ЯК З РУСЬКОЇ ЦЕРКВИ ЗРОБИЛИ ГРЕЦЬКУ, А ЗГОДОМ - МОСКОВСЬКУ.
Справжньою руською церква була до 1043 р. коли сином Ярослава, Володимиром, була програна остання русько-грецька війна. На мою думку, то була одна з тих, суто релігійних війн, між Київом і Костянтинополєм, які нам відомі з часів першого походу Бравліна на візантійські міста.
Для наших істориків, мабуть, не цікаво, чому умови замирення в програній війні й досі, на відміну, від інших договорів замирення з греками, нам не відомі. Але саме тоді, канони руської церкви і руські ієрархі послідовно змінюються на грецькі, а вже після погрому Київської митрополії Боголюбським в 1169, вона назавжди втратила свій статус головного центру руських земель.
Значно раніше, тим подіям передували походи Святослава на Малу Скіфію (область між Дунаєм і Чорним морем, що існувала, як автономія, в Першому Болгарському царстві).
Основними були наступні міста: Томи (Томіс) зі Скіфською митрополією, Преслав - ставка болгарського царя Бориса 2, і Доростол з його старовинною готською ариянською катедрою. Т.зв. Болгарську війну Святослава можно називати східно-слов'янським епізодом відомого конфлікту юрисдикції між Східною і Західною ортодоксальними імперськими церквами, які ділили на Балканах власні інтереси. За подіями і фактами, тобто результатами, дії Святослава слід трактувати як такі, що йшли у цій суперечці церков на користь Риму проти Костянтинополю.
Майже водночас, на півдні Італії і Сіцилії стикнулися інтереси церков, де значну роль відігравали традиційно дружні русам варяги, яких підтримувала Західна церква і Папа Римський. Великий розкол 1054 ще тільки очікувався.
Після того, як Святослав і його вої, яких візантійські автори Скилиця і Лев Диякон називають в своїх працях тавроскіфами, програв і загинув від руки печоніжського найманця, хана Курі, вище означена Скіфська (руська) митрополія була захоплена візантійською ортодоксальною церквою Нікейського символу віри.
А Доростол після візантійської окупації, разом с катедрою ариянської церкви, якій, до речі, з 4 століття, підпорядковувалась Кримська готська єпархія, згодом також був виведений під юрисдикцію Східної імперської церкви. Далі візантійська імперія просуватиме свою церкву на Схід і Північ (Крим і Боспор Кімерійський).
Захід і Київ, яко могли, чинили спротив візантійській експансії. Але Візантія, завдяки підтримці Боголюбського і його залішан, перемогла спротив рештків київської руської церкви. Спираючись на кінцеві результати останньої програнної грекам релігійної (на мою думку) війни 1043, як на мене, очевидно - за часи Хміля вже була зовсім не руська церква, а грецька, яка з часом трансформувалась в Московський патріархат.
Тому на конфлікт навколо Берестейської Унії нам треба дивитися саме під кутом подій, які сталися з руською церквою після 1043 року..
ЯК З РУСЬКОЇ ЦЕРКВИ ЗРОБИЛИ ГРЕЦЬКУ, А ЗГОДОМ - МОСКОВСЬКУ.
Справжньою руською церква була до 1043 р. коли сином Ярослава, Володимиром, була програна остання русько-грецька війна. На мою думку, то була одна з тих, суто релігійних війн, між Київом і Костянтинополєм, які нам відомі з часів першого походу Бравліна на візантійські міста.
Для наших істориків, мабуть, не цікаво, чому умови замирення в програній війні й досі, на відміну, від інших договорів замирення з греками, нам не відомі. Але саме тоді, канони руської церкви і руські ієрархі послідовно змінюються на грецькі, а вже після погрому Київської митрополії Боголюбським в 1169, вона назавжди втратила свій статус головного центру руських земель.
Значно раніше, тим подіям передували походи Святослава на Малу Скіфію (область між Дунаєм і Чорним морем, що існувала, як автономія, в Першому Болгарському царстві).
Основними були наступні міста: Томи (Томіс) зі Скіфською митрополією, Преслав - ставка болгарського царя Бориса 2, і Доростол з його старовинною готською ариянською катедрою. Т.зв. Болгарську війну Святослава можно називати східно-слов'янським епізодом відомого конфлікту юрисдикції між Східною і Західною ортодоксальними імперськими церквами, які ділили на Балканах власні інтереси. За подіями і фактами, тобто результатами, дії Святослава слід трактувати як такі, що йшли у цій суперечці церков на користь Риму проти Костянтинополю.
Майже водночас, на півдні Італії і Сіцилії стикнулися інтереси церков, де значну роль відігравали традиційно дружні русам варяги, яких підтримувала Західна церква і Папа Римський. Великий розкол 1054 ще тільки очікувався.
Після того, як Святослав і його вої, яких візантійські автори Скилиця і Лев Диякон називають в своїх працях тавроскіфами, програв і загинув від руки печоніжського найманця, хана Курі, вище означена Скіфська (руська) митрополія була захоплена візантійською ортодоксальною церквою Нікейського символу віри.
А Доростол після візантійської окупації, разом с катедрою ариянської церкви, якій, до речі, з 4 століття, підпорядковувалась Кримська готська єпархія, згодом також був виведений під юрисдикцію Східної імперської церкви. Далі візантійська імперія просуватиме свою церкву на Схід і Північ (Крим і Боспор Кімерійський).
Захід і Київ, яко могли, чинили спротив візантійській експансії. Але Візантія, завдяки підтримці Боголюбського і його залішан, перемогла спротив рештків київської руської церкви. Спираючись на кінцеві результати останньої програнної грекам релігійної (на мою думку) війни 1043, як на мене, очевидно - за часи Хміля вже була зовсім не руська церква, а грецька, яка з часом трансформувалась в Московський патріархат.
Тому на конфлікт навколо Берестейської Унії нам треба дивитися саме під кутом подій, які сталися з руською церквою після 1043 року..
Українська
English
