#музика Один із ключових українських рок-гуртів «нового покоління» — «Діти інженерів» — оголосив про творчу паузу. Їхні виступи збирали тисячі слухачів, а збори на підтримку ЗСУ сягали сотень тисяч гривень. Юля Ткачук, яка висвітлювала шлях гурту упродовж усіх років, побувала й на їхньому прощальному концерті (обидва, до речі, зібрали повні зали). У новому випуску «Artилерії» — світлий сум та музичні спогади із Сашею Копачевською, Сергієм Пуховим, Дмитром Соляником та Павліком Сафоновим: https://www.youtube.com/watch?v=ZbfTlVuzKHA&ab_channel=%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0

#виставки Відкриття виставки Давида Бурлюка "Символи". 11 червня о 19:00 в Vakulenko Art Consulting відбудеться відкриття виставки живопису Давида Бурлюка "Символи". Бурлюк — український художник, футурист і поет. Його мистецтво — це багатошарова мова кольору, форми й знаків. На виставці “Бурлюк. Символи” представлені понад 30 рідкісних робіт із приватних колекцій: натюрморти, пейзажі, сцени з сільського життя. Кожне полотно — це не лише зображення, а простір смислів. Люлька, птах, човен, квіти, пляшка, собака — символи, що повторюються, перетворюючись на алюзії, жарти, спогади. Виставка триватиме до 27 липня за адресою м. Київ, вул. Костьольна, 8. Вхід вільний

#наболіло Спогади душу мою роз’їдають, А серце ще болить жалем щемким Я зрозуміла — нас уже немає, Між нами все розвіялось, як дим. Не говори, що з часом буде краще, І не дзвони, прошу, мені дарма. Ти вже не мій, не той, що був найкращим, Звичайний — майже, та не зник дотла. Я з теплотою згадую ті зустрічі, Та серце вже твоє не підкорю. Я втомлена. І навіть бути в самоті — Не легше, бо тебе ще й досі я люблю. Я не забуду усмішку чарівну І погляд тих очей, що грів колись. Ми помилились — в цьому наша вина, Що наші зустрічі і досі ще живі. Нам краще вже не бачитися з тобою, Забудь усе, що сталося колись. У тебе вже давно є інша — нова й з гідною красою, А я забуду, як любила — без жалю й без сліз. 14.06.2025

#поезія Буря в пустелі Голосно, лагідно, пошепки В дюни мінливі занурені. Марно влаштовані пошуки З вітром навшпиньки та бурями. Зникли зі світу буденного, Стали піщаними грудами. Вишиті стежки катренами, Вкриті рядками безлюдними. Подихом, поглядом, подумки, Звуком таємним дельфінячим, Кольором кожної родимки Зв’язані міцно віднині ми. Соком зелених оазисів, Вже наближається марево. Стислими повними фразами Велич Сахари розбавимо. Комами, знаками, числами Спокій одвічний порушимо, Сонце жонглює замріяно Стертими з простору душами. Лине піском у годиннику Час. У пророцтвах між пальцями Спогади, в дюнах розчинені. Нащо туди повертатися? Пахне обіймами теплими, З глуздом борюся в дуелі я. Спалахом, імпульсом, нервами Дотик лунає пустелею. Оксана Мовчан

#поезія День за днем, життя минає, Сонце сходить і сіда. Щось втрачаєм, щось знаходим, Все у світі не дарма. Роки линуть, мов тумани, І розвіються колись. Та лишаються між нами, Слово, спогади і вись. Що минуло, не вернеться, Що прийде, того не знати. Головне, нам всім збагнути, Як цю мить не змарнувати. Зворськи Олександр «Живіть, мрійте, дійте, досягайте, бо феномен в кожному із нас»

#кіно «Сон», 1964 рік Художній кольоровий фільм «Сон», знятий у 1964 році в Україні за радянських часів, розповідає про життя Тараса Шевченка. Режисером картини став Володимир Денисенко, а створено її на кіностудії імені Олександра Довженка. Стрічку вперше показали глядачам у Києві 3 листопада 1964 року. Молодого Тараса Шевченка, автора заборонених віршів, викликають на допит. Замість того, щоб виправдовуватись, він продовжує писати поезії, присвячені тяжкій долі України. За свої погляди поета засилають у солдати, заборонивши йому писати й малювати. Фільм передає глибокі переживання Шевченка в цей період, його спогади про життя в кріпацтві, роздуми про рідну землю, народ і прагнення до свободи. Картина займає 95-е місце в рейтингу 100 найвидатніших українських фільмів усіх часів. https://youtu.be/0BfMx-CkZcc?si=9-v3iac_kM-8HAJr

#вистави «Постійно кохатися. Такі часи» 20 червня 18:30 режисерка – Olenka Vakhramieieva музика – Олексій Полтавський, Євгеній Манчульський Відверта розмова – без згладжування кутів – про актуальне, про сьогодення. Про пристрасть і невігластво, его, еротику й культуру. Про жінку і чоловіка. А ще – море і дитинство, спогади, Кобзар, поминальний вінок, пісня, ритуал. Соковита. Смілива. Ставить питання й пропонує зробити свій власний вибір. Глядачі стають частиною перформансу з першої хвилини. квитки: https://secure.wayforpay.com/payment/takichasi_june

📅 На 5 липня анонсовано аніме «Літо, коли помер Хікару». Першоджерело (манґу) видає Nasha Idea 📝У нього обличчя Хікару. У нього голос Хікару. У нього навіть спогади Хікару. Але те, що повернулося з гір пів року тому, — це не найкращий друг Йошікі. Що б це не було, воно небезпечне. Йошікі не знає, що йому робити. Тусуватися, як раніше, і разом ходити до школи, наче нічого не сталося… це так важко й водночас так легко. Адже підмінок — майже ідеальна копія. І нібито щиро дбає про Йошікі. Та чи здатна така істота на щирість? І чи аж так неправильно потай радіти, що Хікару — «Хікару» — досі поряд, хай яку небезпеку він може таїти?... 🌐 Якщо плануєте переглянути то тримайте посилання на наші сайти з веденням списків: НекоТека: https://nekoteka.com/anime/lito-koly-pomer-khikaru Хікка: https://hikka.io/anime/hikaru-ga-shinda-natsu-bc2c0c

Останній шкільний вальс виконали херсонські випускники на фоні зруйнованої росіянами школи Вони знищили їхній заклад освіти, та вони ніколи не знищать спогади про теплі миті, проведені в цих стінах #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

#поезія З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості, ненависні й місткі, наче шкільні портфелі – будинки, де в коридорах спогади, мов коштовності. світяться в глибині, як у ріці форелі. З кухнями, де зазвичай стільки всього стається, лишається непоміченим для стороннього ока. Дерева чекають вечора, мов юного спадкоємця. В людях найдовше живе любов – щемка і жорстока. Б’ється в коридорне вікно яблунева гілка. Дихання фруктового дерева глибоке й уперте. Коли ти повернешся – хай буде ранок понеділка. Щоби все починалося, як уперше. А в понеділок зранку світ ще не створений. В понеділок творець здається розгубленим. Намагається уявити увесь цей світ із найтоншим коренем, з горизонтом прокресленим, небом обвугленим. І творить собі цей світ, це творіння боже, і ранить об гострі краї світанку вузлуваті пальці. А ось пробує уявити тебе – і не може. Не може уявити надвечір, не може вранці. Знає, що всі зауваження наші – насправді законні. Починається довге літо з сезонними акціями. І сидить творець в старому кварталі на громіздкому балконі, над щоденними пристрастями, над нічними акаціями. І не подобається йому нічого з того, що вийшло. І озиваються зорі йому голосами овечими. Так високо йому на цьому балконі, так всевишньо. Як і повинно бути в понеділок увечері. Сергій Жадан