СЕРЦЕ

УКРАЇНИ У БІДІ

В крові́ потопає столиця Вкраїни,

В вогні і диму задихається знов,

Ординець зі всьо́го в нас ро́бить руїни.

Мішень собі ворог красиву знайшов.

Палають домівки, ховаються люди,

Убивче сміття все і всіх дістає.

Жахіття щоразу ми бачимо всюди,

Все ворог ударів нови́х завдає.

На місто летять смертоносні ракети,

Здригається небо від вибухів знов,

Стоїть нездоланна, бо хочеться жити,

Гартуючи мужність, і віру, і кров.

Хоч плачуть будинки розбиті, старезні,

Кияни тримають залізно свій стрій,

У лютій затятості, силі безмежній,

Ми вкотре не впали в цій битві страшній.

Вбиває наш Київ ворожа навала,

І рани глибокі в горючій імлі,

Стоїть все столиця, рідненька не впала,

Всі миті давно в нас болючі й страшні.

І знов укриття відчиняють для люду,

У сховищах темних пульсує життя,

Щораз ППО нас рятує усюди,

Бо шле ворог клятий убивче сміття.

Працюють на викликах медики мужньо,

В вогонь рятувальники йдуть та у дим,

Всі служби рятунку працюють в нас дружно,

В тяжкій боротьбі всі із лихом страшним.

Столиця стоїть під ударом запеклим,

І Київ святий не зламати орді,

Цей край для ординців постане лиш пеклом,

Ми вистоїм мужньо в страшній цій біді.

25.05.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ID:  1063027

🔴На лівому березі вже ПОТОП, ось така обстановка в 32 автобусі 🚌

Дніпро накрив потоп. На додачу гримить і в області фіксують ворожі дрони, що незрозуміло - то грім чи вибухи.

ПРОТИЛЕЖНІСТЬ

Хтось чекає літа, ну а хтось – зими́,
Мати слі́зьми вмита – син поліг грудьми.
Хтось в молитві ру́ки знов до Бога звів,
Щоб Госпо́дь почув нас й ворогів відвів.

Хтось весну чекає – сіять щоб жита,
Хтось вже сил не має, щоб нести́ хреста.
Хтось біжить у осінь золото збирать,
Ко́гось в домовині стали зустрічать.

Хтось вечірні зо́рі взявся знов лічи́ть,
Хтось молитву молить, бо ще хоче жить.
Хтось вербі над ставом ко́си розпліта,
А над ки́мось знову ворог проліта.

Хтось сонати вітру слухає в гаю́,
Хтось стоїть в нерівнім з ворогом бою́.
Хтось росу сріблясту бачить на траві,
Потопає знову хтось в свої́й крові́.

Хтось в саду вишневім слухає птахів,
Ну а хтось не скаже вже ніяких слів.
Хтось у во́ди мо́ря залюбки зайшов,
Хтось же в потойбіччя назавжди́ пішов.

Хтось чекає миру і кінця війни́,
Щоб живі вернули до́ньки і сини.
Хтось вже віру втратив, що настане мир,
Бо воює й досі сатана-упир.

18.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045981

СВІТИЛИ НАМ ВСЮ НІЧ НЕ ЛІХТАРІ

Світили нам всю ніч не ліхтарі,
В заграві вогняній ми потопали,
Летіли нас вбивати москалі –
Життя наші на кон вони поклали.

Над нами висло вбивчеє шатро,
Під куполом небесним – павутина,
Яку вночі снувало вбивче зло,
І падала палаюча хустина.

Бляшанки, мов пацьорки на разка́х,
І їх щоразу більше додавалось,
Нас обіймала не́нависть і страх,
Нам ворогом смертельне ложе ткалось.

Стелилися вогненні килими́
І висла всюди димова завіса,
Не видно вранці й сонця з-за пітьми́…
Несло́ся це усе до нас від біса.

Від вибухів здригалася земля,
Столиця у вогні уся палала –
Така була́ розвага в москаля.
Чия́сь свіча в цім пеклі догорала.

Бажання жити огортало нас,
Бляшанки вбивчі цілу ніч летіли,
Вогненне плесо більшилось чимраз,
Та вороги чому́сь не спопеліли.

04.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043031

ЧОМ?

Чом вас лихо не приспало,
Люті воріженьки?
Що потвори вам потібно
Від Вкраїни-неньки?

Чом прийшли ви в Україну
З свого оркостану?
Ще й взялись за солов’їну,
Годите тирану.

Чом з’явилися в утробі,
На світ появились?
Демони в людські́й подобі
На нас навалились.

Чом потвори ви з’явились
На білому світі?
Через вас чом кров’ю вмились
І дорослі, й діти?

Чом не здохли ще в колисці,
Коли народились?
У ку́пелі в старій мисці
Чом не потопились?

Чом дожи́ли ви, потвори,
До цієї днини?
Чом прине́сли ви нам горе?
Плач усюди лине.

Чом ніщо́ не спопелило
Вас із потрохами?
Лихо з-за вас оповило
Й шириться між нами.

Чом вас буйнії вітриська
Не знесли́ в безодню?
Чом, потворо ти рашистська,
Не здох в передодню?

Чом не здохли ви во плоті
Й принесли́ нам лихо?
Чом в гнилім вашім болоті
Не прийшов вам здихіль?

Чом вам здихіль не приходить
В куяві* ординській?
Через вас з життя відходять
Наші українці.

Чом живеш, нечиста сило,
Живеш й не здихаєш?
Ми без тебе в МИРі жи́ли,
А ти нас вбиваєш.

Чом ви ллєте нашу крівцю,
Немовби водицю?
Чом нам горе ллєте в чашу,
Па́лите пшеницю?

Чом земля усіх вас но́сить?
Чом не накриває?
Чом вас смертонька не ско́сить?
Чом не спопеляє?

Чом не канете в провалля
Ви цієї ж миті?
Чимскоріше ви землею
Щоб були́ накриті!

20.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042124

ЙОГО ЧЕКАЛИ ПЕРЕМОЖНИМ

Вже добігає він кінця,
Його чекали переможним,
Хотілось нам сплести́ вінця,
Та він і нині є тривожним.

В диму́ постійно потопав,
Вогнем палав безперестанку,
Постійно кров’ю він стікав…
І робить це він до останку.

У ньому бу́ли сльо́зи й біль,
Журба і страх, й нові́ могили,
На рани сипали все сіль,
Врага здолать – не бу́ло сили.

Він ПЕРЕМОГУ гаптував,
Але не встиг догаптувати,
Щоденно шлях їй торував,
Не змін війну від нас забрати.

Він нелегки́м для всіх нас був,
І нам лишає відголосся,
Неначе день, чому́сь майнув,
Та бід пізнати довело́ся.

То ж він вже йде без вороття,
Але сліди свої́ лишає,
Бо він не всім зберіг життя…
Ново́го кожен з нас чекає.

30.12.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

КОЛИСЬ І ТЕПЕР

Неначе квітка на морозі,
Схилила голову в журбі,
Живе в страсі́ та ще й в тривозі,
Й нічи́м зарадить тут собі.

Колись вона все розквітала,
Не знала горя і біди́,
В вогні рідненька не палала,
Не ли́лась кров замість води.

І не здригалася щомиті,
Не потопала у сльозах,
Цвіли волошки в полі й в житі,
Не рвались міни на стежка́х.

Не бу́ло звуків канонади,
Вона буяла, наче сад,
Тепер тортур зазнала й зради,
Й трива суцільний тілопад.

Вмивалась Божою росою,
Стелила тра́ви-килими́,
Тепер за неї йдуть до бо́ю
На прю із ворогом грудьми.

Тепер в повітрі запах крові,
Могили замість квітників,
І мрії вже не веселкові,
Сумний луна пташиний спів.

17.12.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1029431

💥 Командувач ВМС ЗС України показав знищення флагманського крейсера чф рф «москва» українським флотом, якого «не існувало».
Україна – єдина країна у світі, яка потопила ворожий ракетний крейсер під час війни.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

СИВИЙ ДНІПРО І ПЕРЛИНА СТЕПУ

Наш сивий Дніпро, який котить все хвилі
Й Херсонщину рідну віки напува,
А ті береги йому рідні і милі,
Ні миті без ду́мки про них не бува.

Страждальна Херсонщина, степу перлина
Палає в вогні і в воді потопа,
Молитва благальна все чується, лине,
Бо ворог-ординець по ній все ступа.

Наш сивий Дніпро ра́зом з нами ридає,
Болить його дуже цей край степови́й,
Він хвилі все ко́тить, а край цей страждає.
Настав для Херсонщини час надтяжкий.

Як боляче це… Ой, як боляче, люди!
За що українцям пізнати таке?
А мріє ж ординець осісти усюди,
Й життя аби кожен пізнав з нас гірке.

Наш сивий Дніпро несе во́ди із горем,
Болить його дуже Херсонський наш край,
То ж він напуває землицю ту з болем,
Що мовить йому: «Ти мене не лишай!».

Благає землиця, благає страждальна,
Бо лівий весь берег в руках сатани,
І топче, й гноби́ть та потвора безжальна…
Й нема цьо́му краю, як краю війни́.

07.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1060482