СВІТЕ, ПРОБУДИСЬ На шляху із ГЕС вода Все підряд змиває. Люди добрі, в нас біда, Все живе вмирає! Світе, очі вже відкрий, Винних добре знаєш, Воду ти із слів не лий. Ти ж не потопаєш… Потонув Херсон в воді, А з ним – й Гола Пристань, Та й Олешки у біді, І це правда чиста. Та не бачиш ти чому́сь… Чи не хочеш бачить… Я в свої́х здогадках б’юсь, Що усе це значить. Чом же, світе, ти черстви́й До біди́ і ли́ха? Знаєш добре, хто правий Й споглядаєш стиха. Правді в вічі подивись, Світе, пробудися! Хоч тепер змилосердись, Хоч тепер озвися. 11.06.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 985855

НАША БІДА ЗАЛИШАЄТЬСЯ НАШОЮ Чи ти не бачиш, світе, всю біду? Чому́, скажи, душею ти лукавиш? Каховська катастрофа на виду… Чому́ плече своє́ нам не підставиш? Невже тебе Вкраїна не болить? Невже не бачиш, що із нами діють? Ми хочемо під мирним небом жить, Та нелюди нам смерть і горе сіють. Як можеш ти лукаво співчувать? Якби не ми, то ви були́ б у пастці. Та скільки ви ще будете чекать? На європейській ми із вами латці. Не бу́ло б нас – сягнув би ворог вас, А ми щитом для вас усіх зробились. Невже нас захищати ще не час? Невже на все ви ще не надивились? Ми гинем й потопаєм у воді. То де ж ті дружні ру́ки допомоги? Чи маєм всі загинути й тоді Задзво́ните в усі дзвінки тривоги? Як десь біда, то ми на поміч йшли, Як десь трясло – розвали розбирали, Та ви в собі сміливість не знайшли І ми від вас такого не чекали. 09.06.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 985695

😳 ПОТОП прямо зараз в Києві у будинку на Бажана 7а, Прорвало труби опалення після того як вдалося його повернути..

❗️ Київ. Кипляча вода у підʼїздах і потоп у ТЦ «Gulliver», прориви труб у столиці досягли критичного рівня

ПОТОП у столичному БЦ «Гулівер»: у будівлі прорвало труби з гарячою водою, і окріп дійшов до мінус другого рівня паркінгу - соцмережі

#історія #події 22 січня 1919 року — дата, коли українська мрія про соборність вперше отримала юридичне оформлення, хоча й дещо запізніле. На Софійському майдані в Києві під урочисті дзвони соборів було проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР. Дві частини розірваного українського тіла, що століттями перебували під різними імперіями, нарешті спробували зростися в єдиний державний організм. 🤝🇺🇦 Геополітичне весілля у вогні Символізм події вражав: Західна Україна, щойно вирвавшись із пазурів Австро-Угорщини, та Наддніпрянщина, що намагалася оговтатися від розпаду російської імперії, потиснули одна одній руки. Проте за фасадом патріотичних промов ховалася сувора реальність. Зі сходу на Київ уже сунула більшовицька росія, а із заходу на Галичину наступали польські війська. Це був союз двох потопаючих, які замість рятувального кола мали лише високі ідеали та хронічний дефіцит набоїв. ❄️⚔️ Держава на папері чи в реальності? Будемо об’єктивними: повноцінного адміністративного об’єднання так і не відбулося. УНР та ЗО УНР (Західна область УНР) фактично зберегли окремі армії, різні органи управління та, що найгірше, кардинально протилежні зовнішньополітичні пріоритети. Для галичан головним екзистенційним ворогом була Польща, тоді як для наддніпрянців основна загроза йшла від москви. Ця політична шизофренія згодом призвела до того, що Симон Петлюра пішов на союз із Варшавою, фактично пожертвувавши інтересами Галичини, що викликало закономірну лють у лідерів ЗУНР. 📉🤨 Спадщина іронічної долі Акт Злуки у його практичному вимірі проіснував недовго — вже за кілька тижнів після проголошення Директорія УНР була змушена залишити Київ під тиском більшовиків. Проте історичний прецедент було створено. Соборність перестала бути лише темою для поетичних вечорів і стала чіткою політичною програмою. Навіть якщо ця програма була реалізована в умовах повного хаосу, вона довела, що українці з обох боків Збруча бачать себе в одному домі, навіть якщо цей дім на той момент палав з усіх чотирьох боків. 🔥🏠 Уроки для сучасників Критичний погляд на події 1919 року вчить, що декларації без єдиного військового командування та узгодженої стратегії варті не більше за папір, на якому вони надруковані. Злука була великим шансом, який розбився об внутрішні чвари та неспроможність лідерів розставити пріоритети. Проте саме цей «паперовий» акт став тим фундаментом, на якому через 71 рік українці побудували «Живий ланцюг», нагадуючи всьому світу, що єдність — це не просто слово з підручника, а єдиний спосіб виживання. 🕯️🇺🇦

#історія #речі Чайний пакетик: Велика дегустація, яку зіпсувала економія ☕ ​Якщо чайна церемонія в Японії — це високе мистецтво та медитація, то чайний пакетик — це швидке побачення в Тіндері. Він не вимагає від вас порцелянового сервізу чи знання дзен-буддизму; йому достатньо окропу та вашого бажання «вдарити по гальмах» на п'ять хвилин. Але як ми дійшли від вишуканого листя до пилу в паперовому конвертику? ​📦 Випадковість, що стала каноном Як і багато геніальних речей (пеніцилін чи ваші улюблені джинси), чайний пакетик з’явився завдяки помилці. У 1904 році (за іншими даними — у 1908-му) американський імпортер чаю Томас Салліван вирішив зекономити на тарі. Замість того, щоб розсилати клієнтам дорогі та важкі бляшанки з дегустаційними зразками, він розфасував чай у маленькі шовкові мішечки. ​Клієнти, не довго думаючи, вирішили, що це новий дизайнерський лайфгак, і почали макати мішечки прямо в чашки. Коли Салліван дізнався про це, він був шокований, але замовлення посипалися градом. Людська лінь вкотре перемогла традиції. ​🧵 Еволюція: Від шовку до туалетного паперу (майже) Шовк був дорогим задоволенням, тому незабаром його замінили на марлю, а пізніше — на спеціальний папір з волокон манільської коноплі. Під час Другої світової війни, коли метал для заварників став дефіцитом, пакетик остаточно захопив світ. Саме тоді він отримав свою класичну форму та ниточку з ярликом — щоб ви не обпікали пальці, намагаючись виловити «потопельника» ложкою. ​🔍 Міф про «чайний пил» Існує стійке переконання, що в пакетики змітають усе те, що залишилося на підлозі чайної фабрики після робочої зміни. Це міф лише частково. Насправді там використовується фаннінгс (дрібна фракція) — це справді найдрібніші частинки чайного листа. Вони заварюються миттєво і дають міцний колір, але, на жаль, швидко втрачають ефірні олії. Тож пакетик — це чайний «еспресо»: швидко, жорстко і без зайвих реверансів. ​🧘 Символ епохи Сьогодні чайний пакетик — це маніфест нашого темпу життя. Ми не маємо часу чекати, поки розкриється лист сорту «Колодязь Дракона», нам треба кофеїн тут і зараз. Пакетик став настільки звичним, що ми навіть не помічаємо, як він став найпопулярнішим предметом дизайну у світі. ​☕ Тож, коли ви наступного разу будете безжально вичавлювати пакетик ложкою об стінку чашки (що, до речі, вважається моветоном серед естетів), згадайте Томаса Саллівана. Він просто хотів зекономити пару центів, а натомість створив головний ранковий ритуал планети. ☕

#історія #факт Одинадцята заповідь капітана Рострона: Людина, яка випередила смерть Квітнева ніч 1912 року в Північній Атлантиці була настільки тихою, що капітан пароплава «Карпатія» Артур Рострон пізніше називав її «скляною». О 00:35 радист увірвався до його каюти з новиною, яка здавалася абсурдною: «Титанік» — непотоплюване диво інженерії — тоне після зіткнення з айсбергом. Рострон, людина глибокої віри та залізної дисципліни, не витратив ні секунди на сумніви. ⚓ У ту ніч він здійснив неможливе. Рострон наказав розвернути судно, що перебувало за 58 миль від місця катастрофи, і витиснути з нього швидкість, на яку «Карпатія» ніколи не була розрахована. Він наказав вимкнути опалення в каютах та гарячу воду, щоб спрямувати кожну краплю пари в двигуни. Пароплав, чия межа була 14 вузлів, летів крізь крижані поля на швидкості 17,5 вузлів. Це було самогубство, але Рострон знав: кожна хвилина — це чиєсь життя. 🧊 На палубі розгорнулася операція, що нагадувала підготовку до штурму. Капітан наказав підготувати лебідки, нафту для заспокоєння хвиль, сітки для підйому людей та гарячу каву в усіх салонах. Він перетворив вантажне судно на плавучий госпіталь ще до того, як побачив першу рятувальну шлюпку. Коли «Карпатія» увійшла в зону айсбергів, Рострон особисто став на містку, маневруючи між крижаними горами в суцільній темряві. 🕯️ О 4:00 ранку вони досягли мети. На воді гойдалися шлюпки з напівживими людьми. Рострон врятував 712 душ. Коли сонце зійшло, він побачив навколо свого судна десятки айсбергів, через які він пронісся на повній швидкості — лише диво і його професіоналізм врятували саму «Карпатію» від долі «Титаніка». Цей скромний моряк, якого пізніше нагородили Золотою медаллю Конгресу США, ніколи не вважав себе героєм. Він просто виконав свою «одинадцяту заповідь»: коли людина кличе на допомогу, закони фізики та інструкції компанії перестають існувати. Артур Рострон залишився в тіні грандіозної трагедії, але саме його рішучість довела: масштабна катастрофа — це лише декорація для величі людського духу. 🌊

В ЙОРДАНСЬКИХ ВОДАХ Хай в Йорданських водах ворог потопає, А Вкраїна-ненька хай перемагає. Хай усі потвори, як в безодню кануть, Й пред судом Господнім хай усі постануть. Хай не буде смутку більше в нас ніко́ли, Хай не гинуть наші герої-соко́ли. Хай нам додається здоров’я і сили, Щоб не виростали в нас щодня могили. Хай Йорданські во́ди негаразди змиють, А ординці кляті хай у гній зігниють, Аби ми не знали через них розпуки, Щоб не знали горя й вічної розлуки. Хай Йорданські во́ди й весь непотріб змиють І до ПЕРЕМОГИ нам шляхи відкриють. Хай ніщо не стане цьо́му на заваді, Щоби Україна не була́ у зраді. Хай Йорданські во́ди скріплять дух і волю, Аби в нас не бу́ло ні від чо́го болю, Аби ми сміялись, аби ми раділи, Літаки ворожі вовік не гуділи. Хай в Йорданських водах згинуть воріженьки, Щезне все вороже з України-неньки. Вислухай нас, Боже, ми тебе благаєм, Те, що нам поможеш, надію плекаєм. 06.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1002483

МИНАЄ РІК СТРАЖДАНЬ, ЖАХІТЬ І БОЛЮ Минає рік страшний, гіркий, болючий, Який приніс нам сльози, горе й страх, Коли рашист, убивця той смердючий, Ракети запускати став не в снах. Минає рік, коли ми на світанні Прокинулись від обстрілів орди, Від вибухів і ди́му огортанні, Жахіття скуштувавши і біди́. Минає рік, як орки увірвались, І вторгнення вже повне відбуло́сь, В безпеці більше ми не почувались, Вбивати нас сміття те узяло́сь. Минає рік. Ні дня без втрат і болю, Ні дня, щоб наша крівця не текла, Змінилась наша доля на недолю, Орда прокля́та шлях до нас знайшла. Минає рік. Ми всі, неначе в пеклі, Де плач і крик, і вибухи, й вогонь, Де з ворогом бої ідуть запеклі, Де ми синів втрачаємо і донь. Минає рік важкий для України, Історію він кров’ю нам писав, Який приніс нам згарища й руїни, Бо ворог-терорист на нас напав. Минає рік. В сльоза́х ми потопаєм, Бо ворог забирає в нас життя, Усі в молитві Господа благаєм, Аби позбутись нам орди-сміття́. Минає рік страждань, жахіть і болю, Навали озвірілої орди, Не вб’ють потвори нашу сильну волю, Та залишають скрізь свої́ сліди. Минає рік, який ми не забудем, Історію, що кров’ю нам писав, А ПЕРЕМОГУ ми в війні здобудем – Госпо́дь нам шлях до неї показав. 23.02.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023