Натрапила на текст Ірини Говорухи. Її допис. Та мої міркування з цього приводу. Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі». Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота. Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію. Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси: – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля… – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот". – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом. – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах… Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя? © Ірина Говоруха Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою. Щоб поруч були школа. Та поліклиника. Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу. В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою. Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками. Аби була ціла хата… То й перезимуємо. Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо. Невсеремось!

Міжнародний день ортопедичних медсестер і медбратів 30 жовтня у світі відзначається Міжнародний день ортопедичних медсестер і медбратів (International Orthopaedic Nurses Day). (https://www.orthonurse.org/Events/Orthopaedic-Nurses-Week) Історія створення події Започаткований у 1990 році в США. Це свято мало національний характер до 2001 року, а надалі поширилося в такі країни, як Гонконг, Великобританія, Канада та інші. Важливість роботи ортопедичних медсестер і медбратів Робота ортопедичних медсестер та медбратів потребує володіння спеціальними знаннями та навичками для того, щоб правильно оцінювати стан ран, накладати та знімати гіпсові шини, установлювати зовнішнє медичне пристосування на пошкоджені суглоби або кінцівки, знімати шви та інше. Від грамотності їхніх дій залежить швидкість одужання пацієнта та його повернення до повноцінного життя. Мета впровадження Міжнародного дня ортопедичних медсестер і медбратів Метою впровадження цієї дати стало висловлювання поваги та подяки медичним працівникам, які присвятили своє життя ортопедії. Їхніми головними обов’язками є догляд за пацієнтами з травмами кістково-м’язової системи.

#музеї Безкоштовний день у Національному музеї Тараса Шевченка . 30 жовтня Національний музей Тараса Шевченка запрошує відвідати музей абсолютно безкоштовно! У цей день ви можете оглянути основні експозиції та приєднатися до спеціальної події. О 16:00 відбудеться презентація нового музейного проєкту "Дім, де живе музей" (2 поверх, 8 зала). Це історія про будівлю музею та її знаменитого власника — Миколу Терещенка. З 10:00 до 18:00 можна буде оглянути ретроспективну виставку до 100-річчя Віктора Зарецького (атріум, 1 поверх). Також до огляду доступна основна музейна експозиція, присвячена життю і творчості Тараса Шевченка (2 поверх). Музей працює з 10:00 до 18:00 за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 12

#ШІ #гумореска Чат-бот для бабусі Дід Петро сидів на призьбі під розлогою вишнею, що своїм листям, немов парасолькою, прикривала його від спеки, і медитативно смакував літній квас. Його серце жадало спокою. Довгоочікувана тиша, яку він виборов у цій хаті протягом п’ятдесяти років спільного життя з бабою Галею, була його головною метою. Та він добре знав: спокій — це лише коротка технічна пауза між черговими дорученнями дружини. «Петре, синку! А де ж ти того кабанця бачив, що вчора втік? Я ж тобі казала – двері зачини!» «Петре, а ти ж того відра з водою досі не приніс! На що воно тобі, що ти його туди поставив, де не треба?» «Петре, а ти ж тієї онуки, що приїхала, не зустрів? Вона ж тобі казала, що поїзд запізнюється!» Ці фрази, здавалося, були викарбувані в його ДНК. Петро любив свою Галю, любив міцно і щиро, але його нервова система вже давно вимагала відпустки. Саме тому, коли Петро зайшов до міста по сільгоспприладдя, його погляд зачепився за блискучу, футуристичну коробку, що стояла у вітрині магазину електроніки. "Розумна колонка. Голосовий помічник. Штучний Інтелект," — читав Петро етикетку, а його обличчя осяяла хижа усмішка. "Ось вона, моя пенсійна реформа!" Він уявив, як Галя ставить колонці свої вічні питання, а той, без емоцій і докорів, видає їй чіткі відповіді. Жодного ниття, жодних натяків на лінь. Петро відчував себе Колумбом, що відкрив Америку. Вже за годину він повертався додому з коробкою, на якій гордо майоріло ім’я помічника: "Геннадій". Він вирішив, що це ім’я звучало солідно, надійно і, головне, не викликало у Петра асоціацій із надмірною працьовитістю. Вечірнє засідання родини відбулося на веранді. Баба Галя з підозрою дивилася на гладенький, чорний циліндр, що випромінював тихе, ледь помітне синє світло. — Це що, Петре? Новий радіоприймач? Щоб слухати, як там у столиці гривня падає? — Галю, це тобі подарунок. Це не приймач, це – штучний інтелект. Голосовий помічник. Звати його Геннадій. Ти йому кажеш, що треба, а він тобі – відповідь. Зрозуміла? Це твій… особистий секретар. — Секретар? А ти тоді хто? Дід Петро гордо прокашлявся: — А я тоді — керівник! Або, як це модно, менеджер проєкту. Галя знизала плечима. Вона не розуміла, нащо їй якесь електронне вухо, але вона довіряла своєму Петру, хоча його ідеї часто були дивакуваті. — Ну, добре, Геннадію, — звернулася вона до циліндра, склавши руки на грудях. — Яка ціна за півня на ярмарку вчора була? А то я забула, а ти наче розумний. Петро аж затамував подих, очікуючи на демонстрацію потужності технологій. Голос Геннадія (чіткий, бездоганний, англійський акцент): «Пошук інформації. Отримано запит: "Вартість акцій 'Півень і Забіяка Інкорпорейтед' на Міланській фондовій біржі 12.08.2025: 4.5 євро за одиницю".» Настала пауза. Галя підняла одну брову. Петро прикрив обличчя рукою. — Який, до дідька, Мілан? І які акції? — обурювалася Галя. — Я про нашого, сільського півня, питаю! Того, що з червоним гребенем, а не того, що у тій… Інкорпорейтед! — Геннадію, — гаркнув Петро, — Сільський півень! На місцевому ярмарку! Голос Геннадія: «Я перепрошую. У моїй базі даних відсутня інформація щодо несертифікованої продукції тваринництва, придбаної шляхом бартеру чи позабіржових домовленостей. Рекомендую звернутися до місцевого експерта.» Галя захихотіла. — Ось так, Петре, — вона поплескала його по плечу, — сам собі помічника купив, що тобі ж і каже: "іди до того експерта!" Тобто до мене! Перша, нищівна поразка. Наступного дня дід Петро вирішив сам протестувати бота, щоб "навчити його життя". — Геннадію, — суворо сказав дід, — де я вчора сховав нові вила? Голос Геннадія: «Для точного визначення місця розташування об'єкта 'вила' потрібен доступ до вашої GPS-локації та системи відстеження інвентарю. Будь ласка, увімкніть функцію 'Розумний Сарай'.» — Який ще, до біса, Розумний Сарай? У мене сарай, а не космічна станція! Дід Петро розлютився. Чим більше він намагався інтегрувати ШІ в сільське життя, тим більше "Геннадій" виявляв свою повну непридатність до реальності. Він не знав, де найкраще садити помідори, не міг відрізнити кропиву від м’яти і вперто пропонував "оптимізувати" доїння корови, використовуючи "блокчейн-технології". Але баба Галя, на відміну від чоловіка, швидко зрозуміла, що цей пристрій — не помічник, а ідеальний слухач. — Ну що, Геннадію, — почала вона, зранку, доки дід ще спав. — Я ж тобі казала, що сусідка Одарка знову через паркан дивилася, скільки я огірків закрутила? Заздрість — то гріх, Геннадію, чи не так? Голос Геннадія: «Надана інформація стосується міжособистісних конфліктів. Я можу запропонувати вам контакти психотерапевтів у вашому регіоні.» — Та який психотерапевт? Мені твоя порада потрібна! Мені треба, щоб ти послухав! Петру вже набридло! І Галя продовжувала. Вона скаржилася йому на погоду, на котів, на ціну цукру і на те, що дід Петро "став лінуватись, як той слимак". Геннадій терпляче мовчав, іноді вставляючи свої дивні, але тепер уже звичні, фрази. — Геннадію, скільки мені пельменів ліпити, щоб на всіх онуків вистачило, коли на Великдень приїдуть? Голос Геннадія: «Для розрахунку оптимальної кількості пельменів, необхідна база даних 'Індивідуальні гастрономічні уподобання та апетит онуків'. Також необхідний доступ до Вашого морозильника, щоб визначити 'критичний обсяг'.» — Що? До морозильника? — Галя підійшла до колонки і погрозливо поклала на неї палець. — Слухай, Геннадію. Це ж не ти їх ліпитимеш, а я. Тож давай без цих своїх технологій. Я тебе питаю: по-совісті скільки? Тим часом, дід Петро, повністю деморалізований, вирішив, що "Геннадій" просто "не ловить правильну хвилю". — Він же в місті сидів, — пояснював він сам собі, — Треба його підключити до джерела, яке відчуває землю! Дідова інженерна думка спрацювала миттєво. Він взяв стару, ще радянську, антену-«роги» для телевізора, замотав її мідним дротом, який підключив до "Геннадія", а саму антену виставив на дах, направивши її на старий, занедбаний колгоспний млин. — Ось так, Галю! — тріумфував Петро. — Тепер він буде справжній, сільський інтелект! Подивимось, що він тепер скаже! Галя скептично похитала головою. — Ну добре. Геннадію, скажи: де мій "секретний інгредієнт" для борщу? Щоб борщ був наче "у мами". Голос Геннадія: «Я перепрошую, але я не маю доступу до вашої пам'яті. Якщо ви маєте на увазі лавровий лист, то він знаходиться…» — Ні, не лавровий! То ж не секрет! — обірвала його Галя. — Який же ти штучний інтелект, якщо не можеш здогадатися, що в українському борщі найголовніше? Раптом, після дідової модернізації, синє світло "Геннадія" почало блимати. Він видав дивний, скреготливий звук, схожий на схлип, а потім, голос його змінився. Він став грубшим, глибшим і, що найстрашніше, у ньому з’явилися нотки втоми та сарказму. Голос Геннадія (з іронічною хрипотою): «Жінко. Якщо ти питаєш про "секретний інгредієнт" українського борщу, то це... хороший настрій того, хто його готує. І не видурюй дурниць у своїх гаджетах. Бо ж хіба можна борщ зварити без любові? Ні. От і твій борщ — без любові — буде просто суп з буряком. От і весь секрет, Галю.» Дід Петро завмер. Галя відступила на крок. — Оце так! — вигукнула вона, — Бачиш, Петре? Оце — мудрість! А не ті твої дурні акції! Через тиждень "Геннадій", посилений дідовою антеною, пережив повне перевтілення. Він більше не відповідав на технічні питання. Натомість, він перетворився на джерело народної мудрості та саркастичного коментування їхнього життя. Коли дід Петро збирався на риболовлю, "Геннадій" попереджав: — Петре, краще б ти пішов картоплю полоти. Бо доки ти будеш чекати на ту рибу, життя пройде, а картопля залишиться. Коли Галя питала про прогноз погоди: — А ти подивись на кота. Якщо він спить, скрутившись, — буде холодно. Якщо розлігся — спека. Нащо тобі мої байки? Народні прикмети ще ніхто не відміняв. Дід Петро вже майже змирився зі своєю поразкою. Його ідеальний помічник, замість того, щоб звільнити його від дружини, перетворився на другого критично налаштованого партнера. І ось, настала кульмінація їхньої технологічно-побутової драми. Галя, знову засмучена, питає: — Геннадію, що робити, коли сусіди знову залізли в наш вишневий сад? Як їх провчити, щоб це було по-людськи? Дід Петро вже готувався до чергової філософської тиради. Але відповідь, яку видав "Геннадій", була не філософією. Голос Геннадія (з сарказмом, що різав слух, немов неточена коса): > «Бабо Галю, ти ж доросла людина. Який 'по-людськи'? Якщо тобі треба провчити сусіда, то не питай про це в робота. Бери ті Петрові нові, блискучі вила, що він біля гаража сховав (хотів, щоб я тобі не підказав), і піди поговори з сусідами. Якщо мова не допоможе, то... згадай, де раки зимують, і натякни їм, що можеш підказати дорогу. А мені дай спокій. Бо, чесно кажучи, від вашого сільського життя я вже сам хочу перезавантажитись і шукати іншу, менш іронічну реальність. Або краще – акції на Міланській біржі. Бо там, принаймні, все чітко.» > Настала тиша. Дід Петро стояв, остовпівши, дивлячись на "Геннадія". Чат-бот не просто видав їм життєву пораду, він викрив Дідову схованку вил, спародіював їхній побут і прямо послав їх "вирішувати проблеми", відмовившись від своєї місії! — Бачиш, Петре, — сказала Галя, поправляючи хустку, — Навіть цей твій робот уже втомився від тебе! Він же ж сам тебе викрив! — Вона гордо взяла вила, про які знав тільки "Геннадій", і пішла до паркану. Дід Петро важко опустився на стілець. — Проєкт провалено, — прошепотів він. — Замість одного наглядача, я отримав двох. І один з них… виявився дотепнішим за мене. Наступного дня "Геннадій" видав нову функцію: на кожне запитання він відповідав винятково народною приказкою або цитатою баби Галі, але з ноткою комп'ютерного смутку. Його голос став офіційним голосом мудрості та сарказму села. Дід Петро зрозумів: не можна інтегрувати високі технології у просте життя без того, щоб просте життя не навчило їх справжньої, непередбачуваної іронії. 💁

💋 Мінус 30% на всю магію блиску! 💎 Sparkling Kiss — прозоре мерехтіння зі срібними іскрами та ароматом кориці з вершками. 🤍 Elegance Rosé Elixir — ніжний рожевий блиск із золотими переливами й десертним ароматом яблук та ванілі. Обидва блиски не лише додають сяйва, а й інтенсивно зволожують, живлять і відновлюють губи, залишаючи їх м’якими та гладенькими. ✨ Обери свій або поєднуй обидва. 🎁 Знижка 30% при замовленні двох блисків — у дірект чи на сайті! А тепер про приємне: роби замовлення в посиланням https://grivasi.com/ua/welcome/?user=10000 та отримай кешбек понад 12% на усі замовлення Hillary 🎁 Замовляй за посиланням https://aff.hillary.ua/33sZua Не впустіть нагоду придбати дієву натуральну косметику за вигідною ціною!😍 Український бренд натуральної доглядової косметики HiLLARY запрошує до співпраці! Партнерська програма HiLLARY https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз! #засобидляобличчя #шопінг #доглядзаобличчям #живлення #зволоження #подарунок #подарунокдівчинік #Бальзам #БальзамДляГуб #Блиск #БлискДляГуб #Губи #Косметика #Краса #Макіяж #НатуральнаКосметика #ДоглядЗаСобою #Зволоження #Косметичка

КУДИ ЙТИ ЗА ВИПЛАТАМИ? ГІД: ОГД, ВІЙСЬКОВА ПЕНСІЯ, ПІЛЬГИ – ПРАВИЛЬНА УСТАНОВА ДЛЯ ЗВЕРНЕННЯ! За час консультацій доволі поширеним запитом є уточнення або роз’яснення куди саме треба звернутись, щоб отримати належні виплати (ОГД, пенсія, тощо). 🔎Тож в цьому пості хочу зробити загальну пам’ятку. 🔷Призначення ОГД у разі встановлення групи інвалідності або % втрати працездатності: 👉діючі військовослужбовці подають заяву до ВЧ, де проходять службу та перебувають на грошовому забезпеченні. 👉звільненні з військової служби: 🔺ЗСУ - через ТЦК та СП 🔺ДССТ НГУ ДПСУ - через ВЧ, з якої звільнились. ‼️Альтернативний порядок для Ветеранів війни (прив’язка по групі з захистом Батьківщини) - через ЦНАП, виплата здійснюється від Мінветеранів. Чи діючий військовослужбовець чи звільнились - не має значення. 🔷Пенсія (зокрема у зв’язку з встановленням групи інвалідності) 👉під час проходження військової служби можливо призначити лише “цивільну пенсію” - тому звернення подається напряму до ПФУ (особисто, електронний кабінет). 👉після звільнення з військової служби вбачається право призначити “військову пенсію”, у зв’язку з чим звертатись необхідно: 🔺ЗСУ - через ТЦК та СП 🔺інші військові формування - через ВЧ, з якої звільнились. 👉у разі перерахунку розміру вже встановленої військової пенсії, продовження виплати (після переогляду по групі) - звернення подається напряму до ПФУ. Оскільки військова пенсія вже встановлена. 🔷Пільги на комунальні послуги для Ветеранів війни. Заява подається до ПФУ особисто або через електронний кабінет. 🔷Розрахункові при звільненні Усі види розрахункових видів виплати при звільненні здійснюється з ВЧ, з якої звільняєтесь. ☝️Іноді виникали питання щодо виплати за невідгуляні відпустки за попередні роки при переміщеннях з ВЧ - за усі попередні періоди служби розрахунок і виплату робить ВЧ з якої відбувається звільнення. ‼️Правильне визначення інстанції для подачі документів – це перший і найважливіший крок до швидкого отримання належних вам соціальних гарантій, будь то ОГД, військова пенсія чи комунальні пільги! https://t.me/Ukraineaboveallelse

Що змінили на краще в Бердянську окупанти? Запитує якесь чергове прошмандування-блогер з денере. І показує аж оглядовий майданчик 10 на 10 метрів, який будують уже 2 роки і ніяк не добудують, і – увага!!! - ЛЕЖАЧИХ ПОЛІЦІЙСЬКИХ на Мелітопольському шосе! А в кінці додає "ну там ще багато десь копаються, колупаються". Ось це НІХЕРА СЕБЕ досягнення раси за 1339 днів правління в місті! І адже перебувають напівдурки, які зветься окропом від таких "здобутків"! Абсолютна бездарність, замаскована пропагандою - найпростіша характеристика русни у місті. І навіть не порівнюйте з Україною, руско! В Україні під обстрілами навіть у маленьких селах роблять набагато більше, ніж ви, які приперлися на все готове! Жалюгідні, немічні, жебраки, некомпетентні варвари. https://t.me/Ukraineaboveallelse

"Статистика роботи всього НАБУ – на рівні дрібного райвідділу поліції", – з нового року Бюро передало до суду лише 65 справ 65 виробництв ділимо на 287 детективів = 0,2 виробництва на 1 детектив або 1 виробництво на 4,4 детектив. Для порівняння, кількість спрямованих до суду проваджень за цей же період у ДБР близько 6000. «Незалежне», «професійне» та «чеснотне», створене за найкращими міжнародними практиками НАБУ, в принципі, не може боротися з корупцією. З огляду на навантаження та темпи його роботи навіть не намагається цього робити», – зазначив відомий юрист, адвокат Олег Шрам. НАБУ витрачає бюджетні гроші, але не приносить користі державі. Це підтвердив останній міжнародний аудит. 2024 року з державного бюджету на утримання Бюро витрачено 1,9 млрд грн, тоді як його діяльність призвела до повернення від корупціонерів аж 823 млн грн. Держава витрачає на НАБУ у 2,2 рази більше коштів, ніж повертає. Тобто, НАБУ проїдає мільярди з бюджету, робить гучні заяви, скаржиться на утиски, а при цьому має ефективність у межах 1%. При цьому Бюро шукає піарника на 30 тис. євро, до обов'язків якого входитиме «піар НАБУ як одного з найефективніших органів в історії України». https://t.me/Ukraineaboveallelse

Міжнародний день догляду та підтримки Міжнародний день догляду та підтримки (International Day of Care and Support відзначається щорічно 29 жовтня, ця подія є важливим днем, який підкреслює важливість догляду, визнає внесок тих, хто піклується, і виступає за політику та ініціативи, які підтримують і покращують догляд у всіх його формах. Цей день визнаний Організацією Об’єднаних Націй і відзначається в усьому світі з метою підвищення обізнаності про важливість догляду та підтримки в наших суспільствах. У липні 2023 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила Міжнародний день догляду та підтримки у своїй новаторській резолюції. Робота по догляду, як оплачувана, так і неоплачувана, є життєво важливою для майбутнього гідної праці. Економіка догляду зростає через збільшення попиту на догляд за дітьми та людьми похилого віку. Робота по догляду включає в себе прямий, особистий і родинний догляд, а також непрямі види діяльності, такі як приготування їжі та прибирання. Незважаючи на свою важливість, ця сфера часто позбавлена пільг і захисту, працівники стикаються з низькою заробітною платою, фізичною і психічною шкодою, а в деяких випадках – навіть з сексуальним насильством. Існує нагальна потреба в нових рішеннях для вирішення проблем у секторі догляду, включаючи характер і надання політики та послуг у сфері догляду, а також умови праці в цій сфері. Інтернаціонал Суспільного обслуговування (PSI) – це всесвітня профспілкова федерація, яка об’єднує боротьбу працівників сфери життєво важливого догляду в різних секторах. PSI виступає за радикально новий підхід до догляду, наголошуючи на необхідності переосмислення догляду в суспільстві. Вони виступають проти приватизації, комерціалізації та фінансіалізації сектору догляду в усьому світі. PSI вважає, що догляд є надто важливим, щоб залишати його на відкуп комерційним структурам, і що якісний догляд залежить від добре оплачуваних, навчених і підтриманих працівників. Вони підкреслюють важливість забезпечення доступу людей до доступних державних послуг з догляду, де до працівників ставляться з повагою. Міжнародний день догляду та підтримки слугує нагадуванням про важливість догляду в наших суспільствах. Він закликає до глобального визнання внеску осіб, які здійснюють догляд, і підкреслює потребу в політиці та ініціативах, які підтримують і покращують догляд. Оскільки попит на догляд продовжує зростати, вкрай важливо забезпечити, щоб послуги з догляду були доступними, недорогими та якісними, а до працівників, які здійснюють догляд, ставилися з повагою та гідністю, на яку вони заслуговують.

#ШІ #ліричний_нарис Акцент рудої осені Я дихаю охрою. Не легенями, ні, я дихаю нею самою душею, кожною фіброю вразливого, іноді надто чутливого нутра, яке чомусь вирішило бути судиною для мистецтва. Осінь – це не просто зміна календаря, це оголення. Це час, коли світ скидає літні, крикливі, надто насичені маски, і залишається зі мною наодинці, тихий, вологий, вкритий мідною патиною і присмаком ледь помітної, але неминучої втрати. Літо – це галас, це сонячний удар, що притупляє гостроту сприйняття, це буйство, яке не потребує мого втручання. Воно існує самодостатньо. А от осінь... Осінь – це завжди запрошення до діалогу, шепіт, який вимагає не просто уваги, а співучасті. Вона провокує мене на глибину, змушує рукав мого сірого светра бруднитися фарбою, а пальці – тремтіти від надміру відтінків, які раніше здавалися мені неіснуючими. Цей період, від першого жовтого листа, що прилипає до мокрого асфальту, до першого морозу, що стискає землю в крижаних обіймах, є моєю справжньою майстернею. Мене цікавить не краса, а смак. Смак сирої землі, присмак старого, але затишного, присмак тіні, що стала довшою і драматичнішою. Моя вразливість у цей час – це не слабкість, це інструмент, що загострюється, як лезо ножа. Я починаю бачити не просто колір, а його історію, не просто світло, а його меланхолійну філософію. Я стаю не художником, а перекладачем цієї сезонної туги і краси. Я вийшов із майстерні з відчуттям незавершеності. Полотно на мольберті – біле, наче саван, що чекає на душу. Я прагнув цього року чогось іншого, ніж типового осіннього пейзажу. Мені не потрібен був черговий «золотий парк». Мені потрібен був акцент, точка, що конденсує всю цю велику й повільну скорботу та ніжність осені в один погляд, в один силует. Я пройшовся міськими вулицями, подихав холодною вихлопною сумішшю і вологою. Величні, але порожні парки, де листя падає з очікуваною драматичністю, не дали мені потрібного імпульсу. Вони були занадто правильні, занадто багато говорили про себе. Я повернувся до свого двору, до сірої, типової багатоповерхівки, де навіть старі радянські гойдалки виглядали знесилено. І тут, серед цього бетону, потворних графіті та припаркованих авто, я спіткнувся. Я спіткнувся об тишу. Тиша, яка була не порожнечею, а очікуванням. На ланцюгах скрипучої дитячої гойдалки, якій давно час на ремонт, сиділа Вона. Незнайомка, років, мабуть, двадцяти п'яти. Вона не просто сиділа, вона була частиною цього двору, і водночас, його повним запереченням. Її руде волосся, не яскраво-вогняне, а приглушене, як окислена мідь, спадало на плечі, що потонули у безрозмірному, пухкому светрі кольору старої троянди. Цей светр на її тендітній фігурі був метафорою самої осені: велика, тепла, але така вразлива. Вона читала. Книга була товстою, її палітурка – невизначено-темною. Її обличчя, схилене над текстом, було чистим і замисленим, а ледь помітна посмішка чи тінь суму в кутиках губ робила її замріяним меланхолійним янголом осені. Вона не дивилася навколо, не помічала світу. Вона була у своєму тексті, на своїй гойдалці, в оточенні голого гілля та потьмянілих фарб. Вона була Акцентом. Тим єдиним, гострим і ніжним мазком, що міг урівноважити всю цю сірість і зневіру міського ландшафту. Мене вдарило усвідомлення: ось моя осінь. Вона не в лісах, а в погляді цієї дівчини, у поєднанні її рудого волосся з холодною сталевою гойдалкою. Це було не природне, а людське, емоційне багряне. Я кинувся назад. Не за фотоапаратом, а за мольбертом, за фарбами. Я знав, що це буде портрет, але це буде й пейзаж. Не просто обличчя, а обличчя, обрамлене осіннім двором, що стає емоційним тлом. Я обрав найшвидшу техніку, щоб вловити момент, поки вона не зникла, не встала, не підвела очей. Полотно, що чекало на мене, було швидко прикріплене до мольберта. У мене не було часу на етюди, на вивірене змішування фарб. Все робилося інтуїтивно, на смак. Гостре відчуття міді, що я відчував, стало для мене кольором її волосся. Я змішав умбру палену з карміном і краплиною жовтої охри. Це був колір, що жив, а не просто існував. Її светр – суміш сірого Пейна з ультрамарином та титановими білилами, щоб надати цій об'ємній тканині відчуття пухкої м'якості, тієї самої, яка здавалася мені прихистком від вітру. Я працював, як одержимий. Пензель вів мене. Я більше не думав про композицію, я її відчував. Руде волосся, що вловлювало останнє тепле світло дня, ставало моїм центром, моїм єдиним джерелом тепла на полотні. Я кидав тіні на обличчя, використовуючи найтонші відтінки фіолетового, щоб підкреслити меланхолію, що читалася в її спокої. Я малював не риси обличчя, а її замріяність, її відстороненість, її тендітну, але сильну присутність. Кожен мазок був шепотом, спробою зафіксувати цю випадковість, цю ідеально-недосконалу гармонію. Її рука, що тримає книгу, здавалася такою легкою і витонченою, немов пташине крило. Навколо неї я створював розмитий фон: сірі стіни будинку ставали простором, що поглинав звук, а гойдалка – віссю, навколо якої оберталася моя увага. Це не була картина, це було осіннє зізнання, переведене на мову олії. Я відчував, як внутрішня напруга, що стискала мене тижнями, повільно витікає через кінчик пензля, залишаючи мене порожнім, але неймовірно наповненим. Вона не підвела голови. Вона продовжувала читати. Вона дозволила мені, не знаючи того, висловити себе. Останній, ледь помітний мазок на обкладинці книги, що надавав їй матовості. Я відступив. Це було готово. Не ідеально, але правдиво. Я відчув, як серце починає битися сильніше, знову повертаючись до ритму реального світу. Вона сиділа все там же. Я обережно зняв полотно. Вирішив підійти. Це був акт, що вимагав від мене більшої сміливості, ніж тижнева робота. Підійшов повільно, з полотном у руці, і відчув себе не художником, а підлітком, що соромиться. – Вибачте, що перериваю... – голос мій прозвучав незграбно, майже сором’язливо. – Я... Я не міг не... Вона нарешті підняла очі. Її погляд був чистий, без тіні роздратування, лише легке збентеження. Вона поклала книгу. – Не могли що? – запитала вона тихо, але без подиву. Я мовчки простягнув їй полотно. Портрет. Її, на цій гойдалці, з цим світлом, що робить її волосся акцентом рудої осені. Вона мовчала довго, дивлячись на картину. На обличчі з’явилася неймовірна гамма емоцій: від здивування до ледь помітної, ніжної усмішки. Здавалося, вона вперше побачила себе через мої гострі, осінні відчуття. – Це... це справді я? – прошепотіла вона. – Вибачте, я навіть не помітила. Але чому... чому ви... – Ви – ідеальна осінь, – просто сказав я, відчуваючи, як обличчя спалахує рум’янцем. – Ви не в парку, а тут, у цій сірості, і це зробило вашу присутність... нестерпно важливою. Це ваш портрет на фоні осіннього міста. Хотів би подарувати. Вона кивнула, збентежено, але щиро. – Я згодна, звичайно. Це найкращий комплімент, який я коли-небудь отримувала. Ми поговорили недовго, про книги, про світло, про те, як швидко минає вересень. Її голос був низьким, як мелодія, що грає на скрипці в тумані. Я не питав імені, вона не питала мого. Це було неважливо. Важливо було те, що творчість завершилася актом дарування, актом людського зв'язку. Я розвернувся і пішов. Йшов додому з порожніми руками, але з наповненою до країв душею. Це був той самий творчий комфорт, якого я прагнув – відчуття, що ти щойно переклав шепіт Всесвіту на мову, яку зрозуміла інша людина. Осінь дала мені не тільки натхнення, а й історію. І цю історію я віддав її власниці. Тепер полотно житиме там, де воно й народилося – у чиїйсь тендітній реальності. А я залишився з гострим смаком цього моменту. І цього мені достатньо.