LG виводить на ринок США свій флагманський 136-дюймовий дисплей Magnit Active Micro LED. Екран складається з чотирьох безрамкових модулів, утворюючи єдине 4K-полотно вагою 175 кг. Пікова яскравість 1700 ніт, частота 144 Гц та контрастність 1 000 000:1. https://channeltech.space/devices/lg-magnit-active-136-micro-led-tv-launch-specs/

Народний художник України Віктор Ковтун. "Чаклування", 2014. Полотно, олія. 100×100 см.💙💛 Віктор Іванович Ковтун (1958, с. Мезин Коропського району Чернігівської області) — харківський художник. Народний художник України, заслужений художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2010 рік, член Спілки художників України.

На згадку про осінь...🍂 Знаний закарпатський митець Гаврило Глюк (1912-1983). "Околиця села"; полотно, олія; 77 х 97.5; 1966🎨

#історія #особистості Хронікер пекла та майстер "Нової Речовості". Отто Дікс (Otto Dix), народжений 2 грудня 1891 року, є однією з найважливіших і найбільш неприємних (у художньому сенсі) фігур німецького мистецтва XX століття. Він не просто малював — він проводив хірургічну операцію над реальністю, оголюючи її травми та потворність. 🎨 🩸 Фронтовий Досвід як Творчий Вибух Ключ до розуміння творчості Дікса — Перша світова війна. На відміну від багатьох, він пішов на фронт добровольцем, спочатку романтизуючи війну. Однак чотири роки, проведені в окопах на Західному фронті, назавжди перетворили його світогляд. Його роботи про війну — це не героїчні баталії. Це: * "Траншеї" (зруйнована, пізніше втрачена робота) та цикл графіки "Війна" (Der Krieg). * Він зображував гниючі тіла, понівечених інвалідів, солдатів-калік, які повзуть, як черв'яки. Це був жорстокий, неромантичний реалізм, який шокував і став графічним звинуваченням усьому мілітаризму. Його картини — це посттравматичний стресовий розлад, перенесений на полотно. 🎭 "Нова Речовість" і Веймарська Республіка Після війни Дікс став одним із провідних представників художнього напрямку "Нова Речовість" (Neue Sachlichkeit). Його інтереси змістилися на післявоєнне німецьке суспільство — Веймарську республіку, де за зовнішнім блиском ховалися: * Соціальна нерівність: Бідність, проституція, ветерани-жебраки. * Цинізм: Його портрети буржуазії та представників еліти — це сатиричні, майже гротескні карикатури, що викривають їхню моральну деградацію. Він малював портрети, де обличчя людей були спотворені цинізмом та втомою, часто підкреслюючи фізичні недоліки. 🚫 "Дегенеративне Мистецтво" і Заборона Коли до влади прийшли нацисти у 1933 році, мистецтво Дікса, яке було надто чесним, стало для них ворожим. * Його звільнили з Дрезденської академії мистецтв. * Нацисти включили його роботи до сумнозвісної виставки "Дегенеративне мистецтво" (Entartete Kunst), де роботи модерністів виставлялися як приклад "єврейсько-більшовицького" розкладу. * Понад 260 його робіт було конфісковано та знищено або продано за кордон. Дікс вижив, перейшовши на більш "нешкідливі" пейзажі та релігійні сюжети, хоча його пізні роботи все одно зберігали похмуру, експресіоністичну напругу. Він залишається голосом тієї епохи, яка не дозволила собі забути свої рани. 💔

Художник Владислав Шерешевський. "БОГрач", 2025 (80/65 см, полотно, олія)🍲🎨

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

Всесвітній день аудіовізуальної спадщини Всесвітній день аудіовізуальної спадщини (World Day for Audiovisual Heritage) відзначається щорічно 27 жовтня. Цей день проводиться з 2005 року для підвищення обізнаності про значення і збереження звукових та аудіовізуальних документів. Аудіовізуальні архіви є свідченням різноманітних історій, культур та історій людей з усього світу. Ці архіви, що включають фільми, радіо- і телепрограми та інші аудіо- і відеозаписи, пропонують багате полотно нашої спільної спадщини. Однак збереження цих безцінних ресурсів є нагальною проблемою, оскільки багато з них вже втрачено через занедбаність, занепад і брак ресурсів. Історичне значення 27 жовтня було обрано, щоб відзначити прийняття Рекомендації про охорону та збереження рухомих зображень на 21-й Генеральній конференції у 1980 році. Цей день слугує нагадуванням про важливість аудіовізуальних документів та нагальну потребу в їх збереженні. Вперше Всесвітній день аудіовізуальної спадщини відзначався у 2005 році завдяки співпраці між ЮНЕСКО та Координаційною радою асоціацій аудіовізуальних архівів . Сама Координаційна рада була створена у відповідь на ініціативу ЮНЕСКО 1980 року, яка наголошувала на нагальній потребі збереження аудіовізуальних архівів. Важливість аудіовізуальної спадщини Відображення нашої спільної історії: Аудіовізуальні документи долають мовні та культурні кордони, пропонуючи розуміння культурного, соціального та мовного розмаїття спільнот по всьому світу. Вони слугують постійним доповненням до традиційних письмових джерел, фіксуючи моменти, які інакше могли б бути втрачені з плином часу. Вразливість аудіовізуальних матеріалів: Аудіовізуальні матеріали через свою природу дуже схильні до псування. Підраховано, що без належного збереження аудіовізуальні джерела можуть погіршитися настільки, що не підлягатимуть відновленню всього за 10-15 років. Втрата спадщини: Значна частина світової аудіовізуальної спадщини вже втрачена. Ця втрата пояснюється нехтуванням, занепадом, браком ресурсів та відсутністю належних методів і структур збереження.

#традиції 27 жовтня- день Нестора літописця. Напередодні цього дня було заведено давати обіцянки і завершувати справи. А вранці наступного потрібно піти до храму, поставити свічку і помолитися. Але якщо не виконати цю обіцянку, то можна накликати в дім біди. Тому з присягами треба бути вкрай обережними, якщо не впевнені, що впораєтеся, краще не обіцяйте. Жінки цього дня найчастіше давали обітницю "виткати пелену".( тобто покривало на ікону святого у місцевому храмі ). Вони присягалися, що зроблять це для захисту будинку від всіляких бід або для одужання хворих близьких. Робота була нелегка, ткали в ніч проти . 27 жовтня у повному мовчанні. Іноді запрошували на допомогу інших родичок. Вранці готове полотно несли в церкву для освячення. За народним повір’ям, якщо в будинку хтось хворіє або людина несе в своїх думах гідне бажання, то потрібно прийняти обітницю, взяти на себе справу і зосереджено в повному мовчанні її виконати. Господині чесали льон, викочували кужіль, пряли і ткали плат. Родички приходили їм допомогти. Вважалося, що в цей день озера і річки покриваються льодом і наступають перші морози. У народі є приказка: «З Нестора чоловіки в сани перебираються». Людям творчим, наділеним талантом і тим, хто вже прославився, в цей день категорично не можна приймати в дарунок квіти. Якщо вірити прикметам, взявши від дарувальника квіти, така творча особистість може розпрощатися незабаром не лише зі славою, але і з талантом. У давнину казали: “Сяде осінь на пагорб, обійме коліна — впаде в її поділ останній лист осінній”. Якщо протягом кількох днів сильний вітер дме в одному напрямку, то будуть опади. Якщо на деревах - іній, то скоро буде мороз. Вранці туман – до відлиги. Якщо сніг випав на сиру землю, чекайте ранньої весни і багато пролісків. Якщо перший сніг, упав на мокру землю — залишиться, на суху — скоро зійде. Перший тривкий сніг випадає на ніч; денний сніг довго не затримається.

Кому там були Мінські угоди не такі..?? Покровський напрямок: Західна частина Покровська фактично втратила бойову цілісність–вона провалилася, більша частина там вже під тиском противника, лишається невеликий клаптик сірої зони, де ще точаться сутички. Там ворог активно нарощує свої сили й зміцнює позиції в укриттях — ситуація на заході виглядає як початок поступового стискання простору для наших підрозділів. У центральній частині міста йдуть дуже жорсткі бої: Сектор горить, лінії відтісняють і найближчим часом можливі перестановки позицій з обох сторін. Це не просто перестановка, там відбуваються контакти які змушують командирів переглядати маршрути відходу й оборони + зростає ймовірність тактичної ротації або часткової евакуації підрозділів. Відхід ускладнений, є повідомлення, що наші бійці намагаючись перейти залізничне полотно, стикалися з ворожими ДРГ. Перетин магістральних ліній став небезпечним, рух через залізницю перетворюється на вразливу ділянку. Через це маневр відходу втрачає простоту й може обертатися затримками й втратами. Загальний стан задушливий, існує реальний ризик потрапляння під оточення, якщо тиск на захід і центр поєднається з блокадою виходів, частини можуть опинитися у котлі з обмеженими маршрутами маневру й підвищеними втратами. Командування має діяти так, щоб цього не допустити!! Район Собачовка взагалі окрема проблема: Противник працює там десятками, розосереджуючись по укриттях та використовує район як опорний пункт для тиску на виходи. Це робить евакуацію або відхід через ті сектори ще більш ризикованими. До всього цього додаються регулярні удари ФАБами по місту. Вони підривають можливість зосередити сили й логістику, змушують або залишати частини міста, або не давати нашим підрозділам відновитися й накопичити резерви. Місто поки не втрачено, але контроль над ним хиткий! Muchnoy Jugend

Митці України...🎨Художник Йосип Овксентійович БІЛОПОЛИЙ (1910-1984). «Пейзаж», 1970 рік. Полотно, олія. 80×130 см. 🌳🌞🎨 . Дніпровський живописець, найбільш відомий як портретист, також писав пейзажі і натюрморти. Один з перших випусників Дніпропетровського художньо-педагогічного технікуму (1934), учень М. М. Паніна.