Уявіть собі кінний полк, який з'являється з нічного туману наче привиди: всі вершники в абсолютно чорних кафтанах, на чорних конях, а на шапках — довгі чорні шлики. На їхньому чорному прапорі красувався череп і напис: «1-й кінний полк Чорних Запорожців». Більшовицькі комісари оголошували надзвичайний стан, коли дізнавалися, що «чорні» з'явилися в радіусі 50 кілометрів.

На чолі цього козацького спецназу стояв залізна людина — Петро Дяченко. Військовий геній, який перетворив звичайну кінноту на машину, що працювала без збоїв.

Чорні Запорожці були унікальним явищем: вони воювали в повному оточенні, без тилу, без постачання боєприпасів та ліків. Усе, що в них було — від коней до кулеметів — вони відбивали у важких боях у ворога.

Їхня зухвалість не мала меж:

▪️ Психічна атака без жодного пострілу.

У Синельниковому «чорні» вийшли проти чисельно більшого загону більшовиків. Замість того, щоб відкрити вогонь, Дяченко наказав полку вихопити шаблі та мовчки, на шаленій швидкості, піти в лобову атаку. Червоноармійці просто кинули зброю і розбіглися від самого дикого вигляду цієї чорної лавини.

▪️ Рейд тилами ворога.

Під час Першого Зимового походу полк Дяченка пройшов тисячі кілометрів тилами більшовиків та денікінців, громив штаби, захоплював поїзди зі зброєю та звільняв українські міста, коли всі навколо вважали, що армія УНР уже знищена.

▪️ Ніяких компромісів.

У Чорних Запорожців було залізне правило: вони ніколи не брали в полон більшовицьких комісарів та чекістів. Лютість полку була такою, що радянська пропаганда створила про них десятки міфів, називаючи їх «демонами».

Петро Дяченко виховав підрозділ, де кожен боєць дав клятву: «Або вийдемо переможцями, або згинемо за волю України». Вони не програли жодної великої битви. Навіть коли решта армії була змушена відступити за кордон, Чорні Запорожці пішли з поля бою останніми — з піднятими прапорами та розгорнутими лавами.

Сьогодні їхні традиції продовжує наша легендарна 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців, яка так само випалює ворога на передовій. Наша лють до окупантів має дуже глибоке коріння.

Покажіть цей пост усім, хто думає, що УНР — це були лише беззубі політики. У нас були титани, які вміли нищити ворога так, що земля горіла.

Пам'ятаємо наших лицарів.

Слава Україні! 🇺🇦

💬 Чорні Запорожці — це абсолютний еталон українського військового драйву. Чи чули ви про рейди Петра Дяченка раніше? Напишіть у коментарях! Тисніть репост, нехай Фейсбук знає, як наші предки влаштовували пекло окупантам!

#ІсторіяУкраїни #ЧорніЗапорожці #ПетроДяченко #АрміяУНР #УкраїнськеВійсько #Незламні #ВійськоваІсторія #БорціЗаВолю #КозацькаСлава #72ОМБр

Я шукаю свій шлях у суцільнім тумані,

Де блукають приречено зморені люди,

Що лишають відбитки не зовсім гуманні.

І стискає від болю знесилені груди,

Коли кроки приносять лише ностальгію,

А у келих з вином вже налита отрута.

Я дивлюся на цю нескінченну подію

І не хочу іти через силу надалі,

Бо у серці плекаю священну надію.

Розірву ці кайдани залізної сталі,

Що тримали так довго в полоні тривоги

І залишу позаду минулі печалі.

Хай судитимуть в небі за вибори боги,

Я звертаю убік із чужого маршруту,

Щоби лиш обійти ці гріховні облоги.

Не відчую за зроблені дії покуту,

Бо людина спроможна змінити діяльність,

Щоб розбити оцю безнадію розкуту.

У душі моїй знову прокинулась жвавість.

Де колоситься м'яко надія на полі

Я знаходжу нарешті омріяну радість.

І зникає у серці прихована кволість.

Мирослав Манюк

10.06.2026

(Про глум над Христовим розп’яттям антихристкою поляковою)

Гріховне насміхання над Христом,

Гріховне насміхання над розп’яттям,

Заве́ршиться Господнім це судо́м

І родовим, кількох колін, прокляттям.

Коли святе зневажено гріхом,

І сміх звучить над ранами Спасіння,

Не жарт стає духовним всім єством,

А знак страшного серця скам’яніння.

Бо не минає марно жоден гріх,

Що кинув виклик Божому Завіту,

І гасне блиск всіх витівок-доріг,

Немов туман на ві́тряному світу.

Зневагу сіє – жати буде сум,

А кривдить святість – матиме відплату,

І не сховає від докорів шум

Душі, що втратила небесну хату.

Зневажено Голгофу і Закон,

Зневажено страждання і спасіння,

Тож не знайде́ для захисту засло́н

Душа, що сіє темне нечестів'я.

Бо кожен крок записано давно,

І кожне слово зважене Всевишнім,

Не стане чорне раптом за біло́,

Не стане гріх для правди ж бо найближчим.

Коли ж настане визначений час

І спа́де маска марної гордині,

Почує світ суворий Божий глас

За весь той глум зневаження святині.

Не вічний блиск облудних нагород,

Не вічна слава сцени і юрбини,

Бо понад все стоїть Господній суд,

Що бачить суть за маскою людини.

Коли святиню топчуть на показ,

Смію́чись з болю жертви на Голгофі,

То кожен день наближує той час,

Коли замовкнуть витівки непро́фі.

Бо хрест не є прикрасою для гри,

Не реквізитом марного спектаклю,

Він – знак любові, жертви і жури́,

Яку не зве́сти до дешевих жартів.

Нема в житті потвор пересторог

Допоки двері каяття відкриті,

Та бачить ці діяння з Неба Бог…

Не можна святість зневажати в світі.

Сміятись марно з Божої руки́,

Із Таїнства великого спасіння…

Минають дні, минають всі віки,

Й відплата буде крізь усі сумління.

Змінила ж бо кокошник на вінець,

Піариться ця нечисть на святині.

Чи світу це приходить вже кінець,

Що чинить так антихристка ця нині?

Гріховне насміхання над Христом

Надумала потвора ця чинити,

Давно по ній ридає вже дурдом.

Як далі буде в цьому світі жити?

09.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія

Дмитрів,2026

ID:  1063859