#думки
Ніколи не відмовляйтесь від того, що дарує вам радість, приносить щастя або просто змушує посміхатись...

Життя-важка штука... Проблем, розчарувань і неприємностей у ньому завжди буде в достатку. Але щоб вони не заполонили остаточно все ваше життя, потрібно цінувати і берегти кожну іскорку світла і позитиву. Бути вдячним долі за кожен вдалий поворот або радісний момент. Адже з цих моментів і складається життя...

10 липня 1953р. в Одесі народився майбутній талановитий і успішний футболіст України Леонід БУРЯК!
Його зірковий час припав на середину 70-х років, коли він грав у складі київського «Динамо» і збірної країни.
БУРЯК був великим майстром точних гольових передач на велику відстань і забитих мʼячів у ворота суперників з пенальті та зі штрафних ударів з далекої відстані.
Приємно згадувати його елегантну постать, вишуканість і естетичність поведінки, як на футбольному полі, так і поза футболом.
З плином часу багато чого забувається, тому добре, що Леонід Йосипович за допомогою літературних редакторів підготував і видав автобіографічні книги: «Гарячі точки поля» і «Я жив у щасливий футбольний час», перелистуючи і перечитуючи які, маємо змогу відновити у памʼяті блискучі сторінки футбольних баталій 70-80 років двадцятого століття!
Многая і благая літ Вам, вельмишановний Леоніде Йосиповичу!
#Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Український боксер Владислав Сіренко – після першої поразки в карʼєрі:

Друзі, дякую кожному з вас за слова підтримки.
Мені справді приємно читати ваші повідомлення.
Учора був не мій вечір. Я розчарований своїм виступом і щиро визнаю — я не показав навіть частини того, на що здатен.

Причини можна шукати, виправдання — знаходити.
Але правда одна: усю відповідальність я беру на себе.

Я зроблю глибоку роботу над помилками, розберу цю поразку до найдрібніших деталей і винесу з неї правильні уроки.

Я обовʼязково повернусь у ринг — зовсім з іншим вогнем в очах і іншим настроєм.
Це ще не кінець. Це початок нового шляху.

Дякую вам за віру.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

Цікава ідея вечері : курячі кальцоне ✨ З начинками можна експерементувати, а якщо подати з салатом, то бжв вас приємно здивує 🙌🏻


📝До курячого фаршу додаємо сіль, перець, сушений часник, добре перемішуємо та трішки відбиваємо.
📝Беремо трішки фаршу, формуємо кульку, викладаємо на пергамент, або плівку і формуємо пласт (це краще робити мокрими руками), ну а далі викладаємо начинку.
📝Начинка: соус песто та помідори 🔥 Можна також викласти шинку та сир.
📝Закриваємо, защіплюємо добре краї та обвалюємо в сухарях.
📝Готуємо в духовці, або аерогрилі, при 180* 30-35 хвилин, також їх можна обсмажити на сковорідці.

#рецепт #харчування #порада

Скинув побратим в наш чатик, і понеслось. Ну от це прозвучало. Стільки років нам казали, що ЗСУ бусінки, найкращі, що кращі люди країни її захищають, і от думка типового тіпа, який не в ЗСУ, ходить на мітинги, робить якісь культурні проекти - що кращі люди країни саме такі. І правда, кому воно треба сидіти в руїнах без термінів служби та відпусток, їбашитись, кращі люди таким не займаються.
Я звісно не думаю, що така думка панує у всіх, хто збирається на акції і взагалі ці акції мені подобаються за атмосферою - сам би сходив. Але читати таке відверто не дуже приємно. Я не вважаю цього тіпа кращою людиною країни. Бо дивлячись на нього розумію, що друга російсько-українська війна знову буде на моїх плечах, а цей тіп як і зараз буде десь явно не поряд, кращим за мене.
Пробачте. Країні треба або не пиздіти, що ми кращі люди країни - її захисники, або триматися вже цієї думки врешті.

Лілі Рейнгарт зіграє головну роль у фільмі "Гіпотеза кохання" для Amazon MGM Studios. Це екранізація ромкома Алі Гейзелвуд, який, до речі, видали в Україні у видавництві "Віват" (як і всю серію про науковиць і фентезі "Наречена").

Аспірантка Олів Сміт, щоб переконати подругу, що вона забула її колишнього, імпульсивно цілує професора Адама Карлсона, відомого своєю неприємною вдачею. Щоб зберегти вигляд стосунків, вони погоджуються на фальшивий роман — і неочікувано для себе починають закохуватись по-справжньому.

Опублікований у 2021 році видавництвом Berkley, роман Гейзелвуд провів 10 місяців у списку бестселерів New York Times, ставши міжнародним хітом у 40 країнах. Режисеркою виступить Клер Скенлон ("Підстава"), а сценарій напише Сара Ротшильд ("Ночівля"). Виробництво, скоріш за все, розпочнеться цього року.

У заяві, що супроводжувала оголошення про проєкт, Алі Гейзелвуд сказала: "Чесно кажучи, я досі не можу повірити, що це відбувається. Елізабет Кантіллон, Клер Скенлон і Лілі Рейнгарт створили, спродюсували або зіграли в роботах, які я абсолютно обожнюю, і я надзвичайно вшанована тим, що вони вирішили долучити свій талант до цього проєкту. Книги і фільми — це дуже різні медіа, і я повністю довіряю цій блискучій команді. Я не можу дочекатися, щоб побачити кінцевий результат їхньої роботи. Сподіваюся, вони отримають стільки ж задоволення від зйомок, скільки я отримала від написання книги".

Як вам така новина? Чекаєте на екранізацію? Любите романтичні фільми та ромкоми?

#Коло_Кіно #Новини_кіно #Екранізації_книг #Amazon

#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза

Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.





Щойно я переступив поріг, як мене обійняла Селена. Її руки тремтіли, на очах блищали сльози. Вона була вдягнена в потерту, трохи замащену сукню служниці. Та навіть у такому одязі вона виглядала чарівно.
Я мимоволі затримав подих. Вигини її тіла, майже приховані грубою тканиною, не ставали менш привабливими. Навпаки — за цією скромною подобою крилася така краса, що жодна пані в дорогій сукні не зрівнялася б із нею. В її постаті не було фальші, не було штучної манірності. Лише природна грація, справжня жіночність і вогник у глибоких очах, які шукали в мені захисту. В ту мить вона була прекраснішою за всіх, кого я колись бачив. І водночас — беззахисною, як зранений птах.
— Як добре, що ти нарешті прийшов… Я боялася, що вони знайдуть мене навіть тут, — схлипуючи, прошепотіла вона.
— Хто? Що сталося? — стривожено спитав я і подав їй кухоль води.
Селена зробила кілька ковтків, але руки все ще тремтіли. Потім знову заплакала.
— Цей чоловік… Лоренцо. Він зайшов надто далеко, — промовила вона.
— Я не дозволю скривдити тебе, — прошепотів я. — Якщо він сунеться сюди, матиме справу зі мною.
Вона трохи заспокоїлась. Подивилася мені в очі глибоко, довірливо, та нарешті розповіла, що сталося.
— Сьогодні зранку до батька прийшов Лоренцо з якимись чоловіками. Я не чула всієї розмови, але з самого початку було зрозуміло, що це не просто візит. Вони говорили різко. Лоренцо лютував, бо батько остаточно відмовив йому в шлюбі зі мною і просив залишити нашу родину в спокої.
Він почав сипати образами та погрозами. На це батько відповів, що той ще має дякувати, що його темні справи не стали відомі алькальду.
А потім сталося найстрашніше. Вони схопили мене й почали шантажувати батька. Мовляв, відвезуть мене на корабель, якщо він не підпише якісь папери. Тато кинувся на Лоренцо, а я скористалася миттю, вирвалася й втекла.





Читати далі за посиланням


https://arkush.net/book/18589/32


Приємного читання!!!
Буду щиро радий коментарям!

#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#тварини
🙂 Яйця клопів.
Ви колись бачили яйця клопів? Ні? Приємного перегляду! До речі, вони нагадують усміхнені смайлики.

#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза

Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.





Ніч уже поглинула залишки вечірнього світла. Ми обережно увійшли в захищену бухту, де на слабких хвилях гойдався корабель. З борту долинали п’яні голоси.
Шлюпку ми пришвартували з протилежного боку бухти, заховавши в густих заростях. Потім рушили до пагорба, що височів над берегом. На його вершині жовтіло світло. Там була хатина, ймовірне місце, де тримали маркіза.
Пробираючись крізь чагарники, ми вийшли на невелику галявину, всіяну поодинокими високими кущами. Вони стали нашим тимчасовим укриттям, коли з темряви виринули кілька фігур.
Двоє озброєних людей пройшли зовсім поруч. З уривків розмови ми дізналися, що Лоренцо, капітан судна, яким виявився не хто інший, як Хайме, помічник сеньйора Огірре, та ще кілька людей залишились у хатині з маркізом.
Коли охоронці зникли в темряві, ми рушили вперед. Будиночок стояв освітлений, а навколо нього неквапливо походжав вартовий із мушкетом. Нам вдалося підкрастися. Його спроба підняти тривогу виявилася марною, вже за мить зброя опинилася в руках Августо, а сам страж лежав у кущах, безпорадно борсаючись у мотузках.
Підкравшись до вікна, ми зазирнули всередину. Сеньйор Жозе сидів на стільці, міцно зв’язаний. Руки та ноги стягнуто мотузками. Обличчя його залишалося зібраним, хоч і змарнілим. Перед ним, із перекошеним від люті обличчям, стояв Лоренцо, розмахуючи перед носом маркіза якимись паперами й сиплючи образами на адресу маркіза та його доньки.
Поряд з ним стояв знайомий нам Хайме, а також зрадник-управитель. Обидва виглядали самовдоволено. Позаду стояли ще двоє кремезних головорізів із бойовими сокирами. Ще троє лиходіїв сиділи за столом, та щось тихо обговорювали.






Читати далі за посиланням


https://arkush.net/book/18589/33


Приємного читання!!!
Буду щиро радий коментарям!

#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

Розум — штука підступна. Його наче не видно, але без нього тебе видно одразу.

Кажуть, що розум можна розвивати. Але тоді чому не всі це роблять? Бо це не завжди приємно. Розвивати розум — це як лізти під шкіру собі самому: боляче, незручно, часом огидно. А ще й не факт, що допоможе. Бо, як не крути, але в дурного й проблем менше. Він собі сидить, рже з TikTok’у, їсть що хоче, спить як ведмідь, і не париться, що світ котиться до біса. І я його не зневажаю — просто заздрю.

Розум — це прокляття для тих, хто ним користується. Бо як тільки мозок розігнався — починаєш бачити те, що не хочеш бачити: фальш, маніпуляції, дірки в аргументах, дешеву показуху, прірву між «бути» й «здаватися». І вже не вдасться відмахнутись. Розум — як очі, які вже не можна закрити назад.

І тут починається інше пекло. Бо тупість — вона не завжди байдужа. Вона часто агресивна. Вона завжди гуртом. Вона не терпить того, хто вибивається. І щойно розум починає звучати, з’являється рефлекторне бажання його втоптати. В багно. В примітивізм. У знецінення, насмішку, публічне висміювання. Бо невігластво глибоко всередині розуміє, що воно — нижче. І саме тому його злить сам факт чийогось інакшого мислення. Воно не витримує дзеркала. А розум — це дзеркало. Не криве, не ласкаве. Просто правдиве.

Але чим більше живеш — тим більше бачиш: розум не дається при народженні. Він витягується з болота досвіду. Його не підкладають під подушку, його виточують роками — книгами, спостереженням, помилками, соромом. Так, сором — страшенно недооцінений двигун еволюції. Тупий не соромиться. Він впевнений, що знає все. А от якщо тобі стає соромно — значить, ти вже не там. Ти зрушив. І це початок.

Колись я думав,що розум — це про знання. Тепер знаю: ні, це про сумнів. Про те, що ти не ковтаєш усе, що тобі дають. Про вміння сказати «я не знаю» і не згоріти зсередини від сорому. Про те, що іноді краще тримати язик за зубами й слухати.

І ще. Розум — це не диплом. Не посада. Не кількість нулів на рахунку. Не статус у соцмережі. Не бренд годинника. І точно не вміння виголошувати пафосні тости.
Розум — це здатність бачити суть. Розум — це коли ти серед натовпу не втрачаєш себе. Це коли тобі не треба вдавати, бо ти вмієш мислити.
Це коли інтуїція підказує, куди не лізти, навіть якщо там престиж і лайки.
Це коли тобі соромно за себе вчорашнього — і ти дякуєш за цей сором.

А що розвиває розум найкраще? Не кросворди й не шахи. А люди, які ставлять незручні запитання. Книжки, які тримають тебе за горло. І ситуації, які вивертають усе навиворіт. Бо розум не росте в теплиці. Він росте там, де холодно, темно й боляче. Але зате — по-справжньому.