ℹ️ Соломія Крушельницька: Жінка, яка врятувала Пуччіні та підкорила світ, не зрадивши себе.

На початку XX століття оперний світ мав свою абсолютну богиню. Це була не просто співачка, а справжнє стихійне явище. Соломія Крушельницька - донька священника з Тернопільщини, яка стала найвидатнішою сопрано свого часу. Її голос мав діапазон у три октави, а її воля була міцнішою за італійський мармур.

Вона була першою "рок-зіркою" опери: самостійна, неймовірно дисциплінована та віддана Україні навіть тоді, коли світ пропонував їй забути про своє коріння.

☑️ Рятівниця "Мадам Баттерфляй".

Це мабуть, найвідоміший факт, але він вартий повторення. У 1904 році прем’єра опери Джакомо Пуччіні "Мадам Баттерфляй" у міланській "Ла Скала" з тріском провалилася. Глядачі свистали, критики писали розгромні статті. Пуччіні був у розпачі. Через три місяці він запропонував головну роль Соломії.
У Брешії відбувся тріумф. Після виступу розчулений композитор подарував Крушельницькій свій портрет із підписом: "Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй". Вона фактично подарувала цій опері друге життя, яке триває досі.

☑️ Математична дисципліна та 8 мов.

Соломія була фанатом саморозвитку. Вона вільно розмовляла, писала та співала вісьмома мовами. Її графік був залізним: суворий режим харчування, щоденні багатогодинні репетиції та повна тиша перед виступом. Вона ніколи не дозволяла собі "зіркових" капризів, які могли б зашкодити голосу. Навіть видатний Енріко Карузо визнавав її авторитет.

☑️ Вагнерівська діва, що не боялася труднощів.

Вона була однією з небагатьох співачок, хто наважувався виконувати складні партії Ріхарда Вагнера. Її Брунгільда та Ізольда вважалися еталонними. Вона гастролювала на всіх континентах - від Каїра до Буенос-Айреса, і скрізь у кожній програмі, вона обов’язково виконувала українські народні пісні, знайомлячи світ із нашою культурою.

☑️ Трагічний фінал у радянському Львові.

Доля Соломії після повернення додому - це приклад того, як радянська система намагалася "перемолоти" геніїв. Вона повернулася до Львова перед Другою світовою, щоб відвідати родину, і... опинилася в пастці. Окупаційна влада відібрала у неї її розкішну віллу (залишивши лише одну квартиру) та змусила викладати в консерваторії за мізерну зарплату. Щоб отримати дозвіл на виїзд до Італії для лікування, їй довелося буквально "просити" радянське громадянство, передавши свою закордонну власність державі.

☑️ Останній концерт.

Навіть у поважному віці, хвора на рак горла, вона вийшла на сцену Львівської філармонії у 1949 році. Це був її останній концерт. Вона співала так, що ніхто в залі не здогадувався про її страждання. Вона пішла з життя у 1952 році, залишивши по собі легенду про жінку, чий голос був гучнішим за гармати.

⚠️ Цікавий факт: Соломія Крушельницька була однією з перших жінок у Галичині, хто сів за кермо автомобіля. Вона обожнювала швидкість і незалежність, що було неймовірним викликом для тогочасного суспільства.

Дуже зворушлива пісня і слова прекрасні!!!
оригінальний аудіозапис - Myforesttea

❤❤❤ Я закохана у всі ці прекрасні дивовижні фіолетові квіти ❤❤❤

Немає нічого прекраснішого, ніж любов мами до її дітей ❤️

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, УКРАЇНА І МИТЦІ

Незалежність карбують митці,
Незалежність вони прославляють,
УКРАЇНУ-красуню в вінці
На звитяги ось так надихають.

Взявши пензель і фарбу до рук,
Та ще й подих живильний вдихнувши,
Визволяють Вкраїну від мук,
Її біль і терпіння відчувши.

Ці поло́тна дарують тепло́,
Шедевральністю ніжно торкають,
Незбагненно красивим є тло,
І картини немов промовляють.

«Україна», - шепочуть вони,
Але деякі плачуть-голосять,
Виривають з зубів сатани,
Що ґвалтують війною і досі.

Ці шедеври створили свій фронт,
Бо мистецтво не спить й не дрімає,
ПЕРЕМОГИ на них горизонт,
І вона у наш бік заглядає.

Незалежна Вкраїна й митці,
Незалежність в полотна вселилась,
І незламність на неньки лиці,
Але кров’ю ріднесенька вмилась.

Та потужним мистецький є фронт,
Який бореться з ворогом всюди,
Ці творіння, неначе той ґонт,
Що з’єднався в прекрасні етюди.

То ж творіть і боріться ось так,
Ми разо́м подолаєм ординців,
Кожен з вас у мистецтві мастак,
Ви є гордістю всіх українців.

15.08.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

Невідомий відомий Валерій Маренич
80-річний ювілей легенди національної пісні, мистецького бренду України!

У 1950-1980-ті багато українських виконавців виїжджали працювати в москву. Серед них були музиканти, вокалісти, композитори, представники розмовного жанру. Валерій Маренич з Антоніною Сухоруковою 1970 року приїхали з москви в Україну! 1973-го до них долучилася Світлана, якій сповнилося 18. Вони перебували на піку популярності, їх повсюдно запрошували і всі хотіли їх бачити. Система ж робила свою чорну справу, “винних” і “неугодних” з лінією “рідної комуністичної партії” мусили покарати. Мареничів старалися очорнити і зробити зрадниками.

Кіровоград
Валерій не був першим хлопцем Антоніни. Зустрілися тоді, коли зароджувалася нова хвиля на естраді. Уперше зустрілися за кулісами, де він, одиноко стояв. Придивилася до нього. Він мав сценічну фактуру, вів себе скромно. Йому чогось бракувало, на сцені виглядав якось незграбно, до його зросту чогось бракувало.
Валерій у москві співав у дуеті з Антоніною. Через дуже короткий час його потягнуло в Україну, додому. На початку літа 1970 року купили найдешевші квитки і в плацкартному вагоні поїхали в Кривий Ріг, до батьків Валерія. Ось там Маренич увімкнув магнітофон і дав послухати Тоні п’ять чи шість своїх пісень. Дані вокальні в нього прекрасні, тембр приємний, оксамитовий, але спів був кострубатий, якийсь необтесаний. А коли узяв у руки гітару, все вписалося і стало органічним. Разом готували концертні номери. Найближче був Кіровоград. Поїхали на прослуховування. Ось так першим місцем роботи майбутніх учасників тріо Мареничів стала Кіровоградська обласна філармонія.
Новачки мали свої концертні дуетні номери, входили до складу збірного філармонійного ансамблю “До-ре-мі”. Співали народні пісні у власній обробці, повсюдно “на біс” звучала “Червона рута” Володі Івасюка, яка стала піснею з пісень!
У Кіровограді Тоня на початках була на своєму дівочому прізвищі Сухорукова, а вже на початку 1971-го, після одруження, отримала паспорт, стала Маренич. Весілля не було, лише розписалися у ЗАГСі.
23 лютого 1971 року згідно з наказом директора Кіровоградської обласної філармонії вокалістів Мареничів звільнили з роботи за згодою сторін.
Віталій з Антоніною влаштувалися в Гур’євську філармонію у Казахстані, мали назву “Ритми ХХ століття”. Об’їздили республіку вздовж і впоперек. Співали українських пісень, їх з нетерпінням чекали на кожному концерті. Не було дійства без аншлагу.
На гастролях у Новосибірську, в готелі, Валерій з Антоніною слухали музичну радіопередачу. З ефіру почули дует хлопців, і Тоня, сама того не сподіваючись, напророчила подальшу долю: “Треба робити тріо, дуетів “розвелося” занадто!”
У Сімферопіль для отримання гастрольного посвідчення і здачі концертної програми разом з “Ритмами ХХ століття” з міністерства культури урср приїхала Ірина Кошиць. Мареничі їй дуже сподобались, а вона їм. Приваблива жінка, набагато старша від Валерія і Антоніни, стала їхньою покровителькою. За її рекомендацією дует запросили у Ворошиловград. Вони ж у неї ніколи нічого не просили.
Ірина Анатоліївна походила з роду відомого хорового диригента Олександра Кошиця, аранжувальника відомого на весь світ “Щедрика”. Завдяки їй доля Мареничів вирішилася на користь України та української пісні. Сталося це диво в українському Криму.

Ворошиловград. Рівне.
Радянська влада двічі перейменовувала Луганськ і Ворошиловград. На жаль, жодної згадки про працю Мареничів під її прапором місцева філармонія не залишила ніде і ніколи. Кінець лютого-початок березня 1973 року – Валерія з Антоніною прийняли тут на роботу.
Пробули там недовго. На зборах колективу обох почали поганити, Мареничі з українськими піснями не вписувалися в ті рамки, які там хотіли бачити. На тому непорозумінні була присутня Ірина Кошиць. Досвідчена киянка підійшла і заспокоїла: “Не заїдайтеся з ними. Бачите, що тут нема з ким розмовляти”. Кошиць зробила все, щоб її улюбленці поїхали в Рівне.
19 липня 1973 року Валерія і Антоніну зарахували у штат Рівненської філармонії на посаду вокалістів-солістів естради. Поліщуки полюбили Валерія і Антоніну, концертні зали аплодували їм повсюдно. …А 15 вересня того ж 1973-го дует звільнився.
І було це так. Після репетиційного періоду виїхали на гастролі по Україні. В Криму, в готельному номері пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почувся голос директора Волинської філармонії Геннадія Місана: “Нам терміново потрібні солісти у ВІА “Світязь”! Зриваються гастролі!” Пообіцяв підвищити оклади, пошити костюми, а найголовніше – забезпечити квартирою! Мареничі виставили свою умову – створення тріо. “Так, я згодний!” – вигукнув голос у трубці.
Відчувалася рука Ірини Кошиць – підказала Місанові, де вони гастролюють і що має з ними робити.

#історія #факт
Листи до невидимої музи: Таємний роман Ганса Крістіана Андерсена та «шведського солов’я»
У 1843 році Ганс Крістіан Андерсен, вже відомий казкар, вперше почув голос, який назавжди розбив його серце. На сцені виблискувала Дженні Лінд — «шведський соловей», оперна діва з голосом ангела та душею, що, як здавалося Андерсену, була такою ж чистою, як його власні мрії. Він був зачарований. Ця зустріч поклала початок одному з найдраматичніших і, водночас, найнещасливіших романів в історії літератури — роману без відповіді. 💔

Андерсен, чоловік сором’язливий, незграбний і наділений дитячою вразливістю, одразу ж закохався. Він писав їй щоденно, але це були не типові любовні листи, а скоріше ліричні монологи, сповнені обожнювання та самотності. Він супроводжував її в гастролях, як тінь, мріючи про близькість, яка ніколи не наставала. Для Дженні Лінд він був другом, братом, можливо, кумедним диваком, але не чоловіком її мрії. Вона цінувала його талант, але її серце залишилося неприступним. 🎶
Відмова Дженні була м’якою, але безповоротною. Вона називала його «братом» і «дорогим другом», але ніколи не відповідала на його почуття взаємністю. Їхній «роман» відбувався переважно у свідомості Андерсена, перетворюючись на джерело як невимовного болю, так і творчого натхнення. Саме після зустрічі з Лінд, коли казкар пережив гіркоту нерозділеного кохання, з-під його пера вийшли «Снігова королева», «Соловей» та «Русалонька». Їхні героїні — сильні, прекрасні жінки, які віддають все заради любові, але залишаються незрозумілими та самотніми, — стали відображенням самої Дженні та страждань Андерсена. 📝

Казкар так ніколи й не одружився, зберігши в душі ідеал своєї «невидимої музи». Листи до Дженні Лінд, що зберігалися в його архіві, були свідченням глибокої, хоча й безмовної, пристрасті. Його приватний біль перетворився на вічні казки, де світло і темрява, любов і самотність переплітаються, створюючи магію, що досі торкається мільйонів сердець. Ганс Крістіан Андерсен довів, що найсильніші історії народжуються не тільки з радості, а й з розбитого серця. 💔

Сніг ❄️❄️❄️ у Харкові не справляється з нашими комунальниками.

Тільки він випаде, так ці прекрасні люди одразу чистять вулиці та дороги від його.

💅 Наші прекрасні україночки в середньому витрачають в місяць на б'юті-процедури 1585 грн, — інфографіка UA War Infographics

Втім, ціна за набір послуг, таких як педикюр, манікюр, стрижка, корекція брів відрізняється залежно від міста. Найдорожче — у Києві (1950 грн), найдешевше — у Чернівцях (1300 грн).
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Ну ось, вже прочитала книгу "2000'000 кілометрів до мрії" Костянтина Симоненка. Деталі не буду вдаватися, але скажу тільки одне, книга дуже сподобалася. Я нібито теж там побувала і дуже добре уявила, як і чим живе кожен народ в різних країнах світу. Це було неймовірно.

Я не уявляю собі наших українських 6-річних дітей, які правлять великим конем на возі і везуть цеглини на будівництво, до якого відправив батько малого. Мені аж шкода стало за тих африканських дітей, які так рано дорослішають, і змушені допомагати батькам заробляти кошти на життя. У них взагалі немає дитинства. І це дуже сумно. Це наводить паралельно з тим, як російсько-українська війна змушує швидше подорослішати наших дітей.

А уявіть собі північну корею, ірак за правління кадафі, поки його режим не скинули, без світової павутини, без новин всього світу, а тільки місцевих новин, і пропаганди, що за кордоном все погано, а тут велике щастя. Та жителі інших сіл і міст в кореї без довідки навіть не мають право приїхати до іншого міста чи села, не кажучи вже про столицю. Столиця там тільки для багатіїв. Так само живуть і в туркменістані і туркмени. Там теж майже так само живуть, як в кореї. Як я прочитала, як вони там зараз живуть, то я цілком згодна з думкою пана Костянтина Симоненка, що навіть при радянському союзу такого не було, щоби нічого не знати, як живуть люди за межами країни і не читали світову літературу, і багато всього іншого. Я щаслива, що взагалі живу в такий прекрасній країні, як Україна! Дай Боже, щоби скоріше закінчилася війна, щоби ми показали всьому світові, як це жити вільно і насолоджуватися незалежністю і свободою в нашій державі!🇺🇦✌️ І так буде завжди.💙💛🙏🕊

Щодо інших країн, то вони навіть не уявляють, які вони щасливі живучи в своїй країні. У них є що повчитися і цінувати те, що ми маємо.

І далі вже буду читати "Вкрадена весна".