• #музика #ШІ
    #італо #диско
    #музика #ШІ #італо #диско
    1.AI music - Airplanes
    2.AI music - Cactus in the Rain
    3.AI music - Tangled Headphones
    4.AI music - Pocket Full of Stars
    5.AI music - Galactic Grocery Run
    Love
    1
    31переглядів 1 Поширень
  • 💰За фігуранта справи «Мідас» з розкрадання в «Енергоатомі» Фурсенка (псевдонім «Рьошик») внесли заставу 95 млн грн, — «Схеми»

    Фурсенко був виконавчим директором з безпеки «Енергоатома» і, за даними слідства, виконував обовʼязки бухгалтера «бек-офісу з легалізації коштів». Гроші за Фурсенка, відповідно до отриманих «Схемами» даних, внесла приватна компанія з чинним статутним капіталом у 100 000 грн — «Варус Сінерджі». Власником компанії є Богдан Фуркевич з Камʼянець-Подільського. У сервісі Getcontact його номер телефону підписаний як «Богдан Рішало Від Андрія», «Богдан Поліція» та «Богдан Воїнкомат Кам'янець». Компанію зареєстрували у Маріуполі у 2019 році, а у 2022-му змінили юридичну адресу на Київ. Основний вид її діяльності — оптова торгівля деревиною.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    💰За фігуранта справи «Мідас» з розкрадання в «Енергоатомі» Фурсенка (псевдонім «Рьошик») внесли заставу 95 млн грн, — «Схеми» Фурсенко був виконавчим директором з безпеки «Енергоатома» і, за даними слідства, виконував обовʼязки бухгалтера «бек-офісу з легалізації коштів». Гроші за Фурсенка, відповідно до отриманих «Схемами» даних, внесла приватна компанія з чинним статутним капіталом у 100 000 грн — «Варус Сінерджі». Власником компанії є Богдан Фуркевич з Камʼянець-Подільського. У сервісі Getcontact його номер телефону підписаний як «Богдан Рішало Від Андрія», «Богдан Поліція» та «Богдан Воїнкомат Кам'янець». Компанію зареєстрували у Маріуполі у 2019 році, а у 2022-му змінили юридичну адресу на Київ. Основний вид її діяльності — оптова торгівля деревиною. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    130переглядів
  • #історія #події
    🌿 Екологічний Обіт: Як Україна Приєдналася до Глобального Щита Біорізноманіття.
    Сьогодні, 16 листопада, минає чергова річниця набуття чинності для України Конвенції про охорону біологічного різноманіття (КБР). Це не просто суха юридична дата 1994 року, а момент, коли молода незалежна держава взяла на себе один із найскладніших та найважливіших екологічних обов'язків перед світом.

    🌐 Суть Угоди

    Конвенція, підписана у Ріо-де-Жанейро у 1992 році на історичному "Саміті Землі", стала першим глобальним договором, що охоплює всі аспекти біорізноманіття: від видів та екосистем до генетичних ресурсів. Її три головні стовпи:
    * Збереження біологічного різноманіття.
    * Стале використання його компонентів.
    * Справедливий розподіл вигод від використання генетичних ресурсів.
    Цей документ визнав, що збереження природи — це не благодійність, а критична умова виживання людства. 💀

    🇺🇦 Зобов'язання та Реалії 1994 року

    Приєднання України до КБР у 1994 році стало логічним кроком. З її унікальними екосистемами — від Полісся до Карпат і Кримських гір — країна володіє колосальним природним капіталом.
    Набуття чинності Конвенцією вимагало від Києва:
    * Розробки національної стратегії та плану дій зі збереження біорізноманіття.
    * Створення та розширення природно-заповідного фонду.
    * Інтеграції принципів збереження природи в економічні сектори.
    Це було нелегке завдання. В умовах економічної кризи 90-х екологічні пріоритети часто відсувалися на другий план. Проте, саме цей міжнародний договір став тією юридичною силою, яка змушувала державу звертати увагу на питання охорони рідкісних видів, боротьби з браконьєрством та незаконною вирубкою лісів.

    ⏳ Чому це Важливо Сьогодні?

    Сьогодні, через десятиліття, Конвенція продовжує слугувати моральним і правовим компасом. Вона нагадує, що економічний розвиток має бути збалансованим. Кожна втрачена ділянка степу, кожне зникаюче болото — це не просто статистика, а порушення міжнародних зобов'язань та підрив національної безпеки. 🥀
    Конвенція зобов'язує нас інвестувати в природу, бо вона є нашим єдиним справжнім страховим полісом. Або ми захищаємо біорізноманіття, або світ, у якому ми житимемо, буде набагато біднішим, небезпечнішим і менш стійким. 🌍⚖️
    #історія #події 🌿 Екологічний Обіт: Як Україна Приєдналася до Глобального Щита Біорізноманіття. Сьогодні, 16 листопада, минає чергова річниця набуття чинності для України Конвенції про охорону біологічного різноманіття (КБР). Це не просто суха юридична дата 1994 року, а момент, коли молода незалежна держава взяла на себе один із найскладніших та найважливіших екологічних обов'язків перед світом. 🌐 Суть Угоди Конвенція, підписана у Ріо-де-Жанейро у 1992 році на історичному "Саміті Землі", стала першим глобальним договором, що охоплює всі аспекти біорізноманіття: від видів та екосистем до генетичних ресурсів. Її три головні стовпи: * Збереження біологічного різноманіття. * Стале використання його компонентів. * Справедливий розподіл вигод від використання генетичних ресурсів. Цей документ визнав, що збереження природи — це не благодійність, а критична умова виживання людства. 💀 🇺🇦 Зобов'язання та Реалії 1994 року Приєднання України до КБР у 1994 році стало логічним кроком. З її унікальними екосистемами — від Полісся до Карпат і Кримських гір — країна володіє колосальним природним капіталом. Набуття чинності Конвенцією вимагало від Києва: * Розробки національної стратегії та плану дій зі збереження біорізноманіття. * Створення та розширення природно-заповідного фонду. * Інтеграції принципів збереження природи в економічні сектори. Це було нелегке завдання. В умовах економічної кризи 90-х екологічні пріоритети часто відсувалися на другий план. Проте, саме цей міжнародний договір став тією юридичною силою, яка змушувала державу звертати увагу на питання охорони рідкісних видів, боротьби з браконьєрством та незаконною вирубкою лісів. ⏳ Чому це Важливо Сьогодні? Сьогодні, через десятиліття, Конвенція продовжує слугувати моральним і правовим компасом. Вона нагадує, що економічний розвиток має бути збалансованим. Кожна втрачена ділянка степу, кожне зникаюче болото — це не просто статистика, а порушення міжнародних зобов'язань та підрив національної безпеки. 🥀 Конвенція зобов'язує нас інвестувати в природу, бо вона є нашим єдиним справжнім страховим полісом. Або ми захищаємо біорізноманіття, або світ, у якому ми житимемо, буде набагато біднішим, небезпечнішим і менш стійким. 🌍⚖️
    Like
    2
    629переглядів
  • Натрапила на текст Ірини Говорухи.

    Її допис.
    Та мої міркування з цього приводу.

    Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі».

    Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота.

    Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію.

    Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси:

    – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля…

    – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот".

    – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом.

    – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах…

    Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя?

    © Ірина Говоруха

    Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою.

    Щоб поруч були школа. Та поліклиника.
    Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу.

    В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою.

    Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками.

    Аби була ціла хата…
    То й перезимуємо.
    Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо.

    Невсеремось!
    Натрапила на текст Ірини Говорухи. Її допис. Та мої міркування з цього приводу. Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі». Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота. Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію. Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси: – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля… – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот". – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом. – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах… Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя? © Ірина Говоруха Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою. Щоб поруч були школа. Та поліклиника. Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу. В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою. Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками. Аби була ціла хата… То й перезимуємо. Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо. Невсеремось!
    822переглядів
  • #поезія
    Половина літа, раптом пролетіла,
    Так з роками швидко, проліта й життя...
    Я позаду рОки свої розгубила
    І нема дороги й туди вороття...

    Скільки літ минуло...Скільки зим прожито?
    Хоч лічи... а краще, лік не починай...
    Пронеслись у світі, як зоряний вітер,
    Сліди загубились, марно не шукай...

    Десь у літніх росах, йшла стежкою боса
    І пила солодкі від життя меди...
    І вплітало літо щастя в мої коси
    І шептало тихо - "Скарб мій не згуби"...

    Вже осінні роси впали в ноги босі,
    Сивина у коси... Де ж мої літа?..
    По стерні в покосі я шукаю досі
    Щастя того літа і його тепла...

    Наталья Деркач.
    #поезія Половина літа, раптом пролетіла, Так з роками швидко, проліта й життя... Я позаду рОки свої розгубила І нема дороги й туди вороття... Скільки літ минуло...Скільки зим прожито? Хоч лічи... а краще, лік не починай... Пронеслись у світі, як зоряний вітер, Сліди загубились, марно не шукай... Десь у літніх росах, йшла стежкою боса І пила солодкі від життя меди... І вплітало літо щастя в мої коси І шептало тихо - "Скарб мій не згуби"... Вже осінні роси впали в ноги босі, Сивина у коси... Де ж мої літа?.. По стерні в покосі я шукаю досі Щастя того літа і його тепла... Наталья Деркач.
    Like
    2
    362переглядів
  • #поезія
    Половина літа раптом пролетіла,
    Так з роками швидко проліта життя.
    Я позаду рОки свої розгубила
    І нема дороги й туди вороття.

    Скільки літ минуло?Скільки зим прожито?
    Хоч лічи... а краще лік не починай.
    Пронеслись у світі як зоряний вітер
    Сліди загубились, марно не шукай.

    Десь у літніх росах йшла стежкою боса
    І пила солодкі від життя меди.
    І вплітало літо щастя в мої коси
    І шептало тихо:-Скарб мій не згуби.

    Вже осінні роси впали в ноги босі,
    Сивина у коси.Де ж мої літа?
    По стерні в покосі я шукаю досі
    Щастя того літа і його тепла.

    Наталья Деркач.
    #поезія Половина літа раптом пролетіла, Так з роками швидко проліта життя. Я позаду рОки свої розгубила І нема дороги й туди вороття. Скільки літ минуло?Скільки зим прожито? Хоч лічи... а краще лік не починай. Пронеслись у світі як зоряний вітер Сліди загубились, марно не шукай. Десь у літніх росах йшла стежкою боса І пила солодкі від життя меди. І вплітало літо щастя в мої коси І шептало тихо:-Скарб мій не згуби. Вже осінні роси впали в ноги босі, Сивина у коси.Де ж мої літа? По стерні в покосі я шукаю досі Щастя того літа і його тепла. Наталья Деркач.
    Like
    Love
    2
    292переглядів
  • ГУР завітало з привітом на ільський нпз, безпілотник красиво влучив прямо в цех 🤩
    краснодарський край знову дихає гарячим повітрям свободи 😁

    #наболотахвсестабільно
    #раісявперде
    #раша
    #оркостан
    ГУР завітало з привітом на ільський нпз, безпілотник красиво влучив прямо в цех 🤩 краснодарський край знову дихає гарячим повітрям свободи 😁 #наболотахвсестабільно #раісявперде #раша #оркостан
    Congratulation
    1
    336переглядів 13Відтворень
  • ❗️❗️Витік радіації стався всередині найбільшого іранського ядерного об'єкту в Натанзі, по якому вночі вдарив Ізраїль, – МАГАТЕ.
    З тим, що і біля ізраїльських ядерних обʼєктів прилітало – ситуація напружена і небезпечна. Що відомо зараз:
    ▪️Сьогодні ввечері Іран збирається провести (!) ядерне випробування, пише Clash Report;
    ▪️Тим часом, в Ізраїлі пекло. Місцевий чиновник заявив, що такого руйнування Тель-Авіва ще не було. Десятки будівель і авто пошкоджені ракетами (відео 2, фото 3);
    ▪️Наразі відомо про щонайменше 21 пораненого мешканця Ізраїля.
    ❗️❗️Витік радіації стався всередині найбільшого іранського ядерного об'єкту в Натанзі, по якому вночі вдарив Ізраїль, – МАГАТЕ. З тим, що і біля ізраїльських ядерних обʼєктів прилітало – ситуація напружена і небезпечна. Що відомо зараз: ▪️Сьогодні ввечері Іран збирається провести (!) ядерне випробування, пише Clash Report; ▪️Тим часом, в Ізраїлі пекло. Місцевий чиновник заявив, що такого руйнування Тель-Авіва ще не було. Десятки будівель і авто пошкоджені ракетами (відео 2, фото 3); ▪️Наразі відомо про щонайменше 21 пораненого мешканця Ізраїля.
    188переглядів
  • ОДА МАЙСТРИНІ СЛОВА

    Ліна Костенко – вогонь незгасний,
    Що душу будить, правдою життя.
    Вона втілює образ сучасний,
    Бо їй належить вічності буття.

    Знайомі рядки, як хвилі в морі,
    Несуть нам силу в кожному творі.
    Вона не зрадить слову та Богу,
    Вибере чесність понад тривогу.

    Вона писала – й все розквітало,
    Ліна Костенко – це правда рядків,
    Вона – навічно в сплетінні віків,
    Що текст напише влучно та вдало.

    У кожнім слові – суть монологу,
    Що розриває тишу убогу.
    Слова майстриня створює зорі
    На поетичнім своїм просторі.

    Ліна Костенко – це вічність буття,
    Її заповіт завжди сучасний.
    Її слова як безсмертне життя,
    Що вічно сяють як жар незгасний.

    Мирослав Манюк
    19.03.2025
    ОДА МАЙСТРИНІ СЛОВА Ліна Костенко – вогонь незгасний, Що душу будить, правдою життя. Вона втілює образ сучасний, Бо їй належить вічності буття. Знайомі рядки, як хвилі в морі, Несуть нам силу в кожному творі. Вона не зрадить слову та Богу, Вибере чесність понад тривогу. Вона писала – й все розквітало, Ліна Костенко – це правда рядків, Вона – навічно в сплетінні віків, Що текст напише влучно та вдало. У кожнім слові – суть монологу, Що розриває тишу убогу. Слова майстриня створює зорі На поетичнім своїм просторі. Ліна Костенко – це вічність буття, Її заповіт завжди сучасний. Її слова як безсмертне життя, Що вічно сяють як жар незгасний. Мирослав Манюк 19.03.2025
    Like
    2
    240переглядів
  • ПРП. ВЕНЕДИКТА

    Ким св. Василій Великий був для чернецтва на Сході, тим став св. Венедикт для чернецтва на Заході. Обидва спрямували це життя на правильну дорогу, обидва уклали правило, з'єднали ченців у мудро проваджений чин і обидва стали наріжним каменем, на якому чернецтво Христової Церкви осягнуло висот надзвичайної святості.

    Св. Венедикт (480-547) народився в Нурсії (Італія) в багатій сім'ї. У 16 р. пішов в Апеннінські гори і біля р. Аніо знайшов глибоку печеру, в якій став служити Богові. Чернець з монастиря приносив йому хліб і воду, і спускав у печеру. Тут 3 роки готувався Венедикт до великого посланництва, яке мав сповнити.

    Пастухи знайшли печеру. Ченці монастиря просили його стати ігуменом. Погодившись, увів суворий статут. Та дійшло до того, що хтось подав йому у вині отруту. Чаша випала з його рук. Венедикт повернувся в печеру. Та коли до нього почали приходити багато учнів, Венедикт збудував для них 12 монастирів. Не злічити чуд, якими Господь прославив св. Венедикта.

    Якось один зі священників, заздрячи Венедиктові, став зводити на нього наклеп. Тоді святий, аби засліплений не дійшов до гріха, залишив монастир. Пішов у місцевість Монте Касіно, де ще процвітало поганство. Св. Венедикт навернув поган.

    А коли і тут зібралося багато учнів, то св. Венедикт збудував великий монастир, що стоїть донині, - Монте Касіно. Тут він написав чернече правило, яке впродовж віків було єдиним у Західній Церкві.

    З відривного календаря «З вірою в душі» за 14 березня.
    ----------------
    ПРП. ВЕНЕДИКТА Ким св. Василій Великий був для чернецтва на Сході, тим став св. Венедикт для чернецтва на Заході. Обидва спрямували це життя на правильну дорогу, обидва уклали правило, з'єднали ченців у мудро проваджений чин і обидва стали наріжним каменем, на якому чернецтво Христової Церкви осягнуло висот надзвичайної святості. Св. Венедикт (480-547) народився в Нурсії (Італія) в багатій сім'ї. У 16 р. пішов в Апеннінські гори і біля р. Аніо знайшов глибоку печеру, в якій став служити Богові. Чернець з монастиря приносив йому хліб і воду, і спускав у печеру. Тут 3 роки готувався Венедикт до великого посланництва, яке мав сповнити. Пастухи знайшли печеру. Ченці монастиря просили його стати ігуменом. Погодившись, увів суворий статут. Та дійшло до того, що хтось подав йому у вині отруту. Чаша випала з його рук. Венедикт повернувся в печеру. Та коли до нього почали приходити багато учнів, Венедикт збудував для них 12 монастирів. Не злічити чуд, якими Господь прославив св. Венедикта. Якось один зі священників, заздрячи Венедиктові, став зводити на нього наклеп. Тоді святий, аби засліплений не дійшов до гріха, залишив монастир. Пішов у місцевість Монте Касіно, де ще процвітало поганство. Св. Венедикт навернув поган. А коли і тут зібралося багато учнів, то св. Венедикт збудував великий монастир, що стоїть донині, - Монте Касіно. Тут він написав чернече правило, яке впродовж віків було єдиним у Західній Церкві. З відривного календаря «З вірою в душі» за 14 березня. ----------------
    534переглядів
Більше результатів