#історія #події
🤝 Мости Незалежності: Як Грузія однією з перших сказала «Так» Україні.
Сьогодні, 12 грудня, ми згадуємо важливу віху в історії становлення нашої державності: у 1991 році Грузія офіційно визнала незалежність України. Це був надзвичайно важливий крок, який продемонстрував солідарність двох націй, що щойно вирвалися з-під радянського панування.

Після Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, де 90.32% громадян підтвердили Акт проголошення незалежності, міжнародне визнання набуло вирішального значення. Грузія, яка сама проголосила незалежність ще у квітні 1991 року, стала однією з перших держав світу та однією з перших пострадянських республік, яка швидко та рішуче підтримала український вибір.

Чому це було настільки важливо?

Момент Солідарності: Визнання з боку Тбілісі було жестом глибокої історичної та культурної близькості. Обидві країни мали схожий шлях боротьби за самостійність проти імперських амбіцій Москви. Це був сигнал: ми в цьому не самі! 🌍
Дипломатичний Прорив: Рішення Грузії, яке передувало визнанню багатьох західних країн, відкрило шлях для встановлення повноцінних дипломатичних відносин. Це був юридичний фундамент для подальшого двостороннього співробітництва.
Спільний Вектор: Визнання продемонструвало прагнення обох країн до європейського вектора розвитку та відмежування від будь-яких спроб реанімації імперських структур. Це стало запорукою, що співпраця Грузії та України буде базуватися на принципах суверенності та територіальної цілісності.

12 грудня 1991 року Грузія не просто визнала Україну. Вона підтвердила спільну віру в те, що народи колишнього СРСР мають право на власну долю та вільний вибір. Цей день став символом братньої підтримки та взаємної поваги між двома державами.
💙💛❤️🤍

#історія #особистості
🎬 Режисер Нескорених: Творчий Шлях Ахтема Сеітаблаєва.
11 грудня 1972 року народився Ахтем Шевкетович Сеітаблаєв — видатний український актор, режисер театру та кіно, громадський діяч кримськотатарського походження. Його творчість нерозривно пов’язана з темами національної пам’яті, боротьби за незалежність та трагедії кримськотатарського народу.

Повернення додому

Ахтем Сеітаблаєв народився у місті Янгіюль (Узбецька РСР) у родині депортованих кримських татар.
Дитинство: Його родина змогла повернутися до Криму лише на початку 1990-х років у межах масового повернення кримських татар на історичну батьківщину.
Освіта: У Києві він закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.
Ключові Твори та Режисура
Після успішної акторської кар'єри, Сеітаблаєв заявив про себе як потужний режисер, здатний працювати з емоційно складними та історично важливими темами.
"Хайтарма" (2013): Цей фільм став проривом у його кар'єрі. Це перша художня стрічка про депортацію кримських татар у 1944 році, показану через долю національного героя, льотчика Амет-Хана Султана. Фільм викликав значний резонанс в Україні та світі, утвердивши Сеітаблаєва як режисера-хроніста національної трагедії.
"Кіборги" (2017): Це одна з найважливіших стрічок сучасного українського кінематографа. Фільм присвячений героїчній обороні Донецького аеропорту в 2014–2015 роках. Стрічка не лише розповідає про війну, а й досліджує філософські основи української ідентичності та боротьби за цінності.
"Захар Беркут" (2019): Екранізація класичної повісті Івана Франка, знята у співпраці з голлівудською командою.

Громадянська Позиція

Ахтем Сеітаблаєв є активним громадським діячем, який рішуче засудив анексію Криму Росією у 2014 році. Його фільми, особливо "Хайтарма" та "Кіборги", стали потужними інструментами культурної дипломатії та боротьби за український наратив.
Звання: Заслужений артист Автономної Республіки Крим.

Діяльність у Києві: З 2005 року є актором та режисером Київського академічного театру на Печерську.
Його внесок у розвиток українського кіно та його роль у збереженні пам'яті про кримськотатарський народ є вагомими.

#історія #особистості
🕯️ Служитель Народу: Життєвий Шлях Отця Андрія Бандери (1882–1941).
11 грудня 1882 року народився Андрій Михайлович Бандера — священник Української греко-католицької церкви (УГКЦ), культурно-громадський діяч, капелан Української Галицької Армії (УГА) та, що найвідоміше, батько провідника ОУН Степана Бандери. Його життя стало трагічним символом долі української інтелігенції у ХХ столітті.

Служіння і Діяльність

Андрій Бандера був не просто священником, а активним будівничим національного життя на Галичині.
Освіта та Рукоположення: Він закінчив теологічний факультет Львівського університету. Після рукоположення у 1906 році служив у різних парафіях на Івано-Франківщині, де поєднував душпастирську роботу з просвітницькою.
Громадська Робота: Отець Андрій активно організовував у селах осередки товариств "Просвіта" і "Сільський господар", поширював українську літературу, боровся з пияцтвом та зміцнював національну свідомість селян.
Капелан УГА: Під час Української революції (1918–1919) він був активним учасником державотворчих процесів та служив польовим капеланом у лавах Української Галицької Армії, супроводжуючи воїнів у боях.

Батько і Вихователь

Родина Бандер була надзвичайно патріотичною. Андрій та його дружина Мирослава (донька священника) виховали семеро дітей, серед яких — майбутній лідер націоналістичного руху Степан.
Отець Андрій, керуючись принципами УГКЦ та національної ідеї, заклав у своїх дітей глибоке почуття обов'язку перед Україною, суворої дисципліни та високої моралі. Він був першим, хто познайомив своїх синів із національними героями та історією боротьби за незалежність.

Трагічна Доля

Життя Андрія Бандери обірвалося після приходу радянської влади на Західну Україну у 1939 році.
Арешт: Його заарештували органи НКВС у травні 1941 року за звинуваченням у "контрреволюційній діяльності".
Вирок і Страта: Після жорстоких допитів, на яких священник тримався гідно, його засудили до страти. 10 липня 1941 року отця Андрія Бандеру було розстріляно в Києві, у Биківнянському лісі, або, за іншими даними, в одній із київських тюрем.

Таким чином, Андрій Бандера став жертвою двох окупаційних режимів (був також ув'язнений польською владою) за свою непохитну вірність українській ідеї та церкві.

#історія #особистості
🙏 Патріарх Володимир (Романюк): Символ Нескореної Церкви та Дисидентського Руху.
Сьогодні, 9 грудня, ми віддаємо шану видатному релігійному діячеві, чиє життя стало втіленням боротьби за українську автокефалію та національну свободу — Патріарху Володимиру (Василю Романюку). Він народився цього дня у 1925 році. 🕯️
Його біографія є унікальним поєднанням служіння Церкві, участі у визвольному русі та незламного дисидентського опору радянському тоталітаризму.

Шлях боротьби та випробувань

Учасник Визвольного Руху: Молодим хлопцем Василь Романюк був пов'язаний з Організацією українських націоналістів (ОУН) та брав участь у діяльності УПА на Прикарпатті, за що був вперше засуджений у 1944 році.
Багаторічний Політв'язень: Після виходу на волю та прийняття священного сану (у 1964 р.), Романюк продовжив свою діяльність, ставши активним членом правозахисного та дисидентського руху. Його двічі ув'язнювали за антирадянську діяльність, і він провів у таборах та засланні понад 17 років.
Захисник Мови та Церкви: Під час ув'язнення він був співв'язнем та соратником таких відомих дисидентів, як В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Він боровся за права українських політв'язнів, засуджував русифікацію та виступав за незалежність українського православ'я.

На Чолі Відродження

З настанням незалежності України Патріарх Володимир став одним із головних архітекторів відновлення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), а згодом — Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).
У 1993 році він був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. 👑 Його патріаршество було коротким, але надзвичайно важливим періодом, що характеризувався боротьбою за визнання УПЦ КП та за єдність українського православ'я.

Патріарх Володимир трагічно помер у липні 1995 року. Його поховання, яке призвело до подій, відомих як «Чорний вівторок» (сутички під час спроби поховати його на території Софійського собору), стало символічним моментом у боротьбі за українську святиню та свідченням того, наскільки його постать була важливою для національно-духовного відродження.

#історія #події
🕊️ Кінець Імперії: Підписання Біловезької угоди.
8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі, поблизу міста Брест (Білорусь), відбулася подія, яка формально поставила крапку в історії СРСР. Лідери трьох республік-засновниць СРСР — Леонід Кравчук (Україна 🇺🇦), Станіслав Шушкевич (Білорусь 🇧🇾) та Борис Єльцин (Росія 🇷🇺) — підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Головна теза Угоди

Ключовий пункт Угоди був сформульований максимально чітко: «Союз Радянських Соціалістичних Республік як суб'єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування».
Це було не розвалом, а, по суті, констатацією факту: після Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, на якому понад 90% громадян підтвердили Акт проголошення незалежності, зберегти СРСР у будь-якому вигляді стало неможливо. Без України центральний союзний уряд втрачав легітимність і економічний сенс.

Ключові положення

Біловезька угода складалася з 14 статей і фіксувала такі принципи:
Припинення існування СРСР: Визнання СРСР недійсним. 🛑
Створення СНД: Нове міждержавне об'єднання, засноване на суверенній рівності його членів.
Повага до суверенітету: Сторони зобов'язувалися поважати територіальну цілісність одна одної та непорушність наявних кордонів. 🗺️
Координація: Домовленість про координацію дій у сфері зовнішньої політики, оборони та економіки, але виключно на основі рівноправного партнерства.

Історичне значення

Підписання Біловезької угоди стало завершальним юридичним актом розпаду СРСР, який фактично відбувся за рішенням народів.
Для України: Угода підтвердила міжнародну суб'єктність та незалежність, проголошену 24 серпня. Це була перемога демократичного вибору, зробленого на референдумі 1 грудня.
Для світу: Завершення Холодної війни було оформлено не вибухом, а політичним рішенням трьох слов'янських республік.
Формально Михайло Горбачов (президент СРСР) пішов у відставку лише 25 грудня 1991 року, але саме 8 грудня світ визнав, що Радянської імперії більше не існує.

#історія #особистості
🎤 Голос покоління: Андрій Хливнюк — фронтмен «Бумбокс» та оборонець України.
​Сьогодні, 7 грудня, свій день народження відзначає Андрій Володимирович Хливнюк (народився 1979 року) — видатний український музикант, вокаліст, автор текстів пісень та беззмінний фронтмен гурту «Бумбокс». Його творчість протягом двох десятиліть впливала на українську культуру, поєднуючи хіп-хоп, фанк, джаз і рок, а його громадянська позиція стала прикладом для мільйонів. 🇺🇦

​Музичний Шлях «Бумбокс»

​Гурт «Бумбокс» був заснований у 2004 році і швидко став одним із найпопулярніших в Україні та за її межами. Голос Хливнюка — характерний, трохи хрипкий, дуже емоційний — одразу став його візитівкою.

​Ключові риси творчості:
​Лірична глибина: Пісні «Бумбокс» часто торкаються тем кохання, самотності, суспільної несправедливості та пошуку себе. Хливнюк відомий як майстер мінімалістичної, але влучної поезії.
​Жанрова еклектика: Гурт успішно поєднує різні стилі, від ліричних балад («Вахтерам») до динамічного фанку («Та4то») та соціально гострих треків.
​Співпраця: Хливнюк брав участь у багатьох колабораціях, зокрема з Дмитром Шуровим (Pianoбой), «Океаном Ельзи» та іншими артистами.

​Громадянська Позиція та Війна 🛡️

​Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Андрій Хливнюк рішуче відмовився від гастрольної діяльності та вступив до лав Збройних Сил України, обравши службу у патрульній поліції, а пізніше — у підрозділі ударних дронів. Його рішення стало потужним символом єдності культури та захисту держави.
​Світове визнання отримав його імпровізований виступ на Софійській площі у Києві, де він а капела виконав українську народну пісню «Ой у лузі червона калина». Цей запис став основою для пісні «Hey Hey Rise Up», записаної британським гуртом Pink Floyd на підтримку України, що стало першим новим матеріалом легендарного гурту за останні 28 років.

​Андрій Хливнюк — це не лише музичний ідол, а й активний громадянин та військовослужбовець, який продовжує боротьбу за незалежність своєї країни, доводячи, що сила мистецтва та духу

#історія #події
7 грудня 1991 року — це дата, яка стала прелюдією до одного з найважливіших геополітичних актів XX століття. Цього дня в урядовій резиденції «Віскулі» у Біловезькій Пущі (Білорусь) зібралися лідери трьох ключових республік: Леонід Кравчук (Голова Верховної Ради України), Станіслав Шушкевич (Голова Верховної Ради Білорусі) та Борис Єльцин (Президент РФСР).
Хоча історичним документом, що офіційно констатував припинення існування Радянського Союзу, є Біловезька угода, підписана наступного дня, саме 7 грудня лідери держав провели ключові переговори, які призвели до цієї незворотної декларації.

Сценарій, що змінив світовий порядок 🌍

Переговори у «Віскулях» не були спонтанними, але їхній результат виявився набагато радикальнішим, ніж очікував світ. Вони відбулися одразу після того, як Україна на референдумі 1 грудня 1991 року переважною більшістю голосів підтвердила свою незалежність. Цей факт зробив будь-які спроби Москви зберегти СРСР у старому форматі (чи навіть у форматі нового Союзного договору) абсолютно неможливими.

Головні моменти зустрічі:
Констатація факту: Лідери усвідомили, що Союзний договір 1922 року, на якому тримався СРСР, втратив силу, і держава фактично розпалася.
Юридичне оформлення: Впродовж вечора 7 грудня та вранці 8 грудня був підготовлений текст Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), який був підписаний 8 грудня.
Головна теза: Документ чітко зазначав: «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування».

Зустріч у Віскулях стала вирішальним моментом, коли керівники трьох республік, які були засновниками СРСР, взяли на себе відповідальність за мирний демонтаж імперії. Це дозволило уникнути великої громадянської війни та відкрило нову еру незалежних держав у Східній Європі. 🕊️

День Збройних Сил України
Хочеш миру — готуйся до війни. Ці старі, але мудрі слова залишаються актуальними в умовах сучасного світу. Сильна армія досі залишається найпоказовішим фактором у визначенні могутності нації. Для багатьох країн саме розвиток збройних сил став каталізатором підйому до статусу великої держави. В Україні важливість міцного, добре озброєного війська давно ніхто не піддає сумніву. Обороняють країну, захищають її суверенітет та недоторканність території національні Збройні Сили. Професійне свято всіх військовослужбовців, які служать чи раніше служили в ЗСУ — День Збройних Сил України — ми відзначаємо щорічно 6 грудня.

Сьогодні – це свято не лише свято професійних військових, а свято всієї країни, кожного добровольця, кожної сімʼї, чиї члени боронять нашу державу від ворога, усіх, хто допомагає Збройним Силам України, донатить на армію, волонтерить, лікує поранених.

Як виникла ідея відзначати День Збройних Сил України?
Історію наших Збройних Сил неможливо відокремити від історії України, яка дуже довго та не завжди успішно намагалася вибороти незалежність. Національні збройні сили почали формуватися ще на початку минулого століття.

Січові стрільці
Першим таким військовим утворенням можна вважати Українських січових стрільців, що згодом навіть стали героями народних пісень. Цей легіон, що складався з патріотично налаштованих добровольців, був створений у 1914 році Головною Українською Радою.

І хоч стрільці воювали в складі Австрійської армії, вони були першим власне українським збройним формуванням. Українські січові стрільці протистояли Російській імперії в Першій світовій війні та мали національну символіку, власну форму одягу, окрему систему відзнак. Офіційною мовою у війську була українська.

Українська Народна Республіка
У щойно створеної молодої Української Народної Республіки було багато зовнішніх ворогів. Тож у 1917 році з воїнів-українців, що раніше служили в протидіючих арміях — російській та австро-угорській, а також з добровольців було сформована армія Української Народної Республіки. Навесні 1918 року їй вдалося витіснити більшовицькі війська з рідної землі.

На жаль, Українська Народна Республіка існувала недовго. В результаті державного перевороту 1918 року країна перебувала під німецькою владою. Українське військо було скорочено, в значній частині роззброєне та деморалізоване.

Восени 1918 року Армія УНР стала поступатися радянським військам та в лютому 1919 року залишила Київ, а у квітні відступила на Правобережжя.

Наприкінці 1919 року армією УНР було здійснено так званий Перший зимовий похід, що по суті був партизанським рейдом в тилу більшовицької армії та армії Денікіна. Зазнаючи поразок в боях з червоноармійцями, армія УНР в кінці осені 1920 року відступила за Збруч, а в 1924 році припинила своє існування.

УПА
За часів СРСР українці мали за обов’язок служити в радянській армії. Під час Другої світової війни знову з’явилася надія на відновлення незалежності України. З’явилася Українська Повстанська Армія, але вона проіснувала недовго — була знищена владою СРСР після війни.

Незалежна Україна. Занепад української армії
Після здобуття незалежності в 1991 році Україні дісталася в спадок значна частина від радянської армії, в тому числі ядерне озброєння. Теоретично наша країна могла посісти одне з перших світових місць щодо військової могутності. Спочатку розбудова армії проводилася досить активно, але незабаром цей процес загальмувався або й зовсім зупинився.

Під виглядом реформування українське військо переживало численні скорочення озброєння та кадрового складу, а міністрами оборони незалежної України нерідко призначалися люди з російським громадянством. В результаті наша армія не розвивалася, а занепадала.

Відродження збройних сил України
Початком нового відродження українських збройних сил став 2014 рік, коли з’явилася нагальна потреба протистояти російській агресії. Довелося прискореними темпами відновлювати й кількісний склад війська, і насичувати його сучасними видами зброї.

Велику допомогу в цей період держава отримала від волонтерських організацій. Наша армія змогла відновитися на достатньому рівні та відстояти свободу рідної землі.

Зараз перед українськими військовиками чимало викликів — від протидії агресії РФ до реформування відповідно до стандартів НАТО.

День Збройних сил України в історії
19916 грудня
Верховна Рада прийняла Закони «Про Збройні Сили України» та «Про оборону України». Цим було покладено початок побудови армії з військ, що залишились на території України після розпаду Радянського Союзу.
1992січень
Війська почали присягати на вірність українському народові.
19926 грудня
Вперше було відзначено День Збройних сил України. Офіційно в наших календарях свято з’явилося з 1993 року.
2014квітень
Розпочалися воєнні дії на сході країни.
2015
Прийнято нову військову доктрину, згідно з якою Україна відмовилася від позаблокового статусу та поставила за мету членство в НАТО.
20165 січня
В українській армії з’явився новий рід військ. Йому дали назву Сили спеціальних операцій.
Часті Питання та відповіді про День Збройних сил України
Яка наразі чисельність українських Збройних сил?
Зараз у ЗСУ — близько 250 тисяч військових, у резерві — 1 мільйон осіб.

Яке місце займає українська армія у світовому рейтингу?
Згідно рейтингу Global Firepower українські Збройні сили посідають 25 місце за могутністю у списку зі 138 країн.

Чи дозволяється військовим ЗСУ бути членами політичних партій?
Ні, не дозволяється. Але вони можуть бути обрані депутатами місцевих рад або Верховної Ради.

Яку функцію в ЗСУ виконують капелани?
Капелани — військові священики, які надають духовну підтримку воїнам. Самим капеланам не дозволяється мати зброю та приймати участь у бойових діях.

Чи можуть військові ЗСУ займатися бізнесом?
Займатися бізнесом військовослужбовцям заборонено. Вони мають отримувати заробітну плату лише від держави.

Як відзначати День Збройних сил України?
В цей день всі українські військові отримують привітання від Президента — Головнокомандувача ЗСУ, Прем’єр-міністра та Міністра оборони. У військових частинах проходять нагородження державними відзнаками, урочисті збори, відбуваються святкові концерти.

В школах та інших навчальних закладах організовують спілкування учнів з військовими, проводять так звані уроки мужності, конкурси дитячих малюнків на військову тематику, спортивні змагання та інші святкові заходи. Все це покликано донести дітям у доступній формі інформацію про українську армію та мужність і незламність наших воїнів.

Також щорічно з нагоди цієї дати за найкращі літературні, мистецькі твори та роботи журналістів, що присвячені військовій тематиці, присуджується Премія імені Богдана Хмельницького.

В цей святковий день кожен українець має доєднатися до привітань захисникам нашої держави, висловити їм свою вдячність та повагу. В цей день ми також вшановуємо памʼять тих, хто загинув, захищаючи усіх нас та українську державність у війні з росією.

Чому важливий цей день?
Існує безліч причин для того, щоб кожен громадянин розумів необхідність та користь армії. Звісно, головна її діяльність — захист країни та громадян від будь-якої зовнішньої агресії. Але трапляються й складні ситуації всередині країни, які не можуть вирішуватися без Військової служби правопорядку ЗСУ.

Армія поповнює запас іноземної валюти в країні завдяки миротворчій діяльності. Небагато хто знає, що держава отримує певний прибуток від участі воїнів у миротворчих операціях в інших країнах.

Під час стихійних лих та техногенних катастроф одними з перших на допомогу людям приходять військові, щоб проводити рятувальні операції.

Збройні сили, що розвиваються, одночасно є стимулом і каталізатором для розвитку економіки України та впровадження сучасних технологій.

Але важливо знати й про недоліки та проблеми сучасного українського війська. Однією з найголовніших проблем є обмеженість у коштах, які країна надає на утримання та розвиток Збройних сил. До прикладу, бюджет нашої армії приблизно у вісім разів менший, ніж бюджет армії Росії. Цей чинник суттєво гальмує темпи впровадження сучасного озброєння та стандартів НАТО.

Також у всіх на слуху гучні справи про випадки корупції в керівних структурах армії, незадовільний стан підприємств оборонної промисловості.

День Збройних сил України — не лише професійне свято українського війська. Це ще й потужний інформаційний привід, що привертає увагу суспільства до їхніх досягнень та труднощів, а також до усвідомлення важливої місії, яку виконує армія в житті суспільства.

Слава Збройним Силам України! Героям слава!

🇺🇦🇺🇸 Зеленський про переговори в США: Україна готова до будь-якого розвитку подій

"Наше завдання зараз - отримати повну інформацію про те, що прозвучало в Росії, які ще приводи знайшов Путін, щоб затягнути війну та щоб тиснути на Україну, на нас, на нашу незалежність", - сказав президент.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

#історія #особистості
⚔️ Маршал і Стратег Сходу: Юзеф Пілсудський та Українська Справа.
5 грудня 1867 року народився Юзеф Клеменс Пілсудський (1867–1935) — польський державний діяч, Маршал Польщі, один із найвпливовіших політиків Центральної Європи XX століття та архітектор відновлення незалежності Польщі. Його постать нерозривно пов'язана і з історією України, особливо через його стратегічні альянси проти більшовизму.

Творець Незалежності

Пілсудський походив із збіднілого шляхетського роду на території сучасної Литви. З юності він був палким борцем за незалежність Польщі, керуючись ідеями соціалізму та патріотизму. Під час Першої світової війни він створив Польські Легіони, які воювали проти Російської імперії, вбачаючи в ній головного ворога польської державності.
Після розвалу імперій у 1918 році Пілсудський став Начальником Держави (Naczelnik Państwa) і фактично очолив відроджену Польську Республіку. Його головною метою стало не лише забезпечення незалежності Польщі, але й створення широкого геополітичного блоку (концепція "Міжмор'я") як бар'єру проти російського імперіалізму.

Союз із Симоном Петлюрою

Спільним ворогом Польщі та молодої Української Народної Республіки (УНР) після 1919 року стали більшовики. Пілсудський, хоча і мав територіальні претензії на західноукраїнські землі, розумів, що без незалежної України Польща не матиме надійного східного кордону.
21 квітня 1920 року у Варшаві було укладено Польсько-український союз між Юзефом Пілсудським та Головним отаманом УНР Симоном Петлюрою. Згідно з умовами:
Польща визнавала незалежність УНР та її право на території аж до Збруча.
УНР визнавала включення Галичини та Західної Волині (території, за які точилися бої) до складу Польщі.
Цей союз мав стратегічний військовий характер. У травні 1920 року об'єднані польсько-українські війська здійснили Київську операцію, тимчасово звільнивши Київ від більшовиків. Хоча цей успіх був короткочасним (через контрнаступ більшовиків), він став єдиним задокументованим прикладом широкомасштабної спільної військової кампанії між двома державами проти Москви у той період.

Спадщина та Оцінка

Незважаючи на те, що після укладення Ризького миру (1921), який закріпив поділ українських земель, Польща фактично відмовилася від підтримки УНР, союз Пілсудського і Петлюри залишається важливим прецедентом у складній історії українсько-польських відносин. Він демонструє прагнення обох лідерів до спільної стратегії захисту від агресії зі Сходу.
У 1926 році Пілсудський здійснив військовий переворот (Травневий переворот) і встановив режим авторитарного правління, відомий як "Санація". До своєї смерті у 1935 році він залишався домінуючою фігурою в польській політиці.