• Наука досі б’ється над загадкою: що насправді відбувається в ті хвилини, коли ми засинаємо або прокидаємось?
    ​Перехідний момент між сном і неспанням — це тонка межа, де свідомість балансує на стику двох світів. Часто ми бачимо звичайні, розмиті сни, які швидко стираються з пам'яті. Але іноді трапляються зовсім інші — надреалістичні. Ті, де кожна деталізована картинка, звук чи відчуття сприймаються на сто відсотків реально.
    ​Спостереження показують, що такі сни — це не просто випадковий набір кадрів. Це якраз той самий момент відкритих шлюзів на межі фаз, коли наш мозок чітко фіксує і виводить на поверхню те, що глибоко ховається у підсвідомості: спогади, емоції, страхи, бажання, невирішені питання та внутрішні сигнали.
    ​Я сам реально шокований від цього досвіду. Пропустивши це через власний мозок, я завдяки своїй аналітиці чітко все проаналізував.
    ​Межа між станами — це завжди простір для відкриттів. Головне — навчитися помічати ці сигнали.
    Наука досі б’ється над загадкою: що насправді відбувається в ті хвилини, коли ми засинаємо або прокидаємось? ​Перехідний момент між сном і неспанням — це тонка межа, де свідомість балансує на стику двох світів. Часто ми бачимо звичайні, розмиті сни, які швидко стираються з пам'яті. Але іноді трапляються зовсім інші — надреалістичні. Ті, де кожна деталізована картинка, звук чи відчуття сприймаються на сто відсотків реально. ​Спостереження показують, що такі сни — це не просто випадковий набір кадрів. Це якраз той самий момент відкритих шлюзів на межі фаз, коли наш мозок чітко фіксує і виводить на поверхню те, що глибоко ховається у підсвідомості: спогади, емоції, страхи, бажання, невирішені питання та внутрішні сигнали. ​Я сам реально шокований від цього досвіду. Пропустивши це через власний мозок, я завдяки своїй аналітиці чітко все проаналізував. ​Межа між станами — це завжди простір для відкриттів. Головне — навчитися помічати ці сигнали.
    1
    82переглядів
  • І знову спогади... (2️⃣0️⃣1️⃣8️⃣)
    І знову спогади... (2️⃣0️⃣1️⃣8️⃣)
    80переглядів
  • Чеферін завжди на боці добра та справедливості: Ахметов провів зустріч із президентом УЄФА 🤔

    Президент Шахтаря Рінат Ахметов провів зустріч з очільником УЄФА Александером Чеферіном, де отримав пам'ятну нагороду за вагомий внесок у розвиток футболу ⚽️

    Словенський функціонер привітав Ахметова з 30-ю річницею президентства та 90-річним ювілеєм "гірників". Президент Шахтаря поділився емоціями від цієї зустрічі 🗣️

    "По-перше, дуже приємно бути тут. Я тут на запрошення президента УЄФА, за що йому велике спасибі. Ми вже не бачилися з Александером п'ять років, і в мене залишилися найтепліші та найкращі спогади про ту зустріч. Тоді ніхто з нас не міг припустити, що за три місяці Росія розпочне повномасштабну, агресивну, несправедливу та жорстоку війну проти України. Проти своїх мирних сусідів. Я тут не лише для того, щоб отримати нагороду, хоча не приховуватиму – це дуже приємно, адже за цим стоїть величезна праця всієї нашої футбольної родини: усіх поколінь футболістів, тренерів, співробітників клубу і, звичайно ж, уболівальників. Я тут також для того, щоб висловити президенту УЄФА величезну подяку за те, що він завжди на боці добра, завжди на боці справедливості", – сказав Ахметов.
    #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Чеферін завжди на боці добра та справедливості: Ахметов провів зустріч із президентом УЄФА 🤔 Президент Шахтаря Рінат Ахметов провів зустріч з очільником УЄФА Александером Чеферіном, де отримав пам'ятну нагороду за вагомий внесок у розвиток футболу ⚽️ Словенський функціонер привітав Ахметова з 30-ю річницею президентства та 90-річним ювілеєм "гірників". Президент Шахтаря поділився емоціями від цієї зустрічі 🗣️ "По-перше, дуже приємно бути тут. Я тут на запрошення президента УЄФА, за що йому велике спасибі. Ми вже не бачилися з Александером п'ять років, і в мене залишилися найтепліші та найкращі спогади про ту зустріч. Тоді ніхто з нас не міг припустити, що за три місяці Росія розпочне повномасштабну, агресивну, несправедливу та жорстоку війну проти України. Проти своїх мирних сусідів. Я тут не лише для того, щоб отримати нагороду, хоча не приховуватиму – це дуже приємно, адже за цим стоїть величезна праця всієї нашої футбольної родини: усіх поколінь футболістів, тренерів, співробітників клубу і, звичайно ж, уболівальників. Я тут також для того, щоб висловити президенту УЄФА величезну подяку за те, що він завжди на боці добра, завжди на боці справедливості", – сказав Ахметов. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    261переглядів
  • У КОЖНОГО СВІЙ ТЕРАРІУМ

    Світло лягає згори точним потоком, надаючи фізичної щільності повітрю, в якому зависають дрібні пилинки. Дерев’яні панелі, металева фурнітура та широка площина скла утворюють ідеальну геометрію форми. Усе це дуже поетично. Але якщо на мить скинути екзистенційний серпанок, виникає цілком закономірне запитання: що тут, власне, відбувається?

    Перед вікном стоїть дитина. Куртка з потертого деніму, темна шапка, піксельний джойстик на спині, контур черепа на рукаві. Це впізнавані знаки людського світу, речі, якими діти вчаться позначати себе, але разом вони скидаються на артефакти ретро-геймінгу, ніби час завис на екрані «Game Over». Лише обличчя закрите гладкою білою маскою.

    У склі виникає її відображення. Поруч із ним застиг богомол.

    Саме тут починається справжній неспокій. Ми звикли шукати в таких зображеннях загрозу, бо вона допомагає швидко впорядкувати реальність. Якщо перед нами чудовисько — досить зрозуміти, чого воно хоче. Якщо це травмована дитина — можна підібрати психологічний ключ. Але це зображення такої зручності не пропонує. Дитина просто вдивляється. Богомол так само спостерігає. Між ними — скло. І цього достатньо.

    Маска зберігає людські пропорції, але забирає все, що дозволяє впізнати життя: рух очей, напругу м’язів, цікавість. Вона стає обличчям, яке не належить нікому. Це класичний прийом поп-сюрреалізму: Рене Магрітт ховав обличчя своїх героїв за яблуками чи тканиною, натякаючи, що кожна видима річ приховує під собою іншу таємницю. Але тут маска працює інакше: вона запускає тонкий механізм моторошної долини — надто схожа на людське обличчя, щоб бути просто предметом, і надто порожня, щоб бути живою.

    Хоч як парадоксально, на дитині це виглядає природно. Адже дорослий вже звик до власного образу, а дитина лише вчиться розуміти, якою її бачать інші. Вона приміряє інтонації, жести, чужі характери. Маска — передчасно створене обличчя. Дитина ще росте, але вже існує форма того, ким вона має здаватися.

    Ми рідко помічаємо, як рано починаємо бачити себе збоку. Спершу в дзеркалі, потім на фотографіях, згодом — у чужій реакції. З’являється внутрішній спостерігач. Ми існуємо одночасно всередині себе і в уявленні про те, якими нас бачать інші. З цього починається химерний процес: ми будуємо образ себе, а потім роками намагаємося відповідати йому. Іноді він вдалий, іноді затісний, а часом ми забуваємо, що самі його створили.

    Піксельний джойстик, контур черепа — такі дрібниці з часом стають археологією особистості: вони зберігають структуру минулого — як було влаштовано твій день, у що ти вірив, ким уявляв себе. Стара гра повертає не процес, а кімнату, де ти грав. Куртка повертає відчуття себе, яким ти тоді був. Ми носимо минуле на собі довше, ніж нам здається.

    Але дитина біля вікна цього ще не знає. Вона стоїть перед прозорою поверхнею, за якою — істота, яка не належить до її системи символів.

    Богомол.

    Він неправдоподібно величезний, але спокійний. У його позі немає театральної агресії. Він не нагадує класичного потойбічного демона чи слизового монстра в стилі Ганса Гігера — радше це земна хижа комаха, якій просто забули прописати правильний масштаб. Зі складною геометрією фасеткових очей він скидається на прискіпливого куратора виставки, що підійшов перевірити свій улюблений експонат.

    Важко визначити, хто тут спостерігач. Для богомола дитина — рухомий об’єкт за прозорою поверхнею. У цій байдужості є щось неприємно протверезне.

    Ми теж існуємо всередині чужих сприйняттів. Хтось бачить у нас людину, якою ми вже давно не є. Хтось пам’ятає нашу молодість. Для когось ми пов’язані з одним словом чи випадковою зустріччю. Кожна людина живе в безлічі чужих версій, і жодна не збігається з тим, ким вона є всередині.

    Скло — метафора сприйняття: воно дозволяє бачити, але зберігає дистанцію. Свідомість ніколи не відкриває нас самих безпосередньо. Потрібні дзеркала, чужі слова, спогади, щоб проявити власні контури. Іноді достатньо випадкового погляду. Іноді — півжиття.

    Людина може так звикнути до свого образу, що перестає питати, що під ним. Можливо, тому дитина й дивиться у вікно: вона бачить обличчя, яке мало б бути її власним, але здається чужим.

    А по той бік вікна, у тихій глибині, височіє богомол. Він нічого не пояснює. Його присутність просто є. Життя не зобов’язане відповідати на наші запитання. Ми самі створюємо символи й закономірності, а потім дивуємося, чому світ не дає тлумачення. Не все значне має єдине значення. Не все загадкове є посланням. Не все страшне потребує пояснення. Іноді достатньо просто дивитися.

    Людина роками обростає звичками, страхами, уявленнями про себе. Ця конструкція стає єдиною реальною умовою життя. Це і є тераріум: простір обмежений, світло падає під вивіреним кутом, а мешканець не сприймає межі як обмеження — для нього це і є всесвіт.

    І лише іноді перед людиною виникає скло.

    Дитина в масці стоїть перед ним. Богомол вдивляється з глибини. Світло відбивається на поверхні, і кілька секунд неможливо зрозуміти, де закінчується кімната і починається відображення. Де справжнє обличчя, а де його образ, хто дивиться першим і хто став об’єктом цього погляду. Можливо, саме в такі миті людина вперше помічає власний тераріум. Не для того, щоб негайно розбити скло. А просто щоб зрозуміти, що він існує.

    — Voss Ekobi
    У КОЖНОГО СВІЙ ТЕРАРІУМ Світло лягає згори точним потоком, надаючи фізичної щільності повітрю, в якому зависають дрібні пилинки. Дерев’яні панелі, металева фурнітура та широка площина скла утворюють ідеальну геометрію форми. Усе це дуже поетично. Але якщо на мить скинути екзистенційний серпанок, виникає цілком закономірне запитання: що тут, власне, відбувається? Перед вікном стоїть дитина. Куртка з потертого деніму, темна шапка, піксельний джойстик на спині, контур черепа на рукаві. Це впізнавані знаки людського світу, речі, якими діти вчаться позначати себе, але разом вони скидаються на артефакти ретро-геймінгу, ніби час завис на екрані «Game Over». Лише обличчя закрите гладкою білою маскою. У склі виникає її відображення. Поруч із ним застиг богомол. Саме тут починається справжній неспокій. Ми звикли шукати в таких зображеннях загрозу, бо вона допомагає швидко впорядкувати реальність. Якщо перед нами чудовисько — досить зрозуміти, чого воно хоче. Якщо це травмована дитина — можна підібрати психологічний ключ. Але це зображення такої зручності не пропонує. Дитина просто вдивляється. Богомол так само спостерігає. Між ними — скло. І цього достатньо. Маска зберігає людські пропорції, але забирає все, що дозволяє впізнати життя: рух очей, напругу м’язів, цікавість. Вона стає обличчям, яке не належить нікому. Це класичний прийом поп-сюрреалізму: Рене Магрітт ховав обличчя своїх героїв за яблуками чи тканиною, натякаючи, що кожна видима річ приховує під собою іншу таємницю. Але тут маска працює інакше: вона запускає тонкий механізм моторошної долини — надто схожа на людське обличчя, щоб бути просто предметом, і надто порожня, щоб бути живою. Хоч як парадоксально, на дитині це виглядає природно. Адже дорослий вже звик до власного образу, а дитина лише вчиться розуміти, якою її бачать інші. Вона приміряє інтонації, жести, чужі характери. Маска — передчасно створене обличчя. Дитина ще росте, але вже існує форма того, ким вона має здаватися. Ми рідко помічаємо, як рано починаємо бачити себе збоку. Спершу в дзеркалі, потім на фотографіях, згодом — у чужій реакції. З’являється внутрішній спостерігач. Ми існуємо одночасно всередині себе і в уявленні про те, якими нас бачать інші. З цього починається химерний процес: ми будуємо образ себе, а потім роками намагаємося відповідати йому. Іноді він вдалий, іноді затісний, а часом ми забуваємо, що самі його створили. Піксельний джойстик, контур черепа — такі дрібниці з часом стають археологією особистості: вони зберігають структуру минулого — як було влаштовано твій день, у що ти вірив, ким уявляв себе. Стара гра повертає не процес, а кімнату, де ти грав. Куртка повертає відчуття себе, яким ти тоді був. Ми носимо минуле на собі довше, ніж нам здається. Але дитина біля вікна цього ще не знає. Вона стоїть перед прозорою поверхнею, за якою — істота, яка не належить до її системи символів. Богомол. Він неправдоподібно величезний, але спокійний. У його позі немає театральної агресії. Він не нагадує класичного потойбічного демона чи слизового монстра в стилі Ганса Гігера — радше це земна хижа комаха, якій просто забули прописати правильний масштаб. Зі складною геометрією фасеткових очей він скидається на прискіпливого куратора виставки, що підійшов перевірити свій улюблений експонат. Важко визначити, хто тут спостерігач. Для богомола дитина — рухомий об’єкт за прозорою поверхнею. У цій байдужості є щось неприємно протверезне. Ми теж існуємо всередині чужих сприйняттів. Хтось бачить у нас людину, якою ми вже давно не є. Хтось пам’ятає нашу молодість. Для когось ми пов’язані з одним словом чи випадковою зустріччю. Кожна людина живе в безлічі чужих версій, і жодна не збігається з тим, ким вона є всередині. Скло — метафора сприйняття: воно дозволяє бачити, але зберігає дистанцію. Свідомість ніколи не відкриває нас самих безпосередньо. Потрібні дзеркала, чужі слова, спогади, щоб проявити власні контури. Іноді достатньо випадкового погляду. Іноді — півжиття. Людина може так звикнути до свого образу, що перестає питати, що під ним. Можливо, тому дитина й дивиться у вікно: вона бачить обличчя, яке мало б бути її власним, але здається чужим. А по той бік вікна, у тихій глибині, височіє богомол. Він нічого не пояснює. Його присутність просто є. Життя не зобов’язане відповідати на наші запитання. Ми самі створюємо символи й закономірності, а потім дивуємося, чому світ не дає тлумачення. Не все значне має єдине значення. Не все загадкове є посланням. Не все страшне потребує пояснення. Іноді достатньо просто дивитися. Людина роками обростає звичками, страхами, уявленнями про себе. Ця конструкція стає єдиною реальною умовою життя. Це і є тераріум: простір обмежений, світло падає під вивіреним кутом, а мешканець не сприймає межі як обмеження — для нього це і є всесвіт. І лише іноді перед людиною виникає скло. Дитина в масці стоїть перед ним. Богомол вдивляється з глибини. Світло відбивається на поверхні, і кілька секунд неможливо зрозуміти, де закінчується кімната і починається відображення. Де справжнє обличчя, а де його образ, хто дивиться першим і хто став об’єктом цього погляду. Можливо, саме в такі миті людина вперше помічає власний тераріум. Не для того, щоб негайно розбити скло. А просто щоб зрозуміти, що він існує. — Voss Ekobi
    Moroqonde - Terrarium
    2Kпереглядів
  • Що таке феноменальна пам'ять: простими словами
    Коли кажуть, що у когось «феноменальна пам'ять», зазвичай мають на увазі здатність людини тримати в голові набагато більші обсяги інформації та набагато детальніші спогади, ніж це робить більшість людей.
    Ось що це означає на практиці, без складних наукових термінів:
    * Зберігання деталей замість загальних емоцій: Більшість людей через кілька років пам'ятають лише загальну картину події чи емоцію (наприклад, «ми зустрічалися минулого року і було весело»). Людина з феноменальною пам'яттю тримає в голові «метадані»: точну дату, час, одяг, слова, які казали співрозмовники, і дрібні обставини.
    * Миттєвий доступ до «архіву»: Це працює не як пошук у захаращеній кімнаті, а як чіткий пошуковий рядок. Мозок здатний в одну секунду витягнути з глибин пам'яті розмову, яка відбулася багато років тому, ніби переглядаючи сторінку улюбленої книги.
    * Сильна асоціативна сітка: Така пам'ять рідко буває просто «складом цифр чи фактів». Вона працює через зв'язки: одна почута фраза чіпляє за собою сотні інших спогадів, пов'язаних із нею за контекстом, часом чи місцем.
    * Живий «фільм» життя: Людина з такою особливістю ніби проживає значну частину свого минулого в режимі реального часу, маючи змогу в будь-який момент «відмотати плівку назад» і перевірити будь-яку деталь.
    Це унікальна особливість сприйняття, яка робить світ навколо неймовірно яскравим і деталізованим, дозволяючи бачити те, що інші давно стерли зі своєї пам'яті.
    Що таке феноменальна пам'ять: простими словами Коли кажуть, що у когось «феноменальна пам'ять», зазвичай мають на увазі здатність людини тримати в голові набагато більші обсяги інформації та набагато детальніші спогади, ніж це робить більшість людей. Ось що це означає на практиці, без складних наукових термінів: * Зберігання деталей замість загальних емоцій: Більшість людей через кілька років пам'ятають лише загальну картину події чи емоцію (наприклад, «ми зустрічалися минулого року і було весело»). Людина з феноменальною пам'яттю тримає в голові «метадані»: точну дату, час, одяг, слова, які казали співрозмовники, і дрібні обставини. * Миттєвий доступ до «архіву»: Це працює не як пошук у захаращеній кімнаті, а як чіткий пошуковий рядок. Мозок здатний в одну секунду витягнути з глибин пам'яті розмову, яка відбулася багато років тому, ніби переглядаючи сторінку улюбленої книги. * Сильна асоціативна сітка: Така пам'ять рідко буває просто «складом цифр чи фактів». Вона працює через зв'язки: одна почута фраза чіпляє за собою сотні інших спогадів, пов'язаних із нею за контекстом, часом чи місцем. * Живий «фільм» життя: Людина з такою особливістю ніби проживає значну частину свого минулого в режимі реального часу, маючи змогу в будь-який момент «відмотати плівку назад» і перевірити будь-яку деталь. Це унікальна особливість сприйняття, яка робить світ навколо неймовірно яскравим і деталізованим, дозволяючи бачити те, що інші давно стерли зі своєї пам'яті.
    1
    875переглядів
  • ЗА ДВЕРИМА

    Золото давить іржаву свідомість,
    Тут, за дверима, присутня таємність,
    Де ці ключі? Вже давно невідомо...

    Жовті відтінки ховають об'єми,
    Плетиво тіней лягає поволі,
    Птиці рахують затишну взаємність.

    Втрачені дні утекли в самоволку,
    Та в лабіринтах плетуть павутиння,
    Де всі чекають на зміну неволі.

    Сонце лишається знову за тином,
    Враз проганяючи спогади серпня,
    З вітром збираючи літа частини.

    Тихий спочинок вишукує серце,
    Тільки закритий він вже на колоду,
    Як і для Бога зачинена церква.

    Мрії згасають як всесвіт холодний,
    Світло ж дарує небесну надію
    Тим, хто у просторі цьому володар.

    Воля чомусь до відзнаки подібна,
    Тільки ніхто ще її не отримав.
    Навіть вагомі великі події...

    Дуже давно за старими дверима.

    Мирослав Манюк
    13.08.2026
    ЗА ДВЕРИМА Золото давить іржаву свідомість, Тут, за дверима, присутня таємність, Де ці ключі? Вже давно невідомо... Жовті відтінки ховають об'єми, Плетиво тіней лягає поволі, Птиці рахують затишну взаємність. Втрачені дні утекли в самоволку, Та в лабіринтах плетуть павутиння, Де всі чекають на зміну неволі. Сонце лишається знову за тином, Враз проганяючи спогади серпня, З вітром збираючи літа частини. Тихий спочинок вишукує серце, Тільки закритий він вже на колоду, Як і для Бога зачинена церква. Мрії згасають як всесвіт холодний, Світло ж дарує небесну надію Тим, хто у просторі цьому володар. Воля чомусь до відзнаки подібна, Тільки ніхто ще її не отримав. Навіть вагомі великі події... Дуже давно за старими дверима. Мирослав Манюк 13.08.2026
    1
    907переглядів
  • росіянка за народженням, українка за духом: залишила Москву заради України й уже роками рятує життя на передовій.
    Олександра Самсонова, позивний "Катана", - 26-річна росіянка, яка в 19 років залишила Москву та кар'єру моделі й акторки, щоб із однією валізою приїхати в Україну й стати на її захист.
    Через російське громадянство шлях до ЗСУ був закритий - вона пішла в добровольці.
    Спочатку побратими не сприймали її всерйоз через зовнішність, жартували про модельне агентство й підозрювали в агентурі.
    Але вона довела свою гідність, виконуючи завдання нарівні з чоловіками.
    Позивний "Катана" отримала через інтерес до меча, макет якого висів на базі.
    26 лютого вона вже була на фронті. Пройшла Ірпінь, Бучу, південь і схід.
    Була стрільчинею, а згодом стала парамедикинею "Госпітальєрів".
    Її зовнішність охрестили "українською Ларою Крофт", але гламур її не цікавить - вона витягує поранених із пекла на найгарячіших ділянках.
    Війна для неї - це біль, смерті побратимів і спогади, які не стерти.
    Найважче - що вдома чекає мама, яка теж залишила росію, і кожне прощання з нею - крізь сльози.
    Найбільше деморалізує неможливість отримати українське громадянство. Вона подавала документи, але видачу для росіян зупинили - навіть для тих, хто воює.
    Для Олександри перемога - це повний розвал росії як системи пропаганди й байдужості.
    Вона вірить у вільну Україну й бачить зміни всередині країни. Війна зробила її дорослою, і тепер вона знає: після всього житиме для себе. Їй лише 26.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    росіянка за народженням, українка за духом: залишила Москву заради України й уже роками рятує життя на передовій. Олександра Самсонова, позивний "Катана", - 26-річна росіянка, яка в 19 років залишила Москву та кар'єру моделі й акторки, щоб із однією валізою приїхати в Україну й стати на її захист. Через російське громадянство шлях до ЗСУ був закритий - вона пішла в добровольці. Спочатку побратими не сприймали її всерйоз через зовнішність, жартували про модельне агентство й підозрювали в агентурі. Але вона довела свою гідність, виконуючи завдання нарівні з чоловіками. Позивний "Катана" отримала через інтерес до меча, макет якого висів на базі. 26 лютого вона вже була на фронті. Пройшла Ірпінь, Бучу, південь і схід. Була стрільчинею, а згодом стала парамедикинею "Госпітальєрів". Її зовнішність охрестили "українською Ларою Крофт", але гламур її не цікавить - вона витягує поранених із пекла на найгарячіших ділянках. Війна для неї - це біль, смерті побратимів і спогади, які не стерти. Найважче - що вдома чекає мама, яка теж залишила росію, і кожне прощання з нею - крізь сльози. Найбільше деморалізує неможливість отримати українське громадянство. Вона подавала документи, але видачу для росіян зупинили - навіть для тих, хто воює. Для Олександри перемога - це повний розвал росії як системи пропаганди й байдужості. Вона вірить у вільну Україну й бачить зміни всередині країни. Війна зробила її дорослою, і тепер вона знає: після всього житиме для себе. Їй лише 26. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    1
    954переглядів 2 Поширень
  • 46-річний словенський арбітр Славко Вінчіч після обслуговування фіналу ЧС-2026 між Аргентиною та Іспанією оголосив про завершення кар'єри.

    Футбольний союз Словенії повідомив, що Вінчіч вирішив піти з футболу. Причини такого рішення не розголошуються.

    На професійному рівні Славко судив упродовж 26 років – з 2000-го по 2026-й.

    Славко став єдиний словенським арбітром, який відсудив фінал мундіалю. За його спиною чотири відпрацьовані матчі ЧС-2026 та два на ЧС-2022.

    За свою кар'єру Вінчіч 50 разів був призначений на матчі Ліги чемпіонів. Серед найвищих досягнень – фінал у сезоні 2023/24, де «Реал» переграв «Боруссію» Дортмунд (0:2).

    Окрім цього, Вінчіч чотири рази обслуговував фінали Кубка Словенії. У 2022 році словенець був головним арбітром фіналу Ліги Європи, в якому «Айнтрахт» у серії пенальті здолав «Рейнджерс» (1:1, 6:5).

    Неодноразово словенець перетинався на полі з українськими клубами. За його суддівства донецький «Шахтар» двічі зіграв унічию в Лізі чемпіонів: одного разу в 2019 році проти «Манчестер Сіті» (1:1), згодом у 2020-му проти «Інтера» (0:0).

    Однак у Лізі Європи у «Шахтаря» не склалося з Вінчічем: у сезоні 2016/17 «гірники» програли «Сельті» в матчі-відповіді (0:2) і вилетіли з 1/8 фіналу.

    Натомість «Динамо» має не зовсім позитивні спогади про Вінчіча: поразка від «Генгама» в першому матчі 1/16 фіналу ЛЄ 2015/16 (1:2) та розгром від «Челсі» в першому матчі 1/8 фіналу ЛЄ 2018/19.

    Судив Славко і матчі збірної України. «Синьо-жовті» двічі грали проти Франції у кваліфікації на ЧС, коли арбітром був Славко. Матч у Києві в 2021 році закінчився внічию (1:1), а от гра 2025 року завершилась розгромом (0:4).
    #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    46-річний словенський арбітр Славко Вінчіч після обслуговування фіналу ЧС-2026 між Аргентиною та Іспанією оголосив про завершення кар'єри. Футбольний союз Словенії повідомив, що Вінчіч вирішив піти з футболу. Причини такого рішення не розголошуються. На професійному рівні Славко судив упродовж 26 років – з 2000-го по 2026-й. Славко став єдиний словенським арбітром, який відсудив фінал мундіалю. За його спиною чотири відпрацьовані матчі ЧС-2026 та два на ЧС-2022. За свою кар'єру Вінчіч 50 разів був призначений на матчі Ліги чемпіонів. Серед найвищих досягнень – фінал у сезоні 2023/24, де «Реал» переграв «Боруссію» Дортмунд (0:2). Окрім цього, Вінчіч чотири рази обслуговував фінали Кубка Словенії. У 2022 році словенець був головним арбітром фіналу Ліги Європи, в якому «Айнтрахт» у серії пенальті здолав «Рейнджерс» (1:1, 6:5). Неодноразово словенець перетинався на полі з українськими клубами. За його суддівства донецький «Шахтар» двічі зіграв унічию в Лізі чемпіонів: одного разу в 2019 році проти «Манчестер Сіті» (1:1), згодом у 2020-му проти «Інтера» (0:0). Однак у Лізі Європи у «Шахтаря» не склалося з Вінчічем: у сезоні 2016/17 «гірники» програли «Сельті» в матчі-відповіді (0:2) і вилетіли з 1/8 фіналу. Натомість «Динамо» має не зовсім позитивні спогади про Вінчіча: поразка від «Генгама» в першому матчі 1/16 фіналу ЛЄ 2015/16 (1:2) та розгром від «Челсі» в першому матчі 1/8 фіналу ЛЄ 2018/19. Судив Славко і матчі збірної України. «Синьо-жовті» двічі грали проти Франції у кваліфікації на ЧС, коли арбітром був Славко. Матч у Києві в 2021 році закінчився внічию (1:1), а от гра 2025 року завершилась розгромом (0:4). #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    294переглядів
  • My Daddy Was a Drunk…

    Сумна каунтрі пісня — спогади старого ковбоя про його батька-пияку та злидні, в яких їм доводилося виживати. Одна з моїх найкращіх робіт.

    Слова пісні: https://suno.com/song/7cd0e9b0-d545-426c-97b1-87a390f3c46c
    My Daddy Was a Drunk… Сумна каунтрі пісня — спогади старого ковбоя про його батька-пияку та злидні, в яких їм доводилося виживати. Одна з моїх найкращіх робіт. Слова пісні: https://suno.com/song/7cd0e9b0-d545-426c-97b1-87a390f3c46c
    Mary Jane - My Daddy Was a Drunk (with Mary Jane)
    Mary Jane - My Daddy Was a Drunk
    706переглядів
  • 💔 У Херсоні знищено будівлю ДЮСШ шахів і шашок
    Вночі внаслідок атаки була знищена будівля дитячо-юнацької спортивної школи з шахів і шашок у Херсоні.
    Місце, де роками навчалися діти, проходили тренування та змагання, де юні шахісти й шашкісти робили свої перші кроки у спорті, вигоріло вщент.
    За кожною такою зруйнованою будівлею - значно більше, ніж стіни. Це дитячі спогади, праця тренерів, спортивні традиції та простір, у якому зростали нові покоління.
    Війна руйнує не лише міста та інфраструктуру - вона забирає у дітей місця, де вони мали навчатися, розвиватися, змагатися і мріяти.
    #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    💔 У Херсоні знищено будівлю ДЮСШ шахів і шашок Вночі внаслідок атаки була знищена будівля дитячо-юнацької спортивної школи з шахів і шашок у Херсоні. Місце, де роками навчалися діти, проходили тренування та змагання, де юні шахісти й шашкісти робили свої перші кроки у спорті, вигоріло вщент. За кожною такою зруйнованою будівлею - значно більше, ніж стіни. Це дитячі спогади, праця тренерів, спортивні традиції та простір, у якому зростали нові покоління. Війна руйнує не лише міста та інфраструктуру - вона забирає у дітей місця, де вони мали навчатися, розвиватися, змагатися і мріяти. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    545переглядів
Більше результатів