#поезія
Найцінніший у світі скарб
Бережи під кутами простору.
Сподіваюся, він того вартий
У гінких віражах загострених.

Перевтілюй моє тепло
На ватаги буденних спалахів.
Наше видиво не збулося,
З часообігом заховалося.

Перетерті в крупу слова
Мовчазливо вбивають силою.
Навіть спогади легковажні
В часовіддалі загубилися.

Тільки біль – електричний струм –
Відбиває відтінки зрадницькі.
Мої вислови семиструнні
У повторах тобою згадані.

Берегти найцінніший скарб
Так, як ти, треба ще навчитися.
Сподіваюся, він того вартий,
Бо коштовності – світло щирості.

Оксана Мовчан

#поезія
Гойдалка,
серед лісу стежечка.
Гомоном,
серпень лінню стелиться.
Кронами
сміх до хмар доноситься.
Скоро нам
світ додасть дорослості.
Патока
вдень стікає динею.
В пам'яті
десь строкато дивними
Спогади,
вийти б знов до гойдалки.
Спокоєм
вúрви шов загоїти.
Стінами
вкрилися розірвані
Зміни ці,
криками не зрівняні.
Вгору все,
злетами між хвоєю.
В горлі вже
зле, та ми виборюєм
Цінності.
Вниз летіла гойдалка.
Цілюся.
Свист латуні.
Спогади.

автор не відомий

2 серпня 1888 року народився Кость Буревій, письменник, літературний критик, громадський і політичний діяч, майстер пародії та літературної містифікації.

Походив із бідної селянської родини, що мешкала на Воронежчині. У 15 років вступив до партії есерів. За участь у революційному підпіллі Костя Буревія неодноразово заарештовували. Заслання відбував у Сибіру, відсидів у 68 тюрмах.

Член Комітету членів Всеросійських Установчих зборів – першого антибільшовицького уряду росії. Активно виступав проти більшовицької диктатури. Очолював повстання у Поволжі. Але після арешту чекістами у 1922-му припинив активну політичну діяльність. Відтоді спрямував зусилля на відродження української культури.

Автор брошури «Європа чи росія – про шляхи розвитку сучасної літератури». Серед найбільш відомих творів – «Колчаківщина», «Опортунія», «Автоекзекуція», «Павло Полуботок». В останньому гетьман Полуботок, який у дилемі між підтримкою Пилипа Орлика та пошуком компромісу із Московщиною вибрав останнє, помирає в петербурзькій в’язниці зі словами: «О! Тепер я добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!».

У 1927-1930 роки під псевдонімом Едвард Стріха писав літературні містифікації, що сприяли викриттю підлабузницької до радянської влади «пролетарської літератури» в Україні.

Заарештований як член української групи «терористів-білогвардійців». Розстріляний 18 грудня 1934-го в застінках київської тюрми нквд.

Страчений разом з групою українських письменників за вигадану "організацію підготовки терористичних актів…". У нквд також загинули спогади Буревія "Мертві петлі: тюремні мемуари (1903–1917)". Родина Буревія 1949 емігрувала до США, де його дочка Оксана Буревій-Яценко видала окремою збіркою частину врятованої спадщини батька.

Машина часу є в кожного з нас:
✔️те, що переносить у минуле — спогади
✔️те, що забирає в майбутнє — мрії
Але ніколи не забувай про сьогодення! Життя — це тут і зараз!

Під час San Diego Comic-Con відбувся пресбрифінг серіалу "Вампір Лестат" (The Vampire Lestat), нового проєкту від AMC у межах всесвіту Енн Райс. І одразу варто прояснити: це не третій сезон "Інтерв'ю з вампіром", а радше окремий серіал, де саме Лестат нарешті отримує змогу висловитися, розповісти свою правду і спробувати розвіяти численні міфи про себе.

Креативна команда проєкту прокоментувала новини та інтриги та розповіла трохи про роботу над серіалом. Виконавець головної голі Лестата де Ліонкура Сем Рід розповів про стосунки Лестата і Луї: "Ми вже маємо за плечима два сезони історії, і стосунки стали надзвичайно насиченими. Тепер кожна сцена наповнена ще більшою глибиною, і це дає величезний простір для акторської гри. У них такі стосунки, де один руйнує дім іншого — буквально й емоційно — а потім разом відбудовують усе по цеглинці, тільки щоб усе знову обвалилося від втручання сторонніх".

Цією третьою стороною знову виступає Деніел Моллой, якого залучають до створення документального проєкту, що через музику та спогади має показати історію Лестата. Тож у третьому сезоні буде чимало пісень. Музичний керівник Даніель Гарт зазначив, що в роботі над саундтреком він надихався і Led Zeppelin, і Робертом Плантом, і класичною музикою, і джазом, і навіть сучасними стилями. Зазначається, що в новому сезоні Лестат переживає кризу ідентичності, і вже в першому епізоді станеться подія, що змусить його переглянути власну природу.

До речі, нещодавно вийшов бекстейдж зі знімального майданчика, і ви тільки подивіться, який він крутий. Здається, Сему Ріду дуже пасує ця роль, і він щиро від неї кайфує.

Прем’єра серіалу запланована на 2026 рік.

#Коло_Кіно #Новини_серіалів

#поезія
... Немає раю на землі, окрім як дома...
Найважча ноша тут здається невагома...
Тут пахне теплим молоком, і трішки медом...
Тут гріють спогади нам плечі
Теплим пледом.

... Немає раю на землі, окрім як дома...
Тут береже нас від падінь м'яка солома...
Рідні пороги нас з дороги зустрічають...
Тут нам завжди наші провини пробачають.

... Немає раю на землі, окрім як дома...
Тут оберегом діє сила невідома...
Тут навіть небо не таке, як десь далеко...
Тут геть по іншому плете гніздо лелеко.

... Немаю раю на землі, окрім як дома...
Тут наша віра, тут любов наша свідома...
Тут джерело з якого п'єм цілющу воду...
Тут все коріння українського народу.

... Немає раю на землі, окрім як дома...
Тут перероджується в силу наша втома...
Стають наддужими, міцніють наші крила...
Які не в змозі поламать ніяка сила.

Галина Момот

#поезія
Вир часовий розкуйовджує спогади.
Дзвінко стикаються пам'яті ниті,
Та під стакато повіки стулити
Складно в маршрутці, що спекою сповнена.

Вади дороги в обіймах розчиняться:
Батьківських, зáтишних та найтепліших.
Навіть короткі відвідини тішать,
Посмішки роблять напрочуд спочилою.

Миті відблимують цифри годинника,
Мов зачаклований татовий виріб —
Вдома хвилини стікають сумирно.
В рідні обличчя ніяк не надивишся.

Люмени світла з минулого більшають.
Виглядом ваблять матусині кекси.
Крига із клопотів меншає, кресне.
Чи то їх зважує серце по-іншому?

Буду підхоплена ще веремією,
Котру закручує ритм сьогодення.
Як же чудово, що є достеменно
Місце, де час все ще ходить розмірено.

Кілька десятків рокíв тому сипались
Градом секунди тут, зараз же стихли.
Я та онуки розбурхують вихор.
Хай же батьки будуть сповнені силами.


Оксана Приходченко

#поезія
Я не забуду батьківський поріг,
До нього стежка хай не заростає.
Прийду до нього я з любих доріг,
Бо тут життя для мене було раєм.

Рідна моя хата — на добро багата,
І на щире слово, й пісню колискову,
На працю й завзяття, і тепле багаття —
Світить мені завжди і повік.

Усі стежки ведуть мене туди,
Де на любов була я так багата.
І найрідніші люди тут жили —
Моя сестра, бабуся, мама й тато.

Землю люблю оту, де я росла,
І Богу дякую, що рідних мала.
Чи близька та дорога, чи далека —
Лечу додому я, немов лелека.

Усе я пам'ятаю, як сьогодні —
Життєву мудрість, гомін, шум і гам.
Спливають спогади, неначе із безодні…
Вклоняюсь до землі, рідненькі, вам.

Рідна моя хата — на добро багата,
І на щире слово, й пісню колискову,
На працю й завзяття, і тепле багаття —
Світить мені завжди і повік.

Лариса Лисенко - Бабенко

#поезія
На перетині вимірів
влучно Він виміряв
відстань до серця мого.
Хвилювання всі вирівняв,
спомином виринув —
домом зруйнованим — Бог.

Обійняв плечі втомлені,
душу не зломлену —
вірить ще й досі в дива.
Тихим шепотом мовив він
щиро здивований:
«Сильна. Все зможеш. Давай».

І теплом переплетена
в хату поплентала
вірші нові колисать.
Переконана в істині
першої вістоньки:
«Щастя вернеться у сад».

Ася Ейрена
31.07.2025

P.S. Авторка присвячує цей вірш домашньому Музею культури і побуту України, створеному на базі родинного обійстя Миколою Хомичем, та екопарку «Радулин»:

"Низький уклін і щира подяка Радулинській Землі, яка допомогла мені відчути себе в місці, де минали майже кожні літні канікули, у садибі бабусі й дідуся неподалік міста Щастя на Луганщині.
Безжальні окупанти знищили дім моїх рідних, випалили все до золи, а близьких мені людей розстріляли, але теплі спогади з дитинства назавжди залишаться у моєму серці.
Це надзвичайне місце на Житомирщині дійсно дозволило мені пригадати минуле, знайти себе у теперішньому і усвідомити вектор руху на майбутнє." - пише Ася.

#поезія
місто лягає та майже щоночі не спить
темінь покличе гуляти та тільки у вікна
все, що колись нам здавалося звичним – вмить зникло
сенсу лягати немає, бо пишуть про зліт

а це означає, що часу багато на думи,
спогади, сповіді, спомини…спокій лиш ні…
а можна шукати невтомно вину у вині,
долонею терти солоний набридливий струмінь

а можна стелитись в метро але тільки удвох –
один сам себе не жалієш – сидиш в коридорі
і чуєш, як посеред міста обстрілюють зорі:
чи збили чи може само із району втекло

та все ж ніч минає і хоч безперервно кричить
і довго іще деренчить – уповільнює рими,
цей втомлений світ день у день так бажаєм покинуть –
щоночі ж так хочеться ще раз прожити хоч мить
…
знов ранок зустріне нас втомлених щиро, туманний
розвіється попіл і сонячне згладиться небо,
донати летять з укриттів і на «очі» й на реби,
а ще хтось підкинуть просив на зимові «талани»…

© ольга ритик