#тварин Сарна європейська – це невеликий олень, який зазвичай зустрічається в розріджених лісах, великих галявинах, чагарниках та навіть в очеретяних заростях біля степових річок та озер. Ця симпатична істота – справжній майстер адаптації, адже вона почувається як удома майже всюди, де є хоч трохи зелені й можливість сховатися від цікавих очей. Сарна – це вам не якийсь там ледачий диванний котик, вона любить простір і природу! Тварина пристосована до життя в різноманітних ландшафтах і надає перевагу місцевостям з хорошим укриттям. І не дивно, адже в неї, мабуть, є свої маленькі оленячі секрети, які вона не хоче розкривати першому-ліпшому вовку чи туристу з фотоапаратом. Ви тільки послухайте, яке воно крикливе! Її гучне "ме-ме" (ну, чи як там олені гавкають) можна почути здалеку – мабуть, сарна або співає свої оленячі хіти, або скаржиться подружкам, що трава цього року якась не дуже соковита. До речі, якщо ви думали, що сарни – це тихі й сором’язливі створіння, то ні! Вони можуть влаштувати справжній лісовий концерт, особливо коли відчувають, що хтось зазіхає на їхню улюблену галявину. Тож, якщо почуєте в лісі щось схоже на оленячий караоке – не лякайтеся, це просто сарна європейська розважається на повну! 🙂

Обов'язково треба прожити бодай один день для себе. Вставати, коли тобі хочеться. Не поспішаючи пити запашний м'ятний чай чи ароматну каву. Не поспішаючи гуляти. Плутати сліди серед улюблених вулиць рідного міста. Заходити в улюблені магазинчики, вдихаючи їхній запах, поринаючи в їхнє життя, розглядаючи симпатичні дрібниці на полицях. А можна весь день провести вдома, у м'якій улюбленій піжамі, перегортаючи сторінки улюбленої книги. І неодмінно зайнятися нарешті тим, про що давно мріялося. Взяти до рук фотоапарат, а може пензлі та фарби. Спекти пиріг за новим рецептом. Вивчити перші слова французькою. Просто прожити день для себе, тим життям про яке мрієш. Просто бути собою. Просто бути щасливою.

Світлини Києва кінця ХIХ - початку ХХ ст. авторства відомого київського фотохудожника Франца де Мезера. Франц був активним членом Київського літературно-артистичного товариства. Відомо, що він товаришував із Лесею Українкою. У 1918 році до Києва увірвалися більшовики і оголосили фотоапарати та аксесуари до них предметами розкоші, які підлягають конфіскації. Тоді в де Мезера було вилучено всю апаратуру і більшість негативів. Фотомайстерня була закрита і після цього вже не працювала.

#тварини Mictyris: Краб-солдат, що марширує під власний ритм. Уявіть собі: тисячі маленьких яскравих крабів, схожих на крихітних супергероїв у блакитних плащах, вишикувались на пляжі, наче армія, готова до наступу. Це не сцена з фантастичного фільму, а повсякденне життя крабів роду *Mictyris*, відомих як солдати прибережного світу. Ці хлопці (і дівчата, звісно) мешкають у центральній частині Індо-Західного Тихоокеанського регіону, і їхнє життя — це суміш дисципліни, хаосу й трохи комедії. *Mictyris* — це не просто краби, а ціла окрема сімейка, Mictyridae, що вже робить їх трохи пихатими аристократами серед ракоподібних. Вони люблять збиратися групами по кілька тисяч на мулистих рівнинах чи пляжах під час відпливу, щоб "пофільтрувати" пісок у пошуках мікроскопічних смаколиків. Уявіть собі армію пилососів, які залишають після себе акуратні кульки піску — це їхній спосіб сказати: "Так, ми тут прибирали, але не питайте, де поділи сміття!" Коли приплив наближається або хтось із туристів надто голосно клацає фотоапаратом, *Mictyris* не панікують — вони просто закручуються в пісок у стилі "гвинтового танцю". Їхній фірмовий штопорний хід — це щось середнє між акробатикою й панікерською втечею. А ще самці люблять влаштовувати "марші" по пляжу, причому найбільші й найшвидші завжди попереду — мабуть, щоб похвалитися перед самочками, хто тут головний "марафонець". Ці краби настільки передбачувані у своїй поведінці, що хтось навіть використав їх для експериментів із "білліардним комп'ютером". Уявляєте? "Гей, Mictyris, обчисли мені 2+2!" — і вони починають котити свої піщані кульки в правильному напрямку. Ну, майже. 🙂 Тож наступного разу, коли будете на пляжі й побачите маленьких блакитних "солдатів", що марширують і закручуються в пісок, просто привітайте їх. Вони не кусаються, не співають воєнних пісень, але точно додадуть вашому дню трохи гумору й дива! 🙂

#архів Світлини Києва кінця ХIХ - початку ХХ ст. авторства відомого київського фотохудожника Франца де Мезера. Франц був активним членом Київського літературно-артистичного товариства. Відомо, що він товаришував із Лесею Українкою. У 1918 році до Києва увірвалися більшовики і оголосили фотоапарати та аксесуари до них предметами розкоші, які підлягають конфіскації. Тоді в де Мезера було вилучено всю апаратуру і більшість негативів. Фотомайстерня була закрита і після цього вже не працювала.

#цікаве День народження мобільного телефону! Так, у цей день у 1973 році було здійснено перший дзвінок з кишенькового апарату! І з того часу наші життя змінилися назавжди. Хто б міг подумати, що маленький пристрій стане нашим найкращим другом, календарем, фотоапаратом і навіть банком? Перший комерційний мобільник (Motorola DynaTAC 8000x) коштував $3995 і важив цілих 800 грам! Перший SMS у світі відправили у 1992 році – і в ньому було просто "Merry Christmas!" Сьогодні у світі близько 17 мільярдів мобільних пристроїв – це більше, ніж людей на планеті! А який був ваш перший телефон? Діліться власною ностальгією у коментах

Дендропарк Олександрія в Білій Церкві. Була не раз і ще буду) Минулий раз була роки 3 назад, а може й 4. Порівняно з тим візитом здалось, що зникає вода. Там багато озер і невеличких водоспадів, але по деякий струмках качки вже ходять пішки. Гуляти приємно, гарні краєвиди, величні дерева, є місця взатінку, де можна посидіти на якійсь ковдрі з книжкою, чи бутербродом) Фотографій мало, бо мій старенький фотоапарат вже своє віджив, а телефон знімає так собі. За окрему плату можна заїхати машиною, на території є місце для паркування. Для пенсіонерів значна знижка на вхідний квиток (якщо не помиляюсь 2 грн) того завести в парк тата було дешевше ніж машину). На території дендропарку був зоопарк, там були вперше, ціна на вхід оплачується окремо (пенсіонерам і там знижка). Згідно вивісок, у зоопарку є врятовані тварини і тварини, що потребують лікування. З цікавинок, навпроти Китайського містка продавав свої книги український поет, гуморист і прозаїк - Віктор Євтушенко. Цікава людина, що з радістю спілкується й розказує історії з життя. Його книга "Відрядження в пекто" про події в Бородянці рясніє жахливими фото 2022 року. Далі людина продає саморобні калейдоскопи, мені колись такий купили, ще в дитинстві, на цьому ж місці і він досі справний. А ще раджу послухати живу музику у святкові дні в Колонаді «Луна», де проводяться концерти духової та камерної музики.