• #дати
    Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій

    30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя.

    Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин

    Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва.

    У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму".

    У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи.

    "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві

    Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою.

    "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори.

    Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва.

    Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники.

    Трагедія: Репресії та знищення спадщини

    Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм.

    У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження".

    Спадщина: Відродження генія

    Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення.

    На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.
    #дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.
    Like
    1
    121переглядів 1 Поширень
  • Режисер Любомир Левицький представив офіційний трейлер фільму KILLHOUSE - першого українського повнометражного тактичного екшн-трилера.
    Фільм створено у співпраці та за підтримки ГУР, СБУ таТретьої окремої штурмової бригади Третього армійського корпусу Збройних Сил України. 80% учасників зйомок трилера KILLHOUSE – воїни Сил безпеки та оборони України.

    В основі сюжету лежить реальна історія про унікальну рятувальну місію із використанням дронів. Молода пара дізнається, що їхню викрадену 14-річну доньку утримують на тимчасово окупованій росіянами території. З окупації батьки отримують вимогу - заплатити викуп за дитину, щоб вивезти її із "сірої зони". У відчаї подружжя погоджується, вирушає в дорогу і потрапляє під ворожий обстріл. Розпочинається напружена евакуаційна операція із застосуванням дронів.

    Ситуація набуває міжнародного масштабу, коли стає відомо про американську журналістку в епіцентрі бойових дій. Акторкою, яка зіграла саму себе, виступила американська журналістка Одрі МакАлпайн. Вона висвітлює російсько-українську війну, бувала у гарячих точках фронту, була свідком визволення Херсона та руйнації росіянами Каховської ГЕС.

    #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно
    Режисер Любомир Левицький представив офіційний трейлер фільму KILLHOUSE - першого українського повнометражного тактичного екшн-трилера. Фільм створено у співпраці та за підтримки ГУР, СБУ таТретьої окремої штурмової бригади Третього армійського корпусу Збройних Сил України. 80% учасників зйомок трилера KILLHOUSE – воїни Сил безпеки та оборони України. В основі сюжету лежить реальна історія про унікальну рятувальну місію із використанням дронів. Молода пара дізнається, що їхню викрадену 14-річну доньку утримують на тимчасово окупованій росіянами території. З окупації батьки отримують вимогу - заплатити викуп за дитину, щоб вивезти її із "сірої зони". У відчаї подружжя погоджується, вирушає в дорогу і потрапляє під ворожий обстріл. Розпочинається напружена евакуаційна операція із застосуванням дронів. Ситуація набуває міжнародного масштабу, коли стає відомо про американську журналістку в епіцентрі бойових дій. Акторкою, яка зіграла саму себе, виступила американська журналістка Одрі МакАлпайн. Вона висвітлює російсько-українську війну, бувала у гарячих точках фронту, була свідком визволення Херсона та руйнації росіянами Каховської ГЕС. #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно
    Like
    1
    85переглядів
  • 🤡рф хоче пустити іноземних журналістів у Покровськ, Мирноград та Куп'янськ. Такий наказ дав путін Міноборони. Пише російське відомство.

    Вороже Міноборони повідомило, що готові зупинити бої на відповідній ділянці на 5-6 годин. Більше того, путін запрошує не лише світові медіа, а й українські. Вони мають зняти репортажі про оточення цих міст ЗСУ🤮

    "Міністерство оборони російської федерації отримало наказ Верховного Головнокомандувача російської федерації забезпечити безперешкодний проїзд іноземних журналістів, включаючи українських, при їх зверненні до командування ЗСУ, для відвідування районів блокування українських військ в Красноармійську, Димитрові, Куп'янську", - заявило вороже міноборони.

    ‼️Українське МЗС уже прокоментувало таке запрошення. Речник Георгій Тихий написа у мережі Х: "Відверто кажучи, я не рекомендую журналістам довіряти будь-яким пропозиціям путіна щодо "коридорів" у зоні бойових дій. Я на власні очі бачив, чим закінчуються такі пропозиції – 29 серпня 2014 року в Іловайську", - зазначив він.

    Єдине чого точно хоче путін - то це затягування війни❗
    🤡рф хоче пустити іноземних журналістів у Покровськ, Мирноград та Куп'янськ. Такий наказ дав путін Міноборони. Пише російське відомство. Вороже Міноборони повідомило, що готові зупинити бої на відповідній ділянці на 5-6 годин. Більше того, путін запрошує не лише світові медіа, а й українські. Вони мають зняти репортажі про оточення цих міст ЗСУ🤮 "Міністерство оборони російської федерації отримало наказ Верховного Головнокомандувача російської федерації забезпечити безперешкодний проїзд іноземних журналістів, включаючи українських, при їх зверненні до командування ЗСУ, для відвідування районів блокування українських військ в Красноармійську, Димитрові, Куп'янську", - заявило вороже міноборони. ‼️Українське МЗС уже прокоментувало таке запрошення. Речник Георгій Тихий написа у мережі Х: "Відверто кажучи, я не рекомендую журналістам довіряти будь-яким пропозиціям путіна щодо "коридорів" у зоні бойових дій. Я на власні очі бачив, чим закінчуються такі пропозиції – 29 серпня 2014 року в Іловайську", - зазначив він. Єдине чого точно хоче путін - то це затягування війни❗
    57переглядів
  • Стрічку "Куба & Аляска" режисера Єгора Трояновського відзначили у категорії "Найкращий документальний фільм" на Римському міжнародному кінофестивалі (Festa del Cinema di Roma). Як зазначили у Держкіно, стрічка "Куба & Аляска" стала першою, яка отримала таку нагороду за двадцять років існування Римського кінофестивалю. До 2025 року документальні стрічки не мали окремої відзнаки на цьому фестивалі.

    Українську стрічку обрали найкращою серед фільмів із секцій "Конкурс прогресивного кіно" та "Спеціальні покази".

    Фільм розповідає про найкращих подруг - бойових медикинь, які боронять Україну, рятуючи життя на передовій. Разом вони долають виклики війни з відвагою, гумором і дружбою. Водночас переживаючи спільну для всіх військових історію: чим довше вони залишаються на фронті, тим більше віддаляються від друзів, родини та свого минулого життя. Це історія про те, як війна змінює, але не знищує. Навіть у найтемніші моменти можна зберегти внутрішнє світло.

    #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно
    Стрічку "Куба & Аляска" режисера Єгора Трояновського відзначили у категорії "Найкращий документальний фільм" на Римському міжнародному кінофестивалі (Festa del Cinema di Roma). Як зазначили у Держкіно, стрічка "Куба & Аляска" стала першою, яка отримала таку нагороду за двадцять років існування Римського кінофестивалю. До 2025 року документальні стрічки не мали окремої відзнаки на цьому фестивалі. Українську стрічку обрали найкращою серед фільмів із секцій "Конкурс прогресивного кіно" та "Спеціальні покази". Фільм розповідає про найкращих подруг - бойових медикинь, які боронять Україну, рятуючи життя на передовій. Разом вони долають виклики війни з відвагою, гумором і дружбою. Водночас переживаючи спільну для всіх військових історію: чим довше вони залишаються на фронті, тим більше віддаляються від друзів, родини та свого минулого життя. Це історія про те, як війна змінює, але не знищує. Навіть у найтемніші моменти можна зберегти внутрішнє світло. #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно
    Congratulation
    1
    252переглядів
  • 🇩🇪🚨Міністерка економіки Німеччини Катерина Райхе під час візиту до Києва перебувала в укритті через обстріл

    Під час суботньої пресконференції вона поділилася своїм досвідом, назвавши його «гнітючим», і підкреслила, що для українців така небезпека стала частиною буденного життя.

    «Ця ніч ще раз дуже переконливо показала мені, що російські атаки на українське населення спрямовані на те, щоб знесилити його», — зазначила Райхе.
    #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    🇩🇪🚨Міністерка економіки Німеччини Катерина Райхе під час візиту до Києва перебувала в укритті через обстріл Під час суботньої пресконференції вона поділилася своїм досвідом, назвавши його «гнітючим», і підкреслила, що для українців така небезпека стала частиною буденного життя. «Ця ніч ще раз дуже переконливо показала мені, що російські атаки на українське населення спрямовані на те, щоб знесилити його», — зазначила Райхе. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    Like
    1
    183переглядів 1 Поширень
  • День народження Національної спілки художників України
    В Україні 25 жовтня святкують День народження спілки художників.

    Історія заснування Національної спілки художників України
    Ця творча організація була утворена ще в 1938 році і спочатку належала до Спілки художників СРСР як українське відділення. На той час вона мала назву «Союз радянських художників України». Зараз спілка поєднує професійних художників та митців і відомі центри художніх промислів країни. Робота Спілки відіграє визначну роль у культурному житті громадян.


    Задачі спілки художників
    Відродження українського мистецтва.
    Розвиток художньої творчості.
    Консолідація з художниками світу.
    Проведення конференцій та виставок.
    Професійне зростання художників.
    Члени Спілки постійно беруть участь в різноманітних заходах. Роботи українських митців прикрашають виставкові зали загальнонаціональних проєктів. Також організація займається соціальним захистом своїх учасників.
    День народження Національної спілки художників України В Україні 25 жовтня святкують День народження спілки художників. Історія заснування Національної спілки художників України Ця творча організація була утворена ще в 1938 році і спочатку належала до Спілки художників СРСР як українське відділення. На той час вона мала назву «Союз радянських художників України». Зараз спілка поєднує професійних художників та митців і відомі центри художніх промислів країни. Робота Спілки відіграє визначну роль у культурному житті громадян. Задачі спілки художників Відродження українського мистецтва. Розвиток художньої творчості. Консолідація з художниками світу. Проведення конференцій та виставок. Професійне зростання художників. Члени Спілки постійно беруть участь в різноманітних заходах. Роботи українських митців прикрашають виставкові зали загальнонаціональних проєктів. Також організація займається соціальним захистом своїх учасників.
    Like
    1
    160переглядів
  • Силянка "Поцілунок осіні"

    Автор схеми: @ggerd_ana (інстаграм)

    Доступно до замовлення, ціна 700грн.

    Відгуки й більше робіт можна переглянути тут: https://www.instagram.com/biserok_anita?igsh=NHJ4Y2hndGFrMzNs

    #biserok_anita

    #бісероплетіння #beading #beadingtutorial #beadingjewelry #силянка #силянказбісеру #збісеру #handmade #handmadeuk #купуйукраїнське #подарунок
    #прикрасизбісеру #прикрасиукраїна #handmadeuk #подарунок #бісероплетінняприкраси
    Силянка "Поцілунок осіні" Автор схеми: @ggerd_ana (інстаграм) Доступно до замовлення, ціна 700грн. Відгуки й більше робіт можна переглянути тут: https://www.instagram.com/biserok_anita?igsh=NHJ4Y2hndGFrMzNs #biserok_anita #бісероплетіння #beading #beadingtutorial #beadingjewelry #силянка #силянказбісеру #збісеру #handmade #handmadeuk #купуйукраїнське #подарунок #прикрасизбісеру #прикрасиукраїна #handmadeuk #подарунок #бісероплетінняприкраси
    Congratulation
    1
    321переглядів
  • 20 жовтня 1959 року у Мюнхені відбувся похорон Степана Бандери.

    У греко-католицькому соборі Івана Хрестителя зібралося вище українське духовенство Західної Німеччини. Службу правив владика Платон.

    У храмі були присутні родичі і найближчі соратники Степана Бандери. Обличчя Бандери відкрите, щоб усі бажаючі могли з ним попрощатися.

    20 жовтня 1959 року у Мюнхені відбувся похорон Степана Бандери. У греко-католицькому соборі Івана Хрестителя зібралося вище українське духовенство Західної Німеччини. Службу правив владика Платон. У храмі були присутні родичі і найближчі соратники Степана Бандери. Обличчя Бандери відкрите, щоб усі бажаючі могли з ним попрощатися.
    81переглядів
  • Євген Мазур
    ✍️ 13 жовтня 1923 року народився Сікорський Михайло Іванович — український історик, етнограф, музейник, Герой України (2005).
    ▪️ У 1951 році очолив Переяславський музей, який перетворив на Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».
    ▪️ Заснував понад 25 музеїв, серед них: Музей хліба, Музей козацької слави, Музей народної архітектури та побуту.
    ▪️ Врятував десятки церков, хат та млинів від затоплення під час будівництва Канівського водосховища.
    ▪️ Завдяки його праці Переяслав став відомим як «місто музеїв».
    📢 Його слова:
    «Влада веліла мовчати про українське. А я збирав і показував людям. Бо якщо мовчиш — тебе вже нема.»
    📌 Михайло Сікорський усе життя боровся за збереження української пам’яті й культури, рятуючи те, що москва намагалася стерти.
    🇺🇦 Пам’ятаємо. Поширюймо.

    Спротив
    Євген Мазур ✍️ 13 жовтня 1923 року народився Сікорський Михайло Іванович — український історик, етнограф, музейник, Герой України (2005). ▪️ У 1951 році очолив Переяславський музей, який перетворив на Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». ▪️ Заснував понад 25 музеїв, серед них: Музей хліба, Музей козацької слави, Музей народної архітектури та побуту. ▪️ Врятував десятки церков, хат та млинів від затоплення під час будівництва Канівського водосховища. ▪️ Завдяки його праці Переяслав став відомим як «місто музеїв». 📢 Його слова: «Влада веліла мовчати про українське. А я збирав і показував людям. Бо якщо мовчиш — тебе вже нема.» 📌 Михайло Сікорський усе життя боровся за збереження української пам’яті й культури, рятуючи те, що москва намагалася стерти. 🇺🇦 Пам’ятаємо. Поширюймо. Спротив
    196переглядів
  • 14 жовтня 1954 року народився Микола Кунцевич. Він був одним із наймолодших українських політв'язнів СРСР, дисидентом, отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення.

    Микола Кунцевич народився у Києві. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки.

    У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки «Горила» і «Ворона» біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.

    Через деякий час його заарештували і згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Тоді ж, за словами Миколи Кунцевича, в Лук'янівському СІЗО він потрапив до однієї камери із режисером Сергієм Параджановим.

    Другий вирок і покарання на термін у 4,5 роки Микола Кунцевич отримав після того, як у 1981 році його вірші прозвучали в ефірі Радіо Свобода.

    Тоді почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича.

    У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – «за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених», бо під час відбування другого терміну покарання на одному з концертів зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС».

    Микола Кунцевич стверджував, що його адвокатом на цьому процесі був ❗️Віктор Медведчук. Кунцевич розповідав, що, як і у випадку із Василем Стусом, Медведчук просив збільшити висунутий прокурором термін у 3 роки ув'язнення ще на 1 рік 9 місяців та 19 днів із попереднього терміну. Тому, казав Кунцевич, вирок його переписали, а термін ув'язнення подовжили.

    У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Цього ж року він був звільнений із ув'язнення за амністією, як і багато інших політв'язнів.

    У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих.

    Також Микола Кунцевич займався культурно-просвітницькою роботою. Він став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», очолював оргкомітет фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Учасник Євромайдану. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану. 21.02.2014 контужений в сутичці з "Беркутом", частково втратив зір.

    🕯Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі.

    14 жовтня 1954 року народився Микола Кунцевич. Він був одним із наймолодших українських політв'язнів СРСР, дисидентом, отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення. Микола Кунцевич народився у Києві. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки. У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки «Горила» і «Ворона» біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві. Через деякий час його заарештували і згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Тоді ж, за словами Миколи Кунцевича, в Лук'янівському СІЗО він потрапив до однієї камери із режисером Сергієм Параджановим. Другий вирок і покарання на термін у 4,5 роки Микола Кунцевич отримав після того, як у 1981 році його вірші прозвучали в ефірі Радіо Свобода. Тоді почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича. У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – «за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених», бо під час відбування другого терміну покарання на одному з концертів зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС». Микола Кунцевич стверджував, що його адвокатом на цьому процесі був ❗️Віктор Медведчук. Кунцевич розповідав, що, як і у випадку із Василем Стусом, Медведчук просив збільшити висунутий прокурором термін у 3 роки ув'язнення ще на 1 рік 9 місяців та 19 днів із попереднього терміну. Тому, казав Кунцевич, вирок його переписали, а термін ув'язнення подовжили. У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Цього ж року він був звільнений із ув'язнення за амністією, як і багато інших політв'язнів. У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих. Також Микола Кунцевич займався культурно-просвітницькою роботою. Він став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», очолював оргкомітет фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Учасник Євромайдану. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану. 21.02.2014 контужений в сутичці з "Беркутом", частково втратив зір. 🕯Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі.
    327переглядів
Більше результатів