ОРДА НАМ НЕБО ВИШИВАЛА Орда нам небо вишивала По всій Вкраїні цілу ніч, З Днем Вишиванки нас вітала, Вітання слала навсібіч. До нас летіли ті дарунки, Щоразу був гучним приліт, Стелились в небі візерунки, Які страшний лишають слід. Вони і хрестиком, і гладдю, Низинкою, та ще й стібком… Нам не поміряти їх п’яддю – Все небо вишите цілком. Те вишиття для нас огидне, Воно приносить горе й біль, Лиш ворогам це не набридне, Бо Україна – їхня ціль. Страшні узори вишивали, Ракети замість голки в них, На нитці ще й вузли в’язали, Щоб заподіять більше лих. У нас є сво́я вишиванка, У нас є сво́є вишиття, Але ординська та бляшанка Все забира чиє́сь життя. 18.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 983622

#історія #події Сакура та Калина: Як Україна та Японія стали офіційними партнерами 🇯🇵🇺🇦 ​26 січня 1992 року відбулася подія, яка на десятиліття вперед визначила вектор східної політики нашої держави: Україна та Японія офіційно встановили дипломатичні відносини. Це був період "дипломатичного визнання", коли молода українська держава після розпаду СРСР активно шукала надійних союзників на світовій арені. Японія стала однією з перших країн G7, яка не просто визнала нас, а й запропонувала руку допомоги. 🤝 ​Більше, ніж просто протокол ​Відносини з Токіо ніколи не були лише формальністю. Японія, яка пережила власну трагедію Хіросіми та Нагасакі, а згодом Фукусіми, як ніхто інший зрозуміла біль України після Чорнобиля. Спільний досвід подолання наслідків ядерних катастроф став першим міцним містком між нашими народами. Японські технології та медичне обладнання почали працювати в українських лікарнях ще у 90-х. 🏥 ​Економічне диво та культурний код ​Японія завжди сприймалася в Україні як еталон того, як країна з обмеженими ресурсами, але залізною дисципліною, може стати світовим лідером. Для нас японські інвестиції — це не лише гроші, а й культура якості. А для японців Україна відкрилася як країна талановитих людей та неймовірної стійкості. 🏯 ​Іспит на вірність ​Справжня міцність цього партнерства проявилася після 2014 року і особливо після початку повномасштабного вторгнення росії. Японія, попри географічну віддаленість, зайняла надзвичайно жорстку та принципову позицію. Токіо надає величезну гуманітарну, фінансову та технічну допомогу, доводячи, що відстань у 8000 кілометрів — ніщо, коли йдеться про спільні цінності свободи та міжнародного права. 🌍 ​Сьогодні цей союз — це не лише про велику політику, а й про те, як дві такі різні культури знаходять спільну мову в бажанні побудувати справедливий світ.

Нещодавно, у Львові, в заміському комплексі Emily Resort, відбулася знакова подія для вітчизняного спорту — перший в історії українського дзюдо Турнір найсильніших. У змаганнях взяли участь вісім найкращих спортсменів-чоловіків у кожній ваговій категорії, які в очній боротьбі визначали найсильнішого дзюдоїста країни. Чемпіон та срібний призер у кожній ваговій категорії отримали 💴грошові винагороди від Федерації дзюдо України, а всі призери були відзначені 🎁подарунками від спонсорів ФДУ та партнерів змагань. За підсумками напружених і видовищних поєдинків визначилися переможці та призери Турніру найсильніших: 📌-60 кг: 🥇 Дільшот Халматов (1998, м. Київ) 🥈 Артем Лесюк (1996, м. Київ) 🥉 Сергій Кім (2004, Дніпропетровська обл.) 🥉 Данило Авраменко (2006, Харківська обл.) 📌-66 кг: 🥇 Назар Вісков (2005, Харківська обл.) 🥈 Гагік Мартіросян (2004, м. Київ) 🥉 Богдан Ядов (1996, м. Київ) 🥉 Георгій Куркоїд (2002, м. Київ) 📌-73 кг: 🥇 Саїд-Магомед Халідов (2004, м. Київ) 🥈 Данило Кравченко (2006, Харківська обл.) 🥉 Микита Голобородько (2002, м. Київ) 🥉 Володимир Свідрак (2006, Івано-Франківська обл.) 📌-81 кг: 🥇 Владислав Колобов (2002, м. Київ) 🥈 Михайло Свідрак (2000, Івано-Франківська обл.) 🥉 Оганес Амірян (2003, Одеська обл.) 🥉 Тарас Нєльзєв (2006, Кіровоградська обл.) 📌-90 кг: 🥇 Іван Кутенков (2004, м. Київ) 🥈 Сергій Сокірко (2006, Запорізька обл.) 🥉 Марат Крижанський (2000, м. Київ) 🥉 Віталій Шепель (1997, Запорізька обл.) 📌-100 кг: 🥇 Антон Савицький (1995, м. Київ) 🥈 Ярослав Давидчук (1999, м. Київ) 🥉 Олексій Єршов (2001, Запорізька обл.) 🥉 Максим Разгонов (2003, Хмельницька обл.) 📌+100 кг: 🥇 Яків Хаммо (1994, м. Київ) 🥈 Євгеній Балєвський (2000, м. Київ) 🥉 Микола Грибик (2003, Львівська обл.) 🥉 Ярослав Омельченко (2006, Полтавська обл.) 🙌Федерація дзюдо України щиро вітає чемпіонів та призерів Турніру найсильніших і дякує всім спортсменам за яскраву боротьбу, професіоналізм та справжній спортивний характер. 🤝 Окрема подяка партнерам і спонсорам Федерації дзюдо України — ТАСкомбанку, ETG.ua, FRUTEX, «Петриківці», тепличному комбінату «Дніпровський», Благодійному фонду «Мірозданіє», а також партнерам Турніру найсильніших — Marvel Development та Lion’s Castle — за підтримку українського спорту та розвиток дзюдо в Україні🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

👩‍❤️‍👨💍 Серед палат і операційних ННЦХТ ім. О.О. Шалімова народилася нова родина У Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова відбулася подія, що стала символом сили людського духу та підтримки в умовах війни, — створення нової родини. Денис і Мілена познайомилися у 2024 році в Краматорську. Денис перебував там на службі, Мілена працювала баристою — і між ними одразу спалахнула іскра. У листопаді Денис отримав тяжке мінно-вибухове поранення під Костянтинівкою. Складна евакуація, ампутації, місяці боротьби за життя… І весь цей час Мілена була поруч, не відходячи ні на мить. Не дочекавшись виписки, закохані вирішили одружитися просто на території лікарні. Це історія не лише про кохання, а й про силу духу, вірність і підтримку. Про рішення бути разом — попри біль, випробування і невизначеність 💓 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

ВЕСІЛЛЯ ЯК ТАЇНСТВО ДОЛІ: ГАРБУЗИ, КОРОНИ ТА МАГІЯ РУШНИКІВ Якщо ви думаєте, що сучасні весілля — це складно, то ви просто не бачили, як це робили наші предки у XIX столітті. Це було не просто свято, а головна подія життя, справжня драма і ритуал, який міг тривати тиждень. Весілля було моментом, коли людина «помирала» в статусі дитини й «народжувалася» господарем чи господинею свого роду. Як створювали родини в різних куточках України: ● Поділля та Волинь: Мистецтво відмови. Саме тут «гарбуз» став легендою. Якщо хлопець не подобався, дівчина виносила йому цей соковитий плід. Це був чесний, але дуже публічний спосіб сказати «ні». А от якщо дівчина пов'язувала сватам рушники — це означало згоду і початок великої підготовки. ● Гуцульщина та Буковина: Княжа пара на конях. У Карпатах весілля нагадувало виїзд королівської свити. Наречених називали «князем і княгинею». Вони їхали до церкви на конях, прикрашених дзвониками та стрічками. На голову молодої одягали розкішний вінок із пір’я, вовни та позолоти, що нагадував корону. Тут вірили: чим гучніше дзвенить збруя, тим менше шансів у злих сил завадити щастю нової сім’ї. ● Галичина: Сакральне покриття. Обряд переходу дівчини у статус заміжньої жінки тут був особливо урочистим. Після розплітання коси молоду «завивали» у хустку або намітку. Це робили настільки майстерно, що головний убір перетворювався на справжній витвір мистецтва. На Галичині казали, що з цього моменту жінка набуває особливої сили та мудрості, але водночас її краса стає належною лише родині. ● Наддніпрянщина та Слобожанщина: Магія короваю. Головним символом тут був хліб. Коровайниці — жінки, які обов’язково мали бути щасливими у шлюбі — випікали величезний коровай, прикрашаючи його пташками з тіста та барвінком. Його не просто їли — це був символ добробуту, який ділили між усіма гостями до останньої крихти, щоб кожен забрав частинку благословення з собою. Рушник, на який ставали молоді, називали «дорогою життя». Його вишивали місяцями, закладаючи в орнаменти побажання на долю та захист від зурочень. Наші предки знали: весілля — це не про гучне застілля, а про створення міцного союзу, де кожен обряд був обіцянкою вірності та поваги до свого коріння. #fblifestyle #fblifestylechallenge

📍Київська область, місто Ржищів. У Ржищеві на Київщині відкрито виставку «Рушник надії». 22 січня, у День Соборності України, у стінах Ржищівського археолого-краєзнавчого музею відбулося відкриття виставки «Рушник надії» — всеукраїнської акції, що об’єднує родини зниклих безвісти та полонених Захисників України. На запрошення організаторів та за дорученням Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артура Добросердова, у заході взяли участь представники Управління (Секретаріату Уповноваженого) МВС. Подія розпочалася з хвилини мовчання та вшанування пам’яті полеглих Героїв. У межах виставки представлено 46 рушників, вишитих матерями, дружинами та рідними зниклих безвісти й полонених військовослужбовців із різних регіонів України. Кожен рушник — це особиста історія очікування, болю та надії на повернення. Під час наданого слова у своєму виступі представник Управління (Секретаріату Уповноваженого) наголосив, що такі ініціативи мають надзвичайно важливе значення, адже вони не лише зберігають пам’ять про зниклих безвісти та полонених, а й формують простір підтримки для родин, які щодня живуть між вірою та невідомістю. Рушник є сильним символом, упізнаваним у будь-якому куточку України. У межах заходу також відбувся флешмоб «Слова, які об’єднують Україну», під час якого учасники залишали на мапі України слова, що для них символізують нашу державу. Окремо відзначено, що працівниця Управління (Секретаріату Уповноваженого) також долучилася до виставки, представивши рушник, який символізує її власну історію. Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріат Уповноваженого), щиро дякує організаторам акції, зокрема команді Ржищівського осередку «Рушника надії» та директорці Ржищівського археолого-краєзнавчого музею, за ініціативу, відкритість до співпраці та створення простору гідного вшанування й підтримки родин. Виставка «Рушник надії» триватиме до 12 лютого 2026 року у Ржищівському археолого-краєзнавчому музеї. https://t.me/Ukraineaboveallelse

📣Ми раді повідомити, що 5 лютого 2026 року у Вашингтоні, округ Колумбія, на платформі «АЛЛАТРА» відбудеться Міжнародна конференція «У свободи є ім'я — Україна». Це об'єднуюча подія, присвячена підтримці українського народу в його боротьбі за свободу, суверенітет і мир. У той час як невинні мирні жителі продовжують страждати від російської агресії, ця зустріч об'єднує лідерів совісті, щоб підтвердити: Україну не можна залишати без підтримки. Захід має двопартійний характер і закликає демократів і республіканців об'єднатися поза партійними межами заради підтримки 🇺🇦України. Конференція пройде під керівництвом пастора Марка Бернса, духовного радника президента Дональда Трампа і духовного дипломата, спільно з Міжнародним громадським рухом «АЛЛАТРА», підкреслюючи найважливішу роль морального лідерства, віри і принципової дипломатії в протистоянні тиранії. Спікери та учасники обговорять триваючу загрозу з боку російських атак дронами, необхідність подальшої військової та гуманітарної допомоги, а також довгострокові зобов'язання щодо відновлення України після війни, включаючи відновлення шкіл, доріг, лікарень та громад. ▪️Більше інформації на офіційній сторінці події: https://www.spiritualdiplomats.org/ukraine

У Житомирі вшанували пам’ять єврейського героя — захисника України Максима-Вольфа Булигіна: у ліцеї «Ор Авнер» відкрили меморіальну дошку «Світла пам’ять Максиму Булигіну. Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо. Барух Даян а-Емет — Благословенний Праведний Суддя», — Федерація єврейських громад України. 20 січня у Житомирі в приватному ліцеї «Ор Авнер», де навчався Максим-Вольф Булигін, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки. Він загинув 10 червня 2024 року, захищаючи Україну на фронті. У заході взяли участь батьки, рідні, учні, педагоги та представники єврейської громади. Цього дня згадували не лише військову службу Максима, а й його людський шлях — випускника школи, добровольця, «українського єврея», який зробив свідомий вибір. Максим Булигін народився і виріс у Житомирі. Він мав громадянство України і був «українським євреєм» — саме так ця інформація зазначена в українській Вікіпедії. Він був єдиною дитиною в родині, відвідував єврейський дитячий садок, а згодом закінчив хабадський ліцей «Ор Авнер», де протягом 25 років учителькою працювала його бабуся. Бабуся Максима, Тетяна Липінська, згадувала про нього просто і дуже по-людськи: «Він називав себе “бабусиним хлопчиком”». За рік до загибелі у Максима з’явилася кохана, вони призначили весілля на кінець червня. Захисник узгодив відпустку, але за два тижні до омріяного дня загинув. 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення Росії, Максим отримав повістку і одразу став на захист рідної України. Він воював у складі різних підрозділів. У 2024 році Максима перевели до іншого батальйону. Він сам запропонував стати оператором БПЛА, опанував цю спеціальність і вирушив на своє перше бойове завдання — з якого вже не повернувся. Оператор БПЛА Максим-Вольф Булигін героїчно загинув 10 червня 2024 року в селі Роботине Запорізької області, коли російські окупанти скинули вибухівку на його позицію. 25 червня 2024 року після традиційної юдейської церемонії прощання біля синагоги в Житомирі, яку провів рабин Шломо Вільгельм, Максима Булигіна поховали на Смолянському міському військовому кладовищі. За особисту мужність, проявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Максим Булигін був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня — Указом Президента України від 27 листопада 2024 року № 787. 20 червня про загибель Максима Булигіна на своїй сторінці у Facebook написав Головний рабин Києва та України Моше Асман. Тим самим Указом Президента № 787 таку ж нагороду — орден «За мужність» III ступеня (посмертно) — отримав і син самого рабина Моше Асмана, Матитьягу Самборський. Відкриття меморіальної дошки у Житомирі має значення не лише як локальна подія. Це частина ширшого процесу збереження пам’яті про загиблих захисників України — незалежно від їхнього походження, віросповідання чи національної належності. Історія Максима Булигіна спростовує пропагандистські міфи про нібито «відстороненість» національних меншин від захисту України. Єврейська громада країни з перших днів війни бере участь в обороні — на фронті, у волонтерстві та гуманітарній допомозі. Меморіальна дошка на стінах школи — це нагадування про конкретне життя і конкретну втрату. Про людину, яка могла жити звичайним життям, але стала на захист своєї країни. Як ви вважаєте, чи мають і в Ізраїлі пам’ятати та говорити про героїв свого народу, які загинули, захищаючи Україну? 👉 Повний матеріал — за посиланням: https://nikk.agency/uk/u-zhitomiri-vshanuvali-pamyat-ievrejskogo/ НАновости‼️:- новини Ізраїлю Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

#історія #події Батискаф «Трієст»: як двоє чоловіків опинилися під найбільшим тиском в історії і вижили 🌊🏗️ 23 січня 1960 року людство довело, що космос — не єдина «остання межа». Швейцарський океанограф Жак Пікар та лейтенант ВМС США Дон Волш здійснили те, що багато хто вважав самогубством: вони спустилися на дно Маріанської западини, у так звану «Безодню Челленджера», на глибину близько 10 911 метрів. 🌑📉 Цей технологічний шедевр був створений батьком Жака, Огюстом Пікаром. На відміну від звичайної підводної лодки, «Трієст» працював за принципом аеростата: замість повітря для плавучості використовувався бензин (він легший за воду і не стискається), а для занурення — важка залізна дробь, яку тримали електромагніти. Простіше кажучи, це була металева кулька, підвішена до величезного поплавця. ⛽🎈 Чому цей подвиг заслуговує на Вашу увагу: Тиск, що розчавлює: На глибині майже 11 кілометрів тиск води становить близько 1100 атмосфер. Це все одно, що на Вашу голову поставити три слони... на кожен квадратний сантиметр Вашого тіла. Ілюмінатор з оргскла під час спуску дав тріщину, але дослідники вирішили, що «і так зійде», і продовжили занурення. Мужність чи безумство? Мабуть, і те, і інше. 🐘💥 Брудна вода та «пласка риба»: Коли батискаф торкнувся дна, він підняв таку хмару мулу, що видимість стала нульовою. Проте Пікар встиг помітити плоску рибу, схожу на камбалу. Це стало сенсацією: раніше вважалося, що на такій глибині життя неможливе через відсутність світла та жахливий тиск. Виявилося, що природа набагато витриваліша за наші теорії. 🐟👀 20 хвилин тріумфу: Весь спуск тривав майже 5 годин, а перебування на дні — лише близько 20 хвилин. Але цих хвилин вистачило, щоб назавжди вписати імена Пікара і Волша в історію поруч із Гагаріним та Армстронгом. ⏱️🏆 Іронічно, але після цього успіху людство на пів століття «забуло» дорогу в Маріанську западину. Наступним гостем там став лише Джеймс Кемерон у 2012 році. Схоже, тиск на дні океану лякає нас навіть більше, ніж вакуум космосу. 🌌🛸 Ця подія — ідеальний приклад того, що за правильних розрахунків та сталевих нервів можна вийти сухим із води навіть на дні океану. Ну, майже сухим — у кабіні «Трієста» було досить волого і холодно. 🥶🌊

#історія #події Гуцульська Республіка: як Ясіня «показала характер» іспанським... ой, австро-угорським спадкам 🏔️🇺🇦 ​23 січня 1919 року в засніженому селищі Ясіня відбулася подія, яка доводить: для справжнього державотворення не потрібні палаци, достатньо волі, гуцульського впертості та чіткого усвідомлення, де твій дім. Народна Рада Гуцульської Республіки офіційно проголосила прагнення до злуки з Великою Україною — Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). 🤝📜 ​Поки світові лідери в Парижі перекроювали карту після Першої світової, гуцули вирішили не чекати ласки від долі. Усе почалося з того, що місцеві мешканці, повернувшись із фронтів, не надто зраділи перспективам залишатися під угорською владою. Озброївшись чим було і натхненням Степана Клочурака, вони вигнали угорську залогу та створили власну державу. 🤠💪 ​Що варто знати про цей феномен: ​Дипломатія на лижах: Представники республіки брали участь у засіданнях Української Національної Ради у Станиславові (Івано-Франківську). Вони не просто просили допомоги, а заявляли про себе як про частину єдиного організму. 🎿🏛️ ​Військова хватка: Гуцульське військо (Гуцульська народна оборона) не лише тримало порядок у Ясіні, а й намагалося звільнити від угорців сусідній Сигіт. Масштаби, можливо, були локальними, але амбіції — загальнонаціональними. 🗡️🏔️ ​Символізм: Прапор республіки був синьо-жовтим, а мова — українською. У той час, коли великі імперії розсипалися в прах, у самому серці Карпат люди точно знали, хто вони і з ким хочуть бути. 🇺🇦✨ ​Гуцульська Республіка проіснувала до літа 1919 року, поки її не окупували румунські війська. Проте цей короткий спалах державності став одним із найяскравіших доказів того, що соборність України — це не вигадка кабінетних політиків, а щире бажання людей, навіть у найвіддаленіших гірських селах. 🌲🏠 ​Ця історія — чудовий приклад того, що коли народ має хребет, він здатен створити власну реальність навіть посеред геополітичного хаосу. Іронічно, але маленька Ясіня в той момент виглядала значно суб'єктнішою за багато тогочасних європейських урядів. ✊🛰️ https://youtu.be/cTp4LEXDZqQ?si=3Q8l2Ajz3nOtiSyW