Ото зранку тільки очі розплющиш, в телефона їх вирячиш, й пішшшшла спека в хату…
На кожну першу новину реагуєш однаково…
Вишуканим матюччям…
Й все лячніше за себе…
Бо все здається, що далі розчєловєчіваться вже нема куди?
Й кожен раз помиляєшся…

Світло є!!!
В тамбурі прибрала ліхтарики.
Розмірковую, чи має сенс прибирати їх в інших кімнатах?
З нашими ̶й̶й̶й̶й̶й̶й̶б̶н̶и̶м̶и̶ «доброзичливими» сусідами, не фааааакт, що те прибирання вже на часі?

Павербанки увесь гуртожиток тримає на ста відсотках зарядки.
Краще перебдіти, ніж недобдіти. Перевірено.

Підстригання моїх численних троянд знов відклала.
Я ж таки сподіваюся дочекатися, коли вже в квітниках уся крига розтане?

А поки знаходжу собі якісь інші заняття.
То один кут в хаті до ладу приведу?
То інший?

Сьогодні як придивилася до своїх поличок з приправами, горнятками та склянками???

Ммммммати Василева!!!
Таке враження, що в цій хаті жодної живої людини взагалі не мешкає?:)))
А живуть тут винятково котики!!!:)
Які смітять, порошать все довкілля своєю вовною, розсипають свій корм де-не-попадя, хлюпають навкруги молочними краплями!!!

То й що?:)
Остапа понесло!:)
Відпі-піііііі-піііі-мила увесь той кут!!!
Тепер повз нього як біжу, обовʼязково пригальмовую, щоб помилуватися!:)

А ще знов пралку ганяли!
Білллльо тепер на придворних мотузках кінцівками тіліпає!:) Бо вітер так і дме. Вже який день.

Ви там як?

#істрія #речі
⚡️ Транзистор: Кремнієвий Давид, що поклав на лопатки вакуумних Голіафів ⚡️
Якби у світі речей існувала премія за найрадикальнішу зміну габаритів, транзистор отримав би її посмертно, прижиттєво і ще кілька разів авансом. Цей малюк зробив для комп'ютерів те саме, що дієта для людини, але з набагато кращим результатом: він перетворив кімнати, забиті розпеченим склом, на крихітні чипи, що гріються у вашій кишені.

Епоха скляних монстрів

До появи нашого героя світом правили вакуумні лампи. Вони виглядали як лампочки розжарювання, грілися як праски й перегорали із частотою, що викликала депресію у тогочасних інженерів. Комп'ютер ENIAC, наприклад, містив 18 тисяч таких ламп. Якщо одна з них «вмирала» (а це сталося кожні пару годин), вся ця махіна вагою 27 тонн зупинялася, поки техніки з ліхтариками шукали винуватця.

Різдвяне диво 1947-го

Наприкінці грудня 1947 року в Bell Labs троє джентльменів — Вільям Шоклі, Джон Бардін та Волтер Браттейн — зібрали щось дивне з германію, золотих ниток і пластикового трикутника. Вони з'ясували, що напівпровідник може посилювати сигнал і працювати як вимикач без жодного вакууму чи нитки розжарення. Світ не здригнувся одразу — перша публікація про це досягнення загубилася десь на останніх шпальтах газет поруч із рекламою пасти від зубного болю.

Кишенькова революція

Справжній бум почався, коли транзистори навчилися робити з кремнію (фактично з піску, якого під ногами вдосталь). У 1954 році з'явився перший транзисторний радіоприймач Regency TR-1. Це був шок: музику тепер можна було слухати не лише сидячи біля величезного комода у вітальні, а й гуляючи парком. Підлітки були в захваті, батьки — у розпачі від нової хвилі рок-н-ролу, а ера персональної електроніки офіційно відкрилася.

Закон Мура

Міф про нескінченність: Гордон Мур колись передбачив, що кількість транзисторів на чипі подвоюватиметься кожні два роки.
Критичний коментар: Ми так захопилися цим процесом, що зараз розмір транзистора наближається до розміру одного атома. Тут у гру вступає квантова фізика, де електрони починають «перестрибувати» через бар'єри просто тому, що їм так хочеться (квантове тунелювання). Ми майже вперлися у стелю фізики, тож далі — або квантові комп'ютери, або повернення до рахівниць (жартую, сподіваюся).

Сьогодення

Сьогодні у вашому смартфоні живуть мільярди транзисторів. Вони настільки малі, що мільйон таких штук поміститься на кінчику голки. Ви читаєте цей текст лише тому, що ці мікроскопічні воротарі мільярди разів на секунду кажуть «так» або «ні» електричному струму. Без шуму, без пилу і без потреби викликати бригаду електриків щоразу, коли ви хочете перевірити стрічку новин.

#історія #речі
Кишеньковий ліхтарик: Магія в коробці, що замінила вогонь
До кінця XIX століття нічні прогулянки були пригодою не для слабкодухих. Вам доводилося або сподіватися на тьмяне газове світло ліхтарів, або тягати за собою смердючу гасову лампу, яка ризикувала вибухнути в будь-який момент. Але у 1898 році у Нью-Йорку сталося «електричне диво» — з’явився перший портативний ліхтарик.

Винахід «не для освітлення»

Перший ліхтарик винайшов Конрад Губерт, емігрант, який володів магазином новинок. Спочатку це була картонна трубка з лампочкою та сухою батареєю. Найкумедніше те, що батарейки тоді були настільки слабкими, що лампочка могла горіти лише кілька секунд. Її не можна було ввімкнути й просто йти — світло потрібно було «спалахувати» (звідси й англійська назва flashlight). Губерт навіть рекламував свій товар як «електричну кашкетну прикрасу» або іграшку, бо ніхто не вірив, що цією штукою можна реально освітлювати шлях.

Поліцейські та нічні сторожі

Доля винаходу змінилася, коли Губерт безкоштовно роздав ліхтарики нью-йоркським поліцейським. Копи були в захваті: тепер вони могли висвітити обличчя підозрілого добродія в темному провулку, не тримаючи в іншій руці палаючий факел чи масляну лампу. Ліхтарик став символом правопорядку та безпеки. Коли ж у 1903 році з’явилися вольфрамові нитки для ламп, світло стало яскравим і стабільним, а ліхтарик — обов’язковим атрибутом кожного дому.

Дизайн, що став класикою

Перші моделі виглядали як металеві або шкіряні циліндри з величезними скляними лінзами. Вони мали особливий механічний шарм: масивний перемикач, металеве кільце для підвішування та характерний запах нагрітого металу. Ці ліхтарики не мали вбудованих USB-портів чи режимів SOS, але вони давали людині те, чого раніше не давав жоден предмет у кишені — повну владу над темрявою.

Сьогодні, коли кожен смартфон має вбудований LED-спалах, ми забуваємо, що колись можливість просто «дістати світло з кишені» здавалася справжнім чаклунством. Оригінальний ліхтарик Конрада Губерта був першим кроком до того, що ми більше не боїмося ночі. Тепер темрява — це просто відсутність ліхтарика під рукою.

Придворну зграю нагодувала.

Води з колодязя натягала.

Забігалася!
Забігалася так, що намагалася цигарку ліхтариком підпалити!:)

Йййййййоййй, я - вівця!:)

Поки сиділа без світла, бо на будинок перегоріла фаза, була можливість вечорами сидіти і читати з ліхтариком "Берсерка" Кентаро Міури, гарна атмосфера для чудової манги. Це важка і жорстока історія про воїна і його демонів. Я колись читала цю мангу російською, бо вона була присутня на нашому ринку тіко тією мовою. Як тільки дізналась про вихід українською, одразу придбала собі (а от почати читати руки не доходили). Манга виходить у видавництві Наша Ідея, наразі випущено 2 томи. Дуже гарні. Обкладинка приємна на дотик, гарно оформлена. Сподіваюсь видавництво не зупиниться, хочеться бачити усю серію такої якості

87 років тому 15 березня 1939 року для українців розпочалася Друга світова війна.
Фашистська Угорщина, що приєдналася до тоталітарного Троїстого пакту Берлін--Рим--Токіо 1939 року, без оголошення війни ввела свої війська на територію Закарпатської області сучасної України, де з жовтня 1938 діяла автономна республіка Підкарпатська Русь (у складі Чехословаччини), а з березня 1939 -- незалежна республіка Карпатська Україна.

Молода українська держава не злякалася та першою дала бій союзникам гітлерівців.

Не США, не Франція, не Британія і вже аж ніяк не Польща, яка дружила з агресором.

Події були пов'язані комплексом факторів, коли демократичні європейські держави Франція та Велика Британія розв'язали руки гітлерівській Німеччині, яка начебто претендувала лише на етнічні німецькі землі (Судетська область) в Чехословаччині.

Реально ж розподіл Чехословаччини на 4 частини у 1938 році спровокував подальшу ескалацію загальноєвропейського масштабу в 1939.

Угорщина, де авторитарний режим адмірала Міклоша Хорті впроваджував расові закони та здійснював примусову мадяризацію, за підтримки Німеччини та Італії окупувала етнічні українські території навколо Ужгорода та Мукачево в листопаді 1938 року, але на цьому не зупинилася.

Взимку Угорщина спільно з режимом хунти полковників у Польщі розв'язали проти української автономії в Закарпатті гібридну війну -- з транспортною та економічною блокадою, рейдами озброєних банд диверсантів, вибухами на залізницях, підпалами та викраденням людей.

Закарпатська республіка створила задля свого збройного захисту аналог територіальної оборони, відомий як "Карпатська Січ", де поруч з місцевими мешканцями стали до лав ветерани армій УНР та ЗУНР, а також тисячі добровольців-націоналістів з нелегальної ОУН, що перейшли з польського боку кордону, контрабандою доправляючи зброю та боєприпаси.

Націоналісти з Галичини на чолі з Романом Шухевичем, до речі, діяли чітко врозріз з вказівками свого Проводу на чолі з Андрієм Мельником, який не бажав ставати на перешкоді планам Німеччини та її союзників.

15 березня 1939 р. — в м. Хуст на Закарпатті проголошено самостійну республіку Карпатська Україна (президент — Августин Волошин, прем’єр-міністр — Юліан Ревай). Того ж дня відбувся героїчний бій українських добровольців з “Карпатської Січі” та добровольців-націоналістів з Галичини на рівнині Красне Поле біля м. Хуст проти переважаючих сил угорських окупантів.

Після запеклого опору регулярні угорські війська окупували Закарпаття.

У боях проти угорських фашистів за незалежність Карпатської України 14—18 березня 1939 р. та внаслідок репресій загинуло близько 6000 українських добровольців, ще майже 60000 українців опинилися в угорських концтаборах.

Оскільки серед бійців на Красному Полі були також семінаристи з Хуста, цей бій молодих добровольців можна поставити в один ряд з легендарним боєм під Крутами.

Концепції, згідно якої українці в Другій світовій першими дали бій нацистським друзям, і найдовше чинитимуть опір комуністам, ви не знайдете в жодному підручнику історії.

Бо ту історію творили не демократи чи танцюристи з ліхтариками, а хлопці та дівчата, що читали Донцова та Ольжича.

Ну, а вони для любителів черчіллів, рузвельтів і сталінів не підходять в герої.

Oleksandr Zlatoslow Pyshnenko

У столітті двадцятім, на його зорі, побачив-єм образ ясноі пані з Андерлехта, яка своєю подобою мала довге розпущене волосся, що спадало хвилями. Вбрання її було дивовижне, із високим коміром, що гордо обіймав шию, та рукавами-ліхтариками, котрі додавали пишності її вигляду.
Кажуть знаючі люди, що в сій подобизні мода земель бельгійських доби Ар Нуво — стилю химерного, де лінія кожна, мов стебло гнучке, в'ється.

"Почалася війна" - ці слова стали відліком нового часу.
У 2022 не розуміли, що відбувається.
У 2023 сподівалися на близький кінець.
У 2024 усвідомили: легко не буде.
У 2025 - розчарування, страх, ненависть.
У 2026 - зневіра, розпач, але навіть без світла, тепла й інтернету Україна є
Ні, ненависть була завжди, вона тільки наростає. Тепер вона живить мозок, легені, нерви.
Під звуки сирени люди в тилу йдуть на роботу. Одягаються тепло, бо з опаленням проблеми. Під звуки сирени несуть додому теплий хліб. Яке це щастя - мати шматок хліба. Під світлом ліхтариків готують вечерю. Навчилися розрізняти звуки: літаки, ракети, шахеди, прильоти. Тепер карта тривог - номер один у списку пошуку Google. Усі отримують такі смс: "Що робити, якщо ваші рідні або знайомі зникли безвісти у зв’язку із воєнними діями?", "Підозрілі предмети", "Підвищена загроза" - вони вже не викликають здивування. Мовчазні погляди і короткі переписки більш значущі, ніж медіа й марафони. Жодних емоцій - люди вигоріли. Вони перевіряють телеграм-канали в пошуках надії на мир. Збирають рештки сил і роблять, що можуть, бо є ті, кому гірше, але вони стоять🙏🏻🙏🏻🙏🏻
Люди звикли до війни...
І є щось уперте в цих тиловиках. Вони купують каву, щоб підтримати малий бізнес. Хапаються за роботу, як за рятівне коло, хоч вона виснажує ще більше. Донатять з останніх сил. Лишають не "на чай", а "на бензин для генератора". Купують насіння і жартують про весну. Йдуть на роботу, а після неї шукають методи й способи вберегти свою травмовану психіку. Вони продовжуть жити попри спустошення і відчуття невизначеності, бо в їхніх застиглих душах маленьким весняним проліском проростає надія. Така тиха і вперта. І вона шепоче:
- Ще трохи, ми зможемо, ми вистоїмо!
Надія є! Надія завжди є! Треба вірити
Сьогодні ми вкотре проживемо ніч з 23 на 24.
Завтра буде страшно відкрити соцмережі.
Хтось буде писати, хтось читати, хтось мовчати. Але всіх накриють спогади...
Тому я буду триматися за слова:
Маленька надія має велику силу

Графіком йде!!!

Не потяг!
Не поїзд!

Я йду!:)
Синхронно!:)
З пралкою!!!

Одночасно пралка пипикає про завершення прання й вимикається світло!!!

А порозвішую я те прання чудово й з ліхтариком!!!:)

У холоді та темряві: саме так виглядає життя мешканців найбільшого спального району Харкова

Місцеві жителі розповідають, що електроенергію подають із перебоями — інколи лише на кілька годин на добу. З опаленням ситуація трохи краща, але тепло є не всюди стабільно.

Люди адаптуються: тримають павербанки, ліхтарики та свічки, економлять заряд і планують справи за графіками подачі світла.

Під час відключень частина мешканців йде до пунктів обігріву або закладів, де можна зігрітися, підзарядити гаджети та дізнатися новини.