у сніг. Спадкоємець найбільшого банку отримував гвинтівку і гнив у траншеї на лінії Маннергейма. Студент престижного університету замерзав на смерть поруч із безграмотним наймитом. Професори, депутати, промисловці — усі відправляли своїх дітей в одну й ту саму холодну, криваву багнюку. Фінська еліта стікала кров'ю рівно в тих самих пропорціях, що й фінські низи.Людина — істота раціональна. Боєць у траншеї, коли на нього пре радянська бронетехніка при мінус сорока, здатен витримати справжнє пекло. Він змириться з обмороженнями. Він змириться з голодом. Він навіть змириться з тим, що його власна держава пригнала його сюди під страхом розстрілу.Але він змириться з цим лише за однієї умови: якщо праворуч від нього, з відірваною осколком ногою, кричить від болю син мера його міста.Тільки так працює примус. Якщо правила гри абсолютні, громадянин сприймає їх як стихійне лихо. Як зиму чи смерть. З ними не сперечаються. Їх терплять.Але щойно держава починає сортувати людей на сорти — система ламається.Щойно ви вводите прайс-лист на виживання. Щойно ви дозволяєте виродку-мажору кайфувати в безпеці тільки тому, що в нього є потрібна сума або тато в міністерстві. Щойно ви перетворюєте війну на податок для бідних — ви вбиваєте саму ідею держави. Жодний патріотизм не змусить людину вмирати за систему, яка офіційно, на законодавчому рівні визнає її життя дешевшим, ніж життя власника мережі ресторанів.Якщо в човні пробоїна, а половина пасажирів купує собі право не вичерпувати воду, бо вони «генерують ВВП» — ті, хто махає відром, рано чи пізно кинуть його і почнуть пробивати голови цим пасажирам. Жодного марксизму. Це базова тваринна справедливість.Фіни вижили не тому, що вони були якимись особливими надлюдьми. І не тому, що їхня демократія була м'якою та пухнастою. У кризу демократія завжди перетворюється на диктатуру. Вони вижили, тому що їхня еліта мала інстинкт самозбереження. Вона закрутила гайки так, що в населення затріщали кістки, але ця різьба була однаковою для всіх.Жорстко? Так.Цинічно? Так.Справедливо? Абсолютно.

Зерно?Туалетний папір?Курки? Навіть не курки? Курятина?Достойні для атаки об'єкти?Нііііі, вони там точно ̶й̶й̶й̶й̶й̶о̶б̶н̶у̶т̶і̶ не сповна розуму!Йййййй ще ж збирається в зграї те болотяне залізяччя…Бережіть себе!

🛢 В Криму все настільки погано із наявністю бензину, що його почали продавати по талонах і лише конкретним особам Отримати заповітний "папірець" можна від організації, в якій ви працюєте. І то — це пальне доведеться витрачати лише на дорогу до роботи і назад. 🔻 Росіяни, які вирішили цьогоріч відпочити на окупованому півострові, жаліються, що "туристи дуже незахищені в цьому плані". Ситуація доходить до абсурду — бензин доводиться розраховувати покілометражно, аби мати змогу доїхати до найближчої АЗС. Але і там може чекати сюрприз — відмова у продажу або й зовсім відсутність пального.

«НАТО не існує. Це фейк і просто чотири літери — Н-А-Т-О». Знаєте, хто це сказав? Людина, яка звикла прораховувати ситуацію на багато кроків уперед — 13-й чемпіон світу з шахів та опозиціонер Гаррі Каспаров. На безпековому форумі в Галіфаксі (Halifax International Security Forum) який проходив 5 місяців тому. Каспаров виступив із настільки жopcткoю та відвертою промовою, що в залі західних політиків, здається, перехопило подих. Без дипломатичних реверансів і згладжування кутів. Він озвучив речі, про які ми з вами думаємо щодня, але які західні лідери часто намагаються «замести під килим». Ось кілька його головних і дуже тверезих думок, які варто почитати кожному: - Про суть НАТО та реальність: Каспаров прямо заявив, що Альянс створювався лише для однієї мети — захистити вільну Європу від російської агpeciї. Іронія в тому, що сьогодні цю роботу виконує країна, яку туди навіть не запросили. «Україна — єдина країна, яка втілює призначення НАТО. І ми їм усім винні», — наголосив він. - Чому Захід досі у безпеці: Відповідь цинічна й болюча. «Єдина причина, з якої ви все ще сидите тут і святкуєте [річницю НАТО], в тому, що Україна вмupaє щохвилини». За словами Каспарова, якби не українці, які стримують російські тaнки, ці тaнки вже стояли б у Польщі. - Про «мирні плани» та кулуарні домовленості: Гроссмейстер розкритикував ідеї змусити Україну відмовитися від територій чи членства в Альянсі в обмін на хитке пepeмир'я. Він назвав це не мирним планом, а корупційною «угодою з нерухомістю», яка просто знищить суверенітет країни. «Як можна серйозно обговорювати, що Україна повинна буде віддати укріплення, які рятують Європу?!» — обурився він. - Питання не в грошах, а в сміливості: Каспаров звернув увагу на абсурд: Захід має колосальну перевагу в економіці, технологіях та зброї, але психологічно програє, бо боїться «ескалації». Тоді як навколо Путіна збираються реальні союзники — від Північної Кореї до нaймaнцiв з інших континентів. На Заході ж досі сперечаються, чи готові їхні солдати cтpiляти, якщо ворог перетне кордон тієї ж Балтії. Це був не просто виступ, а ляпас західному істеблішменту. Каспаров, як людина з боку, нагадав європейським та американським чиновникам, що безпека не гарантується папірцями чи абревіатурами. Вона тримається виключно на тих, хто готовий за неї бopoтися. Складно не погодитися з кожним словом. Поки світ грає у кулуарну дипломатію, Україна тримає єдину реальну дошку, де вирішується дoля всієї Європи.

П’ЄДЕСТАЛ ГІДНОСТІ ПОЗА МЕЖАМИ СТАТУТІВ (Присвячено Владиславу Гераскевичу) Олімпіада війни зупиняє, Ця ж – не дає і пам’ять вшанувать, На старт спортсмена все ж не допускає – Взяла́сь його дискваліфікувать. Та Влад стоїть, тримає пам’ять в серці, Її не знищить сила чи наказ, На шо́ломі ті імена, що в смерті, Їх світлий дух лишився серед нас. Хоч МОК закрив йому до старту вихід, Він не схилив ні погляд, ні чоло, Спортсмени впали, назавжди́ затихли, То ж пам’ять – зброя, вічне знамено́. І світ побачив – правда не зникає, Хоч МОК – стіна глуха і надміцна, А Влад і пам’ять, й гідність захищає Про тих, кого́ забра́ла ця війна. Підтримав світ, та МОК, неначе скеля, Неначе непорушна та стіна, Йому байду́же, що горить оселя, Що в нас щодня лютує сатана. Для них спортсмени — то всього́ лиш цифри, В паперах — «мир», «нейтральність» і «статут», А в нас за кожним кроком — смертні шифри І сотні тих, хто не змагався тут. Бо їхні старти — то сирени звуки, Їх фініш там, де вирва і розрив... Та МОК вмиває від провини ру́ки, Щоб тільки бізнес олімпійський жив. Стає бійцем, хто був колись спортсменом, І замість кубка — автомат в руках. Загорнутий у крівцю, мов в знамено, Бо ворог у домівці й на стежках. Їм ба́йдуже, що стадіони — в попіл, Що тре́нера ворожий вбив снаряд. У них в ціні — лише медальний опій Та «мирний» спокій вихололих дат. Вони плекають «чисту» ту нейтральність, Забувши кров на чистому вбранні. Жорстока і абсурдна ця реальність — Змагатись з тим, хто нищить тво́ї дні. Замість доріжки — вирви і руїни, Замість трибун — мовчання кладовищ. Він не почує більше гімн Вкраїни, Бо злет-життя обірвано колись. Дисква́лять хай — цим честь не відібрати, Бо вища правда в кожного в душі. Справжній олімп — це вміти захищати, А не ховати совість в аркуші́. У списках тих, хто мав іти на старти, Тепер хрести та вирви замість дат. Для МОКу це — лише невдалі жарти, А для Вкраїни — знищений каскад. Але спортсмену, в чиїм серці рана, Не скласти зброї, правди не спини́ть, І не зламає вимога тирана, Бо в ньому дух загиблих гомонить. Він вийде в світ із болем, але гордо, Щоб кожним кроком пам'ять воскресить. І хай чиновники мовчать рекордно — Незламність їм не стерти ні на мить. Він не один — за ним стоять ті фланги Спортсменів тих, хто вирушив у бій, Хто зброю взяв у руки замість штанги, Лишивши вдома тихий спокій мрій. Нехай папір диктує заборони, І чисте поле — совісті межа, Та дух його не знає оборони, Гостріший він від бритви та ножа. Хоч дискваля́ть — не змінять переможця, Бо правда вища за пусті слова. В очах у Влада — промінь того сонця, Яким Вкраїна в пам'яті жива. 18.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1057546

Хто зробив атомну бомбу більшовикам? У 1969 році в Радянському Союзі на двох британських машинах уперше почали виробляти туалетний папір для широких верств населення. І все б нічого, але саме тоді виповнилося 20 років, як СРСР уже володів атомною бомбою. Як так сталося, що між туалетним папером і ядерною зброєю пролягло аж два десятиліття? Звідки у Союзу, зруйнованого війною, з неефективною системою управління, взялися гроші, люди та можливості для розробок у такій високотехнологічній сфері? Атомну бомбу СРСР подарував улюблений фізик Гітлера - Манфред фон Арденне Це Ігор Курчатов, як розповідає російська пропаганда, був настільки геніальним, що самотужки, з групою молодих інженерів, створив атомну бомбу від «а» до «я»? Чергова більшовицька казка. Якщо ви зайдете в Google і наберете прізвище штандартенфюрера СС, кавалера Лицарського Хреста, барона Манфреда фон Арденне, то з подивом дізнаєтеся, що він є лауреатом двох Сталінських премій - 1947 та 1953 років. Постає просте питання: як це взагалі могло статися? Талановитий фізик. Один із піонерів телебачення. Лауреат національних премій НДР 1958 і 1965 років. Можливо, йшлося про розробки у сфері телерадіомовлення? Радянські джерела про це воліють мовчати. Насправді саме Арденне, а не Курчатов, створив атомну бомбу і фактично подарував Радянському Союзу статус великої держави. Фон Арденне мав власну приватну лабораторію під Берліном, яку щедро фінансували в межах німецького ядерного проєкту. Саме Манфред фон Арденне розробив метод газодифузійного очищення ізотопів урану та їх розділення в центрифузі. Його лабораторію охороняв полк СС. Бетонні укріплення, добре підготовлені солдати - СРСР довелося б покласти три дивізії на штурм цього об’єкта, і навіть тоді шансів захопити документацію та обладнання в неушкодженому стані майже не було б. Тим більше не було шансів зловити самих фізиків, які могли в одну мить розчинитися в західній зоні окупації. І раптом - диво. Есесівці без спротиву склали зброю, увесь науковий колектив лабораторії виявив бажання співпрацювати саме з росіянами. Уся апаратура, уранова центрифуга, документація, реактиви - усе в робочому стані - опинилося в руках радянських спецслужб. На додачу - 15 тонн металевого урану німецького ступеня очищення. На той час це був справжній скарб. Цікаво й інше: барон Арденне з дружиною вирушили до Москви, прихопивши із собою розкішний рояль, парадну есесівську форму та картину на повний зріст від особистого художника фюрера, на якій Гітлер вручає йому дубове листя до Лицарського Хреста - однієї з найвищих нагород рейху. І поїхав він не сам, а з більш ніж 200 видатними фізиками та радіоінженерами. Серед них: - творець уранової металургії — Ніколаус Ріль (Nikolaus Riehl), - майбутній лауреат Нобелівської премії - Густав Герц (Gustav Hertz), - майбутній президент Академії наук НДР — Макс Фольмер (Max Volmer), - розробник газової центрифуги для розділення урану - Макс Штеенбек (Max Steenbeck). Вивезли також німецькі електротрансформатори - не пропадати ж добру. Разом із ними поїхали документація та реактиви, запаси плівки, папір для самописців і фотореєстраторів, магнітофони для телеметрії, оптика - усе те, чого сталінська тоталітарна держава не виробляла взагалі, а окремі позиції не може освоїти за якістю й досі. Робітничо-селянські мародери-трофейщікі по репарації витягували найкращі верстати й вивозили цілі новенькі заводи з усіх підконтрольних їм країн. Так, під Віднем в Австрії був повністю демонтований новий радіоламповий завод, вакуумні печі якого були особливо цінними. Австрійці навчилися відкачувати повітря ртутними вакуумними насосами, що дозволяли отримувати вакуум із розрідженням до 10⁻¹³ мм ртутного стовпчика. Для відсталої Росії це було недосяжно. І, по суті, лишається таким і досі. У Москві швидко звели спеціальне поселення - цілком комфортне, де пан Арденне оселився в особняку. Кожному німецькому фізику надали по 5–6 радянських інженерів-учнів, обов’язково зі знанням німецької мови. Фон Арденне нікого не боявся й у свята прогулювався поселенням у німецькій формі з усіма нагородами. Від НКВС до нього приставили Ігоря Курчатова, якого не слід плутати з фізиком Борисом Курчатовим. Якщо в Академії наук проходила нарада за участю Ландау, Капіци та інших учених і там згадували прізвище Курчатов - ішлося про Бориса. А якщо нараду проводили Лаврентій Павлович Берія з Йосипом Віссаріоновичем Сталіним - тоді це був Ігор Курчатов. Паралельно в промисловому реакторі об’єкта «Челябінськ-40» отримали плутоній для першої радянської атомної бомби. А після її успішного випробування німецький учений доктор Ніколаус Ріль чомусь став Героєм Соціалістичної Праці. Далі настав час масового виробництва боєголовок і промислових обсягів радіоактивного урану. Крім того, стало відомо, що японці отримували від німців уран у ящиках, які перевозили підводними човнами. Згодом Арденне перевели до Сухумі, де на березі бухти було створено новий науковий центр. Не плутайте це із Сухумським заповідником для мавп, звідки один із вихованців утік до Києва й час від часу кукурікає про «рятівника 400 тисяч українців» - Абрамовича. Барон фон Арденне став науковим керівником Сухумського фізико-технічного інституту. Велику роль у його роботі відіграв також австрійський учений, радіотехнік доктор Фріц. За цю роботу барон отримав другу Сталінську премію 1953 року, а в 1955 році повернувся до НДР. Що саме Союз отримав від Німеччини Наприкінці війни, у 1945 році, Німеччина вже мала: - реактивні двигуни та серійні реактивні літаки, - перші зенітні ракети, - перші ракети класу «повітря — повітря», - атомну промисловість, - інфрачервоні танкові приціли, - радіолокаційні станції та станції селекції перешкод, - потужні засоби радіоелектронної боротьби, - транзистори. Крім того, були авіаційні приціли, навігаційні прилади для підводних човнів, 1,5-вольтові радіолампи розміром із ніготь мізинця, крилаті та балістичні ракети. Усе це дісталося Радянському Союзу. У середині 1980-х, коли всі німецькі вчені вже померли, закінчилися й будь-які реальні досягнення «совка». У Московії ніколи не вміли створювати своє. А от знищувати й красти чуже - це в них виходило блискуче. Нація трофея. Український слід. Чимало речей розробляли саме українські вчені-фізики, але більшу частину їхніх напрацювань засекретив КДБ. Наприклад, нову технологію створення збагаченого урану для атомної бомби без дорогих центрифуг, яку свого часу було придумано де?.. Правильно - в Україні. А довів цю технологію до практичного результату батько пакистанської атомної бомби - Абдул Кадир Хан, який, як стверджує автор, сам розповідав йому про це ще у 1995 році в Ісламабаді. Він лише вдосконалив цю технологію й забрав значну частину креслень із німецько-бельгійської компанії Eurenco, де колись працював. Це просто історія про те, що у «ванюшок» немає нічого свого, окрім дерев’яного сортира, яким вони пишаються вже багато століть. Чи може Україна створити власну ядерну зброю? Взагалі без проблем. Усе є. Немає лише бажання. ©Залман Шухер #суботнійвлог

30 років тому, 7-8 квітня 1995 року, російські карателі спалили чеченське село Самашки, вбивши від 100 до 300 місцевих мешканців. «Вранці 7 квітня російські командири сказали, що якщо до 16 години ми не здамо їм 286 автоматів, то почнеться штурм селища. Взяти зброю не було звідки, бо того ж дня всі бійці пішли з Самашок. Їх вмовили старики. Командири твердо обіцяли, що якщо з села підуть усі озброєні захисники, то війська до нього не ввійдуть... На зборах народ вирішив різати худобу, продавати м'ясо і на виручені гроші купувати автомати у російських військових. Знаєте, звідки до чеченців при повній блокаді із землі та з повітря надходить зброя? Ми купуємо його у російських інтендантів і міняємо на їжу у вічно голодних солдатів строкової служби. Часто бойову гранату віддають за буханець хліба. Але того дня становище було безвихідним. Ми не могли встигнути так швидко дістати потрібне. Попросили тиждень. Але, очевидно, ультиматум був лише приводом, бо ніхто не став чекати навіть на обіцяні 16 годин. Все почалося на дві години раніше. …Ми ​​сиділи, чекаючи на свою долю. Втекти не могли, боялися, що поранений раніше дядько спливе кров'ю. Чуємо, як відчиняють ворота, як в'їжджає БТР, як кидають гранату у порожній підвал. Увійшли до кімнати. Їх було 18–20 людей. На вигляд тверезі, тільки очі ніби скляні. Побачили дядька: "Коли поранило? Де автомат? Де духи?" Раїса кинулася до тих, хто прийшов: «Не вбивайте, нікого в будинку немає, автоматів немає, тата тяжко поранено. У вас теж є батько?» «У нас наказ вбивати всіх від 14 до 65 років», закричали ті, хто прийшов, і стали перекидати ногами відра з водою. А ми вже знали, що це означає: тепер неодмінно спалять, а воду вилили, щоб не було чим гасити. Омонівці вийшли із кімнати. Кинули у двері гранату. Раїсу поранило. Вона стогнала. Я чула, як хтось запитав: "Що?" Поруч відповіли: "Баба ще жива". Це про Раїсу. Після цих слів два постріли з вогнемету. Я чомусь не могла змусити себе заплющити очі. Знала, що зараз уб'ють, і хотіла лише одного померти одразу, без болю. Але вони пішли. Я озирнулася Раїса мертва, дядько теж, а Ася жива. Ми з нею лежали, боячись поворухнутися. Горів трельяж, завіса, лінолеум, пластмасові відра. Нас залишили жити помилково, сприйнявши за мертвих… Я підійшла до школи. Там жінки виймали з петлі кількох повішених хлопчиків. На вигляд 1-3 класи. Діти від жаху вибігли з будівлі. Їх зловили та задушили на дроті. Очі вилізли з орбіт, обличчя розпухли і стали невпізнані. Поруч була купа згорілих кісток, рештки ще приблизно 30 школярів. За словами очевидців, їх також повісили, а згодом спалили з вогнемету. На стіні чимось бурим було написано: "Музейний експонат майбутнє Чечні". І ще: "Російський ведмідь прокинувся". Більше я нікуди не могла йти. Повернулась додому. Від будинку залишилися лише стіни. Решта згоріла. Ми з Асею зібрали в клейонку та газетний папір попіл та кістки дядька Насрейдіна та Раїси. Дядько прожив 47 років, а Раїсі в липні мало виповнитися 23". Зі спогадів мешканки села Самашки Амінат Гунашевої. Oleh Stetsyshyn

Монастирський сад. Пробудження...🌸🌸 Художниця Наталя Папірна💙💛