• Джейк Пол переніс операцію після бою з Ентоні Джошуа 👊

    Американець повідомив, що вона пройшла успішно, йому вбудували дві пластини в щелепу, і видалили деякі зуби.
    Джерело - https://t.me/luckypunchnet/
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
    Джейк Пол переніс операцію після бою з Ентоні Джошуа 👊 Американець повідомив, що вона пройшла успішно, йому вбудували дві пластини в щелепу, і видалили деякі зуби. Джерело - https://t.me/luckypunchnet/ ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
    40переглядів
  • #думки
    Бувають такі моменти, коли життя немов перевіряє тебе на міцність. Коли воно б'є якомога сильніше і дивиться на тебе посміхаючись, і чекає, коли ти зламаєшся. Коли опустиш руки і визнаєш поразку. І кожен раз ти, стискаючи зуби, йдеш вперед.! І кожен раз ти посміхаєшся собі в дзеркалі, йому на зло! Думаєш, щo наступний удар не витримаєш, але сміливо його приймаєш і залишаєшся на плаву. Тому що плювати, що проти тебе весь світ, головне - щоб ти сама в себе вірила. Тому що, неважливо скільки разів ти впала, головне, щоб ти завжди знайшла сили піднятися. Тому що неважливо, скільки тобі заподіяли болю і змусили в собі засумніватися, головне, щоб ти в себе вірила, і ні за що, і ні за яких обставин не сумнівалася!
    #думки Бувають такі моменти, коли життя немов перевіряє тебе на міцність. Коли воно б'є якомога сильніше і дивиться на тебе посміхаючись, і чекає, коли ти зламаєшся. Коли опустиш руки і визнаєш поразку. І кожен раз ти, стискаючи зуби, йдеш вперед.! І кожен раз ти посміхаєшся собі в дзеркалі, йому на зло! Думаєш, щo наступний удар не витримаєш, але сміливо його приймаєш і залишаєшся на плаву. Тому що плювати, що проти тебе весь світ, головне - щоб ти сама в себе вірила. Тому що, неважливо скільки разів ти впала, головне, щоб ти завжди знайшла сили піднятися. Тому що неважливо, скільки тобі заподіяли болю і змусили в собі засумніватися, головне, щоб ти в себе вірила, і ні за що, і ні за яких обставин не сумнівалася!
    Like
    2
    176переглядів
  • #події
    🇩🇪 Кінець Епохи: Ніч, Коли Впала Берлінська Стіна (1989).
    9 листопада 1989 року увійшло в історію як одна з найбільш значущих дат XX століття. Цього дня впала Берлінська стіна – символ ідеологічного розколу світу, «залізна завіса», що фізично розділяла Німеччину, Європу та два ворогуючі політичні блоки: капіталістичний Захід і комуністичний Схід.

    🚧 «Антифашистський Оборонний Вал»

    Стіна, яку влада НДР (Східна Німеччина) пропагандистськи називала «Антифашистським оборонним валом», була зведена 13 серпня 1961 року. Її справжньою метою було зупинити масову втечу громадян Східної Німеччини до Західного Берліна, яка загрожувала НДР економічним та демографічним колапсом. Протягом 28 років ця фортифікаційна споруда, що складалася з бетону, колючого дроту та сторожових веж, стала причиною трагедій тисяч сімей та смерті багатьох людей, які намагалися її подолати.

    🗣️ Фатальна Помилка та Народний Тріумф

    Падіння Стіни стало кульмінацією глибоких демократичних змін, що прокотилися Східною Європою на тлі радянської «Перебудови» та масових демонстрацій громадян НДР. Утім, безпосереднім поштовхом стала, як це часто буває в історії, бюрократична помилка.
    Увечері 9 листопада 1989 року член Політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) Гюнтер Шабовські на пресконференції зачитав нове, дещо пом'якшене, правило виїзду з НДР. На запитання журналіста, коли ці правила набувають чинності, Шабовські, який не був повністю обізнаний із деталями, недбало відповів: «Негайно, прямо зараз». 🤯
    Ця фраза, миттєво розтиражована світовими ЗМІ, спричинила ефект, на який не очікував ніхто. Тисячі східних берлінців негайно кинулися до прикордонних пунктів переходу. Прикордонники, не маючи чітких інструкцій, під тиском натовпу та не бажаючи застосовувати зброю, були змушені відкрити ворота.

    🎉 Символ Кінця Холодної Війни

    Сцени тієї ночі – люди, що зі сльозами радості обіймали один одного, громадяни, які стояли на вершині бетонної стіни, озброєні лише молотками та зубилами («берлінські дятли»), – облетіли весь світ. Вони стали метафорою кінця Холодної війни та краху комуністичної системи у Східній Європі.

    Падіння Стіни мало глибокі наслідки:
    * Возз'єднання Німеччини: Воно стало першим, найважливішим кроком до офіційного об'єднання Німеччини, що відбулося менш ніж за рік – 3 жовтня 1990 року.
    * Демократична Хвиля: Подія дала потужний сигнал іншим країнам Східного блоку, прискоривши їхній перехід до демократії.
    * Геополітична Зміна: Розпад біполярного світу, який існував із часів Другої світової війни, став незворотним.
    Сьогодні фрагменти Берлінської стіни є музейними експонатами та нагадуванням про те, що найміцніші політичні бар'єри не можуть вистояти проти нестримного прагнення народу до свободи та єдності.
    #події 🇩🇪 Кінець Епохи: Ніч, Коли Впала Берлінська Стіна (1989). 9 листопада 1989 року увійшло в історію як одна з найбільш значущих дат XX століття. Цього дня впала Берлінська стіна – символ ідеологічного розколу світу, «залізна завіса», що фізично розділяла Німеччину, Європу та два ворогуючі політичні блоки: капіталістичний Захід і комуністичний Схід. 🚧 «Антифашистський Оборонний Вал» Стіна, яку влада НДР (Східна Німеччина) пропагандистськи називала «Антифашистським оборонним валом», була зведена 13 серпня 1961 року. Її справжньою метою було зупинити масову втечу громадян Східної Німеччини до Західного Берліна, яка загрожувала НДР економічним та демографічним колапсом. Протягом 28 років ця фортифікаційна споруда, що складалася з бетону, колючого дроту та сторожових веж, стала причиною трагедій тисяч сімей та смерті багатьох людей, які намагалися її подолати. 🗣️ Фатальна Помилка та Народний Тріумф Падіння Стіни стало кульмінацією глибоких демократичних змін, що прокотилися Східною Європою на тлі радянської «Перебудови» та масових демонстрацій громадян НДР. Утім, безпосереднім поштовхом стала, як це часто буває в історії, бюрократична помилка. Увечері 9 листопада 1989 року член Політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) Гюнтер Шабовські на пресконференції зачитав нове, дещо пом'якшене, правило виїзду з НДР. На запитання журналіста, коли ці правила набувають чинності, Шабовські, який не був повністю обізнаний із деталями, недбало відповів: «Негайно, прямо зараз». 🤯 Ця фраза, миттєво розтиражована світовими ЗМІ, спричинила ефект, на який не очікував ніхто. Тисячі східних берлінців негайно кинулися до прикордонних пунктів переходу. Прикордонники, не маючи чітких інструкцій, під тиском натовпу та не бажаючи застосовувати зброю, були змушені відкрити ворота. 🎉 Символ Кінця Холодної Війни Сцени тієї ночі – люди, що зі сльозами радості обіймали один одного, громадяни, які стояли на вершині бетонної стіни, озброєні лише молотками та зубилами («берлінські дятли»), – облетіли весь світ. Вони стали метафорою кінця Холодної війни та краху комуністичної системи у Східній Європі. Падіння Стіни мало глибокі наслідки: * Возз'єднання Німеччини: Воно стало першим, найважливішим кроком до офіційного об'єднання Німеччини, що відбулося менш ніж за рік – 3 жовтня 1990 року. * Демократична Хвиля: Подія дала потужний сигнал іншим країнам Східного блоку, прискоривши їхній перехід до демократії. * Геополітична Зміна: Розпад біполярного світу, який існував із часів Другої світової війни, став незворотним. Сьогодні фрагменти Берлінської стіни є музейними експонатами та нагадуванням про те, що найміцніші політичні бар'єри не можуть вистояти проти нестримного прагнення народу до свободи та єдності.
    Like
    1
    417переглядів
  • Біла риба

    Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море.
    І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів.

    Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі».

    Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу.
    — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс?
    — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією.
    Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість.
    — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад.
    — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням.

    Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою!
    Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою.

    Та що я тоді знав про рибу...
    Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона.

    Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт».
    Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге.

    Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно.
    — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько!
    Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті.
    А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна.
    Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити.

    — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент.
    Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину.

    — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї!

    А я аж посірів.
    — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш.

    — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба!

    — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло.

    І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати.
    Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу:
    — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна!

    Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей.

    Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить:
    — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався.
    І наливає мені ще кухоль.
    — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету.
    Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів:
    — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина.

    Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу:
    — Гарне місце, але трохи нуднувате.
    А вона:
    — Та нічого, зате не сперечаються.

    Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!»

    Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися!

    Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє.

    Але найсмішніше було потім. Вона каже:
    — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць.
    Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали.

    Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже:
    — Ти ж не залишиш мене?
    А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів:
    — Хіба можна залишити море?

    І з того дня я її більше не бачив.

    Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ.

    — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш?

    Бармен зітхає, витирає келих і каже:
    — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало.
    — А куди ж риба поділась? — питає бармен,
    — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні!

    І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона.
    Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки,
    У бармена келих мало з рук не випав.
    — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга?

    А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би.

    — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни!

    — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота?

    — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина!

    Бармен, заливаючись сміхом, каже:
    — Пані, це точно ваш?

    — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело.
    А потім додає:
    — І взагалі, вдома вечеря холоне.

    І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу:
    — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла!

    А вона сміється:
    — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф!

    І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю:
    «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.»
    ---

    Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе:
    — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Біла риба Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море. І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів. Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі». Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу. — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс? — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією. Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість. — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад. — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням. Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою! Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою. Та що я тоді знав про рибу... Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона. Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт». Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге. Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно. — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько! Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті. А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна. Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити. — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент. Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину. — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї! А я аж посірів. — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш. — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба! — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло. І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати. Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу: — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна! Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей. Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить: — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався. І наливає мені ще кухоль. — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету. Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів: — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина. Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу: — Гарне місце, але трохи нуднувате. А вона: — Та нічого, зате не сперечаються. Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!» Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися! Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє. Але найсмішніше було потім. Вона каже: — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць. Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали. Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже: — Ти ж не залишиш мене? А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів: — Хіба можна залишити море? І з того дня я її більше не бачив. Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ. — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш? Бармен зітхає, витирає келих і каже: — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало. — А куди ж риба поділась? — питає бармен, — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні! І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона. Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки, У бармена келих мало з рук не випав. — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга? А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би. — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни! — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота? — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина! Бармен, заливаючись сміхом, каже: — Пані, це точно ваш? — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело. А потім додає: — І взагалі, вдома вечеря холоне. І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу: — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла! А вона сміється: — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф! І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю: «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.» --- Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе: — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Like
    2
    2Kпереглядів
  • Після закінчення гарячої фази війни на нас чекає жорстка інформаційна агресія з боку Москви. Знову про мову, знову про хароших русскіх, про свободу слова, права людини та інша димова завіса з метою повернути нам статус частини російського інфопростору. І якщо ми зараз не почнемо з цим боротися на громадському рівні, влада профукає це, а значить знову буде інформаційна окупація, яка потім перейде у військову.
    Тому мова - наш непорушний кордон, наші зуби дракона, наша кіл-зона.
    Після закінчення гарячої фази війни на нас чекає жорстка інформаційна агресія з боку Москви. Знову про мову, знову про хароших русскіх, про свободу слова, права людини та інша димова завіса з метою повернути нам статус частини російського інфопростору. І якщо ми зараз не почнемо з цим боротися на громадському рівні, влада профукає це, а значить знову буде інформаційна окупація, яка потім перейде у військову. Тому мова - наш непорушний кордон, наші зуби дракона, наша кіл-зона.
    297переглядів
  • 🪵 Івасик-Телесик — хлопчик із дерева, що переміг підступність.

    В українському фольклорі є особлива казка, яка вчить нас вірити у чудеса та силу доброти. Це історія про Івасика-Телесика. Старий дід та баба все життя мріяли про дитину. І одного дня дід вирізав "деревинку" на прохання бабці, щоб вона замінила їм синочка. І диво сталося — він ожив. Так у їхній хаті з’явився Івасик, дитина серця та нестримного бажання мати свою кровинку.

    🛶 Хлопець ріс і допомагав батькам: ловив рибу на човні. Та біля берега на нього чатувала небезпека. Зміївна, прикинувшись матір’ю, кликала Івасика підплисти. Спершу він чув фальш у її голосі і не слухався, але коли Зміївна зробила в коваля "голос" й заговорила майже як рідна мати, хлопець піддався обману. І був підступно викрадений.

    🔥 У хаті Зміївни Івасик проявив кмітливість: обманув її дочку й змусив саму сісти на лопату — так замість хлопця в печі опинилася вона. А коли повернулися гості, то й зовсім з’їли господиню, не впізнавши.

    🌳 Хлопець утік і виліз на високий явір. Розлючена Зміївна кинулась за ним, але зуби ламалися об стовбур. Тоді вона знову пішла до коваля, який скував їй залізні зуби. Дерево тріщало і от-от мало впасти.

    🦢 У цей вирішальний момент пролітали гуси-лебеді. Двічі вони відмовляли Івасику, та молодий гусак зжалився і підняв його на крилах. Так хлопчик урятувався й повернувся до діда й баби.

    ✨ Казка про Івасика-Телесика вчить: любов творить диво, хитрість і розум допомагають перемогти підступ, а справжня допомога приходить тоді, коли здається, що виходу вже немає.
    🪵 Івасик-Телесик — хлопчик із дерева, що переміг підступність. В українському фольклорі є особлива казка, яка вчить нас вірити у чудеса та силу доброти. Це історія про Івасика-Телесика. Старий дід та баба все життя мріяли про дитину. І одного дня дід вирізав "деревинку" на прохання бабці, щоб вона замінила їм синочка. І диво сталося — він ожив. Так у їхній хаті з’явився Івасик, дитина серця та нестримного бажання мати свою кровинку. 🛶 Хлопець ріс і допомагав батькам: ловив рибу на човні. Та біля берега на нього чатувала небезпека. Зміївна, прикинувшись матір’ю, кликала Івасика підплисти. Спершу він чув фальш у її голосі і не слухався, але коли Зміївна зробила в коваля "голос" й заговорила майже як рідна мати, хлопець піддався обману. І був підступно викрадений. 🔥 У хаті Зміївни Івасик проявив кмітливість: обманув її дочку й змусив саму сісти на лопату — так замість хлопця в печі опинилася вона. А коли повернулися гості, то й зовсім з’їли господиню, не впізнавши. 🌳 Хлопець утік і виліз на високий явір. Розлючена Зміївна кинулась за ним, але зуби ламалися об стовбур. Тоді вона знову пішла до коваля, який скував їй залізні зуби. Дерево тріщало і от-от мало впасти. 🦢 У цей вирішальний момент пролітали гуси-лебеді. Двічі вони відмовляли Івасику, та молодий гусак зжалився і підняв його на крилах. Так хлопчик урятувався й повернувся до діда й баби. ✨ Казка про Івасика-Телесика вчить: любов творить диво, хитрість і розум допомагають перемогти підступ, а справжня допомога приходить тоді, коли здається, що виходу вже немає.
    941переглядів
  • #Наука
    Що за зуби? Самці акул-привидів вирощують найдивніший інструмент спарювання в історії еволюції
    Вчені виявили цю унікальну особливість, вивчаючи скам'янілості, сучасні зразки та генетику.


    Що за зуби? Самці акул-привидів вирощують найдивніший інструмент спарювання в історії еволюції
    Спійманий самець плямистої риби-щура (Hydrolagus colliei) з [витягнутим/прямим] лобовим затискачем (тенакумом) на передній частині голови.

    Гарет Дж. Фрейзер, Університет Флориди

    Нещодавнє дослідження показує, що самці акул-привидів, також відомих як химери, використовують незвичайний орган для спарювання – гострі зуби, що ростуть у них на лобі.

    На відміну від інших акул і скатів, акули-привиди не мають чітко виражених ротових зубів. Ці «лобові стрижні», відомі як тенакули, мають висувні зуби, що відіграють вирішальну роль у спарюванні.

    Дослідження базувалося на скам'янілості віком 315 мільйонів років із щупальцем, прикріпленим до верхньої щелепи, вкритим зубами, майже ідентичними тим, що знаходяться всередині рота.

    Про тенакулум
    Дослідники кажуть, що щупальце допомагає самцям хапати самок під час розмноження, діючи як рот, повний зубів, на який покладаються інші акули. Лобовий відросток, що зустрічається лише у самців, є єдиним джерелом справжніх зубів у акул-привидів.

    «Якщо ці дивні химери мають зуби на передній частині голови, це змушує задуматися про динамізм розвитку зубів загалом», — сказав Гарет Фрейзер, старший автор дослідження.

    «Якщо химери можуть робити зуби поза ротом, де ще ми можемо знайти зуби?» – заявив він.



    Гени підтверджують таємницю.
    Дослідники зібрали сучасних акул-привидів із затоки П'юджет-Саунд з тими ж ознаками: зуби, що формуються на лобовому відростку, дуже схожі на ті, що знаходяться всередині щелеп акули. Генетичні тести акул показали, що зуби-тенакум активують ті ж зубоспецифічні гени, що й зуби ротової порожнини.

    Шкірні зубчики – це крихітні лусочки, схожі на зуби, що покривають шкіру акули. Однак комп'ютерна томографія акул дала вченим детальне уявлення про ці структури, підтвердивши, що це не просто шкірні зубчики, а справжні зуби.

    «Я вважаю, що в цьому проєкті дуже цікаво те, що він є прекрасним прикладом еволюційного лагодження або «бриколажу»», — сказав Майкл Коутс , професор біології Чиказького університету.

    «У нас є поєднання експериментальних даних із палеонтологічними доказами, які показують, як ці риби запозичили вже існуючу програму виробництва зубів, щоб створити новий пристрій, необхідний для розмноження», – продовжив він.

    Дивне рішення еволюції
    «Ця неймовірна, вражаюча особливість перевертає давнє припущення в еволюційній біології, що зуби є виключно ротовими структурами», – сказала Карлі Коен , постдокторантка Університету Вашингтона в лабораторіях Фрайдей-Харбор при Вашингтонському університеті.

    «Тенакулум — це реліквія розвитку, а не дивний одноразовий випадок, і перший чіткий приклад зубчастої структури поза щелепою», — заявила вона .



    «У глибинах океану досі є багато сюрпризів, які нам ще належить розкрити», — сказав Фрейзер.

    #Наука Що за зуби? Самці акул-привидів вирощують найдивніший інструмент спарювання в історії еволюції Вчені виявили цю унікальну особливість, вивчаючи скам'янілості, сучасні зразки та генетику. Що за зуби? Самці акул-привидів вирощують найдивніший інструмент спарювання в історії еволюції Спійманий самець плямистої риби-щура (Hydrolagus colliei) з [витягнутим/прямим] лобовим затискачем (тенакумом) на передній частині голови. Гарет Дж. Фрейзер, Університет Флориди Нещодавнє дослідження показує, що самці акул-привидів, також відомих як химери, використовують незвичайний орган для спарювання – гострі зуби, що ростуть у них на лобі. На відміну від інших акул і скатів, акули-привиди не мають чітко виражених ротових зубів. Ці «лобові стрижні», відомі як тенакули, мають висувні зуби, що відіграють вирішальну роль у спарюванні. Дослідження базувалося на скам'янілості віком 315 мільйонів років із щупальцем, прикріпленим до верхньої щелепи, вкритим зубами, майже ідентичними тим, що знаходяться всередині рота. Про тенакулум Дослідники кажуть, що щупальце допомагає самцям хапати самок під час розмноження, діючи як рот, повний зубів, на який покладаються інші акули. Лобовий відросток, що зустрічається лише у самців, є єдиним джерелом справжніх зубів у акул-привидів. «Якщо ці дивні химери мають зуби на передній частині голови, це змушує задуматися про динамізм розвитку зубів загалом», — сказав Гарет Фрейзер, старший автор дослідження. «Якщо химери можуть робити зуби поза ротом, де ще ми можемо знайти зуби?» – заявив він. Гени підтверджують таємницю. Дослідники зібрали сучасних акул-привидів із затоки П'юджет-Саунд з тими ж ознаками: зуби, що формуються на лобовому відростку, дуже схожі на ті, що знаходяться всередині щелеп акули. Генетичні тести акул показали, що зуби-тенакум активують ті ж зубоспецифічні гени, що й зуби ротової порожнини. Шкірні зубчики – це крихітні лусочки, схожі на зуби, що покривають шкіру акули. Однак комп'ютерна томографія акул дала вченим детальне уявлення про ці структури, підтвердивши, що це не просто шкірні зубчики, а справжні зуби. «Я вважаю, що в цьому проєкті дуже цікаво те, що він є прекрасним прикладом еволюційного лагодження або «бриколажу»», — сказав Майкл Коутс , професор біології Чиказького університету. «У нас є поєднання експериментальних даних із палеонтологічними доказами, які показують, як ці риби запозичили вже існуючу програму виробництва зубів, щоб створити новий пристрій, необхідний для розмноження», – продовжив він. Дивне рішення еволюції «Ця неймовірна, вражаюча особливість перевертає давнє припущення в еволюційній біології, що зуби є виключно ротовими структурами», – сказала Карлі Коен , постдокторантка Університету Вашингтона в лабораторіях Фрайдей-Харбор при Вашингтонському університеті. «Тенакулум — це реліквія розвитку, а не дивний одноразовий випадок, і перший чіткий приклад зубчастої структури поза щелепою», — заявила вона . «У глибинах океану досі є багато сюрпризів, які нам ще належить розкрити», — сказав Фрейзер.
    616переглядів
  • 🇱🇹 Литва встановила "зуби дракона" на кордоні з рф і білоруссю.

    Кордон укріпили на 4-ох неробочих пунктах пропуску з білоруссю та одному – з рф. Також укріплення звели в деяких інших районах.

    ✍️Таке рішення є частиною довгострокового плану заходів, які зменшать можливості в’їзду військової техніки на територію Литви з білорусі та росії.
    #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    🇱🇹 Литва встановила "зуби дракона" на кордоні з рф і білоруссю. Кордон укріпили на 4-ох неробочих пунктах пропуску з білоруссю та одному – з рф. Також укріплення звели в деяких інших районах. ✍️Таке рішення є частиною довгострокового плану заходів, які зменшать можливості в’їзду військової техніки на територію Литви з білорусі та росії. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    356переглядів
  • 👩🏼‍🔬Біоінженери розробили пасту з кератину — білку людського волосся та шерсті тварин, — яка допоможе заповнювати дірки в зубах після карієсу.

    Новий підхід допоможе боротися з цією хворобою, яка є у близько двох мільярдів людей і призводить до руйнування зубів і навіть кісток щелеп. Дослідження опублікували в журналі Advanced Healthcare Materials

    📑Чому саме кератин обрали для відновлення емалі?
    Для дослідження науковці обрали кератин, адже у волоссі та шерсті він відіграє структурну функцію, але, на відміну від інших подібних білків, зберігає здатність реагувати з іншими сполуками. Виділивши цей білок з овечої шерсті, науковці з’ясували, що він може з’єднуватися з мінералами з довколишньої рідини. Вони додали кератин до розчину, що нагадував людську слину та містив ключові для формування зубної емалі кальцій, фтор і фосфор. Під впливом йонів цих металів білок змінив свою структуру, утворивши кристали гідроксиапатиту, що є основою зубної емалі.

    🦷Пізніше цей підхід випробували на зубах з невеликими пошкодженнями емалі, тобто карієсом. Додавання в ці пошкодження пасти з кератину сприяло відновленню структури емалі. Завдяки цьому дослідники повернули зубам не лише міцність, але й зовнішній вигляд.

    🙌🏼Хоча паста ще потребує вдосконалення та випробувань на тваринах і людях, науковці сподіваються зробити її доступною пацієнтам уже за кілька років.

    #наука #дослідження #зуби
    👩🏼‍🔬Біоінженери розробили пасту з кератину — білку людського волосся та шерсті тварин, — яка допоможе заповнювати дірки в зубах після карієсу. Новий підхід допоможе боротися з цією хворобою, яка є у близько двох мільярдів людей і призводить до руйнування зубів і навіть кісток щелеп. Дослідження опублікували в журналі Advanced Healthcare Materials 📑Чому саме кератин обрали для відновлення емалі? Для дослідження науковці обрали кератин, адже у волоссі та шерсті він відіграє структурну функцію, але, на відміну від інших подібних білків, зберігає здатність реагувати з іншими сполуками. Виділивши цей білок з овечої шерсті, науковці з’ясували, що він може з’єднуватися з мінералами з довколишньої рідини. Вони додали кератин до розчину, що нагадував людську слину та містив ключові для формування зубної емалі кальцій, фтор і фосфор. Під впливом йонів цих металів білок змінив свою структуру, утворивши кристали гідроксиапатиту, що є основою зубної емалі. 🦷Пізніше цей підхід випробували на зубах з невеликими пошкодженнями емалі, тобто карієсом. Додавання в ці пошкодження пасти з кератину сприяло відновленню структури емалі. Завдяки цьому дослідники повернули зубам не лише міцність, але й зовнішній вигляд. 🙌🏼Хоча паста ще потребує вдосконалення та випробувань на тваринах і людях, науковці сподіваються зробити її доступною пацієнтам уже за кілька років. #наука #дослідження #зуби
    Congratulation
    1
    612переглядів
  • Знаєте чому насправді цукерки псують зуби? Ні, не через цукор, просто деякі люди їх тими зубами відкривають!😄🍬
    Знаєте чому насправді цукерки псують зуби? Ні, не через цукор, просто деякі люди їх тими зубами відкривають!😄🍬
    Haha
    1
    471переглядів
Більше результатів