#дати #свята
11 березня у Литві відзначається як День відновлення незалежності Литви (литовською: Lietuvos nepriklausomybės atkūrimo diena) — одне з найважливіших національних свят країни. Цей день присвячений історичній події 1990 року, коли Литва стала першою радянською республікою, яка офіційно проголосила вихід зі складу СРСР та відновлення своєї незалежності.

11 березня 1990 року Верховна Рада Литовської РСР (яка невдовзі стала Верховною Радою — Відновним Сеймом Республіки Литва), на чолі з рухом «Саюдіс» та головою Вітаутасом Ландсбергісом, одноголосно (124 голоси «за», 0 «проти», 6 утрималися) ухвалила Акт про відновлення незалежної держави Литви (Aktas dėl Lietuvos nepriklausomos valstybės atstatymo). Документ проголошував: «Виконання суверенних повноважень держави Литви, припинене чужинськими силами в 1940 році, відновлюється, і відтепер Литва знову є незалежною державою».
Акт підкреслював юридичну спадкоємність з міжвоєнною Литовською Республікою (незалежність якої була проголошена 16 лютого 1918 року та втрачена через радянську окупацію 1940 року). Було відновлено дію Конституції 1938 року, змінено назву держави на Литовська Республіка, затверджено національний герб Вітіс та піднято триколірний прапор у залі парламенту (о 18:08 замість герба Литовської РСР). О 22:44 після голосування Вітаутас Ландсбергіс оголосив: Литва — вільна держава.

Це стало початком «співочої революції» в Балтійських країнах. Литва зіткнулася з жорсткою реакцією Москви: економічна блокада, штурм Вільнюської телевежі 13 січня 1991 року (14 загиблих), спроби силового повернення. Але саме сміливий крок Литви 11 березня 1990 року прискорив розпад СРСР і надихнув інші республіки (Латвію, Естонію, Україну тощо) на подібні рішення. Повне міжнародне визнання незалежності Литви відбулося після серпневих подій 1991 року.
З 1991 року 11 березня — офіційне державне свято та вихідний день у Литві (з 1996 року за законом). Традиційно проводяться урочисті засідання Сейму в історичній Залі Акту 11 березня, підняття прапора, концерти, марші з факелами, молодіжні акції, виставки. У містах майорять національні прапори, люди згадують підписантів Акту та захисників свободи.

Цей день має особливе значення для України: Литва була першою, хто показав, що радянська система не вічна, і її досвід боротьби за незалежність став прикладом для багатьох пострадянських народів.

#історія #постаті
Тарас Бульба-Боровець: Отаман, який не грав за чужими правилами.
Якщо ви вважаєте, що УПА створили лише у 1942 році за рішенням ОУН(Б), то історія Тараса Бульби-Боровця змусить вас переглянути ці погляди. Сьогодні ми згадуємо людину, яка підняла прапор збройної боротьби за українську державність ще тоді, коли великі гравці Другої світової лише розставляли фігури на шахівниці.

1. Поліська Січ: Держава в лісах

Народившись на Волині, Боровець із юнацтва був загартований у політичних баталіях (і навіть встиг побувати у польському концтаборі Береза Картузька). Коли у 1941 році німецько-радянська війна розірвала кордони, він не чекав наказів. Створена ним «Поліська Січ» стала унікальним явищем: на величезних територіях Полісся він фактично ліквідував радянську адміністрацію, не допустивши при цьому німецької. Це була справжня партизанська республіка, де діяли українські закони, а отаман Бульба був її визнаним лідером.

2. Перша УПА та конфлікт з ОУН

Саме Боровець першим використав назву Українська Повстанська Армія. Його концепція була чіткою: армія підпорядковується Уряду УНР у вигнанні, а не окремій партії. Це призвело до жорсткого ідеологічного клінчу з ОУН Степана Бандери. Бульба-Боровець був прихильником демократичного устрою майбутньої України та виступав проти партійного диктату. Ця суперечка згодом призвела до трагічного протистояння всередині визвольного руху, але вона ж підкреслює його відданість ідеї широкого національного фронту.

3. Проти двох диктатур одночасно

Боровець був одним із перших, хто зрозумів: для України і гітлер, і сталін — це два обличчя одного й того самого зла. Коли німці почали вимагати від «Поліської Січі» каральних акцій проти цивільного населення або євреїв, отаман відповів категоричною відмовою і розпустив армію, щоб знову піти у підпілля, але вже проти нацистів. Його відомий лист до німецької адміністрації — це взірець дипломатичної зухвалості та національної гідності.

4. Концтабір Заксенгаузен та еміграція

За свою непокірність Боровець опинився у тому самому «бункері Целленбау» концтабору Заксенгаузен, де сидів і Степан Бандера. Після війни, опинившись в еміграції в Канаді, він не полишив громадської діяльності, видаючи часописи та пишучи мемуари «Армія без держави». Його життя — це приклад того, що навіть у найтемніші часи можна зберігати вірність присязі та здоровому глузду, не піддаючись на радикальний екстремізм.

Тарас Бульба-Боровець залишається для нас символом «третього шляху» української історії — шляху демократичного, волелюбного та безкомпромісного щодо будь-яких імперських зазіхань, чи то з заходу, чи то зі сходу. Поки в росії намагаються зобразити українських повстанців однобоко, постать Боровця руйнує ці міфи своєю складністю та чесністю.

#дати #свята
День Співдружності: як колишня імперія перетворилася на добровільний клуб за інтересами.
​Сьогодні, у другий понеділок березня, 56 країн світу відзначають День Співдружності націй. Це унікальний геополітичний феномен, який демонструє, що вихід з імперського минулого може бути цивілізованим, якщо в основі лежить повага до суверенітету, а не танки та "історичні скрепи". Поки в москві марять відновленням радянського чи царського гетто, Співдружність об’єднує 2,5 мільярда людей на абсолютно добровільних засадах.

​Історія цієї організації почалася не з декретів, а з усвідомлення неминучого. Лондонська декларація 1949 року фактично поховала термін "Британська" у назві, дозволивши республікам (першою була Індія) залишатися в союзі, не присягаючи на вірність короні. Це був майстер-клас із політичної гнучкості: замість того, щоб триматися за території силою, Лондон запропонував платформу для економічної та культурної співпраці. Сьогодні до Співдружності входять навіть ті країни, які ніколи не були частиною Британської імперії (наприклад, Руанда чи Мозамбік), що є найкращим доказом привабливості цієї моделі.

​Принципи Співдружності базуються на демократії, правах людини та верховенстві права. Звісно, не все так ідеально — організація неодноразово призупиняла членство країн через військові перевороти чи порушення свобод (як-от Нігерія у 90-х чи Зімбабве пізніше). Проте сам факт існування такого механізму робить цей "клуб" набагато дієвішим за багато інших міжнародних інституцій, які висловлюють лише "глибоку стурбованість". Співдружність — це про "м'яку силу" в її найкращому прояві.

​Для України досвід Співдружності є повчальним прикладом того, як колишня метрополія може трансформувати свій вплив у конструктивне партнерство, а не в агресивний реваншизм. Поки путін намагається повернути час назад, цивілізований світ будує мережі, де голос маленької острівної держави Тувалу важить стільки ж, скільки голос Канади чи Великої Британії. Це і є справжній прогрес, який вартий уваги.

#історія #події
Кіпрська розв'язка: Як Венеція поступилася Османам
7 березня 1573 року у Константинополі було підписано мирний договір, який поставив крапку в Четвертій османсько-венеційській війні (також відомій як Кіпрська війна). Це був момент тверезого розрахунку, коли торговельна республіка зрозуміла: іноді краще втратити острів, щоб зберегти прибутки.

Парадокс Лепанто

Цікаво, що за два роки до цього, у 1571 році, відбулася легендарна битва при Лепанто. Об'єднаний флот християн вщент розгромив османську армаду. Це була величезна моральна перемога, яка довела, що "непереможних" турків можна бити. Проте... стратегічно ця перемога не змінила ситуації. Османи з неймовірною швидкістю відбудували свій флот, а Венеція виснажилася фінансово. Як сказав великий візир імперії венеційському послу: «Ви лише збрили нам бороду (флот), а ми відрубали вам руку (Кіпр). Борода відросте, а рука — ні».

Умови миру: Гірка пілюля для Венеції

Мирний договір 1573 року був фактичним визнанням поразки Венеції:
Втрата Кіпру: Один із найбагатших та стратегічно важливих островів Середземномор'я офіційно перейшов під контроль султана Селіма II.
Контрибуція: Венеція зобов'язалася виплатити величезну суму — 300 000 дукатів протягом трьох років, щоб компенсувати Османам витрати на війну.
Торговельні пільги: Попри все, Венеція змогла зберегти частину своїх привілеїв у торгівлі, що було для неї життєво необхідним.

Геополітичний урок

Ця подія продемонструвала реальну політику того часу. Венеція зрозуміла, що союзники по "Священній лізі" (Іспанія та Папа Римський) мають свої інтереси, які часто не збігалися з її власними. Договір 7 березня зафіксував нову реальність: Османська імперія стала домінуючою силою в Східному Середземномор'ї на наступні століття.

Для нас ця історія — нагадування, що навіть блискуча військова перемога (як при Лепанто) може бути нівельована, якщо держава не має ресурсів для тривалого протистояння або надійних, єдиних у своїх цілях союзників.

Республіканський канал Fox News показав в ефірі відео роботи українських операторів дронів-перехоплювачів, розповідаючи про велич американської могутності.
Зокрема, псевдоексперт, показуючи кадри роботи наших дроновідів, заявив:
"Ось що відбувається, коли ви об'єднуєте передовий ШІ та кращих АМЕРИКАНСЬКИХ операторів"
У компанії-виробнику FPV-дронів "Дикі шершні" мабуть дуже здивувалися тому, як швидко "американізувався" дрон-перехоплювач STING, розроблений українськими інженерами.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Оце так! Усик битиметься з кікбоксером...

Офіційно повідомили про бій об'єднаного чемпіона гевівейту Олександра Усика (24-0, 15 КО) і відомого кікбоксера Ріко Верхувена, який провів усього один поєдинок за правилами боксу (1-0, 1 КО).

Зустріч відбудеться 23 травня в Гізе (Арабська республіка Єгипет), і на кону стоятиме титул WBC. (Маурісіо Сулейман уникає пояснень щодо санкціонування такого матчу.)

36-річний нідерландець Рікардо Верхувен — легенда у своєму спорті; виступає з 2004 року: здобув 66 перемог і зазнав 9 поразок (кікбоксинг). Також має досвід у змішаних єдиноборствах.

Організатором дійства значиться саудівська промоутерська компанія Sela.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

87 років тому 15 березня 1939 року для українців розпочалася Друга світова війна.
Фашистська Угорщина, що приєдналася до тоталітарного Троїстого пакту Берлін--Рим--Токіо 1939 року, без оголошення війни ввела свої війська на територію Закарпатської області сучасної України, де з жовтня 1938 діяла автономна республіка Підкарпатська Русь (у складі Чехословаччини), а з березня 1939 -- незалежна республіка Карпатська Україна.

Молода українська держава не злякалася та першою дала бій союзникам гітлерівців.

Не США, не Франція, не Британія і вже аж ніяк не Польща, яка дружила з агресором.

Події були пов'язані комплексом факторів, коли демократичні європейські держави Франція та Велика Британія розв'язали руки гітлерівській Німеччині, яка начебто претендувала лише на етнічні німецькі землі (Судетська область) в Чехословаччині.

Реально ж розподіл Чехословаччини на 4 частини у 1938 році спровокував подальшу ескалацію загальноєвропейського масштабу в 1939.

Угорщина, де авторитарний режим адмірала Міклоша Хорті впроваджував расові закони та здійснював примусову мадяризацію, за підтримки Німеччини та Італії окупувала етнічні українські території навколо Ужгорода та Мукачево в листопаді 1938 року, але на цьому не зупинилася.

Взимку Угорщина спільно з режимом хунти полковників у Польщі розв'язали проти української автономії в Закарпатті гібридну війну -- з транспортною та економічною блокадою, рейдами озброєних банд диверсантів, вибухами на залізницях, підпалами та викраденням людей.

Закарпатська республіка створила задля свого збройного захисту аналог територіальної оборони, відомий як "Карпатська Січ", де поруч з місцевими мешканцями стали до лав ветерани армій УНР та ЗУНР, а також тисячі добровольців-націоналістів з нелегальної ОУН, що перейшли з польського боку кордону, контрабандою доправляючи зброю та боєприпаси.

Націоналісти з Галичини на чолі з Романом Шухевичем, до речі, діяли чітко врозріз з вказівками свого Проводу на чолі з Андрієм Мельником, який не бажав ставати на перешкоді планам Німеччини та її союзників.

15 березня 1939 р. — в м. Хуст на Закарпатті проголошено самостійну республіку Карпатська Україна (президент — Августин Волошин, прем’єр-міністр — Юліан Ревай). Того ж дня відбувся героїчний бій українських добровольців з “Карпатської Січі” та добровольців-націоналістів з Галичини на рівнині Красне Поле біля м. Хуст проти переважаючих сил угорських окупантів.

Після запеклого опору регулярні угорські війська окупували Закарпаття.

У боях проти угорських фашистів за незалежність Карпатської України 14—18 березня 1939 р. та внаслідок репресій загинуло близько 6000 українських добровольців, ще майже 60000 українців опинилися в угорських концтаборах.

Оскільки серед бійців на Красному Полі були також семінаристи з Хуста, цей бій молодих добровольців можна поставити в один ряд з легендарним боєм під Крутами.

Концепції, згідно якої українці в Другій світовій першими дали бій нацистським друзям, і найдовше чинитимуть опір комуністам, ви не знайдете в жодному підручнику історії.

Бо ту історію творили не демократи чи танцюристи з ліхтариками, а хлопці та дівчата, що читали Донцова та Ольжича.

Ну, а вони для любителів черчіллів, рузвельтів і сталінів не підходять в герої.

Oleksandr Zlatoslow Pyshnenko

#історія #події
Дипломатичний фундамент: Україна та Німеччина — 34 роки партнерства
20 лютого 1992 року відбулася подія, яка остаточно закріпила суб’єктність молодої української держави на європейській арені. Україна та Федеративна Республіка Німеччина офіційно встановили дипломатичні відносини. Це не було простою формальністю чи обміном підписами: для Києва це означало визнання з боку економічного та політичного «двигуна» Європи, а для Бонна (тодішньої столиці ФРН) — відкриття нового стратегічного партнера на Сході.

Історія наших стосунків із Німеччиною є багатошаровою та складною. Від трагедій Другої світової війни до активної підтримки української незалежності на початку 90-х — ми пройшли шлях від взаємного болю до глибокої співпраці. Німеччина стала однією з перших країн, які відкрили своє посольство в Києві, що стало потужним сигналом для всього західного світу: Україна — це серйозно, і вона тут надовго.

За ці десятиліття наші відносини трансформувалися від формального сусідства до стратегічного альянсу. Німеччина стала одним із головних торговельних партнерів України та ключовим адвокатом нашої інтеграції до ЄС. Звісно, шлях не був безхмарним: ми пам’ятаємо періоди «шредерізації» німецької політики та надмірної залежності Берліна від російських енергоносіїв. Проте події останніх років, і особливо повномасштабне вторгнення 2022 року, змусили Німеччину здійснити «Zeitenwende» — історичний поворот у сприйнятті безпеки та ролі України.

Сьогодні дипломатичний міст між Києвом та Берліном міцніший, ніж будь-коли. Німеччина є одним із лідерів у військовій та фінансовій допомозі Україні, а партнерство між нашими народами перейшло з рівня офіційних зустрічей на рівень тисяч спільних проєктів, освітніх обмінів та волонтерських ініціатив. 20 лютого 1992 року було закладено перший камінь у цей фундамент, на якому ми зараз будуємо наше спільне європейське майбутнє.

Американські сенатори вперше за чотири роки війни відвідали Одесу — місто, яке росія цинічно атакує з першого дня війни.

Делегацію очолила сенаторка Джін Шахін — перша жінка в американській історії, яка одночасно обіймала посаду губернатора і сенатора. Разом з нею — Шелдон Вайтгаус, один із засновників Ukraine Victory Caucus - неформального об'єднання сенаторів, які системно лобіюють підтримку України в Конгресі, Річард Блюменталь, чий законопроєкт із санкціями проти Росії вже готовий до голосування, і Кріс Кунс — дипломат, якого в Вашингтоні поважають демократи і республіканці.

Разом з ними і Посол України в США Ольга Стефанішина. Яка і сама одеситка. Це важливий візит, який би не міг відбутися без роботи команди посольства України в США. Очевидно, що жодна цифра в доповідях не замінить побачене на власні очі. Це, без перебільшення, крутий і важливий крок української команди та наших досвідчених переговірників, який наблизить прийняття правильних рішень для санкційного тиску на росію.

За словами посла Стефанішиної, сенаторам показали порт, який тримає зернову безпеку десятків мільйонів людей по всьому світу. Зустрілися з тими, хто щодня захищає Чорне море. Почули від американських бізнесменів, що більше половини компаній США в Україні вже постраждали від російських ударів.

До Одеси сенатори побували у Києві, де зустрілися із президентом Зеленським. Президент говорив про санкції, заморожені російські активи і постійні удари по людях та американському бізнесу.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#історія #події
Кубань 1918: Козацька республіка, яка хотіла бути з Україною
Поки в Києві 1918 року намагалися втримати незалежність УНР, на схід від Криму відбувалася подія, яка досі викликає нервове сікання в кремлівських кабінетах. 16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила створення Самостійної Кубанської Народної Республіки. Це була держава нащадків запорожців, які не забули свого коріння.

Малиновий клин проти червоної навали

Кубанські козаки — це не «ряжене» воїнство, а прямі нащадки чорноморців, переселених із Запоріжжя. Коли імперія розвалилася, вони швидко згадали, хто вони є. Прапор республіки мав три смуги: синю (лінійці), зелену (черкеси) та широку малинову посередині — символ запорозького козацтва. Республіка охоплювала величезні території від Тамані до кордонів Кавказу.

Шлях до Києва

Найцікавіше розпочалося згодом. Кубанська Рада не просто оголосила незалежність, а й активно шукала союзу з Україною. У 1918 році до Києва прибула делегація з проханням про федеративне об'єднання з УНР. Гетьман Павло Скоропадський навіть готував військову десантну операцію для допомоги братам-кубанцям. Мова, пісні, традиції — на той момент Кубань була настільки ж українською, як Полтавщина чи Черкащина.

Трагедія «двох роsetupій»

Кубань опинилася в лещатах між двома вогнями: «червоною» росією більшовиків та «білою» росією Денікіна. Іронічно, але «білі» російські патріоти ненавиділи кубанську незалежність не менше за Леніна. Вони вбивали лідерів Кубані (як-от Миколу Рябовола) за саме лише слово «федерація з Україною». У підсумку, знекровлена республіка була окупована більшовиками у 1920 році, що призвело до десятиліть терору, Голодомору та примусової русифікації.

Історія Кубанської Народної
Республіки — це нагадування про те, що кордони українського світу колись сягали набагато далі на схід. Це розповідь про нездійснену мрію, яка була розчавлена імперським чоботом, але назавжди залишилася в архівах як свідчення справжнього духу козацької волі.