БОЛЮЧИЙ ФРАГМЕНТ Зруйновані ущент наші міста́ І спа́лені до крихти наші се́ла, Домівка, що вціліла – та пуста, З лиця землі страшна війна все зме́ла. Все знищено, зостався тільки прах, Давно вже там ні люду, ні тварини, Таке колись не йшло до нас і в снах – Тепер від цьо́го кров у жилах стине. Стікає кров’ю зранена земля, Немає більше затишку, споко́ю, Чорніють всюди спалені поля́… Ми платимо ціною дорого́ю. Здригається від вибухів земля, І кров’ю напувається землиця, Там затишку і радості нема. Це в дійсності. Усе це нам не сниться. Ридає кожна стежка і поріг, Щоразу все навколо попеліє, Земля не чує більше рідних ніг, Щоразу ворог зброю в землю сіє. Війна вкрива землицю чорним тлом, Яка колись і квітла, й зеленіла, Бо ворог далі суне напролом… І чорна птаха нам на плечі сіла. Де сад шумів – там згарища й зола, Неначе в са́ван все це одягнули, Та лиш у чорний, бо прийшов від зла, Бо вороги туди уже сягнули. Немає більше цвіту на гіллі́, Та і дерев уже й не залиши́лось, Вогнем писались всюди скрижалі́ І кров, немов вода, на землю ли́лась. Ридають стіни, випалені вщент, А доля там колись родила рясно, Від затишку лишився лиш фрагмент, Як спогад про життя колись тут щасне. Пороги, що стріча колись гостей, Від болю стогнуть, жить не мають сили, На жаль, не чуєм добрих ми вістей, Лиш вітер б’ється в розпачі об схили. Там, де дитинство бігало малим – Скелети стін під небом заніміли, Розвіяв вітер долі, наче дим, І спогади, що в серці там леліли. Лиш чути стогін рідної землі Від ран глибоких, які їй завда́ли, Не схо́дить уже хліб у тій ріллі… Такого ми ніко́ли не чекали. 23.03.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1059590

Дарця Саченко, переглядаючи ваше відео, я поринула у свої спогади і почуття.😍😍😍

ПУЛЬС Пульсує світ, немов у ритмі джазу, Строкато грає на акордах долі. Таїть минуле у собі недолік, Тримаючи думки у путах часу. Майбутнім жити, це також не вихід, Воно засліплює туманом очі. Лиш мить дарує курс на світлу точку. Іди до неї крізь життєві вихри. Немає тягаря майбутніх суджень, Лише тепер, лише ось тут і зараз. Болючі спогади — розмита хмара. Немає гостроти старих припущень. Цінуй тепер життя, яке ти маєш, Про щастя дбай, що серце обіймає. Автори: Мирослав Манюк Роман Фещак 21.02.2026 – 10.03.2026 #шекспірівський_сонет

Спогади про море

Вчора ні про що не думалося… Спогади. Тільки спогади. Коли й від чого прокинулася? Хто телефонував перший? Хто перший до тебе дістався? Хто що казав? То й що… Живемо далі… Такі нам часи випали… Копченою курячою ляшшшшкою в кухні пахне!:) Яку ще на Новий рік купувала, а потім ми її десь в морозиловці загубили!:) Ото знайшли! Горохової юшки на ній наварили! Ссссссмачнаааа!!! А придворна зграя місце мені гріє та чекає, поки я безлад у кухні ліквідую!:) Та нарешті до канапи досунуся!!!

"Почалася війна" - ці слова стали відліком нового часу. У 2022 не розуміли, що відбувається. У 2023 сподівалися на близький кінець. У 2024 усвідомили: легко не буде. У 2025 - розчарування, страх, ненависть. У 2026 - зневіра, розпач, але навіть без світла, тепла й інтернету Україна є 💙💛 Ні, ненависть була завжди, вона тільки наростає. Тепер вона живить мозок, легені, нерви. Під звуки сирени люди в тилу йдуть на роботу. Одягаються тепло, бо з опаленням проблеми. Під звуки сирени несуть додому теплий хліб. Яке це щастя - мати шматок хліба. Під світлом ліхтариків готують вечерю. Навчилися розрізняти звуки: літаки, ракети, шахеди, прильоти. Тепер карта тривог - номер один у списку пошуку Google. Усі отримують такі смс: "Що робити, якщо ваші рідні або знайомі зникли безвісти у зв’язку із воєнними діями?", "Підозрілі предмети", "Підвищена загроза" - вони вже не викликають здивування. Мовчазні погляди і короткі переписки більш значущі, ніж медіа й марафони. Жодних емоцій - люди вигоріли. Вони перевіряють телеграм-канали в пошуках надії на мир. Збирають рештки сил і роблять, що можуть, бо є ті, кому гірше, але вони стоять🙏🏻🙏🏻🙏🏻 Люди звикли до війни... І є щось уперте в цих тиловиках. Вони купують каву, щоб підтримати малий бізнес. Хапаються за роботу, як за рятівне коло, хоч вона виснажує ще більше. Донатять з останніх сил. Лишають не "на чай", а "на бензин для генератора". Купують насіння і жартують про весну. Йдуть на роботу, а після неї шукають методи й способи вберегти свою травмовану психіку. Вони продовжуть жити попри спустошення і відчуття невизначеності, бо в їхніх застиглих душах маленьким весняним проліском проростає надія. Така тиха і вперта. І вона шепоче: - Ще трохи, ми зможемо, ми вистоїмо! Надія є! Надія завжди є! Треба вірити 💙💛 Сьогодні ми вкотре проживемо ніч з 23 на 24. Завтра буде страшно відкрити соцмережі. Хтось буде писати, хтось читати, хтось мовчати. Але всіх накриють спогади... Тому я буду триматися за слова: Маленька надія має велику силу 💙💛

Спогади про море...

#істопія #речі Камера-обскура — це, по суті, перша спроба Всесвіту показати нам кіно без підписки на Netflix. Уявіть собі: ви сидите у темній кімнаті, де у стіні є лише крихітна дірочка, і раптом на протилежній стіні бачите перевернуте догори дриґом життя сусідів. Магія? Ні, просто фізика, яка змушує світ «протискуватися» крізь малий отвір. Ще старий добрий Арістотель помітив, що під час сонячного затемнення світло, проходячи крізь щілини між листям, малює на землі серпики. Але справжнього розквіту цей «темний ящик» (саме так перекладається назва з латини) зажив у часи Ренесансу. Леонардо да Вінчі, який обожнював усе, що можна розібрати або намалювати, детально описав цей пристрій, а художники штибу Яна Вермеєра, як подейкують скептики, використовували камеру-обскуру як легальний «читерський» код для створення своїх ідеально реалістичних шедеврів. У XVI столітті італієць Джамбаттиста делла Порта додумався вставити в отвір лінзу, і картинка стала чіткішою за ваші спогади про першу зарплату. Це був справжній гаджет того часу: портативні камери-обскури тягали на пленери, щоб просто обводити контури пейзажів. Так, дорогі мої, мистецтво завжди було трішки про технології та бажання спростити собі життя. Згодом цей ящик зменшився, обріс дзеркалами і врешті-решт еволюціонував у фотоапарат. Але суть залишилася незмінною: ми досі намагаємося впіймати промінь світла і зачинити його в темряві, щоб мати можливість роздивитися мить, яка вже минула. Камера-обскура нагадує нам: іноді, щоб побачити світ по-справжньому, треба просто вимкнути світло і знайти правильний ракурс. Навіть якщо він переверне вашу реальність догори ногами. 📸🌘🕯️

🕯 Деснянський район знову у жалобі. ГЕРОЙ на ЩИТІ🛡. Коридор ШАНИ для Івахненка Ігоря Валерійовича Назавжди 34… 🕯 Івахненко Ігор Валерійович народився 14 березня 1991 року в місті Чернігів у люблячій і дружній родині. Його мама — Регіна, батько — Валерій (нині покійний) та старший брат Віталій були для нього джерелом підтримки, турботи й справжніх сімейних цінностей. З дитинства Ігор був світлою, щирою та надзвичайно доброю людиною. Його відкритість, чуйність і тепла усмішка притягували людей. Він умів дружити, співпереживати й залишав по собі лише світлі спогади. У п’ятирічному віці разом із родиною переїхав до міста Самар на Дніпропетровщині. Там минули його шкільні роки. У 2008 році Ігор закінчив школу та вступив до коледжу на юридичне відділення за спеціальністю «Правознавство», де проявив себе як старанний, відповідальний і цілеспрямований студент. У 2011 році доля подарувала йому зустріч із коханням усього життя — Дарією. Уже через п’ять місяців вони повінчалися та створили міцну сім’ю. Разом переїхали до Києва, який став для них справжнім домом. У 2013 році народилася донечка Ніка — найбільша радість і гордість Ігоря. Він був турботливим, ніжним татом, який понад усе цінував родину та завжди дарував близьким любов і відчуття захищеності. З 2017 по 2025 рік Ігор працював у компанії JYSK, де його знали як сумлінного, надійного й відповідального працівника та колегу. У травні 2025 року був призваний до лав Збройних Сил України. Служив у складі 311 батальйону 48 бригади, виконував бойові завдання як сапер — у надзвичайно небезпечній і відповідальній військовій спеціальності. За мужність і відданість Україні був нагороджений відзнакою Президента України. Під час виконання бойового завдання, захищаючи Батьківщину, Ігор отримав смертельні поранення та відійшов у вічність як Герой. Ігор назавжди залишиться в пам’яті як люблячий син, відданий чоловік, турботливий батько та вірний друг. Світла й мужня людина, яка віддала своє життя за свободу й майбутнє України. Він житиме в наших серцях — вічно молодий, відважний і справжній. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

ПОВЕРНЕННЯ Темрява линула тихо за вітром, Звичай холодний змітав діалоги. Довго блукав я між тінями світу Та відтоптав всі не свої пороги. Стіни чужі не тримали завіту, Спогади гасли у сивих дорогах, Пам'ять з дитинства махала привітно, Шлях мій губився в безмежних пороках. Втома стискала розхитані плечі, Серце шукало в пітьмі указівку, Світло з'являлося у переломах. Побут прийняв мене без заперечень, Все відродилося з першого рівня, Як віднайшов я дорогу додому. Мирослав Манюк 18.02.2026 #сонет