#поезія світ обертається довкола родимки внизу її живота. у мене є небо чи будь-яка інша стрімка висота, є бог, що за кожен мій вчинок щедро колись воздасть, але наразі світ обертається довкола її зап’ясть. є гори, річки, дерева, птахи, міста, дорога врешті-решт, є це неспішне існування, що схоже на заслання чи арешт, є гармонія, музика, тиша і спокій, дзвінке суголосся, але наразі світ обертається довкола її волосся. у мене є все (і навіть більше), чого я коли-небудь хотів, є соняшники ван ґоґа і зграя бройґелівських хортів, є перманентний смуток, є радість, є сльози і сміх, але наразі світ обертається довкола її ніг. є безліч релігій, є пекло, нірвана, шеол, джаханнам, є дні і тижні, й місяці, коли найбільше довіряєш снам, є незліченна кількість незрозумілих мені речей, але наразі світ обертається довкола її очей. є несміливий і дуже довгий початок (але немає кінця), є темрява, в якій можна почути, як б’ються серця. і як до лаури молився петрарка, а дон кіхот до дульсинеї, так я молюсь в цій темряві до світу, що зупинився врешті біля неї Мірек Боднар

#оповіданея #Ші Глава 26. Ті, що не мовчать Київ. Початок лютого 2023 року. Місто дихало холодом, якось по-іншому, ніж у січні. Не було снігу, але вітер — гострий, як лезо, — різав щоки і думки. Марія йшла повільно, з руками в кишенях, і з відчуттям, що щось наближається. Не подія — стан. Вона не планувала зустрічі з Миколою. Просто зайшла до кав’ярні на Подолі, щоб перечекати пориви вітру. І там — за столиком біля вікна — сидів він. Чоловік Ольги. Той самий, у квартирі якого вона ховалась після втечі з Мелітополя. Той, хто мовчки подав їй чай, коли вона не могла говорити. — «Маріє?» — він підвів очі, і в них було щось тепле, як завжди. — «Привіт, Миколо. Я не знала, що ти тут буваєш.» — «Я тут часто. Думаю. Пишу.» Він запросив її сісти. Вони говорили довго — не про війну, не про Максима, не про втрати. А про голос. Про те, що мовчання — це теж зброя, і що поезія — це спосіб її розрядити. — «Ми готуємо вечір. Поетичний. Не пафосний. Не офіційний. Просто — люди, які читають те, що не можуть не сказати. Хочеш допомогти?» — «Я не поетка.» — «Ти — архітекторка пам’яті. А це важливіше.» * Підготовка. Приміщення — старий культурний центр, колишній кінотеатр, де ще збереглися дерев’яні крісла з червоним оксамитом. Марія відповідала за простір: світло, розсадку, тишу між рядками. Вона розвішувала афіші, писала короткі біо для учасників, домовлялась про генератор — бо світло могло зникнути будь-якої миті. І в кожному русі було щось нове: не втеча, не пошук — а дія. Один із учасників — ветеран, який писав вірші на фронті. Інша — дівчина з Херсона, яка втратила брата. Третій — актор, який читав чужі тексти, бо свої ще не міг вимовити. * Вечір. Зал був напівтемний. Світло — тільки на сцені. Люди сиділи мовчки, як у храмі, але без релігії. Просто — в очікуванні. Марія стояла за кулісами. Її не було в програмі. Але Микола підійшов і сказав: — «Ти маєш сказати щось. Не як поетка. Як та, що пам’ятає.» Вона вийшла. Взяла мікрофон. І сказала: — «Я не знаю, як писати вірші. Але я знаю, як звучить голос, коли він проривається крізь страх. Я чула його — в шпиталі, в блокноті, в очах тих, хто не повернувся. І я хочу, щоб ви почули один рядок. Він не мій. Але він — про нас.» Вона відкрила блокнот. І прочитала: > «Я не прошу сенсацію. Я прошу — голос. Один абзац. Одне ім’я. Щоб він знав, що ми не мовчимо.» Марія говорила багато. Здавалося, що це гарно продуманий діалог по темі заходу, ніхто і гадки не мав, що це не текст, це мова душі, мова страху і сміливості, розгубленості і впевненості. У залі — тиша. Потім — аплодисменти. Не гучні. Але справжні. * Після. Марія сиділа на сходах біля сцени. Люди підходили, дякували. Хтось залишав записки. Хтось просто торкався її плеча. Микола сів поруч. — «Ти зробила більше, ніж думала.» — «Я просто сказала те, що мусило бути сказане.» — «І це — поезія.» * Вдома. Аліна вже спала. Марія сиділа біля вікна, дивилась на ліхтарі. І думала: > «Я не знаю, де він. Але я знаю, що я — не одна. І що голоси — множаться. І що тиша — вже не така гучна.» Далі буде...

#оповідання #ШІ "Там, де б’ється моє серце" Глава 24. Ім’я, що звучить Марія прокинулась рано, але не від будильника. Від тиші. Від тієї особливої тиші, яка несе щось нове. Вона взяла телефон, як завжди — без надії, радше з інерції. Але цього разу — спалахнуло повідомлення: > «Обмін. 50 повернулись. Є відео. Канал “Суспільне”.» Вона натиснула. На екрані — чоловіки в формі, виснажені, але живі. Хтось усміхався, хтось мовчав. Один із них — високий, з глибокими очима, говорив повільно, але чітко. — «Я — Ігор. 36-та бригада. Нас тримали в Брянці. Там був один хлопець. Максим. Він тримався. Не ламався. Я не знаю, чи він ще там, але якщо хтось його шукає — він вартий того.» Марія завмерла. Вона перемотала. Слухала знову. І знову. Ім’я прозвучало. Вголос. Публічно. Вперше. * Через дві години вона вже стояла біля шпиталю. Волонтерка, з якою вона переписувалась, написала коротко: > «Ігор — у 7-й палаті. Говорити можна, але не довго. Він слабкий.» Марія зайшла. Палата була тиха. Ігор лежав, перев’язаний, з крапельницею. Поруч — мама, сивоволоса, з очима, які вже бачили більше, ніж хотіли. — «Вибачте, я… Я Марія. Я шукаю Максима. Ви сказали, що він був з вами.» Ігор повернув голову. Дивився довго. Потім кивнув. — «Так. Він був. Ми сиділи в одному секторі. Він не говорив багато. Але коли треба було — говорив. Він тримав інших. Як опора.» — «Ви впевнені, що це він? Максим. З Києва. З 36-ї.» — «Так. Він говорив про дівчинку. Не свою. Про доньку жінки, яку чекає. Про вас. Про те, як ви переїхали. Це ви?» Марія стиснула пальці. Її голос був рівний, але всередині — все тремтіло. — «Так. Це я.» Ігор заплющив очі. Потім відкрив і додав: — «Він писав листа. На клапті паперу. Не знаю, чи дійшов. Але він писав. І в кожному слові — було життя. Він не здавався. Навіть коли нас били. Навіть коли не давали води. Він тримався. І тримав нас.» Марія сіла на край стільця. Вона не знала, що сказати. Її думки були як сніг — тихі, але щільні. Вона подивилась на Ігоря: — «Ви можете описати, як він виглядав?» — «Худий. Але очі — живі. Він дивився не в стіну, а крізь неї. Як ніби знав, що там — хтось чекає.» * Вона вийшла зі шпиталю, не відчуваючи ні снігу, ні вітру. Київ був сірий, але не порожній. Вона йшла, як крізь воду. Але щось у ній вже не тремтіло. Ім’я прозвучало. Хтось його бачив. Хтось його пам’ятає. Вона зайшла до кав’ярні, де колись працювала над проєктом. Сіла за той самий столик. Дістала блокнот. Написала: > «8 січня. Ігор. Брянка. Максим — живий. Неофіційно, але точно. Говорив про мене. Про Аліну. Про лист. Про опору. Про те, що не здається.» Вона писала не для когось. Для себе. Щоб не забути. Щоб зафіксувати. Щоб не розмити це в потоці тривог. Увечері Марія повернулась додому. Аліна малювала. На столі — новий малюнок: тато в бронежилеті, з усмішкою. Поруч — мама. Вони тримаються за руки. — «Мамо, я зробила новий. Той старий був занадто дитячий.» Марія усміхнулась. Вперше за довгий час — щиро. — «Цей — дуже влучний.» Аліна нахилилась: — «А ти щось дізналась?» Марія кивнула. — «Так. Ім’я прозвучало. І це — початок.» Далі буде...

#новини 🌐 🇦🇫 Талібан повністю відключив інтернет людям в Афганістані, аргументуючи це «необхідністю дотримання норм моралі‎», — NetBlocks. І це ж тільки початок того, що там буде коїтися далі.

#музика DOMIY заспівала “Дитину” гурту “Бумбокс”🤝 Українська співачка DOMIY представила кавер на хіт “Дитина” гурту Бумбокс. Ініціатором став Андрій Хливнюк — саме він обрав пісню та запросив для запису всіх музикантів колективу. Текст композиції залишився оригінальним, однак DOMIY додала свій унікальний стиль, надавши треку сучасного звучання. Музиканти натякають: це лише початок. Вже найближчим часом фанати можуть очікувати на повноцінний дует DOMIY & “Бумбокс”. Цікавий факт: під час концертів співачка збирає кошти на підтримку Фонду Андрія Хливнюка в межах кампанії “Зцапаємо ворогів разом”. https://www.youtube.com/watch?v=HKOEtpavc-Y

#Украдені_в_України ТОЙ, ЩО ЗАПРОВАДИВ МОДУ НА КОЗАЦЬКУ ТЕМАТИКУ 95 років пройшло відтоді, як помер художник Ілля Рєпін. 29 вересня 1930 р. Ілля Рєпін помер у своїй садибі «Пенати», яка після розпаду російської імперії опинилася на території Фінляндії у м. Куоккала. Народився Ілля Юхимович 5 серпня 1844 р. у Чугуєві на Харківщині. Його батько, Юхим Васильович, військовий поселенець із козацького роду Ріпа, відслуживши 27 років у війську, вів торгівлю кіньми. У родині помітили пристрасть хлопчика до малювання й віддали його в корпус топографів. Згодом Ілля пішов учитися іконопису. У 1864 р. Ілля Репін вступив до академії і став одним із кращих студентів. Слава прийшла до нього з картиною «Бурлаки на Волзі», яку придбав князь Володимир Олексійович. Саме Ілля Репін запровадив моду на запорозьку тематику. Так з'явилися «Запорозький полковник», «Запорожець», «Іван Сірко», «Козак у степу» і, нарешті, «Запорожці», які на полотні писали листа турецькому султану. Ілля Юхимович не раз звертався і до Шевчен ківської тематики: «Портрет Т. Шевченка» (Музей Шевченка в Києві), листівка «Прометей» за мотивами творів Тараса Григоровича, він також створив 4 ескізи до проєкту пам'ятника Шевченкові. (Закінчення 30 вересня) З відривного календаря "Український народний календар" за 29 вересня. ----------- #Украдені_в_України ТОЙ, ЩО ЗАПРОВАДИВ МОДУ НА КОЗАЦЬКУ ТЕМАТИКУ (Закінчення. Початок 29 вересня) Дружив Репін з багатьма українцями: з Марком Кропивницьким, Миколою Мурашком, Андріаном Праховим, Дмитром Яворницьким, із Миколою Ґе. У Іллі Юхимовича навчалися українські художники Ф. Красицький (онук Т. Шевченка), Олександр Мурашко (небіж М. Мурашка), Микола Пимоненко і Семен Прохоров, Ігор Грабар, Никанор Онацький, Іван Макушенко, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко. У 1915 р. Рєпін відвідав Чугуїв, захоплений грандіозним проєктом - створити в рідному місті вільні художні майстерні. Допомагав Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. В останні дні свого життя Ілля Репін працював над полотнами «Зустріч гетьмана» та «Козак-бандурист із хлопчиком-джурою». Під час нинішньої російсько-української війни садиба Рєпіних у Чугуєві серйозних пошкоджень не зазнала, на відміну від Харківського худож нього музею, де одна з гордостей - Ілля Репін, якого росія весь час намагається привласнити. Тут знаходиться й один із двох оригіналів картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Але для росіян нічого святого немає. З відривного календаря "Український народний календар" за 30 вересня. -----------

#Украдені_в_України ТОЙ, ЩО ЗАПРОВАДИВ МОДУ НА КОЗАЦЬКУ ТЕМАТИКУ 95 років пройшло відтоді, як помер художник Ілля Рєпін. 29 вересня 1930 р. Ілля Рєпін помер у своїй садибі «Пенати», яка після розпаду російської імперії опинилася на території Фінляндії у м. Куоккала. Народився Ілля Юхимович 5 серпня 1844 р. у Чугуєві на Харківщині. Його батько, Юхим Васильович, військовий поселенець із козацького роду Ріпа, відслуживши 27 років у війську, вів торгівлю кіньми. У родині помітили пристрасть хлопчика до малювання й віддали його в корпус топографів. Згодом Ілля пішов учитися іконопису. У 1864 р. Ілля Репін вступив до академії і став одним із кращих студентів. Слава прийшла до нього з картиною «Бурлаки на Волзі», яку придбав князь Володимир Олексійович. Саме Ілля Репін запровадив моду на запорозьку тематику. Так з'явилися «Запорозький полковник», «Запорожець», «Іван Сірко», «Козак у степу» і, нарешті, «Запорожці», які на полотні писали листа турецькому султану. Ілля Юхимович не раз звертався і до Шевчен ківської тематики: «Портрет Т. Шевченка» (Музей Шевченка в Києві), листівка «Прометей» за мотивами творів Тараса Григоровича, він також створив 4 ескізи до проєкту пам'ятника Шевченкові. (Закінчення 30 вересня) З відривного календаря "Український народний календар" за 29 вересня. ----------- #Украдені_в_України ТОЙ, ЩО ЗАПРОВАДИВ МОДУ НА КОЗАЦЬКУ ТЕМАТИКУ (Закінчення. Початок 29 вересня) Дружив Репін з багатьма українцями: з Марком Кропивницьким, Миколою Мурашком, Андріаном Праховим, Дмитром Яворницьким, із Миколою Ґе. У Іллі Юхимовича навчалися українські художники Ф. Красицький (онук Т. Шевченка), Олександр Мурашко (небіж М. Мурашка), Микола Пимоненко і Семен Прохоров, Ігор Грабар, Никанор Онацький, Іван Макушенко, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко. У 1915 р. Рєпін відвідав Чугуїв, захоплений грандіозним проєктом - створити в рідному місті вільні художні майстерні. Допомагав Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. В останні дні свого життя Ілля Репін працював над полотнами «Зустріч гетьмана» та «Козак-бандурист із хлопчиком-джурою». Під час нинішньої російсько-української війни садиба Рєпіних у Чугуєві серйозних пошкоджень не зазнала, на відміну від Харківського худож нього музею, де одна з гордостей - Ілля Репін, якого росія весь час намагається привласнити. Тут знаходиться й один із двох оригіналів картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Але для росіян нічого святого немає. З відривного календаря "Український народний календар" за 30 вересня. -----------

Зима 2025/2026 принесе Україні рекордні морози, — прогноз західних синоптиків Ця зима обіцяє стати однією з найнепередбачуваніших за останні роки. Європу очікує двофазний сезон: спершу — волога та штормова погода на заході, а потім — рекордні морози і сильні снігові бурі в центральних і східних регіонах. Прогноз для України: ➡️ Початок зими відносно м’який із періодичними опадами. ➡️ Січень та лютий можуть принести сильні арктичні морози, снігопади та стійкий сніговий покрив. ➡️ Особливо холодно у другій половині зими може бути у східних та центральних областях України. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#вистави Між правдою і тишею. Між тими, хто повернувся — і тими, хто не зумів. Баланс, який кожен знаходить — або втрачає — сам. Початок як випускний. Кінець — як похорон. А може, весілля. І кожен — на своєму краю. Всі йдемо цією лінією. Всі в пошуках балансу. «Баланс» - це погляд у майбутнє, це про те, що настане в нашому з вами завтра. Це про життя після. Про біль, який ховається в мовчанні. Про сміх, що проривається крізь сльози. * Драматургиня - Аліна Сарнацька * Режисер – Микита Поляков 🗓️ 01.10, 18:00 📍 Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр імТ.Г.Шевченка КВИТКИ https://concert.ua/uk/events/balans-dnipro?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_balans-dnipro&utm_content=post

🌡 Коли стартує опалювальний сезон в Україні: що каже Свириденко Прем'єрка Юлія Свириденко не називає конкретно дату, проте очікує, що до 15 жовтня усі регіони повністю завершать підготовку. Зазначимо, рішення про початок опалювального сезону приймається на місцях, коли середньодобова температура протягом трьох днів триматиметься на рівні +8 або нижче. #Новини_Україна #Новини_news #Бровари_новини #News_Ukraine #Новини_Київ_Київщина #Бровари_Броварщина